Справа № 276/1786/25
Провадження по справі №2/276/38/26
26 лютого 2026 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Семенюка А.С.
за участю секретаря судового засідання Процюк О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року у розмірі 61000,00 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.01.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 20.01.2025-100002608, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 20000,00 грн. строком на 140 днів.
Відповідно до умов кредитного договору № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року Позичальнику надано Кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 20.01.2025р.; сума Кредиту - 20000,00 грн.; строк, на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 08.06.2025 року; продовження (лонгація,пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Продовження (лонгація,пролонгація) строку договору не передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує Позичальника про зміну строку повернення Кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет Позичальника на веб-сайті Кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється Позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з Позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення Кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації,пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача;процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 3000 грн. 00 коп. комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту; договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір, крім продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту у порядку, передбаченому договором; протягом строку дії договору тарифи та комісія(ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг; неустойка: 200 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, комісії.
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-0440.
Позивач надав відповідачу кошти, проте відповідач умови договору не виконує, кошти не повертає, внаслідок чого станом на дату подання позову утворилась заборгованість у сумі 61000,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 20000,00 грн; заборгованість по процентам в розмірі 28000,00 грн., по комісії пов'язаної з наданням кредиту в розмірі 3000,00 грн. та неустойка в розмірі 10000,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
З врахуванням наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Кредитним договором № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року в розмірі 61000,00 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40грн.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачкою ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому вона вважає позов безпідставним та необгрунтованим зважаючи на наступне.
Так, відповідачка зазначає, що позивач у позовній заяві вказує про підписання нею кредитного договору №20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року її електронним підписом шляхом відтворення одноразового ідентифікатора. На підтвердження даної обставини позивачем надано роздруківку договору без її підпису як позичальника.
Звертає увагу, що позивач стверджує, що цей договір нібито був підписанні з боку позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на мобільний номер телефону відповідача.
На підтвердження укладення договору позивачем надаються лише паперові копії.
При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Таким чином, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між відповідачкою та позивачем.
Наголосила, що не укладала кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку, неустойку та інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує узгодження саме цих, а не інших кредитних умов.
Відповідачка вказує, що якби вона дійсно укладала саме такий договір, то в обов'язковому порядку мала би здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для подальшого долучення до кредитних договорів, і позивач міг би надати такі докази.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення їй, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину тощо.
Наголосила, що при належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. У разі укладення договору електронним цифровим підписом, є можливість перевірити підпис шляхом декодифікації накладенного підпису з використанням відкритого ключа, який видається акредитованим центром сертифікації ключів (АЦСК). У даному разі перевірити автентичність того, що позивач називає "підписом", не можливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС-повідомлення на мобільний номер відповідача, ні належність номеру телефона саме відповідачу, а також позивачем не доведено, що саме ці кредитні умови узгодив відповідач.
При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню (у цьому випадку - непогодження умов договору), саме на позивача покладено обов'язок укладення договору, і позивач цей обов'язок в повній мірі не виконав.
Отже, наведене вказує на недоведеність погодження, в тому числі в електронному вигляді, договірних умов оспорюваного правочину - Кредитний договір від 20.01.2025 №20.01.2025-100002608, що вказує на необґрунтованість вимог про стягнення з відповідачки процентів та неустойки за ставкою, яку вона нібито погодила із позивачем у цьому договорі.
Оскільки позивачем не надано оригінал кредитного договору 20.01.2025 №20.01.2025-100002608, а відповідачем ставиться під сумнів його укладення, тому просила на підставі ч. 5 ст. 100 ІІПК України витребувати у позивача оригінал електронного доказу: Кредитний договір від 20.01.2025 №20.01.2025-100002608 (усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів - визнати недопустимими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредиту відповідачу.
Крім того, відповідачка просила відмовити у стягненні неустойки в сумі 10000,00 гри, адже нарахування і стягнення з неї будь-якої неустойки за договором є безпідставним і протиправним, зважаючи на те, що прострочення виконання зобов'язань (за твердженням позивача) відбулося після 24.02.2022 року, в період дії воєнного стану, а правильність нарахувань позивач не довів відповідними доказами.
Також вказала, що згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Пунктом 5 укладеного між сторонами кредитного договору (заяви) встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведене, оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, наголошує, що положення (вимоги) щодо обов'язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними.
Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно- правовими актами.
Сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Відповідно до ч. 2, 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Таким чином, просила відмовити у стягненні комісії - 3000,00 грн за незрозумілі, неідентифіковані та неконкретизовані послуги, які мають по закону надаватися безкоштовано, що у свою чергу відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Щодо відсутності доказів перерахування коштів (тіла кредиту) відповідачка вказала, що на підтвердження обставин перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором та наявності у неї боргу за цим договором позивач надає тільки розрахунки заборгованості та довідку іншої фінансової компанії.
Втім, зазначений розрахунок є відверто некоректним та неналежним через низку суттєвих недоліків: він не містить чіткої формули, за якою здійснювалося обчислення, не відображає детальної послідовності розрахункових операцій, а також ігнорує відомості про часткове погашення кредиту позичальником. У сукупності ці обставини роблять наданий розрахунок неналежним і неприпустимим доказом у судовому процесі, оскільки він не відповідає вимогам достовірності, прозорості та об'єктивності, які є обов'язковими для документів, що використовуються як докази.
Також наголошує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність Нарахування відсотків та штрафів позивачем, часткове погашення боргу відповідачем тощо.
Фактично, цей документ не можна вважати розрахунком, оскільки він не містить жодної формули/методики розрахування заборгованості, нарахувань за кожен день, відомостей про часткове погашення, а лише зазначає розмір боргу на певну дату, що свідчить про неможливість перевірки нарахувань судом.
З цього документа неможливо дослідити, яким чином позивач використав платежі на часткове погашення боргу (на тіло кредиту, проценти тощо), як саме позивач вирахував саме такий розмір процентів, неустойки, комісій.
Тобто, позовні вимоги не обґрунтовані належним чином.
Звертає увагу, що на підтвердження перерахування мені коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується інформаційною довідкою стороннього фінансового сервісу, відповідно до якої нібито, як зазначає позивач, їй було перераховано тіло кредиту. Втім, зазначений файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу, оскільки повністю перебуває в залежності від сторони позивача. Фактично позивач міг скласти довідку будь-якого змісту, що нівелює значення такого документа.
Також не відомо, кому належить карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист фінансового сервісу не містить ідентифікуючих даних про неї (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме мені).
Відтак, інформаційна довідка не є документом первинного бухгалтерського обліку, не підтверджує фінансову операцію, не містить повних відомостей про учасників фінансової операції, повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, а також не містить повної інформації про номер платіжного засобу на який, згідно з доводами позивача, було перераховано суму кредиту. Матеріали справи також не містять даних, що підтверджують належність електронного платіжного засобу саме відповідачу.
Наголошено, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування відповідачці суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).
Відповідач зазначає, що позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) з відповідачкою на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування їй тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому просила відмовити у задоволенні позову.
У поданій ТОВ «Споживчий центр» відповіді на відзив позивач просив позовні вимоги задовольнити. Представник позивача зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 20.01.2025р. укладено Кредитний договір (оферти) № 20.01.2025-100002608 шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 20.01.2025 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 20.01.2025-100002608 (кредитної лінії) від 20.01.2025 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №20.01.2025-100002608 (кредитної лінії) від 20.01.2025 р.
Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0660298295. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 20.01.2025. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 . належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Зазначає, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений.
Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Також, підписуючи Оферту Відповідач Підтвердив той факт, що розуміє умови на яких укладається договір: “Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер 0660298295. E886“. У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору :“Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер 0660298295. E886“.
Тобто, відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку.
Також вказано, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 4441-11XX-XXXX-0440, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.
Також зазначено, що відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного. У зв'язку з чим позивачем додано до відповіді на відзив картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, з відповідним клопотанням про долучення вказаного доказу, яке суд вважає обґрунтованим та приходить до висновку про долучення картки субконто з детальним розрахунком заборгованості до матеріалів справи.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 22.01.2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів було задоволено.
29.01.2026 року представником позивача ТОВ «Споживчий центр» було подано заяву з додатками на виконання ухвали суду.
Представник позивача ТОВ «Споживчий центр», належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав. Крім того, в позовній заяві просив розгляд справи провести за відсутності сторони позивача, позов задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечив.
Відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки не повідомила, клопотань про відкладення судового засідання не подавала.
Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, п.4 ч.8 ст.128, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що відповідно до положень ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності учасників справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ознайомившись із матеріалами справи в порядку спрощеного позовного провадження, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що відповідно до копії Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) від 20.01.2025 року ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», який складається з: пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявки, сформованої на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті Кредитодавця, та підписаної Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Згідно з копією заявки кредитного договору № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року Позичальнику відповідно до умов кредитного договору № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 20.01.2025р.; сума Кредиту - 20000,00 грн.; строк, на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 08.06.2025 року; продовження (лонгація,пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Продовження (лонгація,пролонгація) строку договору не передбачена. Позичальник має право ініціюватиукладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує Позичальника про зміну строку повернення Кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет Позичальника на веб-сайті Кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється Позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з Позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення Кредиту та строкувиплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації,пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача;процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 3000,00 грн., комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту; договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір, крім продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту у порядку, передбаченому договором; протягом строку дії договору тарифи та комісія(ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг; неустойка: 200,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, комісію (ї).
Відповідач ознайомився і прийняв умови кредитного договору та підтвердила, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 20.01.2025-100002608 (кредитної лінії) від 20.01.2025 року, з яким попередньо уважно ознайомилася, шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е886.
Отже, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 20000,00 грн., зокрема, типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, виходячи з положень чинного законодавства, яким регулюється укладення електронного правочину з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, алгоритму дій, які мають бути здійснені позичальником для укладення такого правочину (зокрема того, що без надання позичальником своїх персональних даних, відомостей про банківську картку, на яку мають перераховуватися кредитні кошти, відповідних паролів авторизації неможливе укладення договору), суд дійшов висновку, що відповідачці не могло б бути перераховано ці кредитні кошти без засвідчення нею своїм електронним підписом укладеного кредитного договору в електронній формі.
Суд зауважує, що при укладенні кредитного договору в електронному вигляді та підписанні його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора чинним законодавством не передбаченого обов'язкової ідентифікації особи позичальника шляхом здійснення фотофіксації обличчя чи надіслання фотокопій паспорта, достатньо електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що спростовує твердження відповідачки про порушення процедури укладення кредитного договору.
Відповідно до повідомлення ТОВ «Українські платіжні рішення» №291-710 від 07.10.2025 року, на виконання умов договору на переказ коштів було успішно перераховано кошти в розмірі 20000,00грн. на платіжну картку клієнта 20.01.2025 року о 19:33:23, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 629855808, призначення платежу: Видача за договором кредиту №20.01.2025-100002608.
Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року заборгованість ОСОБА_1 складає 61000,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 20000,00 грн; заборгованість по процентам в розмірі 28000,00грн., комісія за надання в розмірі 3000 грн. та неустойка в розмірі 10000,00грн.
Обґрунтованість нарахованої заборгованості за тілом кредитну та процентами також підтверджується наданою позивачем карткою субконто, яка представляє впорядковану по датах вибірку інформації про проводки, які відносяться до обраного періоду часу і в яких був використаний вибраний вид субконто або значення субконто, та в якій відображено детальне нарахування заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісії, загальний розмір якої становить 51000,00 грн та відповідає умовам кредитного договору № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року.
Відповідач, відповідно до ст. 81 ЦПК України, не спростувала розрахунки заборгованості, що надані позивачем до суду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 20.01.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20.01.2025-100002608 у формі електронного документу, який було підписано з використанням позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е886.
Сторони визначили, що спосіб ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ (п.18).
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, то без отримання відповідного ідентифікатора на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , який ним особисто зазначений, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями щодо ідентифікації відповідача ОСОБА_1 через систему Bank ID.
Тобто, ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору пройшла ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку та було встановлено її особу. Позивач є абонентом Системи BankID Національного банку з 24.09.2024 (а.с.31).
Отже, факт укладення договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підтверджується достатніми та належними доказами, наданими позивачем, які було досліджено судом.
Доводи відповідача, що кредитний договір ним не підписувався, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, змістом договору про споживчий кредит, який містить відомості про його підписання ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е886.
Також позивачем надано суду оригінал електронного доказу: кредитний договір від 20.01.2025 №20.01.2025-100002608 (з додатками), підписаний з боку кредитора: ТОВ «Споживчий центр»: Електронний підпис Кредитодавця - підписано КЕП ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", ОСОБА_3 , 24922C2362414081040000006CDF0A0028F51F00, КНЕДП "MASTERKEY" ТОВ "АРТ-МАСТЕР", та з боку позичальника ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора Е886. Також позивачем надано суду оригінал електронного доказу - паспорт споживчого кредиту, підписаний з боку позичальника ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора А886. Паперові копії вказаних електронних доказів містяться у матеріалах справи.
Відтак, у суду відсутні сумніви щодо відповідності наданих позивачем паперових копій електронних доказів їх оригіналу.
Доказів на спростування дотримання кредитором ТОВ «Споживчий центр» процедури проходження позичальником ОСОБА_1 верифікації та ідентифікації особи в особистому кабінеті позичальника, відповідачем не надано. При цьому, саме процесуальним обов'язком відповідача є надання суду доказів, які б спростовували приналежність йому номерів мобільного телефону та іншої інформації, вказаної у інформаційному повідомленні позичальника ОСОБА_1 , підписаного одноразовим ідентифікатором Е886 та інформації, отриманої кредитором з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача.
Крім того, суд зауважує, що вказуючи на те, що відповідачка не укладала кредитний договір, не отримувала кредитні кошти, взагалі не реєструвалася та не отримувала електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора з метою оформлення кредиту, при цьому не надала суду жодних доказів того, що вона зверталася до поліції із заявою про вчинення стосовно неї шахрайських чи будь-яких інших протиправних дій, пов'язаних із оформленням цього кредиту. Також відповідачка не надала суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вона звернулася до суду із позовом про визнання недійсним чи нікчемним вказаного вище кредитного договору.
Факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 20000,00 грн. на виконання умов договору підтверджується відповідним повідомленням, що відповідає часу підписання електронним підписом підтвердження укладення кредитного договору та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), призначенням якої є «видача за договором кредиту №20.01.2025-100002608». Окремо зазначено посилання на номер карти/рахунку отримувача: НОМЕР_2 .
Окрім того, на спростування доказів, наданих стороною позивача, відповідачка не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по картковому рахунку НОМЕР_2 , який зазначено в кредитному договорі, як номер особистого платіжного засобу позичальника.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.
Також відповідачем не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 .
Оскільки відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернула, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн. з ОСОБА_1 на користь позивача.
Суд бере до уваги, що умовами договору чітко визначено обов'язок позичальника сплатити кредитору відсотки за користування кредитними коштами, розмір відсотків, строки повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, такі правочини, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створюють презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договори, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Таким чином, враховуючи встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, а також оцінюючи надані докази, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 20000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідачкою ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання нею кредитних коштів. Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_1 особистого кабінету на сайті ТОВ «Споживчий центр», належність засобів зв'язку, зокрема номеру мобільного телефону , який використовувався при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання відповідачем коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять.
Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів надання відповідачу кредиту, тому відсутні підстави вважати правильним наданий позивачем розрахунок розміру заборгованості.
Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У контексті справи, що переглядається, первинними документами на підтвердження обставин, викладених у позові, може бути платіжне доручення про перерахування коштів, проведене та виконане банківською установою.
ТОВ «Споживчий центр» на підтвердження своїх позовних вимог надало повідомлення ТОВ «Українські платіжні рішення» №291-0710 від 07.10.2025 року, згідно якого перераховано кошти в розмірі 20000,00 грн. на платіжну картку клієнта 20.01.2025 року о 19:33:23, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 629855808, призначення платежу: Видача за договором кредиту №20.01.2025-100002608.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.
Відповідач не надала суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту не зарахування кредитних коштів на її рахунок, враховуючи, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою. Тобто, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов'язання останньою не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернула, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, положення ЦК України визначають обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору сторони погодили процентну ставку. Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості відповідача за кредитним договором №20.01.2025-100002608 (кредитної лінії) від 20.01.2025 року проценти по кредиту нараховані відповідачу в розмірі 28000,00 грн., зокрема, за період з 20.01.2025 року по 08.06.2025 року, тобто в межах строку дії кредитного договору.
Судом встановлено, що за періоду строку дії договору з 20.01.2025 по 08.06.2025 (140 днів), розмір процентів за користування кредитом становить 28000 грн (20000,00 грн х 1% х 140 днів).
Таким чином, підписавши кредитний договір і паспорт кредиту відповідачка погодилася із встановленим розміром відсотків за користування кредитом, а тому позовні вимоги про стягнення процентів в сумі 28000,00 грн. також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, доводи відповідача про те, що комісія нарахована безпідставно, суд до уваги не приймає, оскільки спростовується змістом кредитного договору, укладеного між сторонами, відповідно до якого комісія у розмірі 3000,00 грн., встановлена за надання кредиту, одноразово, а не за супровідні послуги фінансової установи.
Так, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, процентів, просить стягнути заборгованість за комісією у кредитному договорі в розмірі 3000,00 грн., проти чого заперечує сторона відповідача.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року N 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
У разі відсутності інформації про вартість додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховуються вимоги законодавства України про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Аналізуючи умови Кредитного договору № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 року суд приходить до висновку про правомірність дій позивача щодо нарахування заборгованості за комісією, оскільки укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту в розмірі 3000,00 грн (п. 7 заявки) та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, нараховується кредитором і обліковується вдень видачі кредиту, порядок і розмір оплат комісії визначено графіком платежів.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі N 496/3134/19.
Таким чином, нарахування заборгованості по комісії у розмірі 3000,00 грн. проведена виходячи з умов укладеного договору та залишок несплаченого розміру комісії, відповідно до розрахунку заборгованості, в розмірі 3000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача неустойки у розмірі 10000,00 грн., то суд дійшов до наступного висновку.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Станом на день розгляду справи дію воєнного стану в Україні не скасовано та не припинено.
Відповідно до п. 18 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на викладене, виходячи з вищенаведених норм законодавства, слід дійти висновку, що в даному випадку відповідач звільнений від обов'язку сплати на користь позивача неустойки, нарахованих у період дії в Україні воєнного стану, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з мотивів, що викладені вище. Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 51000 грн, яка складається з: 20000 грн - основний борг, 28000 грн - проценти, 3000 грн - комісія за надання кредиту.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.
Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні до суду позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., враховуючи часткове задоволення позову (83,60%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2025,12 грн (2422,4 х 83,60%) судового збору.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 598-599, 610-612, 614, 615, 623, 625-629, 651, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 206, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 20.01.2025-100002608 від 20.01.2025 у розмірі 51000,00 гривень (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2025,12 гривень (дві тисячі двадцять п'ять гривень 12 копійок).
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя: А.С.Семенюк