27 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/243/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
19 січня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яким просить суд: « 1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягали у призові (мобілізації) ОСОБА_1 на військову службу за відсутності у нього статусу військовозобов'язаного, з урахуванням досягнення ним граничного віку перебування у запасі 22 січня 2013 року, відповідно до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на момент досягнення такого віку. 2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 : - внести до військово-облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за віком з 22.01.2013 року; - усунути правові наслідки протиправної мобілізації, у тому числі шляхом приведення правового статусу Позивача у відповідність до вимог законодавства, чинного на момент досягнення ним граничного віку перебування у запасі. 3. Поновити строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, визнавши причини його пропуску поважними. Звільнити Позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір». Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року даний позов було залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі.
Позовну заяву у відповідності до ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року після відкриття провадження у справі - залишено без руху на підставі статті 171 частини 13 КАС України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року було продовжено розгляд даної справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що мав бути автоматично виключений з обліку у 2013 році за досягненням граничного віку перебування в запасі. За позицією позивача, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаним, а тому на неї не поширюється закон про військовий обов'язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов'язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. З огляду на викладене, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та Єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних «Оберіг» як такого, що 22 січня 2013 року автоматично виключений з військового обліку у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовому обліку, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач подав відзив, у якому вимоги не визнав, вказує, що відомості, які можуть бути підставою для виключення позивача з військового обліку позивачем не надані, а тому законні підстави для цього відсутні. У зв'язку із внесенням змін до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» було змінено підстави для взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які та можуть бути використані для доукомплектуванням Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Отже, під час прийняття рішень необхідно керуватися приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач з 05 вересня 1992 року перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , як військовозобов'язаний, 24 липня 2024 року позивача взято на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 та 04 липня 2025 року знято з обліку з ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з його мобілізацією, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 від 18 квітня 1991 року (а.с.а.с. 6-9).
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_4 , позивач з 04 липня 2025 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частини НОМЕР_5 (а.с. 41).
01 грудня 2025 року позивач в особі представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, зокрема, про внесення до особової облікової справи та Єдиного державного реєстру призовників відомості про те, що на підставі статті 28 частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції до 2014 року позивач підлягає виключенню з військового обліку за віком з 22 січня 2013 року та оформити відповідну відмітку у військовому квитку із зазначенням правильної дати виключення з військового обліку за віком (а.с.а.с. 10, 11, 28, 29).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо призову позивача на військову службу за відсутності у нього статусу військовозобов'язаного, з урахуванням досягнення ним граничного віку перебування у запасі 22 січня 2013 року, відповідно до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на момент досягнення такого віку, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 1 частин 1- 3 Закону України № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (стаття 1 частина 5 Закону України № 2232-XII).
Відповідно до статті 1 частини 9 Закону України № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно із статтею 1 частиною 10 Закону України № 2232-XII, зокрема, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Статтею 2 частиною 8 Закону України № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Відповідно до статті 27 частини 1 Закону України № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Статтею 28 частиною 2 Закону України № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 2012) було встановлено, що військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому статтею 28 частиною 4 Закону України № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 2012) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Водночас, за приписами статті 37 частини 6 пункту 4 Закону України № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 2012) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Разом з цим, положення Закону України № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін.
Так, Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до статті 28 Закону України № 2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27 березня 2014 року граничний вік військовозобов'язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22 липня 2014 року та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.
При цьому, положення статті 28 частини 4 Закону України № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.
Тобто, з набранням чинності змінами до статті 28 частини 2 Закону України № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов'язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Таким чином, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивач підлягає поновленню в запасі, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
При прийнятті рішення у цій справі суд врахував також мету прийняття Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 № 1169-VII та «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 22.07.2014 № 1604-VII, якими було змінено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі.
Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації» № 1169-VII проект Закону України розроблено з метою унормування порядку проведення мобілізації, а прийняття законопроекту сприятиме вирішенню, серед іншого, такому завданню: надання можливості громадянам України від 40 до 55 років реалізувати конституційний обов'язок щодо захисту Батьківщини та її територіальної цілісності.
Також проект Закону України Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу № 1604-VII розроблено з метою забезпечення гарантованого переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу. Прийняття зазначеного законопроекту сприятиме вирішенню таких завдань: збільшення кількості громадян, які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань; встановлення на законодавчому рівні вимог щодо розрядів запасу та граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі; забезпечення рівних можливостей різним категоріям громадян України щодо виконання військового обов'язку в запасі.
Щодо приписів статті 58 частини 1 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається представник позивача, суд зазначає таке.
Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.
Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень зазначених Законів України № 1169-VII та №1604-VII.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону України № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону України № 2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.
Тому, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (далі Закон України № 3633-IX) були внесені зміни до визначених в цьому Законі законодавчих актів України.
Так, у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни, зокрема, статтю 22 частину 3 викладено в такій редакції: під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
На думку позивача, він не є військовозобов'язаним, оскільки повинен бути виключений з військового обліку, а відтак не підлягає призову на військову службу на особливий період під час мобілізації, на що суд зазначає таке.
Суд врахував, що на момент набрання чинності Законами України № 1169-VII та № 1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв'язку із чим норми зазначених Законів України № 1169-VII та № 1604-VII є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Як зазначив вище суд, з набранням чинності вказаних змін до Закону України № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду. Станом на 22 січня 2013 року (досягнення позивачем 40-річного віку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого статте 28 частиною 4 частиною 2 Закону України № 2232 (в редакції станом на 22 січня 2013 року) не існувало.
Натомість, спірні правовідносини щодо виключення його з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виникли після внесення Законами України №1169-VII та №1604-VII з 27 березня 2014 року змін до статті 28 Закону України №2232-XII. Тому, суд вважає, що застосуванню для врегулювання спірних правовідносин підлягають норми закону, чинні станом на вказаний час.
Як було встановлено судом, після внесення Законами України №1169-VII та №1604-VII з 27 березня 2014 року змін до статті 28 Закону України №2232-XII, 24 липня 2024 року позивач був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 і не досяг віку 60 років, тому норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1994 № 377 затверджено Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників (далі Положення № 377), який був чинний до 19 грудня 2016 року.
Відповідно до пункту 1 Положення №377 військовий облік військовозобов'язаних і призовників являє собою загальнодержавну систему обліку та аналізу призовних ресурсів у державі, придатних до військової служби. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міноборони, МВС, Служби безпеки, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки, Державної спеціальної служби транспорту, місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування.
За приписами пункту 3 Положення № 377 військовий облік військовозобов'язаних і призовників проводиться згідно із Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" і цим Положенням за місцем їх проживання (перебування) з метою: забезпечення контролю за виконанням громадянами України військового обов'язку і за дотриманням ними встановлених правил військового обліку; своєчасного бронювання військовозобов'язаних за підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та воєнного часу; завчасної підготовки кадрів для заміни військовозобов'язаних, які підлягають призову у разі мобілізації, для планомірного переведення національної економіки, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій на функціонування в умовах особливого періоду; надання допомоги військовим комісаріатам у проведенні оборонних і мобілізаційних заходів.
Наказом Міністра оборони України від 15.12.2010 №660 відповідно до статті 33 №2232-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.94 №377 «Про затвердження Положення про військовий облік військовозобов'язаних і призовників» затверджено Інструкцію з організації ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах (далі Інструкція №660), яка була чинна в період з 25.03.2011 по 18.04.2017.
Пункт 3.10. Інструкції №660 визначав, що: «В особових картках на військовозобов'язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, після проведення чергової звірки з відповідними військовими комісаріатами викреслюються дані про військовий облік і робиться відмітка: «Виключений з військового обліку за віком».
Отже, вказане свідчить про те, що позивач після досягнення ним граничного віку (40 років) повинен був ініціювати питання щодо виключення його з військового обліку ще у 2013 році, після чого за результатами чергової звірки мало б місце вирішення питання щодо такого виключення з проставленням відповідної відмітки.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів про те, що позивач ініціював таке питання після досягнення ним граничного віку в 2013 році.
При цьому, як судом було встановлено, що позивач з 05 вересня 1992 року перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , як військовозобов'язаний, 24 липня 2024 року позивача взято на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 від 18 квітня 1991 року (а.с.а.с. 6-9).
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було порушені права позивача щодо виключення його з військового обліку у 2013 році, оскільки позивачу у 2013 року перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Враховуючи наведене та оскільки, на час розгляду справи судом, позивач не має права на виключення з військового обліку у зв'язку з недосягненням граничного віку перебування у запасі, відсутні підстави для виключення позивача із військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
Як наслідок, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо призову позивача на військову службу за відсутності у нього статусу військовозобов'язаного, з урахуванням досягнення ним граничного віку перебування у запасі 22 січня 2013 року, відповідно до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язання усунути правові наслідки протиправної мобілізації, у тому числі шляхом приведення правового статусу позивача у відповідність до вимог законодавства, чинного на момент досягнення ним граничного віку перебування у запасі.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко