печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20078/22-к
26 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні №12022100060000839, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.08.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, клопотання прокурора про продовження строків тримання ОСОБА_7 під вартою та клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу,-
В провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12022100060000839 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України.
Ухвалою суду від 14.12.2025 до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01.02.2026 включно.
В судовому засіданні прокурор Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою на 60 діб. Обґрунтовуючи клопотання, прокурор зазначає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати. Зокрема, ризик переховуватися від суду ґрунтується на тому, що ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, за ч. 1 ст. 111 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на 15 років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Прокурор також вказує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993). З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів. Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема наявність у обвинуваченого зв'язків на території Російської Федерації чи на тимчасово окупованих територіях з особами, які мають проросійські погляди та відносно яких на даний час здійснюється досудове розслідування у виділеному кримінальному провадженні. Відповідно, у разі застосування до обвинуваченого будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, він може вживати заходів щодо залишення території України та переховування на території РФ чи на тимчасово окупованих територіях України, де має знайомих, які можуть йому сприяти в переховуванні. Як вказує прокурор, вказане підтверджується відомостями, викладеними у листі начальника 1 відділу УКР ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 від 25.11.2025 за № 51/1/1-7702вих, що надійшов на адресу Печерської окружної прокуратури міста Києва (вх. № 16333-25 від 25.11.2025) та який міститься в матеріалах судової справи, за змістом якого на даний час 1 відділом УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється оперативний супровід виділеного кримінального провадження № 12022100060000362 від 14.03.2022, в межах якого отримано оперативну інформацію про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв?язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності та можливої організації їх втечі на територію РФ, до яких відноситься зокрема і обвинувачений ОСОБА_7 , що безумовно загострює ризик вчинення інших кримінальних правопорушень під дією запобіжного заходу, не пов'язаного із утриманням під вартою. Також як вказує прокурор, актуальним є ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні з метою схиляння до зміни показань безпосередньо в суді, тому як ОСОБА_7 володіє їх анкетними даними і такий вплив не виключається, оскільки в силу засади безпосередності дослідження показань, передбачених ст. 23 КПК України, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а ризик впливу на свідків існує допоки вони не будуть допитані в суді. Ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, що у перспективі робить ризик вчинення незаконного впливу на ще не допитаних у новому судовому розгляді свідків з метою схиляння їх до надання показань на свою користь безпосередньо в суді достатньо високим. Прокурор також зауважує на тому, що обвинувачений ОСОБА_7 також може вчинити інше кримінальне правопорушення шляхом продовження підривної діяльності проти України під час дії правового режиму воєнного стану, що є особливо небезпечним, враховуючи інкриміновані ОСОБА_7 дії, пов?язані зі збором та передачею представникам держави-агресора чутливої інформації щодо дислокації військовослужбовців ЗСУ та розташування об?єктів критичної інфраструктури. Вказані дії несуть виняткову загрозу національній безпеці, оскільки ворог, використовуючи здобуті в зокрема і такий спосіб розвідувальні дані, наносить методичні ракетно-дронові удари по критичній інфраструктурі, під час яких руйнуються вказані об?єкти, гине та зазнає поранень цивільне населення. Перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під дією більш м?якого запобіжного заходу не гарантує дотримання належної процесуальної поведінки та уникнення спілкування із знайомими, які перебувають на території РФ чи на території ТОТ та надання їм чутливої інформації на шкоду обороноздатності України. Зазначені ризики на думку сторони обвинувачення виключають можливість застосування менш суворого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки такі заходи не зможуть забезпечити належний рівень процесуальної поведінки. Поміж іншого прокурор звертає увагу суду на тому, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини вказує, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Враховуючи вищевикладене, дані про особу ОСОБА_7 , та те що застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, прокурор дійшов до висновку, що тільки продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зможе усунути ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти клопотання прокурора та заявив клопотання про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із покладенням процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України. Клопотання обґрунтовано тим, що підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу суд формально визнав наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не навівши жодного конкретного факту, який би свідчив про їх реальність, актуальність або зростання. Водночас жодних нових обставин, які виникли після ухвали від 06.05.2025 про застосування цілодобового домашнього арешту, стороною обвинувачення наведено не було. Захисник вказує, що ще ухвалою від 06.05.2025 суд чітко і недвозначно встановив, що тривале перебування ОСОБА_7 під вартою (майже 3 роки), дослідження усіх доказів та допит усіх свідків на стадії судового розгляду, а також бездоганна поведінка обвинуваченого істотно зменшили процесуальні ризики та виключили необхідність подальшої його ізоляції. Захисник звертає увагу суду, що з часу зміни запобіжного заходу на домашній арешт поведінка ОСОБА_7 не лише не змінилася, а повністю підтвердила обґрунтованість попередньої позиції суду, що підтверджується офіційною відповіддю Печерського УП ГУНП у м. Києві про повну відсутність будь-яких порушень режиму. Адвокат ОСОБА_6 вказує, що фактична процесуальна поведінка його підзахисного є доказом непропорційності тримання під вартою. Так, протягом більш ніж шести місяців перебування під цілодобовим домашнім арештом ОСОБА_7 своєю реальною, а не декларативною процесуальною поведінкою довів відсутність будь-яких ризиків, а саме: з'являвся до суду за кожним викликом; не порушив жодного покладеного на нього обов'язку; не вчиняв спроб переховування; не здійснював впливу на свідків чи інших учасників процесу. Відповідно до практики ЄСПЛ та Верховного Суду, така поведінка є прямим доказом відсутності ризиків, а не підставою для їх абстрактного припущення. Захисник також звертає увагу на недопустимості покладення в основу рішення оперативної інформації, як єдиної підстави, яку сторона обвинувачення намагається видати за «нову», яка: не є доказом у розумінні ст. 84 КПК України; не містить конкретних відомостей про будь-які дії ОСОБА_7 ; не була перевірена у судовому засіданні; не підлягає ефективному спростуванню стороною захисту. Ототожнення загальних припущень щодо абстрактних загроз національній безпеці з доведеністю індивідуальних ризиків конкретної особи, на думку захисника є грубим порушенням принципу індивідуалізації запобіжного заходу та фактично зводить судовий контроль до формальності. Захисник ОСОБА_6 також зазначає, що додатковою обставиною, що спростовує ризик переховування, є неодноразова відмова від обміну. Так, під час перебування під вартою ОСОБА_7 декілька разів офіційно пропонувалася участь у процедурі обміну на військовополонених Російської Федерації, проте кожного разу ОСОБА_7 усвідомлено та послідовно відмовлявся від такої пропозиції. Зазначена обставина, на думку сторони захисту, має принципове значення, оскільки: обмін фактично передбачає вибуття особи з-під юрисдикції суду України та її перебування на території держави-агресора; добровільна відмова від такого механізму є прямим доказом відсутності наміру уникати правосуддя будь-яким способом; така поведінка є логічно несумісною з припущенням сторони обвинувачення про існування ризику переховування. З огляду на наведене твердження про можливу втечу або ухилення ОСОБА_7 від суду є не лише абстрактними, а й спростованими його реальною поведінкою, оскільки неодноразова добровільна відмова від обміну безпосередньо свідчить про відсутність ризику переховування, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, при тому що відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язок доведення існування такого ризику покладається виключно на сторону обвинувачення, що має враховуватися судом при застосуванні принципу індивідуалізації та пропорційності запобіжного заходу. За відсутності нових, доведених та перевірених ризиків подальше тримання ОСОБА_7 під вартою набуває карального характеру, є свавільним та непропорційним втручанням у право на свободу, що прямо суперечить ст. 5 Конвенції та положенням КПК України. Враховуючи вищенаведену сукупність обставин, просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з ізоляцією від суспільства.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, додатково дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Ризик переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, а також позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацію майна, відповідно, характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки фактично посягають на державний суверенітет, територіальну цілісність, недоторканність та обороноздатність держави, державну безпеку України та її конституційний лад, громадську безпеку та громадський порядок. Обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, у разі визнання його винуватим, з метою його уникнення, може переховуватись від суду.
Виходячи з наявних в матеріалах кримінального провадження даних та пояснень самого ОСОБА_7 в ході розгляду, особи з його близького кола спілкування перебувають на території Російської Федерації та на тимчасово окупованих територіях, мають проросійські погляди.
Зі змісту копії листа начальника 1 відділу УКР ГУ СБ України у м. Києві та Київської області ОСОБА_9 від 25.11.2025 № 51/1/1-7702вих вбачається, що на даний час 1 відділом УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється оперативний супровід виділеного кримінального провадження № 12022100060000362 від 14.03.2022, в межах якого отримано оперативну інформацію про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв'язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності та можливої організації їх втечі на територію РФ.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження № 12022100060000839 від 03.08.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 виділене з кримінального провадження № 12022100060000362 від 14.03.2022.
З урахуванням викладеного суд вважає наявними ризики залучення обвинуваченого ОСОБА_7 . Продовження протиправної діяльності та переховування в РФ чи на ТОТ, де має знайомих, які можуть йому сприяти в переховуванні. Вказане підтверджує загострення існуючих ризиків та актуальність ризику переховування від суду.
Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому числі у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, наразі повномасштабне вторгнення РФ в Україну продовжується, на теперішній час воєнний стан Указом Президента України від 20.10.2025 року № 793/2025, затвердженим Законом № 4643-IX від 21.10.2025 року, з 05 години 30 хвилин 05.11.2025 продовжено строком на 90 діб. З огляду на вказане суд переконаний щодо продовження існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи продовження злочину, у якому він обвинувачується. Зокрема, останній може безпосередньо чи із залученням інших осіб за допомогою мобільних додатків, вчиняти дії, направлені на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, і така діяльність загрожуватиме як життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, так і безпеці держави в цілому. Такому ризику, з урахуванням можливості застосування при його реалізації комп'ютерної техніки та мобільних телефонів, інтернет-з'єднань, а також залучення інших осіб, - не можна запобігти шляхом застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі і цілодобового домашнього арешту, перебування під яким не виключає можливість використання менеджерів чи відвідування обвинуваченого іншими особами, які можуть бути залучені для продовження протиправної діяльності на шкоду державній та інформаційній безпеці України, тощо.
Заперечуючи проти доводів прокурора, захисник зазначив, що єдиною підставою застосування на даний час до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є інформація прокурора про активізацію представників держави-агресора у напрямку поновлення зв'язків із підконтрольними їм громадянами України для продовження розвідувально-підривної діяльності.
Проте, вказане твердження захисника не відповідає дійсності, оскільки застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_7 домашній арешт, суд враховував посилання захисту на те, що сторонами погоджуються умови угоди про визнання винуватості, зі зміною обвинувачення та застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання за новим обвинуваченням - звільнення від відбування покарання з випробуванням, що відповідно значно зменшувало ризик втечі. Також враховувалась стадія провадження, а саме те, що вже були допитані заявлені сторонами свідки, що виключало ризик протиправного впливу на них.
В подальшому суду стало відомо, що сторона захисту не погодилась із запропонованою прокурором угодою, з урахуванням чого обвинувачення прокурор не змінював та наразі підтримує обвинувачення за ч. 1 ст. 111 КК України, що є особливо тяжким злочином. Відповідно, ризик переховування від суду під загрозою безальтернативного покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років, є актуальним. Наявність у ОСОБА_7 батька в м. Києві вказаного ризику не нівелює, оскільки так само ОСОБА_7 має широкі соціальні зв'язки в Російській Федерації та на тимчасово окупованій території України. При цьому особи, з якими ОСОБА_7 має тісні соціальні зв'язки, мають антиукраїнські настрої, а відповідно можуть вживати активних заходів щодо допомоги ОСОБА_7 в уникненні від суду за пред'явленим обвинуваченням.
Також за клопотанням сторони захисту судовий розгляд розпочато спочастку після зміни слена колегії. Сторонами провадження заявлено клопотання про допит свідків. До того ж захистом заявлено клопотання про допит нових свідків, які під час попередніх двох судових розглядів не заявлялись.
Отже, стає актуальним ризик впливу на свідків в провадженні, частина з яких є сусідами ОСОБА_7 , частина - колом його близького спілкування.
Відповідно, на час вирішення даного клопотання підстави, за яких суд дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України більш м'якого запобіжного заходу, перестали існувати, всі докази, в тому числі і показання свідків, підлягають дослідженню в ході розпочатого спочатку судового слідства.
Отже, колегією суддів встановлено наявність щодо ОСОБА_7 , передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, про що обґрунтовано вище. Вказаним ризикам, з урахуванням конкретних обставин кримінальних правопорушень, ймовірності та вірогідності їх реалізації, продовження збройної агресії РФ проти України, стадії судового розгляду, який щойно розпочався, жодний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням обвинуваченого під вартою не зможе убезпечити обвинуваченого від потенційного продовження протиправної діяльності за допомогою залучення інших осіб, із використанням мобільного зв'язку, мобільних додатків для листування. Натомість реалізація такого ризику може мати непоправні наслідки.
З урахуванням викладеного, суд надходить до висновку, що клопотання прокурора необхідно задовольнити та продовжити застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 111 КК України.
При вирішенні питання щодо можливості визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, в межах розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , суд враховує фактичні обставини кримінальних правопорушень, їх наслідки, те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку із нападом збройних сил Російської Федерації, в інтересах якої ОСОБА_7 вчиняв, згідно обвинувачення, дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, ту обставину, що збройна агресія з боку Російської Федерації продовжується, а також підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України.
З урахуванням викладеного, положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів при продовженні застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на тримання під вартою не вбачає підстав для визначення щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу, оскільки, як вказано вище, перебування поза ізоляцією від суспільства, у разі звільнення з-під варти внаслідок внесення застави, не може убезпечити від реалізації наявних в провадженні ризиків.
На підставі ст. ст. 176, 177, 178, 183, 331 КПК України, -
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Продовжити до 25 березня 2026 року включно застосований до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
На ухвалу суду може бути подана апеляція до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3