27 лютого 2026 року Справа № 280/9768/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) без врахування виплачених ОСОБА_1 сум грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, з квітня 2023 року (включно) по березень 2024 року (включно);
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпусток (щорічних та додаткових) розрахованої виходячи з виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період служби з квітня 2023 року (включно) по березень 2024 року (включно) в розмірі 103 202,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №280/9590/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. На адвокатський запит щодо виконання рішення суду Військова частина НОМЕР_1 надала лист-відповідь №9745 від 04.10.2025 року, в якому зазначається, що Після завершення передбачених законом стадій судового розгляду військовою частиною було здійснено проведення заходів з метою виконання рішення суду, а саме: нараховано ОСОБА_1 суми грошового забезпечення в розмірі 199 567, 14 коп. згідно довідок-розрахунків військової частини від 12.12.2024 №6974, від 26.09.2025 №7998 згідно цих розрахунків на користь позивача підлягає виплата в сумі 0,00 грн. Оскільки, розрахунок конкретної суми грошової компенсації за невикористані дні відпусток не був предметом розгляду судової справи №280/9590/24, а суд лише встановив протиправність неврахування такої винагороди Військовою частиною НОМЕР_1 , остання не втратила можливість скористатися цим та здійснила розрахунок на власний розсуд без врахування вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995. У зв'язку з неправильними розрахунком грошової компенсації за невикористані дні відпусток з урахування додаткової винагороди, позивач вимушений повторно звертатися до суду, на цей раз відстоювати конкретні суми. З наведених підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 11.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать :
Винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану. Тому, слід зауважити, що додаткова винагорода та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення не є складовою розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки. Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення , до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких зазначено, що З наданої військовою частиною довідки розрахунку вбачається, що при здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток була врахована лише додаткова винагорода за квітень 2024 року (0.00 грн), що суперечить Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 р. При цьому, військова частина ігнорує вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 р., що враховується виплати за останні 12 місяців (крім останнього). Зокрема, абз. 1 п. 2 розділу 2 Порядку №100 визначено, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. При цьому, 30 календарних днів, які вказані в Наказі №260, застосовуються виключно для розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення. При цьому, період який враховується при розрахунку середнього заробітку визначений саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 р.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 16.04.2016 по 18.04.2024 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчать наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.04.2024 № 102 про виключення зі списків особового складу частини (звільнений за станом здоров'я) та записи військового квитка серії НОМЕР_2 від 11.11.1996.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №280/9590/24, яке набрало законної сили 25.08.2025, позов ОСОБА_1 , - задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На адвокатський запит щодо виконання рішення суду Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь із розрахунком перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток з урахуванням додаткової винагороди.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток із врахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, розрахованої виходячи з виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період служби з квітня 2023 року (включно) по березень 2024 року (включно) на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №280/9590/24.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 8 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців (тобто, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п. 6 розд. ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» зазначеного Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №240/32125/23.
Враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, та відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 №5967 виплачувалася позивачу за останньою займаною посадою, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.
Відповідно до вимог ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2024 по справі №280/9590/24, яке набрало законної сили яке набрало законної сили 25.08.2025, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду по справі №280/9590/24, відповідач здійснив перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260.
Позивач вважає, що для розрахунку компенсації відповідач мав застосовувати Порядок №100, який передбачає обчислення на основі середнього заробітку за попередні 12 місяців служби.
Суд звертає увагу, що відповідно до п.6 розділу ХХХІ Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, вимога про здійснення перерахунку компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру середнього місячного грошового забезпечення за останні 12 календарних місяці проходження служби згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 є необґрунтованою.
Пункт 6 розділу ХХХІ Порядок №260 чітко встановлює: розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Ця норма є імперативною та встановлює конкретний, відмінний від загального, механізм розрахунку компенсації саме для військовослужбовців.
Позивач обґрунтовує свої вимоги необхідністю застосування Порядку №100, який у пункті 2 передбачає розрахунок компенсації за невикористані відпустки виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи.
Однак, Порядок №100 є актом загальної дії, що поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та регулює обчислення середньої заробітної плати у випадках, передбачених загальним трудовим законодавством.
У ситуації, коли одні й ті ж суспільні відносини (в даному випадку - розрахунок компенсації за відпустку) врегульовані як загальним, так і спеціальним нормативно-правовим актом, застосовуються норми спеціального акта.
Це випливає із загальновизнаного принципу права lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон має перевагу над загальним).
Оскільки проходження військової служби та пов'язані з нею питання грошового забезпечення мають спеціальне правове регулювання, саме ці норми мають пріоритет над загальними нормами, встановленими Порядком №100.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов виснвоку, що відповідач, розрахувавши компенсацію за невикористані дні відпустки позивачу на підставі пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260, діяв відповідно до норм спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова