Справа № 752/4735/26
Провадження № 2-з/752/40/26
про забезпечення позову
26 лютого 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І.А., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Черемис Аліни Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа: Орган опіки та піклування - Служби в справах дітей Борщівської міської ради Чортківського району Тернопільської області, Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа: Орган опіки та піклування - Служби в справах дітей Борщівської міської ради Чортківського району Тернопільської області, Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей, у якому позивач просив визначити місце проживання малолітній дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 ; відібрати та передати позивачу малолітніх дітей.
Разом із позовною заявою представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Черемис Аліною Володимирівною подано заяву про забезпечення позову .
Заяву мотивовано тим, що між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, при цьому позивач фактично позбавлений можливості підтримувати з ними регулярний особистий контакт. За твердженням позивача, після припинення спільного проживання сторін відповідач вивезла дітей до м. Києва та систематично створює перешкоди у його спілкуванні з доньками, не погоджує графік зустрічей, не забезпечує проведення відеозв'язку та ігнорує домовленості щодо контактів, що підтверджується його зверненнями до закладу дошкільної освіти та Служби у справах дітей. Позивач вживав заходів для врегулювання спору позасудовим шляхом та організації зустрічей із дітьми, однак більшість узгоджених контактів фактично не відбулася, а окремі зустрічі зривалися через дії відповідача, зокрема неприведення дітей до закладу освіти у погоджений час та відсутність зворотного зв'язку. Такі обставини свідчать про наявність реальних перешкод у реалізації батьківських прав позивача та відсутність стабільного механізму його участі у вихованні дітей.
З урахуванням тривалості судового розгляду справ цієї категорії існує ризик поступової втрати емоційного та психологічного зв'язку між батьком і дітьми, що у подальшому може істотно ускладнити виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Вжиття заходів забезпечення позову спрямоване не на вирішення спору по суті, а на збереження існуючих сімейних зв'язків, забезпечення рівності батьківських прав та дотримання найкращих інтересів дітей шляхом тимчасового врегулювання їх спілкування з батьком на час розгляду справи. Запропонований захід забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам, має тимчасовий характер, не порушує прав відповідача та спрямований виключно на забезпечення регулярного контакту дітей з обома батьками до ухвалення остаточного рішення у справі.
Позивач вважає належними заходами забезпечення позову зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, отримувати інформацію про дітей та встановлення графіку спілкування із дітьми, а саме зобов'язання забезпечити спілкування щонайменше двічі на тиждень засобами відео-та аудіо зв'язку.
З огляду на викладене заяву просив задовольнити, забезпечити позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , наступим чином:
- протягом шести місяців з дати постановлення судом ухвали про забезпечення позову:
кожного понеділка, середи та п'ятниці тижня до однієї години спілкування через відеодзвінки у часовому проміжку з 18.00 до 20.00 за допомогою месенджерів Viber, Telegram.
кожної першої та третьої суботи місяця з 11:00 до 14:00 в громадських місцях без присутності матері (за можливою участю членів родини (бабусь та дідусів, тітки тощо);
- після шести місяців з дати постановлення судом ухвали про забезпечення позову:
кожного понеділка, середи та п'ятниці тижня до однієї години спілкування через відеодзвінки у часовому проміжку з 18:00 до 20:00 за допомогою месенджерів Viber, Telegram;
кожні перші та треті вихідні дні місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі (без присутності матері та з правом ночівлі дітей за місцем перебування в місті Києві батька (за можливою участю членів родини (бабусь та дідусів, тітки тощо);
зобов'язати матір дітей - ОСОБА_2 , забезпечити проведення спілкування через відеодзвінки малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з їх батьком ОСОБА_1 , відповідно до визначеного судом часу онлайн спілкування (зокрема, й утриматися від блокування відеозв'язку, ігнорування дзвінків від батька дітей), з моменту постановлення ухвали та до набрання остаточного рішенням у справі законної сили;
зобов'язати матір дітей - ОСОБА_2 передавати малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , їх батьку ОСОБА_1 , відповідно до визначеного судом часу офлайн спілкування, з моменту постановлення ухвали та до набрання остаточного рішенням у справі законної сили. Місце передачі малолітніх дітей визначити у межах виконавчого провадження між сторонами;
зобов'язати матір дітей - ОСОБА_2 кожного понеділка протягом дня повідомляти батька дітей - ОСОБА_1 про місце перебування, стан здоров'я та умови проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надавати інформацію про відвідування дітьми дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24 лютого 2026 року, заяву передано на розгляд судді Кирильчук І.А.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.
Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).
Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупинення митного оформлення товарів чи предметів; арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами існує спір щодо участі батька у житті дітей, створення матір'ю перешкод у спілкуванні батька та дітей та визначення місця проживання дітей з одним із батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19, від 25 серпня 2020 року в справі № 466/2317/20.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року № 369/7253/23 (61-15450св24) зазначено, що забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов'язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09 від 16 липня 2015 року).
Якщо батьки дитини не можуть узгодити місце її проживання і кожен із них вважає доцільним визначити таке місце з ним, то до ухвалення остаточного рішення у справі про визначення місця проживання дитини суд може забезпечити позов шляхом визначення її зустрічей з матір'ю з урахуванням якнайкращих інтересів дитини і того, що на час розгляду справи дитина проживає з батьком.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22).
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 зазначено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямоване на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Мати (батько), яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько (мати) не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».
У даній справі батько дитини, який проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування із доньками, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні. Наразі не установлено, що спілкування батька з доньками має негативний вплив на нормальний розвиток дітей. Спілкування з батьком відбуватиметься саме в інтересах дітей. Поряд з цим батько також має право знати про місце перебування чи постійного проживання його дітей, мати інформацію про умови проживання дітей, їх забезпечення, дошкільний навчальний заклад, де навчаються його діти, отримувати інформацію про успіхи та досягнення своїх дітей, чи необхідність додаткових зусиль для опанування навчальної програми, проведення виховної роботи, тощо.
З огляду на викладене, враховуючи наведені норми процесуального законодавства, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, беручи до уваги розумність, співмірність та адекватність заявлених вимог, необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, а також найкращі інтереси малолітніх дітей, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Зокрема, обґрунтованими та такими, що відповідають меті забезпечення позову, є покладення на матір дітей ОСОБА_2 обов'язку до набрання законної сили рішення у справі № 752/4735/26 забезпечувати:
кожного понеділка, середи та п'ятниці тижня спілкування ОСОБА_1 через відеодзвінки у часовому проміжку з 18.00 до 20.00 за допомогою месенджерів Viber, Telegram із малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте тривалість відеодзвінків яких визначається за бажанням дітей з урахуванням їх розпорядку дня;
кожного понеділка протягом дня повідомляти батька дітей - ОСОБА_1 про місце перебування, стан здоров'я та умови проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надавати інформацію про відвідування дітьми дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій.
Зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими, співмірними заявленим позовним вимогам, спрямованими на збереження емоційного контакту дітей з обома батьками та не вирішують спір по суті, у зв'язку з чим є законними та обґрунтованими.
Суд також враховує, що спілкування батька з малолітніми дітьми у режимі аудіо- та/або відеозв'язку має здійснюватися з урахуванням їх віку, індивідуального режиму дня, часу перебування у закладі дошкільної освіти, відпочинку та розвитку дітей, і не повинно створювати перешкод для забезпечення належних умов їх виховання, відновлення та повсякденної життєдіяльності.
Разом із тим, вимоги заявника про встановлення особистого спілкування батька з малолітніми дітьми кожної першої та третьої суботи місяця з 11:00 до 14:00 у громадських місцях без присутності матері (за можливою участю членів родини (бабусь та дідусів, тітки тощо), а також кожні перші та треті вихідні дні місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі без присутності матері та з правом ночівлі дітей за місцем перебування батька, та відповідно зобов'язання матері передавати дітей батькові для офлайн-спілкування, задоволенню не підлягають.
Суд виходить із того, що зазначені заходи фактично пов'язані із визначенням порядку участі батька у вихованні дітей та тимчасовою зміною фактичного режиму їх проживання, що за своїм змістом є наближеним до вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Застосування таких заходів забезпечення позову на даній стадії розгляду справи може призвести до передчасного врегулювання спірних сімейних правовідносин без повного та всебічного дослідження обставин справи, зокрема з урахуванням висновку органу опіки та піклування та оцінки найкращих інтересів дітей.
Крім того, встановлення тривалих особистих побачень із правом ночівлі без присутності матері потребує з'ясування умов перебування дітей, з урахуванням того, що на даний час встановлено відсутність у батька постійного місця проживання на території міста Києва, їх психологічного стану, віку та рівня прив'язаності, що можливе лише під час розгляду справи по суті. За таких обставин заявлені вимоги не відповідають критерію співмірності заходів забезпечення позову та виходять за межі його мети, яка полягає у збереженні існуючого становища сторін до вирішення спору судом.
Отже, у цій частині заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Таким чином, заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Черемис Аліни Володимирівни про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 149, 153 ЦПК України, суд,-
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Черемис Аліни Володимирівни, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа: Орган опіки та піклування - Служби в справах дітей Борщівської міської ради Чортківського району Тернопільської області, Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили рішення у справі № 752/4735/26 забезпечувати:
кожного понеділка, середи та п'ятниці тижня спілкування ОСОБА_1 через відеодзвінки у часовому проміжку з 18.00 до 20.00 за допомогою месенджерів Viber, Telegram із малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте тривалість відеодзвінків яких визначається за бажанням дітей з урахуванням їх розпорядку дня;
кожного понеділка протягом дня повідомляти батька дітей - ОСОБА_1 про місце перебування, стан здоров'я та умови проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надавати інформацію про відвідування дітьми дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення ухвали для виконання складає три роки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскарожна шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Дані про стягувача: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1
Дані про боржника: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвала складена 26 лютого 2026 року.
Суддя І.А. Кирильчук