П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/43314/25
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,
повний текст судового рішення
складено 05.01.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Голуб В.А.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 у справі № 420/43314/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною відповіді та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягали у розголошенні персональних даних ОСОБА_1 третім особам без законних на те підстав;
визнати протиправною відповідь № 943/24739 від 24.12.2025 на адвокатський запит № 36-1 від 06.10.2025;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відкликати відповідь № 943/24739 від 24.12.2025 на адвокатський запит № 36-1 від 06.10.2025.
Ухвалою від 05 січня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження у справі № 420/43314/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною відповіді та зобов'язання вчинити певні дії. Крім того, роз'яснив позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на захист його особистих немайнових прав. В свою чергу відповідач в даних правовідносинах не вчиняв щодо позивача владно-управлінських функцій. Відтак, позивач мав звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду від 05 січня 2026 року позивач подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що саме під час виконання владно-управлінських функцій відповідач розголосив його персональні дані третій особі. ОСОБА_1 звернув увагу, що предмет спору сформовано навколо дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, використовуючи доступ до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів надав інформацію третій особі, а тому даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла таких висновків.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
В свою чергу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на завдання адміністративного судочинства суб'єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.
За загальним правилом, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).
Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб'єкта цих правовідносин, який є обов'язковим для цього суб'єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб'єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб'єкта, який вступає з ним у правові відносини.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.
Отже, для розв'язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з'ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції вказав, що відповідач в даних правовідносинах не вчиняв владних управлінських функцій.
Водночас, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що в рамках даної справи позивач оскаржує дії відповідача в частині розголошення інформації, що міститься Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Так, відповідно до Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
При цьому, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень, зокрема, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч. 5 ст. 5 Закону № 1951-VIII).
Приписами частини 6 статті 5 Закону № 1951-VIII визначено, що органи адміністрування Реєстру: здійснюють аналітичну обробку даних; забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.
Аналізуючи вищевказані положення, колегія суддів зазначає, що безпосередньо до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 відноситься ведення реєстру, внесення інформації, надання такої інформації на запит, тощо.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що дії відповідача щодо надання відомостей із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів є безпосередньою реалізацією публічно-владних управлінських функцій.
Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій, цей спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому правова природа таких дій як владно-управлінських залишається незмінною незалежно від того, чи була інформація надана на запит самого позивача, чи на запит третьої особи, адже критерієм розмежування юрисдикції в даному випадку є саме характер діяльності відповідача, а не суб'єкт ініціювання запиту.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову відкритті провадження у справі.
В той же час, колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд ухвали суду від 05.01.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування ухвали суду на підставі частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 у справі № 420/43314/25 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 у справі № 420/43314/25 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко