Провадження № 22-ц/803/1758/26 Справа № 216/815/25 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
24 лютого 2026 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/815/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Зражевський Євген Юрійович, на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 вересня 2025 року, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Позов мотивовано тим, що14.10.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір грошової позики №1, за яким останній отримав від позивача грошову суму у розмірі 22 803,22 доларів США та зобов'язувався їх повернути протягом п'яти місяців.
Передача грошових коштів відбувалася при свідках ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Того ж дня, 14.10.2019, в порядку ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та їх умов, ОСОБА_2 було видано відповідну розписку, яка посвідчила отримання ним від позивача визначених грошових сум.
14.10.2019 ОСОБА_3 була видана розписка, якою вона, як дружина ОСОБА_2 , дала згоду на отримання чоловіком від позивача позики у розмірі 22 803,22 доларів США.
Станом на дату звернення з позовом до суду, відповідач ОСОБА_2 отримані кошти за позикою позивачу в повному розмірі не повернув.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів 9565,82 доларів США сума боргу за розпискою та 651,78 доларів США - 3% річних.
Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики №1 від 14.10.2019 у розмірі 4769,7 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , в рівних частинах з кожного, судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 1576,58 грн, тобто по 788,29 грн з кожного.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Зражевський Є.Ю., просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягнення боргу та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідачів 9565,82 доларів США, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято відзив на позовну заяву, який подано з порушенням строків визначених ЦПК України. Таким чином, висновки суду щодо повернення відповідачами частини боргу ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах. Зазначене призвело до неправильного застосування статей 1046-1049 ЦК України. При цьому, у мотивувальній частині рішення суду не зазначено, які саме суми та яким чином суд зарахував у погашення боргу.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України, в апеляційному порядку не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката адвоката Зражевського Є.Ю., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гаценка О.В., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору грошової позики №1 від 14.10.2019 ОСОБА_1 (позикодавець) надав ОСОБА_2 (позичальнику) позику в розмірі 24 803,22 доларів США строком на п'ять місяців.
Передача грошових коштів відбулася при свідках ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
14.10.2019 відповідачем ОСОБА_2 було видано розписку, яка посвідчила отримання ним від позивача визначених договором грошових коштів, а також ОСОБА_2 зобов'язався повернути грошові кошти до 14.03.2020.
14.10.2019 ОСОБА_3 була видана розписка, якою вона, як дружина ОСОБА_2 , дала згоду на отримання чоловіком від позивача позики у розмірі 24 803,22 доларів США.
Позивачем було надано суду фотокопію договору позики та розписок відповідачів, виписку про рух коштів по картці позивача, емітованої АТ «Універсал Банк» НОМЕР_1 , виписку про рух коштів по картці, емітованої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» НОМЕР_2 , виписку про рух коштів по картці «Tatra Вank» (Братіслава).
На підтвердження виконання зобов'язань за договором позики, стороною відповідача було надано суду: виписку про рух коштів по картці відповідача, емітованої АТ «Універсал Банк» НОМЕР_3 , виписку про рух коштів по рахунку відповідача НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Уксиббанк», скріншоти переказу коштів на ім'я відповідача з рахунку, відкритого у банку Республіки Польща, скріншот переписки з відповідачем у месенджері разом з доказом переведення грошових коштів в розмірі 2000,00 грн на картковий рахунок дружини позивача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягуючи солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики №1 від 14 жовтня 2019 року у розмірі 4769,7 дол. США, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов'язання позичальників щодо повернення грошей, отриманих ним, як подружжям, в позику від позивача, та обов'язку відповідачів у зв'язку з цим сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором, за вирахуванням вже внесених коштів у рахунок погашення боргу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Факт укладення між сторонами договору позики підтверджується договором позики №1 від 14 жовтня 2019 року та сторонами не оспорюється.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Згідно частини другої статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
Зміст розписки про одержання виконання за договором позики у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб'єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов'язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім'я (найменування) кредитора та боржника; суб'єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов'язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов'язання; місце виконання зобов'язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника. дату і місце складення розписки.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 підписав договір та видав розписку позивачу ОСОБА_1 , як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань.
ОСОБА_3 була видана розписка, якою вона, як дружина ОСОБА_2 , дала згоду на отримання чоловіком від позивача позики у розмірі 22803,22 доларів США.
Отже, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як подружжя, зобов'язувалися повернути борг, а позивач ОСОБА_1 - прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором, що сторонами не оспорюється.
Спір між сторонами виник з приводу розміру заборгованості за договором позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістомстатті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як подружжя, отримали у позивача ОСОБА_1 у борг грошову суму у розмірі 24 803,22 доларів США.
В матеріалах електронної справи наявні виписки про рух коштів по картці відповідача ОСОБА_2 , емітованої АТ «Універсал Банк» НОМЕР_3 , виписка про рух коштів по рахунку відповідача ОСОБА_2 НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Уксиббанк», скріншоти переказу коштів ОСОБА_2 на ім'я позивача ОСОБА_1 з рахунку, відкритого у банку Республіки Польща, скріншот переписки сторін у месенджері, разом з доказом переведення грошових коштів в розмірі 2000,00 грн на картковий рахунок дружини позивача.
Отже, сторню відповідачів надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують часткове виконаня зобов'язання за договором позики у зв?язку з чим суд першої інстанції дійшоа вірного висновку, що сума заборгованості становить 4769,7 дол. США, яка й підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції прийнято відзив на позовну заяву, який подано з порушенням строків визначених ЦПК України, у зв?язку з чим висновки суду щодо повернення відповідачами частини боргу ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах.
Так, ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія ухвали Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року, яка направлялась судом на адресу реєстрації відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повернулася до суду без вручення адресатам, у зв?язку з їх відсутністю за вказаною адресою (а.с. 36-27).
У липні 2025 року відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гаценко О.В., звернувся до суду із клопотанням про продовження судом строку для подання відзиву на позовну заяву, яке мотивоване тим, що з початку війни відповідач ОСОБА_2 виїхав до Польщі, а тому не міг отримувати судову кореспонденцією за адресою проживання.
Судом першої інстанції відзив відповідача ОСОБА_2 прийнято до уваги, однак, відповідної ухвали про продовження процесуального строку не постановлено, як це передбачено ч. 6 ст. 127 ЦПК України, у зв?язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині.
Разом з тим, ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, тоді як в данному випадку судом ухвалено правильне рішення по суті спору, яке не може бути скасоване лише з формальних міркувань.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і без порушення процесуального законодавства, яке призвело до неправильного вирішення спору по суті, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Зражевський Євген Юрійович, - залишити без задоволення.
Рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: