Справа №523/8793/25
Провадження №1-кс/523/2629/26
26 лютого 2026 року м. Одеса
Слідчий суддя Пересипського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025160000000097 від 07.02.2025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 436-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України -
До провадження Пересипського районного суду надійшло клопотання прокурора про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025160000000097 від 07.02.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 436-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Обґрунтовуючи клопотання слідчий зазначив, що в провадженні слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області перебуває кримінальне провадження внесене 07.02.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025160000000097, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 436-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Одеською обласною прокуратурою.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження досліджуються обставини відносно того, що настоятель Храму Почаївської ікони Божої Матері і архангела Михайла Одеської єпархії УПЦ - громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із використанням особистого акаунту в соціальній мережі «Facebook», поширює матеріали, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
Згідно отриманих відомостей ОСОБА_5 здійснює свою діяльність за місцем свого фактичного мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5122784200:07:001:0116), де можливо зберігає знаряддя своєї злочинної діяльності (комп'ютерну техніку, мобільні телефони, тощо).
Так, в рамках вказаного кримінального провадження 20.02.2026, на підставі ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , слідчим відділом Управління СБ України в Одеській області проведено обшук за місцем фактичного мешкання громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5122784200:07:001:0116), під час якого виявлено та вилучено: мобільний телефон ОСОБА_5 марки Iphonе, з номером мобільного телефону НОМЕР_1 , з ІМЕІ: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Прокурор зазначає, що вищевказані речі і документи можуть містити інформацію, яка потребує дослідження в ході проведення досудового розслідування, у тому числі експертного, можливо використовувався причетними особами в ході вчинення кримінального правопорушення та мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а також можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.Вилучені в ході обшуку речі, предмети та документи, у вигляді електронних носіїв інформації, комп'ютерної техніки, документів, мають значення для дослідження обставин використання при вчинені кримінального правопорушення.
Отже, згідно ст. 98 ч. 1 КПК України, вилучені предмети можуть бути визнані в якості речових доказів у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим потребують додаткового поглибленого дослідження, в тому числі при проведенні судових експертиз.
Постановою слідчого від 20.02.2026 року вилучений мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Таким чином, всі вилучені речі та документи, мають бути збережені для проведення подальших слідчих дій у кримінальному провадженні, для чого слідчий, прокурор, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, повинні вжити необхідних заходів.
Обставини кримінального провадження містять достатні підстави вважати, що без вилучення і арешту у встановленому законом порядку перелічених речей, предметів та документів, вони можуть бути приховані для унеможливлення їх використання в якості речових доказів у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 64-2 КПК України «Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» - третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Вищевказане клопотання про арешт майна подане з метою забезпечення збереження вилученого у кримінальному провадженні мобільного телефону, який самостійно або в сукупності має доказове значення для даного злочину.
Відтак, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні виникла необхідність у накладені арешту на майно, виявлене та вилучене під час проведення вищевказаного обшуку.
Прокурор просив провести розгляд клопотання без виклику власників вищевказаних речей, предметів та документів та їх представників, у зв'язку з тим, що розголошення відомостей про обставини кримінального провадження може призвести до розголошення відомостей досудового розслідування та негативних наслідків.
Слідчий суддя зазначає, що згідно із частиною першою статті 172 КПК клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Відповідно до частини другої цієї статті клопотання може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Однак, з огляду на вимоги частини другої статті 134 КПК виклик власника майна є обов'язком суду. При цьому хоч законодавством і передбачено можливий розгляд справи без власника вилученого майна, це не знімає із суду обов'язку виклику такого власника в судове засідання.
З даною позицією погодилась Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 5 вересня 2019 року № 11-375сап19.
Тому суд вважає за доцільне повідомити представника власника майна про розгляд цього клопотання.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив задовольнити.
Представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 не заперечував щодо накладення арешту на майно.
Розглянувши клопотання, заслухавши думку сторін, дослідивши додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Виходячи зі змісту вимог ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, одним з яких, згідно з п. 7 ч. 2 вказаної статті, є арешт майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, та є тимчасовим позбавленням за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно вимог ч. 6 ст. 132 КПК України, до клопотання слідчого, прокурора про застосування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань правова кваліфікація кримінального правопорушення № 22025160000000097 від 07.02.2025 внесена за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 436-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом Відповідно ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
Згідно ч.11 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст.170цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Прокурором доведено, що належний ОСОБА_5 мобільний телефон марки «iPhone» з номером мобільного телефону НОМЕР_1 , з ІМЕІ: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , має значення для забезпечення даного кримінального провадження, а відтак постановою слідчого від 20.02.2026 року вищезазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 22025160000000097 від 20.02.2026. Незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вказаного майна в подальшому може перешкодити кримінальному провадженню. На виконання вимог ч. 1 ст. 173 КПК України, сторона обвинувачення довела слідчому судді необхідність арешту цього майна, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також, згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява №48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Накладення арешту на вказане майно є необхідним на даному етапі кримінального провадження, оскільки сприятиме досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, і потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, яке на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя вважає є пропорційним та співмірним завданням кримінального провадження.
Слідчий суддя вважає, що прокурором доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про які йдеться в клопотанні прокурора, в тому числі і власника та володільця майна, а також може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вилучений мобільний телефон може зберігати на собі сліди кримінального правопорушення, а також враховуючи виправдані інтереси держави, пов'язані з порушенням загальносуспільних інтересів, вважаю за необхідне вжити заходи забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на вказане майно.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.
Отже, відповідно до п. 1 п ч. 5 ст. 173 КПК слідчий суддя, задовольняючи клопотання про арешт майна, повинен в резолютивній частині ухвали зазначити перелік майна, на який накладено арешт, а відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК якщо слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, вважає за необхідне заборонити, обмежити право власників чи володільців розпоряджатися або користуватися майном, у резолютивній частині ухвали він повинен прямо про це зазначити, разом із вказівкою на майно, щодо якого застосовуються такі заборони чи обмеження.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 98, 100, 131,132,167,170-173,175,309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025160000000097 від 07.02.2025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 109, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 436-2, ч. 1 ст. 114-1 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке тимчасове вилучене 20.02.2026 року у період часу 16 год. 15 хв. по 17 год. 00 хв., в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5122784200:07:001:0116), яка належить Одеській єпархії Української православної церкви, код ЄДРПОУ 20997691, за місцем фактичного проживання громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: мобільний телефон ОСОБА_5 марки «Iphonе», з номером мобільного телефону НОМЕР_1 , з ІМЕІ: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
Заборонити будь-яким особам розпоряджатись та користуватись майном на яке накладено арешт до прийняття рішення, щодо зняття раніше накладеного арешту у встановленому законом порядку.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1