Провадження № 11-кп/803/1295/26 Справа № 208/12063/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 09 лютого 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Заводського районного суду міста Кам'янського перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.308, ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою Заводського районного суду міста Кам'янського від 09 лютого 2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 06 квітня 2026 року.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 121 120,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
-прибувати до суду за першим викликом;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування з свідками по справі поза межами судового засідання;
- здати на зберігання до уповноважених органів свої документи, які дають право на в'їзд/виїзд з України.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 на не пов'язаний з триманням під вартою, окрім застави, а також зменшення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
Вказує, що з матеріалів доданих до клопотання існують підстави вважати, що правоохоронними органами могла бути штучно створена ситуації з метою спонукання ОСОБА_8 до вчинення злочину, оскільки правоохоронні органи володіючи інформацією щодо можливого вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.1 ст.308 КК передбачаючи можливу кваліфікацію саме за ч.2 ст.307 КК, що є більш тяжчою, а також дозволить розглядати справу за місцем вчинення саме вказаного злочину, могли вчинити дії, що можуть мати ознаки провокації злочину. При цьому, свідок залегендована особа ОСОБА_9 міг мати особисту зацікавленість у результаті розслідування чи якимось чином був у прямій залежності від працівників органу досудового розслідування. Крім того, епізоди злочинів кваліфікованих за ч.1 ст.308 КК та ч.2 ст.307 КК мали місце в різних роках - перший в 2024 році, другий в 2025 році.
Таким чином, вказані обставини свідчать про можливе створення штучних умов для вчинення злочину та є підставою вважати необґрунтованою підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК.
Також зазначає, що жодних доказів саме того, що обвинувачений знав про відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які перебувають на програмі замісної підтримувальної терапії, мав умисел на незаконне заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства надано не було, як і доказів обізнаності і проінформованості ОСОБА_8 про можливі наслідки участі в 2-х програмах одночасно. При цьому обвинувачений був упевнений, що перебування одночасно на 2-х програмах не суперечить діючому законодавству та між медичними закладами діє обмін медичною інформацією.
Водночас сторона захисту вказує на недоведеність прокурором належними доказами наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, а також, що клопотання прокурора не містить жодних фактичних обставин, даних про обґрунтованість обвинувачення, ризиків і міркувань щодо альтернативних запобіжних заходів, мотивів прийняття або відхилення доказів, а є простим перерахуванням положень норм кримінального процесуального права, які без вказівок на фактичні обставини, докази та логічний зв'язок між ними, законної сили самі по собі не мають.
Наголошує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення його належної поведінки на цей період, та його продовження через це є неспівмірним меті запобіжного заходу.
У свою чергу судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не враховано, що стороною обвинувачення не доведено, що інший, більш м'який запобіжний захід, зокрема, у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, не здатний забезпечити в належному обсязі виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Поміж іншого в поданій апеляційній скарзі захисник звертає увагу на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який непогашених судимостей не має, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, одружений, має неповнолітню доньку та брата - ОСОБА_10 , має з ним тісний психологічний контакт, який тяжко хворіє на гепатит, туберкульоз та захворювання хребта, що підтверджується медичними документами, потребує в постійній замісній та підтримуючій терапії, якої як наркозалежна особа в умовах перебування в СІЗО не отримує. Крім того, майнова шкода є невеликою, обвинувачений співпрацює зі слідством, має достатнє фінансове забезпечення для життя, хоче брати участь у вихованні доньки, не має наміру переховуватися, а навпаки хоче довести свою невинуватість в інкримінованих йому злочинах.
При цьому сторона захисту просить врахувати певну тривалість кримінального провадження та практику ЄСПЛ щодо зменшення ризику непроцесуальної поведінки обвинуваченого зі спливом часу.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 09 лютого 2026 року та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати житло за місцем проживання, у період доби з 18 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. (за виключенням необхідності забезпечення власної безпеки у період дії воєнного стану, шляхом перебування у захисних спорудах (бомбосховищам) під час оголошення повітряної тривоги в м. Верхньодніпровськ у Дніпропетровської області), без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді, або зменшити розмір застави до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому залишати житло за місцем проживання, у період доби з 18 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв, або зменшити розмір застави до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, про існування яких свідчить суворість та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, встановлена КПК процедура отримання від них показань у кримінальному провадженні, згідно якої після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, вони допитуються в судовому засіданні. При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
Разом з цим суд дійшов до переконання, що у судовому засіданні прокурором не доведено існування ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення ст.28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 06 квітня 2026 року та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, посилання захисника на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки розгляд кримінального провадження триває та судом встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК.
Крім того, на переконання апеляційного суду, посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, родини та утриманців, постійного місця проживання, достатнього фінансового забезпечення для життя, а також потреби в замісній, підтримуючій терапії, як наркозалежної особи, також не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення місцевого суду та обрання стосовно нього більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновків суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконного впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Разом з тим, доводи сторони захисту щодо створення правоохоронними органами штучних умов для вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінальних правопорушень, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_8 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави, на чому наполягає сторона захисту, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається сторона захисту, не впливають на правильність прийнятого місцевим судом рішення.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Заводського районного суду міста Кам'янського від 09 лютого 2026 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду міста Кам'янського від 09 лютого 2026 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 06 квітня 2026 року включно та альтернативою внесення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4