Справа № 420/25772/24
26 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27768/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27769/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27770/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27779/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27782/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27784/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 27771/15-32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 27772/15-32-24-05 від 02.07.2024 року; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27777/15-32-24-05 від 02.07.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог та відповіді на відзив зазначено, що на переконання позивача, відповідачем були допущені істотні порушення вимог податкового законодавства щодо процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та порядку оформлення її результатів, у зв'язку з чим прийняті ГУ ДПС в Одеській області за результатами відповідної перевірки податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу (недоїмки) є незаконними та підлягають скасуванню, а тому Позивач звертається до суду із даною позовною заявою, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому ГУ ДПС в Одеській області не погоджується з позовними вимогами, вважає доводи позивача необґрунтованими та безпідставними. Відповідач зазначає, що ФОПП ОСОБА_1 в порушення п.44.1 статті 44 , п.85.2 ст.85 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. зі змінами та доповненнями та п.1.2, п.2.1, п.2.2, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XІV, із змінами і доповненнями, не надала до перевірки первинні документи: книги обліку доходів та витрат; рух грошових коштів по банківським рахункам; трудові, граждансько-правові договори, табелі обліку робочого часу, відомості нарахування та виплати заробітної плати, заяви про застосування податкової соціальної пільги; накладні на придбання ТМЦ, товарно - транспортні накладні, рахунки, рахунки - фактури, товарні чеки, акти купівлі-продажу, кошториси на виконані роботи, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі та документи, що підтверджують сплату за товари, роботи, послуги; договори на оренду приміщення де здійснюється діяльність або право власності; залишки товарно-матеріальних коштовностей на початок та кінець перевіряємого періоду; дебіторська та кредиторська заборгованість по постачальникам та покупцям на початок та кінець перевіряємого періоду; наявні необхідні ліцензії (дозволи тощо) за період з 01.01.2017 по 30.08.2018.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги позову, відзиву на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив, що 14.06.2013 року було проведено державну реєстрацію ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відповідний запис № 25510000000003724.
30.08.2018 року Позивачем було прийнято рішення про припинення господарської діяльності в якості фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис № 25510060002003724 від 30.08.2018 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
22.02.2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було видано наказ № 1644-п від 22.02.2024 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 .
05.04.2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 було складено відповідний акт № 13157/15-32-24-05 від 05.04.2024 року, на підставі якого ГУ ДПС в Одеській області було прийнято щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 : податкове повідомлення-рішення № 27768/15-32-24-05 від 02.07.2024 року - сума грошового зобов'язання, нарахована ГУ ДПС в Одеській області за податковими зобов'язаннями, становить 8 633,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 158,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 27769/15-32-24-05 від 02.07.2024 року, відповідно до якого відповідачем були нараховані позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 27770/15-32-24-05 від 02.07.2024 року - сума грошового зобов'язання, нарахована ГУ ДПС в Одеській області за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 020,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 27779/15-32-24-05 від 02.07.2024 року - сума грошового зобов'язання, нарахована ГУ ДПС в Одеській області за податковими зобов'язаннями, становить 719,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 180,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 27782/15-32-24-05 від 02.07.2024 року, відповідно до якого відповідачем були нараховані Позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 27784/15-32-24-05 від 02.07.2024 року - сума грошового зобов'язання, нарахована ГУ ДПС в Одеській області за податковими зобов'язаннями, становить 108,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 27,00 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій № 27771/15-32-24-05 від 02.07.2024 року, відповідно до якого відповідачем було застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 340,00 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій № 27772/15-32-24-05 від 02.07.2024 року, відповідно до якого ГУ ДПС в Одеській області було донараховано позивачу суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 5 276,00 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27777/15-32-24-05 від 02.07.2024 року, у відповідності до якої відповідачем було визначено суму заборгованості позивача у розмірі 10 551,00 грн..
Не погоджуючись з правомірністю прийнятих відповідачем рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства ( п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити.
Відповідно до пп.16.1.2 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів та витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Податковим кодексом України граничного терміну подання такої звітності.
Згідно з пп.20.1.6 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 85.4 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Відповідно до абз.1 п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Згідно з п.85.2. ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 ПК.
Отже, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку.
Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності.
Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
За правилами, встановленими п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
пп.78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (п. 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України).
Згідно з п.78.7. ст. 78 Податкового кодексу України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (п. 78.8 ст. 78 Податкового кодексу України).
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, відповідно до п. 79.1. якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно з п. 79.2. ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Пунктом 79.3 цієї статті Кодексу установлено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Суд зазначає, що в разі належним чином повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, реалізація прав, передбачених пп.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України, зокрема: бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом, - залежить виключно від волі та активної поведінки платника податків.
При цьому, з огляду на зазначені вище норми ПК України, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 640/32632/20 (провадження № К/9901/48646/21)
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України (стаття 19 Конституції України). Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені обставини щодо протиправності призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 дійшла висновку, що з метою дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, ПК України встановлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності позивача ГУ ДПС в Одеській області видано наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Відповідно до абз. 2 пп. 65.10.4. п. 65.10 ст. 65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.
Згідно з п.102.1. ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за №1562/20300, затверджено Порядок обліку платників податків і зборів.
Порядок №1588 не містить норм про прямі обмеження строку проведення заходів податкового контролю (перевірок) контролюючими органами, що віднесені Податковим кодексом України до їх обов'язків.
Отже, ГУ ДПС в Одеській області за наявності правових підстав та з дотриманням установлених строків було призначено документальну перевірку платника податків ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням останнім підприємницької діяльності.
Разом з тим, відповідачем зазначено, що на адресу ОСОБА_1 направлено запит про надання первинних документів до перевірки від 22.02.2024 №2225/КПР/15-32-24-06, однак до суду відповідного запиту та доказів отримання не надано.
Крім того відповідач вказує, що 01.04.2024р. складено акт про ненадання ФОПП ОСОБА_1 жодних документів до перевірки № 1824/15-32-24-05, який також не надано до суду.
Як встановлено судом, висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства зумовлені фактом ненадання платником податків до перевірки документів фінансово-господарської діяльності, на яких ґрунтуються дані податкової звітності.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 документів фінансово-господарської діяльності за період, що підлягав перевірці, не надавав.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на приписи пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 ПК України, відповідно до якого платник податків зобов'язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.
Водночас, згідно з пп. 20.1.6 п.20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Отже, обов'язок платника податків надати документи до перевірки кореспондується з правом контролюючого органу запитувати такі документи під час проведення перевірки та у зв'язку з проведенням документальної перевірки.
Згідно з п. 85.2. ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При цьому, відповідно до п. 85.4. ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Матеріалами справи не містять відповідних доказів, що ГУ ДПС в Одеській області у передбачений податковим законодавством спосіб надсилав платнику податків запит про надання документів, пов'язаних з предметом перевірки.
Відтак, суд висновує, що процедуру проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ГУ ДПС в Одеській області дотримано не було.
Отже, враховуючи факт ненадання платником податків до перевірки документів, контролюючий орган під час проведення документальної перевірки використав виключно наяву в інформаційних базах даних Державної податкової служби України інформацію щодо нарахування та сплати податків позивачем .
Відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745 (далі - Порядок), відповідно до розділу ІІ якого встановлені основні вимоги до оформлення актів документальних перевірок, зокрема:
"3. Акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного законодавства, законодавства з єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податкове, валютне та інше законодавство, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи).
4. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
5. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.
Обов'язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків".
Суд зазначає, що таким вимогам досліджуваний акт перевірки не відповідає, оскільки його висновки не містять покликань на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, а висновки акту перевірки є суперечливими та некоректними.
Дійсно, платник податків до перевірки не надав документів своєї фінансово-господарської діяльності, однак і контролюючий орган не реалізував наданого йому права отримати під час перевірки документи від платника податків шляхом направлення йому відповідного запиту.
За встановлених обставин, суд вважає, що акт перевірки складений з порушенням чинного законодавства, є неналежним доказом та не підтверджує фактів виявлених документальною перевіркою порушень.
Отже, суд доходить висновку, що в досліджуваній ситуації уповноваженими особами контролюючого органу процедуру проведення документальної перевірки та оформлення її результатів було порушено.
Також суд вважає необхідним зазначити, що за приписами пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Отже, виходячи зі змісту приписів пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а за наявності заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Як вже зазначалось, акт перевірки відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення отримано позивачем 27.05.2024 року, відповідно, відповідач був зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 05.04.2024 №13157/15-32-24-05 протягом десяти робочих днів з дня, які обраховуються починаючи з 28.05.2024 року.
Між тим, податкові повідомлення-рішення були складено лише 02.07.2024 року.
Таким чином, за встановлених обставин, суд погоджується з доводами позивача, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем поза межами строку встановленого пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, тобто з порушення вимог чинного законодавства, та свідчить про їх протиправність.
Враховуючи, що закон пов'язує право податкового органу прийняти податкове повідомлення-рішення з наявністю акта перевірки, та відповідно встановлює граничні строки прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками складання такого акта, суд зазначає, що контролюючий орган при прийнятті податкових повідомлень-рішень зобов'язаний дотримуватися строків давності проведення перевірок, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, та строків прийняття податкових повідомлень-рішень, передбачених статтею 86 Податкового кодексу України за наслідками складання акта перевірки.
Оскільки, діючим законодавством не передбачено право контролюючого органу приймати податкові повідомлення-рішення протягом більше ніж десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а за наявності заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у податкового органу відсутні повноваження приймати податкові повідомлення-рішення після спливу вказаного строку, та визначити податкові зобов'язання незалежно від дати складання акта перевірки протягом 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань нарахованих контролюючим органом.
Наведена правова позиція узгоджується з обов'язковою для врахування судовою практикою Верховного Суду (постанова від12.03.2019 у справі № 820/4167/17).
Тому, на переконання суду, всі оскаржені рішення ГУ ДПС в Одеській області, які прийняті на підставі акту перевірки від 05.04.2024 №13157/15-32-24-05, не можна вважати обґрунтованими, добросовісними та розсудливими, оскільки вони необ'єктивні, прийняті без урахування всіх обставин справи, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні цієї справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58), згідно з якою: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Підсумовуючи наведене вище у сукупності, проаналізувавши основні вагомі аргументи представників сторін та оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що контролюючий орган не виконав процесуального обов'язку доказування та не підтвердив належними й допустимими доказами правомірності оскаржених рішень.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, суд вважає, що судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають відшкодуванню відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 16500,00 грн., то суд зазначає, що відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч.1 ст.34 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
За правилами ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
За правилами ч.7 ст.134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження обставин щодо понесення витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 16500,00 грн. стороною позивача надані суду копії наступних документів: копія ордеру від 13.08.2024 року, копія витягу з Договору № 15-2-07/24 про надання правової допомоги від 15 липня 2024 року, копія виписки з банку по рахунку АО «ЮРІС ФЕРРУМ» від 12.08.2024 року.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зазначає, що позивачем надані належні та допустимі докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи (послуг), складність виконуваної роботи (послуг), їх значимості, складності категорії справи тощо.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268 названого рішення).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі№755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі №280/1765/19 (адміністративне провадження №К/9901/607/20) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складності справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд констатує, що позивач надав належні та допустимі докази понесення витрат на правничу допомогу адвоката, а також співмірності витрат обсягу наданих послуг (підготовка та направлення позовної заяви до суду).
Тому, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судових витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27768/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27769/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27770/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27779/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27782/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 27784/15- 32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 27771/15-32-24-05 від 02.07.2024 року
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 27772/15-32-24-05 від 02.07.2024 року.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27777/15-32-24-05 від 02.07.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Беручи до уваги інтенсивність роботи та об'єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання і тривалість повітряних тривог, текст рішення складено та підписано суддею 26.02.2026 року.
Суддя Д.К. Василяка