м. Вінниця
27 лютого 2026 р. Справа № 120/4463/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі- відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач 2) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025150007615 від 26.03.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.
Ухвалою від 07.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позов в якому заперечили щодо задоволення позову. Зазначив відповідач, що пенсійним органом прийнято правомірне рішення.
У встановлений судом строк від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що згідно з поданими позивачем документами страховий стаж позивача становить 37 років 2 місяці 6 днів. А стаж за вислугу років - 9 років 4 місяці 18 днів, якого недостатньо для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". За наведених обставин, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
25.05.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон №1788-ХІІ).
Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 31.05.2024 №025150007615 про відмову в призначені пенсії за вислугу років, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового спеціального стажу, передбаченого ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач, не погодившись із таким рішенням, звернулась з позовом до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №120/7843/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025150007615 від 31 травня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 25 травня 2024 року, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №120/7843/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі № 120/7843/24 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 без змін.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду по справі № 120/7843/24 від 25.11.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуло заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 25 травня 2024 року з урахування висновків суду, викладених у мотивувальній частини судового рішення та рішенням від 26.03.2025 №025150007615 відмовило у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
В рішенні від 26.03.2025 № 025150007615 вказано, що на підставі наданих документів та, враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, підсумок по страховому стажу заявника на момент звернення склав: 37 років 3 місяці 6 днів, стаж який дає право на пенсію за вислугу років складає 9 років 4 місяці 18 днів, а саме:
- згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 02.11.1986: період роботи в Тульчинському закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №3 на посаді няні з 01.11.1986 по 17.03.1987 - зараховано до загального страхового стажу, не зараховано до стажу який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки посада не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-період роботи на посаді старшої піонервожатої в Копіївської ВШ Тульчинського району з 18.03.1987 по 09.08.1988 - зараховано до загального страхового стажу та до стажу що дає право на вислугу років;
- період роботи у навчально-виховному закладі “Школа-дитячий садок» на посаді вчителя історії з 31.08.1993 по 27.08.1998, на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи з 28.08.1998 по 27.08.2001 - зараховано до загального страхового стажу та до стажу що дає право на вислугу років;
-період роботи на посаді методиста Тульчинської районної державної адміністрації з 27.08.2001 по 14.01.2003 - зараховано до загального страхового стажу, не зараховано до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки посада не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-з 14.01.2003 по 05.07.2017 займала посади державної служби в Тульчинській райдержадміністрації та з 06.07.2017 по даний час займає посади посадової особи місцевого самоврядування в Тульчинській міській раді - що не відноситься до посад передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-згідно довідки №01-22/185 від 24.04.2024 працювала за сумісництвом в Тульчинській загальноосвітній школі №1 на посаді вчителя історії з тижневим навантаженням до 8 годин з 01.11.2003 по 30.11.2020 - що не може бути зараховано до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки місце роботи не є основним.
Водночас, на думку позивача, вона має право на зарахування до спеціального стажу періодів роботи з 01.11.1986 по 17.03.1987 на посаді няні; з 27.08.2001 по 14.01.2003 на посаді методиста Тульчинського райметодкабінету; з 31.08.1993 по 31.10.2003 на посадах вчителя історії та правознавства, заступника директора з навчально-виховної роботи та з 01.11.2003 по 05.07.2017 на посаді вчителя історії, у зв'язку з чим, і звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV), у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV наступного змісту: особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, абзацами 1, 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148-VIII, передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції наступного змісту: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII, набрав чинності 01.01.2016) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
За таких обставин, за приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, Конституційний Суд України вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 25.05.2024, тобто, після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
За змістом статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. 12.08.1993 Кабінетом Міністрів України постановою №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановлено, що страховий стаж позивача на момент звернення складав: 37 років 3 місяці 6 днів, а саме: згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 02.11.1986:
- період роботи в Тульчинському закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №3 на посаді няні з 01.11.1986 по 17.03.1987 - зараховано до загального страхового стажу, проте не зараховано до стажу який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки посада не передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-період роботи на посаді старшої піонервожатої Копіївської ВШ Тульчинського району з 18.03.1987 по 09.08.1988 - зараховано до загального страхового стажу та до стажу що дає право на вислугу років; -період роботи у навчально-виховному закладі “Школа-дитячий садок» на посаді вчителя історії з 31.08.1983 по 27.08.1998, на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи з 28.08.1998 по 27.08.2001 - зараховано до загального страхового стажу та до стажу що дає право на вислугу років;
-період роботи на посаді методиста Тульчинської районної державної адміністрації з 27.08.2001 по 14.01.2003 - зараховано до загального страхового стажу, проте не зараховано до стажу який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки посада не передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-з 14.01.2003 по 05.07.2017 займала посади державної служби в Тульчинській райдержадміністрації та з 06.07.2017 по даний час займає посади посадової особи місцевого самоврядування в Тульчинській міській раді - що не відноситься до посад передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»;
-згідно довідки №01-22/185 від 24.04.2024 працювала за сумісництвом в Тульчинській загальноосвітній школі №1 на посаді вчителя історії з тижневим навантаженням до 8 годин з 01.11.2003 по 30.11.2020 - що не може бути зараховано до стажу який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки місце роботи не є основним.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, довідка № 39 26.04.2024 № 39, яка видана Мазурівською гімназією Тульчинської міської ради Вінницької області підтверджує те, що позивач була прийнята на посаду вчителя історії з 31.08.1993 (наказ №111 від 31.08.1993 р.) та з 1 вересня 1998 року призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи (наказ № 68 від 20.08.1998 р.), була звільнена 27.08.2001 р. з посади заступника директора зі залишенням на посаді учителя історії (наказ № 22 від 27.08.2001 р.). За час роботи на посаді учителя та заступника директора мала таке тижневе навантаження 1993-1994 н.р. - 13 год; 1994-1995 н.р. -15 год; 1995-1996 н.р. - 23 год; 1996-1997 н.р. - 14 год; 1997-1998 н.р. - 13,5 год; 1998-1999 н.р. - 13 год, 1 ставка заступника директора; 1999-2000 н.р. - 13 год, 1ставка заступника директора; 2000-2001 н.р. - 10,5 год, 1ставка заступника директора; 2001-2002 н.р. - 8,5 год; 2002-2003 н.р. - 7,5. год; 2003-2004 н.р. - 3,5 год.
Відповідно до довідки від 24.04.2024 року №01-22/185, яка видана Тульчинським ліцеєм № 1 Тульчинської міської ради Вінницької області підтверджує те, що Позивач була прийнята в Тульчинську загальноосвітню школу № 1 на посаду вчителя історії і з 01 листопада 2003 року (наказ № 71 від 27.10.2003 року) та була звільнена з 30 листопада 2020 року (наказ № 101 від 30.11.2020 року). За час роботи на посаді вчителя історії мала таке тижневе навантаження по рокам: 2003-2004 навчальний рік - 5 годин; 2004-2005 навчальний рік - 8 годин; 2005-2006 навчальний рік - 6,5 годин; 2006-2007 навчальний рік - 6 годин; 2007-2008 навчальний рік - 6 годин; 2008-2009 навчальний рік - 5, годин, 2009-2010 навчальний рік - 6,5 годин; 2010-2011 навчальний рік - 5,5 годин; 2011-2012 навчальний рік - 5,5 годин; 2012-2013 навчальний рік - 5,5 годин; 2013-2014 навчальний рік - 5,5 годин; 2014-2015 навчальний рік - 5годин; 2015-2016 навчальний рік - 6 годин; 2016-2017 навчальний рік - 6 годин; 2017-2018 навчальний рік - 2,5 години; 2018-2019 навчальний рік - 2,5 години; 2019-2020 навчальний рік - 2 години; 2020-2021 навчальний рік - 2 години.
Відповідач в оскаржуваному рішенні вказав, що згідно довідки №01-22/185 від 24.04.2024 працювала за сумісництвом в Тульчинській загальноосвітній школі №1 на посаді вчителя історії з тижневим навантаженням до 8 годин з 01.11.2003 по 30.11.2020 - що не може бути зараховано до стажу який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки місце роботи не є основним.
Водночас, суд звертає увагу відповідача, що Верховний Суд у справі № 562/1897/18 від 09 лютого 2021 року зазначив, що зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Таким, чином, відмовляючи позивачу у незарахуванні до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, через те, що місце роботи не є основним, відповідач діяв протиправно та не з урахуванням всіх обставин.
Постановою Кабінету Міністрів України №245 від 03.04.1993 року передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.
За правилами статей другої і третьої Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років відноситься до трудових пенсій. Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення. Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
У зазначених нормативно-правових актах відсутнє застереження щодо можливості призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти виключно з урахуванням стажу за основним місцем роботи. Таке право надається і гарантується особі за виконання специфічної роботи, що в даному випадку підтверджується даними, які були подані позивачем у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Постанови № 909), серед яких в розділі 1. «Освіта» є заклади «Дошкільні навчальні заклади всіх типів» зазначено посади: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
В примітці 2 Постанови № 909, зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
В Законі України «Про дошкільну освіту» зазначено, що згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017, слова «дошкільний навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінено словами «заклад дошкільної освіти» у відповідному відмінку і числі.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про дошкільну освіту», ясла-садок та дитячий садок є закладами дошкільної освіти.
Варто зазначити правова позиція викладена Верховним Судом у пунктах 14 та 15 постанови від 27.02.2018 року у справі №К/9901/241/17, а саме: "...зарахування роботи на посаді вчителя до педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), отже період роботи (...) за сумісництвом зараховується до педагогічного стажу (...) робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Верховний Суд при розгляді судових справ щодо аналогічних правовідносин дійшов висновку, що стаж роботи на посадах педагогічних працівників має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що така посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909, на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 (постанови від 22.05.2018 року у справі № 308/5434/17, від 20.02.2019 року у справі №462/5636/16-а, від 22.03.2019 року у справі №682/2177/17, від 19.03.2019 року у справі №466/5637/17).
Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спори, пов'язані із застосуванням постанови №909, дійшла висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФУ до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Така позиція Великої Палати Верховного Суду була висловлена у постановах від 29.08.2018 року у справі №492/446/15-а, від 30.01.2019 року у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 року у справі №233/4308/17.
Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 14.06.2000 року №963, до педагогічних працівників відносяться: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу 1 і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, соціальний педагог по роботі з дітьми- інвалідами, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, консультант психолого-медико-педагогічної консультації, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах, старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Відтак, посаду вожатої, вчителя, методиста, заступника директора по навчально-виховній роботі передбачено Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 14.06.2000 року № 963.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ).
Наразі є чинним порядок ведення трудових книжок, який регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі -Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області від 26.03.2025 №025150007615 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» винесене не у спосіб, що визначений законодавством, та не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, підлягають зарахуванню періоди роботи з 01.11.1986 по 17.03.1987, з 27.01.2001 по 14.01.2003 та з 01.11.2003 по 05.07.2017.
Водночас, щодо періоду вказаному позивачем з 31.08.1993 по 31.10.2003 суд вказує наступне.
Так, відповідно до оскаржуваного рішення, пенсійним органом зараховано період роботи позивача з 31.08.1993 по 27.08.1998, з 28.08.1998 по 27.08.2001 (входить в період з 31.08.1993 по 31.10.2003), що дає право на пенсію за вислугу років. А період з 27.08.2001 по 14.01.2003 вже враховано судом.
Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії суд зазначає таке.
Верховний Суд у постановах від 26.07.2019 року у справі № 815/5485/14, від 10.09.2019 року у справі № 818/985/18, від 26.12.2019 року у справі № 810/637/18 та у інших постановах зазначив, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного суду є контроль легальності (тобто контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності).
Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17 зазначено, що вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання про зарахування стажу.
Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти через відсутність підтвердження спеціального стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що спірні періоди не зараховано протиправно, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як суб'єкта, який прийняв оскаржуване рішення) повторно розглянути заяву позивача від 25.04.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового та спеціального стажу періоди роботи позивача з 01.11.1986 по 17.03.1987, з 27.08.2001 по 14.01.2003 та з 01.11.2003 по 05.07.2017.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як суб'єкта, який прийняв оскаржуване рішення). Водночас на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025150007615 від 26.03.2025 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2024 року про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи, а саме, періоди: з 01.11.1986 по 17.03.1987 включно; з 27.08.2001 по 14.01.2003 включно; з 01.11.2003 по 05.07.2017 включно, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Код ЄДРПОУ 21910427)
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: