Провадження № 22-ц/803/459/26 Справа № 175/4533/25 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
27 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №175/4533/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», після зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Васюченко О.Г.,-
Позивач ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Пінг-Понг» посилається на те, що 07 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1761540, шляхом подання відповідачем заявки на офіційному сайті ТОВ «Мілоан», у формі електронного правочину, шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримав проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ «Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами кредитного договору позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Усупереч умовам вказаного вище кредитного договору, незважаючи на повідомлення про зміну кредитора в зобов'язанні, відповідач не виконав свого зобов'язання.
20 серпня 2020 року на підставі договору факторингу №02/08, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року та, відповідно, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 .
Також, 24 січня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу №1/15 відступив ТОВ «ФК «Пінг-Понг» право вимоги за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, в зв'язку з чим, позивач набув право вимоги за вказаним вище кредитним договором до ОСОБА_1 .
Згідно Додатку №1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «Пінг-Понг» становить 20510 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12110 грн. - заборгованість за відсотками, 1400 грн. - заборгованість за комісією.
У зв'язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року у розмірі 20510 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12110 грн. - заборгованість за відсотками, 1400 грн. - заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» заборгованість за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року у розмірі 20510 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн.; заборгованість за відсотками - 12110 грн., заборгованість за комісією - 1400 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об'єктивному її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи
В апеляційній скарзі зазначає, що із пункту 10 кредитного договору вбачається відсутність електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
Анкета-заява на кредит № 1761540 також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, тому позивач не надав доказів укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов договору.
Вказує, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами ТОВ «ФК «Пінг-Понг» надало платіжне доручення №14916718 від 07 лютого 2020 року, разом з тим, вказане платіжне доручення не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.
Звертає увагу на той факт, що ані кредитний договір, ані графік розрахунків як додаток до нього, не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 7000 грн. ОСОБА_1 , зокрема, і того, що зазначений у платіжному дорученні №14916718 від 07 лютого 2020 року.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 29 дня кредитування, що визначено договором, позивач посилався на факт пролонгації договору, що на його думку відбувся. При цьому позивач не звернув уваги, що не повернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 29 денного строку кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 2.3.1. Договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань.
Як наслідок, п. 2.3.1 договору визначено відповідні комісії, за управління та обслуговування кредиту, за період, що перевищує строк користування кредитом, а саме 3% за користування коштами протягом 3 днів, 5% за користування коштами протягом 7 днів та 10% за користування коштами протягом 15 днів. Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені комісії договір пов'язує з не поверненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.
Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які товариством встановлена комісія за обслуговування кредиту (нарахування комісії за оформлення кредиту), тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (нарахування комісії за оформлення кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору).
Позивач зазначає, що правова допомога надавалась адвокатом Білецьким Б.М., та до матеріалів справи було долучено договір про надання правової допомоги, свідоцтво адвоката, акт про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом, детальний опис робіт виконаних адвокатом та додаткову угоду до договору про надання правової допомоги. Однак, ордеру на надання правової (правничої) допомоги адвокатом до матеріалів справи не надано.
Крім цього, даний позов був поданий та підписаний електронним підписом Лановим Є.М., як керівником (директором) ТОВ «ФК «Пінг-Понг» згідно наказу № 04-ОК від 18 жовтня 2023 року на підставі рішення одноособового учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг».
У зв'язку з чим просив суд скасувати рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Пінг-Понг», стягнути з позивача ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті послуг АБ «Калінін і Партнери», за надання професійної правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції в розмірі 6 000 грн., витрати по оплаті послуг за надання професійної правничої (правової) допомоги у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн.
Представник ТОВ «ФК «Пінг-Понг» - Лановий Є.М. скориставшись своїм правом подав відзив, в якому вказує на безпідставність вимог апеляційної скарги, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Вказує, 07 лютого 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» URL: https://miloan.ua/, ОСОБА_1 було подано Заявку на отримання кредиту №1761540. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/.
ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору №1761540 від 07 лютого 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/.
ОСОБА_1 був належним чином проінформований, а умови були прозорими та зрозумілими, включаючи інформацію про процентну ставку, комісії, та інші фінансові аспекти.
ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачеві кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 7000 грн. за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням №14916718 від 07 лютого 2020 року.
Відповідно до деталізованого розрахунку заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, який був долучений до позовної заяви, вбачається, що відповідач не здійснював платежів за договором.
Оскільки кредит вчасно не повернуто, за умовами п. 2.2.3. Кредитного договору, відбулася автопролонгація, яка не може перевищувати 60 днів. Таким чином, заборгованість позичальника за кредитним договором нарахована за період користування кредитом (з урахуванням пролонгації) складає 20 510,00 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить - 7 000,00 грн., заборгованість за відсотками становить - 12 110,00 грн., заборгованість за комісією становить - 1 400,00 грн, заборгованість за пенею - 0,00 грн.
Також наголошує, що за весь період перебування права вимоги за кредитним договором у ТОВ «ФК «Солвентіс», позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до позичальника, та просив суд стягнути із відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором.
Позивачем на підтвердження повноважень адвоката Білецького Б.М. та розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію Договору №42649746 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року; копію Додаткової угоди № 1761540 від 11 листопада 2024 року до Договору №42649746 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року; копію Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» (попереднє найменування - ТОВ «ФК «Пінг-Понг») щодо стягнення кредитної заборгованості; копію Акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11 листопада 2024 року; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5618/10 від 17 березня 2016 року.
Таким чином, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги у справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову.
Щодо стягнення з позивача на користь апелянта судові витрати по оплаті послуг АБ «Калінін і Партнери» за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 9 000 грн. зазначає, що представником апелянта не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн. (6 000 грн в суді першої інстанції та 3 000 грн в суді другої інстанції) були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, оскільки вбачається неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, а отже відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну (правову) допомогу в розмірі 9 000 грн.
Також надано до суду апеляційної інстанції орієнтовний розрахунок судових витрат, які були понесені та які очікується понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, загальна сума яких складає 6 000 грн.
У зв'язку з чим просив суд рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з апелянта на користь позивача витрати, понесені ним на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» змінило найменування на ТОВ «ФК «Солвентіс».
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, 07 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір №1761540, за умовами якого відповідача отримав кредит в розмірі 7000 грн. строком на 29 днів, зобов'язавшись повернути кредит до 07 березня 2020 року, сплативши 1,164 % річних за користування кредитом, комісію за надання кредиту в розмірі 1400 гривень за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово, а інші обов'язкові платежі. Умовами кредитного договору передбачена і можливість пролонгації строку кредитування.
20 серпня 2020 року згідно умов договору факторингу №02/08, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», яке, відповідно, набуло права вимоги до відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №1/15, відповідно до умов якого та згідно додатку №1 до договору факторингу, він набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року.
Згідно договору факторингу, сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 20510 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 12110 грн., заборгованість за комісією - 1400 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг», суд першої інстанції виходив з того, що укладені між сторонами кредитні договори та договори факторингу відповідають вимогам закону, зобов'язання по договорам відповідачем у встановлений строк не виконані, сума заборгованості підтверджена документально і підлягає стягненню на користь позивача, а також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.
Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками та за комісією за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Встановлено, що 07 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1761540 шляхом подання заявки на отримання кредиту, яку він подав на офіційному сайті ТОВ «Мілоан», у формі електронного правочину, та підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримав проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ “Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Отже, без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що кредитний договір з первісним кредитором не можна вважати укладеним, є безпідставними та таким, що спростовується матеріалами справи.
Відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 7000 грн. у валюті - гривня; кредит надається строком на 29 днів з 07 лютого 2020 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 07 березня 2020 року.
Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору.
З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
ТОВ «Мілоан» на виконання умов кредитного договору №1761540 від 07 лютого 2020 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 7000 грн.
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка складена ТОВ «Мілоан», борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» станом на 06 травня 2020 року становить 20510 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12110 грн. - заборгованість за відсотками, 1400 грн. - заборгованість за комісією.
20 серпня 2020 року згідно умов договору факторингу №02/08, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», яке, відповідно, набуло права вимоги до відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №1/15, відповідно до умов якого та згідно додатку №1 до договору факторингу, він набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року.
Згідно договору факторингу, сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 20510 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 12110 грн., заборгованість за комісією - 1400 грн.
Відповідно до умов договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Колегія суддів приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд констатує, що відповідні договори факторингу, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалось.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (після зміни найменування ТОВ «ФК «Солвентіс») в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 року у розмірі 7000 грн. - за тілом кредиту є обґрунтованими.
Однак, колегія суддів зазначає, звернувшись до суду із цим позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі - 12110 грн.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами за кредитним договором №1761540 від 07 лютого 2020 рокув розмірі 12110 грн. не є співмірною сумі кредиту у розмірі 7000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом за договором №1761540 від 07 лютого 2020 рокув розмірі з 12110 грн. до 7000 грн. та відповідно загальної суми заборгованості.
Стосовно заборгованості за комісією - 1400 грн. слід зазначити наступне.
Пунктом 1.5.1 передбачена сплата комісії за надання кредиту - 1400 грн.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року
№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1400 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, надану у суді першої інстанції у розмірі 2000 грн. суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що стороною позивача було надано до суду договір про надання правової допомоги та докази виконання вказаної у договорі роботи, виходячи з принципів розумності та справедливості, та стягнув з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, зменшивши їх розмір з 12110 грн. до 7000 грн., та скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за комісіями у розмірі 1400 грн. за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, ухваливши в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В апеляційній скарзі представник відповідача - адвокат Калінін С.К. просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн., з яких 6000 грн. витрати на професійну допомогу, пов'язані з розглядом в суді першої інстанції та 3000 грн. витрати на професійну допомогу, пов'язані з розглядом в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді першої інстанції представник відповідача надав суду договір №б/н/25 про надання професійної (правової) допомоги від 14 травня 2025 року, укладеного між адвокатом АО «Калінін і Партнери» та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт від 27 травня 2025 року на суму 6000 грн. за усну консультацію, вивчення та аналіз позовної заяви, складання та оформлення відзиву на позовну заяву.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції представник відповідача надав суду договір №б/н/25 про надання професійної (правової) допомоги від 10 червня 2025 року, укладеного між адвокатом АО «Калінін і Партнери» та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт від 30 червня 2025 року на суму 3000 грн. за подання апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що представником апелянта не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн. (6000 грн в суді першої інстанції та 3000 грн в суді другої інстанції) були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, оскільки вбачається неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, а отже відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну (правову) допомогу в розмірі 9 000 грн.
Також представником позивача надано до суду апеляційної інстанції орієнтовний розрахунок судових витрат, які були понесені та які очікується понести позивач у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, загальна сума яких складає 6 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції представник позивача надав суду договір №43657029 про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ «ФК «Пінг-Понг», детальний опис робіт (наданих послуг) від 18 серпня 2025 року на суму 6000 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на складність справи, виконані адвокатом роботи, ціну позову та часткове задоволення апеляційної скарги, суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції 2000 грн., та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн., що відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.
З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову та часткове задоволення апеляційної скарги, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн., що відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки, апеляційний суд дійшов до висновку про зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року та скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за комісіями та відмови у задоволенні цієї частини вимог, то слід змінити розподіл витрат, пропорційно задоволеним позовним вимогам, керуючись ч.10 ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2000 грн., та судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1595,64 грн.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2025 року у справі №209/9909/24 №175/4533/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», після зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості:
- змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» відсотків за користування кредитом за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, зменшивши їх розмір з 12110 грн. до 7000 грн.;
- скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», після зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», заборгованості за комісією у розмірі 1400 грн. за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року, та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», після зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1400 грн. за договором №1761540 від 07 лютого 2020 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ43657029) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2000 грн., та судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1595,64 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року.
Судді: