печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4319/26-к
пр. 1-кс-3482/26
17 лютого 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , захисника ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді в м. Києві скаргу ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_4 на повідомлення про підозру від 06.11.2025 року, у рамках кримінального провадження № 62024100120000102 від 09.02.2024,
27.01.2026 до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 про скасування повідомлення про підозру від 06 листопада 2025 року в рамках кримінального провадження № 62024100120000102 від 09.02.2024.
Сторона захисту просила скасувати повідомлення заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024, відносно ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України.
Зобов'язати компетентну посадову особу у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024, вчинити дії щодо виключення з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024, про дату та час повідомлення про підозру ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України.
У скарзі захисник посилається на незаконність та необґрунтованість повідомлення ОСОБА_4 про підозру у вказаному кримінальному провадженні як таких, що не відповідають вимогам ст. ст. 276, 277 КПК України.
Так, на думку захисника повідомлення є необґрунтованими, у тому числі у зв'язку з відсутністю у сторони обвинувачення жодних фактів та інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в можливій причетності ОСОБА_4 до вчинення ним незакінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК України, у привласненні офіційних документів, шляхом зловживання особи своїм службовим становищем , вчиненому з корисливих мотивів тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, та у пособництві підроблення іншого офіційного документа, який посвідчується нотаріусом і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч . 5 ст. 27 ч . 3 ст. 358 КК України.
Сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді начальника відділення слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві:
- володіючи інформацією про наявність права у померлого ОСОБА_7 рідної доньки - ОСОБА_8 у ОСОБА_4 виник протиправний умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем;
- усвідомлюючи, що для реалізації зазначеного протиправного плану необхідно декілька осіб, залучив до своєї незаконної діяльності інших підозрюваних ОСОБА_9 та ОСОБА_10
- надав ОСОБА_9 вказівку лише перевірити наявність бланку заповіту в реєстрі нотаріальних бланків та після такої перевірки надав вказівку ОСОБА_9 передати ОСОБА_10 під розписку всі вилучені 26.12.2023 за місцем проживання ОСОБА_7 документи.
Сторона захисту вважає, що повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 06.11.2025 року у кримінальному провадженні такими, що не відповідають вимогам ст. 277 КПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадках наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому, кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте, положення п. 3 ч. 1 ст. 276 та п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України в їх системному зв'язку вказують на те, що під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки можуть бути не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» та обґрунтованості підозри в цілому у разі посилання на них у скарзі.
Положення кримінального процесуального законодавства не містять визначення «обґрунтована підозра», а тому під час розгляду даного виду клопотань, правозастосуванню підлягає практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Вказана норма узгоджується також з ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року).
Частиною 1 ст. 277 КПК України встановлено вимоги до письмового повідомлення про підозру, серед яких, п.п. 4, 5, 6 передбачено відображення відомостей про зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
Вивченням складеного ОСОБА_4 повідомлення про підозру від 06.11.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст .27 ч. 3 ст. 358 КК України встановлено, що викладені у тексті обставини не відповідають матеріалам кримінального провадження, визначеній стороною обвинувачення кваліфікації та усупереч вимог ст. ст. 8, 9 КПК України не містять конкретних даних, щодо протиправної діяльності ОСОБА_4 .
Кваліфікація дій за ч. 5 ст. 191 КК України можлива виключно за умови, якщо чуже майно було ввірене особі або перебувало у її віданні.
Однак квартира, яка належала померлому ОСОБА_7 не перебувала у віданні начальника відділення слідчого відділу Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 , не перебувала у віданні органу досудового розслідування в цілому та не була предметом службового управління, розпорядження чи зберігання ОСОБА_4 . Начальник слідчого відділення не мав жодних цивільно-правових, речових чи службових повноважень щодо розпорядження правом власності на зазначену квартиру або документами, що посвідчують таке право.
Разом із тим, під час досудового розслідування встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. Таким чином, право власності на вказаний об'єкт нерухомості за будь-якою особою у встановленому законом порядку не зареєстровано.
Крім того, відповідно до наявної в БТІ інформації, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які померли задовго до смерті громадянина ОСОБА_7 . За життя громадянин ОСОБА_7 не здійснив державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру, незважаючи на те, що відповідно до норм цивільного законодавства України він мав право на її спадкування за законом.
Таким чином, громадянин ОСОБА_7 не набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, а отже, на момент його смерті зазначене нерухоме майно не перебувало у його власності та не могло бути об'єктом заволодіння у розумінні ст. 191 КК України.
Таким чином, відсутній ключовий елемент складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України, що саме по собі унеможливлює кримінальну відповідальність за цією статтею.
Для інкримінування замаху (ч. 3 ст. 15 КК України) у поєднанні зі ст. 191 КК необхідно довести прямий умисел на заволодіння майном, усвідомлення особою того, що майно є чужим та бажання настання відповідних наслідків.
Жодних доказів того, що ОСОБА_4 знав про підроблений характер заповіту, мав корисливий мотив, усвідомлював можливість заволодіння квартирою підозрюваним ОСОБА_10 , - у матеріалах провадження не наведено.
Наявність лише службових повноважень не може автоматично свідчити про умисел на вчинення тяжкого корисливого злочину.
Згідно з ч. 3 ст. 15 КК України, замах має місце лише тоді, коли особа вчинила конкретні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.
У даному випадку підозрюваний ОСОБА_4 не видавав документів, не підписував жодних процесуальних або службових рішень, не вчиняв жодних дій, які можна кваліфікувати як безпосередньо спрямовані на заволодіння майном.
Отже, об'єктивна сторона замаху відсутня.
Сторона обвинувачення фактично інкримінує підозрюваному ОСОБА_4 участь у злочині у формі організації, однак така позиція є юридично необґрунтованою.
Відповідно до ст. 26 та ст. 27 КК України, співучасть у кримінальному правопорушенні можлива лише за наявності спільного умислу, узгодженості дій та усвідомлення кожним співучасником загального злочинного плану.
У даному кримінальному провадженні відсутні будь-які докази того, що:
- підозрюваний ОСОБА_4 перебував у попередній змові з підозрюваними ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ;
- підозрюваний ОСОБА_4 усвідомлював злочинний характер дій підозрюваного ОСОБА_10 , зокрема використання підробленого заповіту;
- між підозрюваними існувала домовленість про спільне заволодіння квартирою померлого ОСОБА_7 .
Саме по собі службове підпорядкування або зайняття керівної посади не може свідчити про співучасть, якщо не доведено наявність умисної координації злочинних дій.
Отже, жодна з форм співучасті, передбачених ст. 27 КК України, у діях підозрюваного ОСОБА_4 відсутня.
Сторона обвинувачення фактично виходить з презумпції, що начальник слідчого відділення автоматично несе відповідальність за будь-які дії підлеглого слідчого, що є грубим порушенням принципів кримінального права.
Крім того, твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_4 нібито залучив ОСОБА_10 до незаконної діяльності, є безпідставним та таким, що не підтверджене жодними фактичними даними.
Фактично ОСОБА_4 ніколи особисто не бачив ОСОБА_10 , не знайомий із ним та не перебував з ним у будь-яких службових, особистих чи інших взаємовідносинах. У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність між ними контактів, спілкування чи узгодження дій, що є обов'язковим елементом для висновку про «залучення» до протиправної діяльності.
Єдиною обставиною, на яку фактично посилається сторона обвинувачення, є те, що ОСОБА_4 , обіймаючи посаду начальника відділення слідчого відділу, в межах своїх службових повноважень вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_10 , який на той момент мав процесуальний статус підозрюваного в іншому кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому здійснювалося слідчим ОСОБА_13 - підлеглими ОСОБА_4 .
Також, необхідно врахувати, що ОСОБА_4 щоденно вносить значну кількість відомостей до ЄРДР, у тому числі повідомлення про підозру різним особам, і фізично не має можливості запам'ятовувати анкетні дані кожного підозрюваного.
Так, у 2023 році ОСОБА_4 в ЄРДР було виконано 126 змін та внесено 55 відомостей до розділу вкладки «Правопорушник», виставлено відміток «Повідомлення про підозру» та «Зміна підозри», у 2024 році виконано 186 змін та внесено 36 відомостей до розділу вкладки «Правопорушник», виставлено відміток «Повідомлення про підозру» та «Зміна підозри», у 2025 році ОСОБА_4 в ЄРДР було виконано 195 змін та внесено 84 відомостей до розділу вкладки «Правопорушник», виставлено відміток «Повідомлення про підозру» та «Зміна підозри».
Крім того, старший слідчий СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_13 пояснив, що здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100060000270 від 08.02.2023 за ознаками ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 353, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 353, ч. 4 ст. 186, ч . 2 ст. 190, ч. 2 ст. 127, ч . 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 146 КК України. 01.03.2024 вказане кримінальне провадження було направлено до суду. Всі слідчі (розшукові) та процесуальні дії по вказаному кримінальному провадженню він проводив особисто за оперативного супроводу оперативних працівників ДВБ НП України під процесуальним керівництвом прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_14 . Начальник відділення ОСОБА_4 не приймав участь у будь-яких слідчих діях по кримінальному провадженню №12023100060000270, а лише призначав в ЄРДР групи слідчих та підписував постанови про призначення групи слідчих. Також ОСОБА_4 за його проханням та під диктовку виконував технічну роботу в ЄРДР, а саме вносив відомості про правопорушників, повідомлення про підозру та зміну. Зазвичай це відбувається через технічні проблеми з його комп'ютером, відсутністю Інтернету в кабінеті. Окрім того, начальником відділення ОСОБА_4 майже у всіх кримінальних провадженнях, які розслідуються нашим відділенням за проханням слідчих виконується технічна робота в ЄРДР, а саме вноситься інформація у Формі 1, 1.1., про правопорушників, повідомлення про підозру, зміну, відкриття матеріалів та ін.
Зазначена процесуальна дія є виключно виконанням вимог закону та службового обов'язку, передбаченого ст. 214 КПК України, і жодним чином не може свідчити ані про особисте знайомство, ані про залучення до незаконної діяльності, ані про наявність будь-яких домовленостей чи узгоджених дій між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 . Ототожнення стороною обвинувачення виконання посадових функцій із нібито злочинною діяльністю є неправомірним та таким, що виходить за межі допустимого.
У сукупності наведені обставини свідчать про відсутність:
- причинного зв'язку між службовими діями підозрюваного ОСОБА_4 та діями підозрюваного ОСОБА_10 ;
- будь-якого усвідомленого впливу підозрюваного ОСОБА_4 на прийняття рішень ОСОБА_9 ;
- спільного злочинного плану або координації дій.
Фактично сторона обвинувачення намагається ретроспективно поєднати не пов'язані між собою події, що відбувалися у різний час, різними особами та за різних обставин, що є неприпустимим з точки зору стандартів доказування.
У повідомленні про підозру стверджується, що ОСОБА_4 нібито надав вказівку слідчому ОСОБА_9 видати документи, що посвідчують право власності на квартиру, ОСОБА_10 .
Водночас у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які підтверджують факт такої вказівки; не наведено жодних конкретних даних щодо часу, місця, форми та змісту такої нібито вказівки; не існує жодного службового документа, резолюції, наказу чи іншого розпорядження ОСОБА_4 .
Так, у неодноразових показах в якості свідка та підозрюваного ОСОБА_9 послідовно заявляв про відсутність будь-яких вказівок ОСОБА_4 щодо видачі документів ОСОБА_10 .
Фактично твердження сторони обвинувачення ґрунтується на припущеннях, що є прямим порушенням вимог ст. 91 КПК України щодо доказування.
Сторона обвинувачення посилається на показання слідчого ОСОБА_15 , який повідомив, що під час вилучення документів на квартиру померлого надавав ОСОБА_4 інформацію про наявність та контактні дані дочки померлого.
Водночас зазначений доказ не підтверджує жодної з обставин, які інкримінуються ОСОБА_4 , з огляду на таке:
- вказані події мали місце у грудні 2023 року, тоді як підозрюваний ОСОБА_16 звернувся до ОСОБА_9 із вимогою видачі документів лише у липні 2024 року, тобто через понад пів року.
- стороною обвинувачення не доведено жодного причинно-наслідкового зв'язку між повідомленням контактів дочки померлого та подальшими діями ОСОБА_10
- надання інформації про наявність родичів померлого спростовує версію сторони обвинувачення, оскільки свідчить про те, що підозрюваному ОСОБА_4 було відомо про можливих спадкоємців, а отже він не мав жодних підстав або мотивів сприяти незаконному заволодінню майном.
Крім того, слід врахувати, що станом на 2023 рік у 4 слідчих, які фактично працюють у відділенні слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві перебувало у провадженні 1167 кримінальних проваджень, станом на 2024 рік 1155 станом на 2025 рік 1362 серед яких у період з 2023 по 2025 прийнято рішення про закриття у 1020 кримінальних проваджень, направлено до суду 162 кримінальних проваджень та передано за підслідністю до іншого органу досудового розслідування 338 кримінальних проваджень.
Також вказаним відділенням, в період з початку введення воєнного стану, направлено до суду 112 тяжких та особливо тяжких кримінальних проваджень за ст.ст. 111, 115, 121, 146, 152, 156, 186, 187, 189, 296, 307 КК України в тому числі скоєними в складі організованої злочинної групи та на замовлення.
Слідчими слідчого відділу Печерського УП ГУНП в м. Києві у 2023 році зареєстровано 633 кримінальних проваджень, у 2024 році 602 кримінальних проваджень, у 2025 році 449 кримінальних проваджень за фактами смерті людей з додатковими відмітками очевидні вбивства, у тому числі в ході бойових, природні смерті, самогубства, зникнення безвісті, нещасні випадки.
Так, підозрюваний ОСОБА_4 , обіймаючи посаду начальника відділення слідчого відділення, щоденно розподіляє та підписує велику кількість кримінальних проваджень, у зв'язку з чим отримання окремої інформації, яка не потребувала прийняття процесуального рішення, об'єктивно не могла бути ним запам'ятована або взята до уваги як значуща.
Таким чином, показання слідчого ОСОБА_15 не є релевантними доказами у контексті доведення умислу, співучасті ОСОБА_4 .
Аналогічні порушення вимог кримінального та кримінального процесуального закону допущені стороною обвинувачення й при кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 357 КК України.
Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 357 КК України настає виключно за умови незаконного заволодіння, викрадення, привласнення, вимагання або знищення офіційних документів, які перебувають у законному володінні інших осіб.
Водночас у повідомленні про підозру не наведено жодних фактичних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 особисто заволодівав будь-якими документами, здійснював їх викрадення, привласнення чи знищення, чи отримував або зберігав такі документи у своєму фактичному володінні.
Фактично сторона обвинувачення підміняє об'єктивну сторону злочину припущенням про службовий вплив, що не охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 357 КК України.
Таким чином, у діях ОСОБА_4 відсутня об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, що унеможливлює притягнення його до кримінальної відповідальності за цією статтею.
Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК України, пособником є особа, яка умисно сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Однак у повідомленні про підозру не зазначено, у чому саме полягало таке сприяння з боку ОСОБА_4 , а саме які конкретні поради, вказівки або інструкції ним надавалися, кому саме вони надавалися та яким чином вони сприяли підробленню чи використанню підробленого документа.
Сам по собі статус керівника або наявність організаційно-розпорядчих функцій не може свідчити про пособництво, оскільки кримінальна відповідальність за ч. 5 ст. 27 КК України потребує доведеного причинно-наслідкового зв'язку між діями пособника та вчиненням основного злочину.
Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 358 КК України, можуть бути вчинені виключно з прямим умислом, тобто особа повинна усвідомлювати підроблений характер документа та бажати його використання або сприяти такому використанню.
За відсутності доказів умислу інкримінування пособництва у підробленні документів є юридично необґрунтованим та суперечить вимогам ст. 91 КПК України щодо доказування.
У клопотанні про застосування запобіжного заходу сторона обвинувачення, обґрунтовуючи повідомлення про підозру, посилалася на результати поліграфічного дослідження підозрюваного ОСОБА_4 , відповідно до яких останній нібито причетний до замаху на заволодіння квартирою померлого.
Зазначене посилання є юридично необґрунтованим та неприпустимим, з огляду на таке.
Результати поліграфічного дослідження не є доказами у кримінальному провадженні
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у порядку, передбаченому КПК України.
Результати поліграфічного дослідження:
- не передбачені КПК України як самостійний вид доказів;
- не є експертним висновком у розумінні ст. 101 КПК України;
- не можуть підтверджувати ані факт вчинення кримінального правопорушення, ані наявність умислу.
Практика судів, у тому числі Верховного Суду, є усталеною та виходить з того, що поліграф може використовуватися виключно як орієнтовний (допоміжний) інструмент, але не як доказ вини або причетності особи.
Зі змісту матеріалів, на які посилається сторона обвинувачення, вбачається, що:
- реакція, яку інтерпретовано як «причетність», була зафіксована лише на одне питання з десяти, яке не входило до переліку запитуваних;
- решта питань не виявили реакцій, які б свідчили про причетність до інкримінованих дій.
Таке вибіркове трактування результатів дослідження є маніпулятивним і не відповідає жодним стандартам доказування, оскільки не дозволяє робити однозначні або категоричні висновки.
Під час проходження вказаного поліграфічного дослідження на підозрюваного ОСОБА_4 здійснювався психологічний тиск, що прямо впливало на його емоційний та фізіологічний стан.
Після вказаного поліграфічного дослідження підозрюваний ОСОБА_4 пройшов ще одне поліграфічне дослідження, яке було проведене при Головному управлінні Національної поліції у м. Києві. Результат повторного дослідження не виявив жодних ознак причетності підозрюваного ОСОБА_4 до замаху на заволодіння квартирою або будь-яких інших інкримінованих дій.
Також, встановлено, що за фактом повернення документів на квартиру, вилучених в помешканні ОСОБА_7 проведено службове розслідування, за результатами якого дії начальника відділення визнано правомірними, порушень вимог законодавства не встановлено.
За таких обставин обвинувачення за ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України не знаходить своєї обґрунтованості.
У судовому засіданні захисники та підозрюваний скаргу підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладені в ній факти та обставини, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.
Також сторона захисту вважає докази, зібрані під час досудового розслідування недостатніми для здійсненого повідомлення ОСОБА_4 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України.
Однак на думку сторони обвинувачення, на момент повідомлення ОСОБА_4 про підозру про вчинення злочинів та тим паче на теперішній час наявні достатні докази для прийняття такого процесуального рішення, що підтверджується рішенням Печерського районного суду про обрання запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_4 , оскільки при прийняті судом такого рішення, суд був зобов'язаний одночасно перевірити наявність достатніх підстав для підозри особи у вчиненні злочинів.
Зокрема, обґрунтованість підозри підтверджується, на думку сторони обвинувачення - показаннями свідка ОСОБА_15 , показаннями потерпілої ОСОБА_8 , результатами поліграфічного дослідження ОСОБА_4 , які в свої сукупності надають достатні підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів.
Вислухавши позицію сторін, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржені повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Cтаттею 21 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено ст. 278, випадки повідомлення про підозру передбачені ст. 276, зміст повідомлення про підозру ст. 277 вказаного закону.
Отже підставою оскарження вказаного процесуального рішення є порушення вище вказаних процесуальних норм.
Так, відповідно до положень ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав.
Згідно із ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (cт.278 КПК України). У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор (ст.279 КПК України).
Судом встановлено, що Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України.
У зазначеному кримінальному провадженні 06.11.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України у вищевказаному кримінальному провадженні.
Прокурори зазначають, що ОСОБА_4 , працюючи, відповідно до наказу заступника Голови Національної поліції України - начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві № 743 о/с від 10.09.2020 на посаді начальника відділення слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві, маючи спеціальне звання капітана поліції, будучи службовою особою вчинив незакінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК України, у привласненні офіційних документів, шляхом зловживання особи своїм службовим становищем, вчиненому з корисливих мотивів тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, та у пособництві підроблення іншого офіційного документа, який посвідчується нотаріусом і який надає права, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч . 5 ст. 27 ч . 3 ст. 358 КК України.
З матеріалів клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту які були надані стороною захисту, досліджених під час судового розгляду, вбачається відсутність в них матеріалів (доказів), які б містили відомості про факти або інформацію, які б могли б переконати стороннього спостерігача в тому, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення.
У підсумку, підозра не містить обґрунтованих даних про предикатний злочин, відсутні докази умислу, що в цілому виключає можливість визнати підозру законною та обґрунтованою.
Відсутність нових доказів, які були викладені в повідомленні про підозру є тотожними з доказами та ґрунтується на тих самих фактах, що й дисциплінарне провадження - значить, кримінальне переслідування повторює оцінку, але без нових підстав.
Стороною обвинувачення не надано слідчому судді жодного доказу на підтвердження обґрунтованості повідомлення про підозру.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про обґрунтованість повідомлення про підозру, суд виходить з того, що з огляду на положення закріплені у ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини з цього приводу.
Так, у пункті 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначається наступне: «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).
Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. За відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року)».
Обґрунтованість підозри передбачає, що об'єктивно існують дані про причетність особи до вчинення правопорушення. До таких даних відносяться показання, документи, речові докази, висновки експертів, тощо. Саме наявність відповідних фактичних даних є необхідною для обґрунтованого повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин». Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Положення кримінально-процесуального законодавства не містять визначення змісту поняття «підозра», проте системний аналіз змісту норм КПК України свідчить, що підозра є складовим елементом процедури притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки саме з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення розпочинається кримінальне переслідування такої особи (п.14 ч.1 ст.3 КПК України). Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства ч.5 ст.9 КПК України).
Так згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст.2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.
В той же час підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки закон вимагає, що особа обов'язково повідомляється про підозру передусім за наявності достатніх доказів для її підозри у вчиненні кримінального правопорушення (п.3 ч.1 ст.276 КПК). Якщо про підозру повідомляється особа у разі обрання щодо неї запобіжного заходу, у клопотанні слідчого також уже мають бути такі достатні докази, оскільки КПК встановлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч.2 ст.177 КПК). Підставою для ймовірного висновку про причетність особи до вчинення злочину та повідомлення особи про підозру є також сам собою факт затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення (п.1 ч.1 ст.276 КПК). Цим фактом і обґрунтовується виникнення припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою, яке має бути перевірене під час кримінального процесуального доказування для її спростування або підтвердження та трансформації в обвинувальне твердження, що знайде своє відображення в обвинувальному акті.
Дотримання встановленої правової процедури повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону, забезпечувати відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
Слід констатувати, що КПК не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте положення п. 3 ч. 1 cт. 276 та п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК в їх системному зв'язку вказують на те, що можливість оскарження повідомлення про підозру пов'язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а не з будь-якими іншими.
Тобто, під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
Таким чином, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо достатньої обґрунтованості підозри, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення саме вини особи у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку.
Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Слідчий суддя погоджується із твердженнями сторони захисту, що у змісті повідомлення про підозру відсутні чітко зафіксовані фактичні обставини події, як це передбачає п.6 ч.1 ст.277 КПК України. Докази, які були надані прокурором під час судового розгляду скарги не містять доказів (матеріалів), які б вказували на можливу причетність ОСОБА_4 до інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачитись і вирішуватись на користь підозрюваного (обвинуваченого).
Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги скарги захисника про зобов'язання компетентної посадової особи у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024, вчинити дії щодо виключення з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей у кримінальному провадженні № 62024100120000102 від 09.02.2024, про дату та час повідомлення про підозру ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу II Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 року № 298, - особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та стосовно якої прийнято, зокрема, рішення, передбачене п.1-1 ч.2 ст.307 КПК України (скасування повідомлення про підозру), виключається із загальної кількості облікованих осіб у кримінальному провадженні.
Хоча, факт прийняття слідчим суддею рішення про скасування повідомлення про підозру і є передумовою виключення особи із загальної кількості облікованих осіб у кримінальному провадженні, однак вимога про зобов'язання слідчого (прокурора) виконати приписи пункту 2 глави 5 розділу II Положення про ЄРДР виходить за межі розгляду скарги на повідомлення про підозру, а приписи ст. 307 КПК України не передбачають повноважень слідчого судді прийняти рішення щодо зобов'язання слідчого (прокурора) вчинити дії, про які просить захисник у скарзі.
Керуючись ст.ст. 303, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
,
Скаргу ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_4 на повідомлення про підозру від 06.11.2025 року, у рамках кримінального провадження № 62024100120000102 від 09.02.2024 - задовольнити частково.
Скасувати повідомлення про підозру від 06.11.2025 року, складене відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рамках кримінального провадження № 62024100120000102 від 09.02.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України.
В задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскарження безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1