Справа № 276/1793/25
Провадження по справі №2/276/40/26
23 лютого 2026 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.,
секретар судових засідань Ігнатенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «Українські фінасові операції» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 107762,68 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 17378,00 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором в розмірі 55454,90 грн та заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінасові операції» в розмірі 34929,78 грн, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. Окрім того, представник позивача просить в порядку ч.ч.10,11 ст.265 ЦПК України, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості, стягнути з відповідача на користь позивача отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 17.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту ТОВ «Лінеура Україна») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір № 4818298 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «84912». Згідно умов вищевказаного кредитного договору ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу грошові кошти на умовах строкості, зворотності та платності в розмірі кредиту 16000 грн строком 360 днів: з 17.07.2024 року по 12.07.2025 року, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 15 днів, та виконало свої зобов'язання за договором перед відповідачем шляхом зарахування кредитних коштів через систему iPay.ua на його платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою платіжного провайдера ТОВ «Пейтек».
В подальшому позичальником було підписано додатковий договір від 19.07.2024 та відповідно кошти в розмірі 8000 грн від первісного кредитора згідно договору були надіслані платіжною системою ТОВ «Пейтек» на картку відповідача.
Також, представник позивача зазначив, що 27.02.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські Фінансові Операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025, за умовами якого ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4818298. При цьому, заборгованість відповідача по кредитному договору № 4818298 перед позивачем станом на день укладення договору факторингу від 27.02.2025 року склала 84832,90 грн, з яких: 17378,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 55454,90 грн заборгованість за процентами, 12000 грн заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам.
Одночасно представник позивача вказав, що на дату укладення договору факторингу від 27.02.2025 року № 27/02/2025 строк дії договору № 4818298 від 17.07.2024 року не закінчився, а тому в межах строку дії кредитного договору позивачем з дати факторингу 27.02.2025 року донанараховано проценти за 134 календарних дні в сумі 34929,78 грн, виходячи з обрахунку: 24000 грн * 1,5 % = 260,67 грн * 134 календарних дні.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 21.10.2025 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.
14.01.2026 ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, до суду направив заяву про розгляд справи без участі представника позивача, щодо винесення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не подав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яка повернута до суду з відміткою Укрпошти про причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідач, будучи повідомленим відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України про відкриття провадження у цивільній справі за позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, відзив на позов у встановлений судом строк не надав.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, який належним чином повідомлявся про судове засідання, у порядку заочного провадження і постановити заочне рішення.
З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності з положеннями ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України особа, яка уклала кредитний договір та отримала кошти повинна виконувати його належним чином та повернути кошти у відповідності з умовами кредитного договору.
Статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.5 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 17.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4618298, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «84912», що підтверджується копією вказаного договору (а.сп. 20-31).
Згідно умов вищевказаного кредитного договору загальна сума кредиту складала 16000 грн, строк кредиту 360 днів (з 17.07.2024 року по 12.07.2025 року), періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів.
19.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений Додатковий договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4618298. Сума кредиту складає 8000 грн. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 виконало та надало останньому кредит в сумі 16000 грн та 8000 грн шляхом перерахування 17 та 19.07.2024 р. кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , банк-еквайр -АТ «ПУМБ», що підтверджується довідками платіжного провайдера ТОВ «Пейтек» від 06.03.2025 року № 20250306-2014, №20250306-2016, а також відомостями АТ «А-Банк» по рахунку № НОМЕР_2 , витребуваними на запит суду.
27.02.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські Фінансові Операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025, за умовами якого ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4818298 від 17.07.2024 року.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на загальні правила доказування негативних фактів, враховуючи неспростування відповідачем твердження позивача про неповернення кредиту, а також відомості, що містяться в розрахунку заборгованості, суд вважає встановленою обставину неповернення відповідачем 17378 грн кредиту за кредитним договором № 4818298 від 17.07.2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Із змісту п.1.2. Кредитного договору слідує, що клієнт зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п.1.4. Кредитного договору встановлено фіксований тип процентної ставки. За користування кредитом нараховуються відсотки на умовах:
-стандартна процентна ставка, що становить 1,50% в день, що застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору;
-знижена процентна ставка, що становить 0,53 % за кожен день користування кредитом та застосовується на умовах, якщо клієнт до 31.07.2024 (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, отримає індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв'язку з чим розмір процентів буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
З змістом позовної заяви, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.07.2024 №4818298 станом на день укладення договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість в розмірі 72832,90 грн, з яких: 17378 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту) та 55454,90 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.
За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого Первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме з 17.04.2024 по 27.02.2025 (дата укладання факторингу) у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 55454,90 грн. Окрім цього, згідно з розрахунком ТОВ «Українські фінасові операції», відповідач має заборгованість за процентами, нарахованимипісля 27.02.2025 - в розмірі 34929,78 грн.
Разом з тим, ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях.
Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (з 24.12.2023), установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів - 2,5 %;
протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Строк кредитування за договором №4818298 від 17.07.2024 становить 360 днів.
Відтак, відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, проценти за користування кредитними коштами мають нараховуватися таким чином:
- за період з 17.07.2024 по 19.08.2024 за ставкою 1,5 %, з урахування часткової сплати коштів відповідачем становить 5456,26 грн , що відповідає умовам договору та наданим позивачем розрахунку за вказаний період;
- за період з 20.08.2024 по 11.07.2025 за ставкою 1 %, що становить 56652,28 грн (173,78 грн х 326 дні).
Загальна сума процентів складає 62108,54 гривень.
З огляду на зазначене, проценти за користування кредитними коштами можуть бути стягнені за період строку кредитування з урахуванням їх обмеження максимальним розміром денної процентної ставки, встановленим ч. 5 ст. 8, а також п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», що становить 62108,54 грн. В цій частині позовні вимоги теж є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
За таких обставин з відповідача на користь позивача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від №4818298 від 17.07.2024 підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 79486,54 грн, що складається з основної суми боргу в розмірі 17378 грн та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 62108,54 грн.
Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин 10, 11 ст.265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22, зазначає наступне.
Згідно із ч.10 ст.265ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч.11 ст.265ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Крім того, наведена вище стаття є нормою процесуального права, не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
З огляду на викладене, враховуючи, що в Україні і досі триває воєнний стан, оскільки ухвалення рішення в цій частині є правом суду, позивачем не обґрунтовано доцільності застосування цієї норми, суд не вбачає підстав для її задоволення.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Згідно з п. 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів, а положення Цивільного кодексу покращують становище споживача та є пріоритетним у застосуванні у правовідносинах споживчого кредитування.
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Крім того, Закон України "Про правотворчу діяльність", який набрав чинності 20.09.2023, визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення, учасників правотворчої діяльності, правила техніки нормопроектування, порядок здійснення обліку нормативно-правових актів, а також правила дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах та здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів.
Так, ч.2 ст. 66 вказаного Закону передбачено, що у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом.
Частиною 3 ст. 66 вказаного закону визначено, що у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають:
1) норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті);
2) норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.
Нормами пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України не передбачено винятків щодо його застосування, зокрема, у сфері споживчого кредитування.
Таким чином, оскільки кредитний договір №4818298 від 17.07.2024 був укладений сторонами та діяв в період дії в Україні воєнного стану, то заявлені позивачем суми інфляційних втрат і 3% річних не можуть бути стягнуті із відповідача, оскільки відповідач нормою ЦК України звільнений від обов'язку такої сплати.
Відтак, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні до суду позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн, враховуючи часткове задоволення позову (73,76%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1786,76 грн (2422,4*73,76%) судового збору.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійне (правничу) допомогу у розмірі 10000 грн, суд враховує наступне.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024, акт №4818298 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2025 на суму 10000 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) №4818298 від 18.09.2025.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 року у справі №340/4492/22 дійшов висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв'язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов'язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.
В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Беручи до уваги зміст заявлених позивачем позовних вимог, усталену практику з вирішення кредитних спорів, обсяг робіт виконаних адвокатом, значимість спору для сторін, а також те, що позовні вимоги задоволено частково, всі обставини справи були встановлені без участі представника позивача, виходячи із засад розумності та співмірності, суд вважає за необхідне частково відмовити у стягненні заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн.
Таким чином, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1786,76 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4818298 від в розмірі 79486 (сімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 54 (п'ятдесят чотири копійки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 1786 гривень 76 копійок судового збору та 3000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, юридична адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 27.02.2026.
Суддя А.М.Збаражський