Провадження №2/760/9596/26
Справа №760/12769/23
27 лютого 2026 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», в якому просить з врахуванням уточнених позовних вимог: визнати недійсним кредитний договір №Е07.00604.008540452 від 19.09.2021 з початку його дії в частині нарахування плати «за обслуговування кредитної заборгованості»; зобов'язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021, з початку його дії у бік зменшення, без нарахування плат «за обслуговування кредитної заборгованості», з нарахуванням відсотків, враховуючи здійснене дострокове погашення більш ніж 80% суми кредиту та сплачену раніше плату «за обслуговування кредитної заборгованості», та надати розрахунок зобов'язань сторін за кредитним договором №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021 на дату проведення перерахунку.
В обґрунтування позову зазначено, що 19.08.2021 між АТ «Ідея Банк», як кредитодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір кредиту та страхування №Е07.00604.0085400452 про надання кредиту у сумі 145 000,00 грн., на строк 24 місяці, зі сплатою 95,44% річних за користування кредитом. З урахуванням проведених виплат за договором, сума залишку кредиту складала 123 698,14 грн. з чим відповідач погоджувався і про що, зазначав у своїх листах за №3в-2022/2648 від 24.11.2022 та №Л-2022/2914 від 26.12.2022.
Позивач вказує, що сплатив на свій рахунок № НОМЕР_4 суму у розмірі 120 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №3585996 від 09.02.2022.
Тобто після всіх відрахувань, станом на 09.02.2022 залишок суми кредиту за договором (строковий основний борг) складав за розрахунком відповідача суму у розмірі 9643,37 грн.
Таким чином, відповідач погодився із проведеним позивачем достроковим погашенням більше ніж 80% суми строкового основного боргу, не запитував ніяких додаткових документів від позивача для здійснення такого дострокового погашення, фактично перерахував розмір залишку кредитного забов'язання позивача і зазначив у своїх відповідях, що строковий основний борг (залишок суми «тіла» кредиту) по договору становить 9643,37 грн. Таке дострокове виконання забов'язань не суперечить умовам, викладеним у п. 1.13.1 договору. Крім того, договором не встановлено обмежувальних умов та вимог для проведення такого дострокового виконання позивачем своїх забов'язань.
Позивач зазначає, що п.1.13.1. договору визначено, що позивач має право повністю або частково достроково повернути кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних платежів, а відповідач забов'язанй здійснити відповідне коригування забов'язань позивача у бік їх зменшення, та на вимогу позивача надати йому новий графік платежів.
15.02.2022 після погашення строкового основного боргу у розмірі 120 000,00 грн. позивач звернувся до АТ «Ідея Банк» з письмовою вимогою провести перерахунок платежів, однак банк не відреагував. Тому, позивачем сплачувалися платежі з власного розрахунку. На дату подання позовної заяви відповідачами не надано інформації щодо того у рахунок погашення чого були зараховані внесенні ним кошти згідно його платежів.
Позивач зазначає, що відповідно до договору реальна річна процентна ставка встановлена у розмірі 95,44% річних, ця ставка відображена у паспорті кредиту та додатку №1 (графік щомісячних платежів) до договору, додаткові угоди щодо зміни реальної річної процентної ставки між позивачем і відповідачем не погоджувались, не підписувались і не укладались.
Натомість, зі сторони відповідача надійшли телефонні дзвінки про вимагання з нього сплати космічних відсотків, у зв'язку з чим він був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
09.06.2023 протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено Усатову І.А.
Ухвалою від 15.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
06.09.2023 позивачем усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду від 15.06.2023.
Ухвалою суду від 11.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження по даній справі.
Ухвалу про відкриття провадження разом з копією позовної заяви відповідач отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відзив не надходив.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із вимогами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Судом встановлено, що 19.08.2021 між АТ «Ідея Банк», як кредитодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір кредиту та страхування №Е07.00604.0085400452 про надання кредиту у сумі 145 000,00 грн., на строк 24 місяці.
Згідно п.1.2.-1.4. кредитного договору, банк надає позивачу кредит у розмірі 145 000,00 грн. з процентною ставкою у розмірі 10,99 % річних строком кредиту на 24 місяці.
Умовами п.1.5. кредитного договору відповідач встановив, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ( надалі - «ДКБОФО»), за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 додатку №1 як «Інші послуги Банку».
Згідно п.1.6. кредитного договору дата повернення кредиту - 19.08.2023. Повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у банку відповідно до графіку, викладеного в додатку №1 доданого договору.
Згідно п.1.8. позичальник, який прострочує виконання грошового забов'язання після закінчення строку дії договору, забов'язаний оплатити суму заборгованості, а також 95.44105531 процентів річних від простроченої суми кредиту за неправомірне користування грошовими коштами відповідно до ст.625 ЦК України.
Відповідно до п.1.9. договору, під час користування кредитом банк надає клієнту послуги щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі - ДКБОФО - https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) за надання яких встановлена плата, відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитом (далі Додаток №1) як «Обслуговування кредитної заборгованості». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки банку, інші комісії за відкриття і ведення рахунку, сплачуються згідно з діючими тарифами банку. Тарифи є невід'ємною частиною ДКБФО, та розміщені на веб -сайті банку https://ideabank.uа.
Згідно п.1.10. кредитного договору банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів у розмірі 138 358,78 гривень на рахунок № НОМЕР_2 позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк», МФО 336310.
На підтвердження перерахування на рахунок АТ «Ідея Банк» по кредиту за кредитним договором № Е07.00604.0085400452 від 19.08.2021 позивач надав квитанції: №3585996 від. 09.02.2022 на суму 120 000, 00 грн; №ПН1567549 від 23.08.2022 на суму 1700, 00 грн.; №ПН2599128 від 28.09.2022 на суму 1000, 00 грн.; №ПН2609299 від 600, 00 грн.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена пунктом 1.9 договору про кредит, при цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія.
Крім того, в пункті 1.9 договору кредиту передбачено, що комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку, що свідчить про те, що вказані послуги оплачуються окремо.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.9 договору кредиту щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від14 вересня 2022 року в справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року в справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження№ 61-5581св22), які підтримала Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2023 року в справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, умови спірного договору кредиту, в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша зантересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальжй частині судового рішення, застосувавши відповідні положения норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий cnociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заітересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового ршення, застосувавши відповідні положения норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Зважаючи на вказане, позовна вимога про визнання недійсним пункт 1.9 договору кредиту та страхування № Е07.00604.0085400452 від 19.08.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним Товариством «Ідея Банк», у частині встановлення плати з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитом як «Обслуговування кредитної заборгованості» не підлягає задоволенню саме у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Щодо застосування наслідків недійсності правочину слід вказати таке.
Оскільки, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним з початку його дії в частині нарахування плати «за обслуговування кредитної заборгованості» встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, щодо нікчемності правочину, тому, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені у статті 216 ЦК України.
З огляду на нікчемність умов угоди про надання кредиту Е07.00604.0085400452 від 19.08.2021, в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування, та, враховуючи вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за вказаною угодою, зарахувавши сплачену позичальником комісію в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину шляхом зобов'язання банку здійснити перерахунок заборгованості за угодою про надання кредиту та зарахування вже сплачених позивачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині здійснення перерахунку заборгованості за договором кредиту №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021, укладеним з ОСОБА_1 , шляхом зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію), як плату за погашення кредитної заборгованості та надати ОСОБА_1 розрахунок зобов'язань сторін за кредитним договором №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021 на дату проведеного перерахунку.
Крім того, суд вважає за необхідне, на підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь позивача судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 263-266, 273, 280-284ЦПК України, ст.ст.203, 207, 215, 217, 626, 628, 1054 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів задовольнити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Ідея банк» здійснити перерахунок заборгованості за договором кредиту №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021, укладеним з ОСОБА_1 , шляхом зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію), в рахунок погашення кредитної заборгованості та надати ОСОБА_1 розрахунок зобов'язань сторін за кредитним договором №Е.07.00604.008540452 від 19.09.2021.
Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ),
Відповідач: Акціонерне товариство «Ідея Банк» (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, буд.11, Ідентифікаційний код 19390819).
Суддя І.А. Усатова