27 лютого 2026 рокуСправа №160/31545/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №045750026463 від 17.06.2025р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
31.10.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні пенсії про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо незарахування позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року);
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати позивачеві періоди з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 18.09.1997р., з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. до страхового стажу для призначення пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 08.01.2025 року;
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року);
- присудити на користь позивача судові витрати по справі, що складаються з судового збору у розмірі 968,96 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона отримала рішення про призначення пенсії за віком, почала отримувати пенсійні виплати та перебувати на обліку на в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045750026463 від 17.06.2025р. на заміну рішення про призначення пенсії №045750026463 від 08.01.2025р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1980 р. з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., оскільки номер наказу на прийняття не зазначено; з 02.06.1995 р. по 18.09.1997р., оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР; з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою в які відсутній код підприємства згідно ЄДРПОУ, в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про роботу в даному підприємстві». Окрім того, позивачка вказує на те, що їй не було зараховано певні періоди підприємницької діяльності, що мало своє відображення в довідці ОК-5. Позивач не погоджується з такими рішенням відповідача-1, а також і з бездіяльністю відповідача-2 щодо не зарахування періодів провадження нею підприємницької діяльності до страхового стажу, вважає їх протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 01.12.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
15.12.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області) до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що страховий стаж позивача становить: 25 років 6 місяців 13 днів; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 07.09.1980 р. з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., оскільки номер наказу на прийняття не зазначено, з 02.06.1995р. по 18.09.1997р., оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, з 17.09.1997 р. по 19.02.2002 р., оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою в якій відсутній код підприємства згідно ЄДРПОУ, в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про роботу в даному підприємстві. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також відповідач-1 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач-1 зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи, є завищеними, а також не підтвердженими доказами вартості робіт (послуг) адвоката, оскільки адвокатом не надано детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тобто, професійна правнича допомога, у даному випадку, фактично полягає лише у складанні адміністративного позову та подання його до суду.
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 01.12.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 01.12.2025р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 01.12.2025р. та 01.11.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 27.02.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 27.02.2026р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 27.02.2026р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 20.12.2024р. була призначена пенсія за віком згідно її заяви від 20.12.2024р., що підтверджується наявними у справі копіями відповідної заяви та рішення про призначення пенсії.
27.12.2024р. позивачка подала до пенсійного органу додаткові документи, що підтверджується наявною у справі копією відповідної заяви.
В подальшому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045750026463 від 17.06.2025р. на заміну рішення про призначення пенсії №045750026463 від 08.01.2025р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1980 р. з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., оскільки номер наказу на прийняття не зазначено; з 02.06.1995 р. по 18.09.1997р., оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР; з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою в які відсутній код підприємства згідно ЄДРПОУ, в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про роботу в даному підприємстві», що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні пенсії про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком; з бездіяльністю відповідача-2 щодо незарахування позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року), у зв'язку з чим позивачка просить захистити її порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання таких бездіяльності та рішення відповідачів-1,2 протиправними, скасування наведеного рішення та зобов'язання: відповідача-1 зарахувати позивачеві періоди з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 18.09.1997р., з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. до страхового стажу для призначення пенсії за віком; призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 08.01.2025 року; відповідача-2 зарахувати позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 3-1 розділу XV Закону №1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема, ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Окрім того, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема, ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 , зокрема, у періоди з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 10.09.1997р., з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. була найманим працівником та працювала на багатьох підприємствах, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 07.09.1980р., наявною у справі.
Разом з тим, наведені періоди роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як за період з 11.11.1987р. по 01.12.1989р. номер наказу на прийняття не зазначено; за період з 02.06.1995р. по 18.09.1997р. звільнення з роботи завірено печаткою УРСР; за період з 17.09.1997р. по 19.02.2002р. запис про звільнення засвідчено печаткою в які відсутній код підприємства згідно ЄДРПОУ, в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про роботу в даному підприємстві», що підтверджується змістом копії рішення відповідача-1 №045750026463 від 17.06.2025р., наявної у справі.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивачки не було зараховано пенсійним органом до стажу її роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на якому позивач працювала.
У спірні періоди роботи позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.13 Інструкції №58 визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1980р., яка підтверджує факт роботи позивача за не зараховані періоди, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням до загального страхового стажу вищенаведених спірних періодів її роботи.
При цьому, слід зазначити, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року, при цьому, до 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж), таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2023р. у справі №263/9178/17.
Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем-1, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем-1 суду не надані.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-1 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття ним рішення №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та виходячи з правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем-1 жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-1 №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, слід зобов'язати відповідача-1: за рахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 10.09.1997р. (виходячи з записів у трудовій книжці позивача), з 17.09.1997р. по 19.02.2002р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача за рахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 10.09.1997р. (виходячи з записів у трудовій книжці позивача), з 17.09.1997р. по 19.02.2002р., є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо незарахування позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року) та зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві періоди підприємницької діяльності в повному обсязі (з 07.12.1999 року по 24.06.2022 року), виходячи з наступного.
По-перше, питання щодо незарахування спірних періодів провадження позивачем підприємницької діяльності слід розглядати в контексті прийнятого відповідачем-1 оспорюваного рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії, при прийнятті якого, саме відповідачем-1 проводився розрахунок стажу позивача на підставі наданих нею до пенсійного органу документів. При цьому, ані оспорюване рішення відповідача-1, ані поданий ним відзив на позовну заяву не містить підстав та мотивів, з яких до страхового стажу позивачки не було зараховано певних періодів провадження нею підприємницької діяльності.
По-друге, в силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
По-третє, в матеріалах справи відсутні докази надання позивачкою всіх долучених до позовної заяви документів, на підтвердження провадження нею підприємницької діяльності, пенсійному органу, враховуючи зокрема і те, що деякі з них (наприклад, лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03.10.2025р.) було складено вже після прийняття оспорюваного рішення.
При цьому, суд зауважує, що позивачка не позбавлена права звернутися до пенсійного органу із заявою про перерахунок її пенсії (у разі призначення такої) та долученням наявних у неї документів щодо підтвердження незарахованих періодів провадження підприємницької діяльності.
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки в частині зобов'язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 08.01.2025 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №4579-3162-9920-0780 від 14.11.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог саме до відповідача-1 у сумі 645 грн. 97 коп., виходячи із розрахунку: (968,96 грн. /3)*2.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., то суд не находить підстав для розподілу таких витрат, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.
За приписами ч.3, ч.4 та ч.5ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами ч.6 наведеної статті.
Так, позивачем до позову не додано жодного доказу щодо обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості на підтвердження понесення нею витрат на правничу допомогу.
Судом враховується те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
За викладеного, у суду відсутні підстави для розподілу витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. згідно до вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №045750026463 від 17.06.2025р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045750026463 від 17.06.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди її роботи з 11.11.1987р. по 01.12.1989р., з 02.06.1995 р. по 10.09.1997р., з 17.09.1997р. по 19.02.2002р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви, при цьому, у разі не зарахуванням певних періодів провадження позивачкою підприємницької діяльності, повідомити останню про підстави та мотиви такого не зарахування, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 645 грн. 97 коп. (шістсот сорок п'ять грн. 97 коп.).
У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва