Справа № 487/9884/25
Провадження № 1-кс/487/1146/26
23.02.2026 Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12025152030001630 від 27.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 ,
20.02.2026 старший слідчий СВ Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12025152030001630 від 27.12.2025 звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 в межах строку досудового розслідування.
У клопотанні слідчий посилається на обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України, та на те, що ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати. Так, на думку слідчого, продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, потерпілого у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 спливає 24.02.2026, проте, завершити досудове розслідування у кримінальному провадженні до вказаної дати неможливо, оскільки необхідно: здійснити відкриття та ознайомлення потерпілого та підозрюваного із захисником з матеріалами досудового розслідування; вручити обвинувальний акт стороні захисту; виконати інші слідчі (розшукові) дії, спрямовані на швидке, повне та неупереджене розслідування вказаного кримінального провадження.
Прокурор в судовому засіданні просила продовжити строк тримання підозрюваного ОСОБА_4 під вартою, з підстав викладених у клопотанні.
Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого, змінивши йому запобіжний захід на нічний домашній арешт.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого та змінити підозрюваному запобіжний захід у вигляді триманням під вартою на домашній арешт. Посилався на те, що сторона обвинувачення не довела подальше існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначав, що на даний час підозрюваний провину у інкримінованому злочині визнає, його дії органом досудового розслідування були перекваліфіковані, потерпілий жодних матеріальних претензій не має. Крім того просив врахувати, що підозрюваним добровільно були перераховані кошти на потреби ЗСУ. Крім того просив прийняти до уваги стадію досудового розслідування, та проведення всіх необхідних слідчих дій. Враховуючи що прокурором не доведено, що більш м'який запобіжний захід не може запобігти зазначеним ризикам, просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Із матеріалів клопотання встановлено, що Слідчим СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12025152030001630, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 27.12.2025 р. приблизно о 14.40 год. ОСОБА_4 , перебував біля Миколаївського міжміського автовокзалу розташованого у м. Миколаєві по просп. Богоявленському, 21, де побачив потерпілого ОСОБА_7 , який знаходився біля належного йому автомобіля марки «Mercedes-Benz C270 CDI» реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 180 000 грн., та надавав послуги з перевезення пасажирів. ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_7 з проханням підвезти його до адреси м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 29, на що потерпілий погодився.
В подальшому, у ОСОБА_4 , який перебував у салоні вказаного транспортного засобу, виник злочинний корисливий умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, належним потерпілому ОСОБА_7 , реалізуючи який, ОСОБА_4 , дочекавшись прибуття до пункту призначення, а саме до адреси АДРЕСА_1 , з метою подолання опору потерпілого ОСОБА_7 , який перебував за кермом вказаного автомобіля, тримаючи між пальцями рук колюче ріжучий предмет, схожий на сувенірний ніж «заточку», схопив потерпілого обома руками за шию та почав його здушувати, внаслідок чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді порізу шиї, тобто застосував насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
В свою чергу, потерпілий ОСОБА_7 намагався чинити опір протиправним діям ОСОБА_4 та відштовхнув його від себе, після чого ОСОБА_4 почав висувати вимоги потерпілому щодо передачі йому вказаного транспортного засобу. Потерпілий ОСОБА_7 почувши вказану вимогу, відповів відмовою та перепаркував автомобіль на іншу сторону проїзної частини.
Далі, ОСОБА_4 , продовжуючи свої злочинні дії, знову висунув вимогу потерпілому ОСОБА_7 передати йому транспортний засіб, та, почувши відмову, дістав з сумки ніж типу «сапожний», яким почав намагатись носити удари даним ножем в бік потерпілого. В цей час потерпілий ОСОБА_7 , намагався завадити злочинним діям ОСОБА_4 , та, забрати з рук останнього вказаний ніж, в результаті чого отримав тілесні ушкодження у вигляді різаних ран кистей обох рук. Після цього, потерпілий ОСОБА_7 , намагаючись завадити ОСОБА_4 заволодіти належним йому автомобілем, вийняв ключі із замка запалювання та намагався залишити транспортний засіб. У цей же час ОСОБА_4 , вихопив із рук потерпілого ключі та вийшовши з автомобіля, усвідомлюючи, що потерпілий відійшов від транспортного засобу та не чинить опір, сів на водійське сидіння та, за допомогою ключа, намагався завести двигун автомобіля, з метою доведення злочину до кінця та заволодіння транспортним засобом.
27.12.2025 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України та 28.12.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, а саме у закінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, яке не було доведене до кінця з причин які не залежали від його волі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у інкримінованому злочині підтверджується протоколами огляду місця події від 27.12.2025 р., допиту потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , затримання особи від 27.12.2025 р., впізнання особи за фотознімками за участю свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2025 до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
12.02.2026 ОСОБА_4 повідомлено про нову підозру за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 289 КК України, а саме закінчений замах на незаконне заволодіння транспортним, яке не було доведене до кінця з причин які не залежали від його волі, поєднаному із застосуванням насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження відносно підозрюваного ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в його обґрунтування слідчий зазначив про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, та те, що ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, а саме: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, не зменшилися та продовжують існувати та їм не можливо запобігти шляхом застосування інших більш м'яких запобіжних заходів.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Крім того, слід зазначити, що ст. 184 КПК України вимагає від сторони обвинувачення в клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначити не лише наявні ризики, а також вказати обставини, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку що запобігти їм в змозі цей вид запобіжного заходу.
Згідно з положеннями ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Крім того, при вирішенні питання щодо заявленого слідчим клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме справу «Харченко проти України», за якою встановлено порушення вимог п.3 ст. 5 Конвенції щодо надмірного тривалого тримання особи під вартою, а також те, що національні суди не розглядали жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
По справі «Мамедова проти Росії», ЄСПЛ зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа буде переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23 вересня 1998 року у справі «І.А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).
При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» ). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства ( суду ) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів ( рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року №3-68/2018).
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Корнійчук проти України" від 30 січня 2018 року наголошено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади; обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання на додаток до наявності обґрунтованої підозри (§ 57).
Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд при вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
У рішенні від 10.03.2009 року у справі «Биков проти Росії», заява № 4378/02, п. 64, Суд зазначив, що тягар доказування при вирішенні питань щодо продовжуваного позбавлення особи волі не повинен перекладатися на затриману особу, щоб вона доводила б наявність причин, які б виправдовували її звільнення з-під варти (див. постанову Європейського Суду з прав людини від 26.07.2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії», заява № 33977/96, § 85).
Разом з тим, слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні, не наведено виключних обставин і не надано доказів, які б давали підстави для подальшого тримання підозрюваного ОСОБА_4 під вартою. Сама лише тяжкість кримінального правопорушення, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, не може бути підставою для запобіжного ув'язнення особи.
Так, слідчий суддя зазначає, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені пунктом 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом з цим, слідчий суддя враховує, що підозрюваний має постійне місце проживання, раніше не судимий, офіційно працевлаштований. Крім того слідчий суддя враховує процесуальну поведінку підозрюваного, ставлення до пред'явленої підозри, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність матеріальних претензій потерпілого до підозрюваного, а також добровільне перерахування підозрюваним грошових коштів до ЗСУ.
Отже, з урахуванням встановленого, вищезазначені ризики, є невагомими та запобігти їх настанню можливо шляхом обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби, який буде запорукою належної процесуальної поведінки підозрюваного на період проведення досудового розслідування, та є достатнім для досягнення мети запобіжного заходу.
Крім того, слідчий суддя вважає, що ризик можливого впливу на свідків, потерпілого, на теперішній час суттєво зменшений, оскільки на даний час органом досудового розслідування встановлено та допитано всіх свідків по справі, проведені всі слідчі дії для встановлення всіх обставин кримінального провадження, та для належного завершення досудового розслідування необхідно виконати вимоги ст. 290 КПК України.
Водночас не може залишатися поза увагою те, що найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_4 29.12.2025 без визначення розміру застави, з якого він безперервно утримується в слідчому ізоляторі.
Таким чином, з огляду на досліджені в суді докази, беручи до уваги стадію кримінального провадження, тривалість досудового розслідування, дані про особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку що слідчим у клопотанні, та прокурором у судовому засіданні не наведено обставин, які виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою, та подальше перебування під вартою, буде становити невиправдане та непропорційне втручання в право цієї особи на свободу та особисту недоторканість, яке в контексті цієї справи не є необхідним в демократичному суспільстві, та призведе до порушення ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки інтереси правосуддя не потребують подальшого тримання під вартою підозрюваного.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 199 КПК України прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції доведено обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу.
Так, прокурором у судовому засіданні доведено, що завершити досудове слідство до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу неможливо.
Згідно ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини 1 ст. 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої ст. 194 КПК України цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою ст. 194 КПК України, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи, що прокурором не доведено недостатності застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, слідчий суддя вважає, що у задоволенні клопотання слідчого слід відмовити, та змінити підозрюваному запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, з покладенням обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України, що забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного в межах строку досудового слідства, та зможе запобігти ризикам, враховуючи дані про його особу, характер та специфіку інкримінованого діяння, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 186, 193, 194, 197, 199, 376 КПК України, суд
У задоволенні клопотання слідчого - відмовити.
Змінити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що був обраний згідно ухвали слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва від 29.12.2025 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025152030001630 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому в період часу з 22.00 год. до 07.00 год. (за виключенням часу дії сигналу повітряної тривоги) залишати житло без дозволу слідчого, прокурора або слідчого судді , яке розташоване за адресою : АДРЕСА_2 .
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 строком до 28.02.2026 наступні обов'язки:
1) прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора, суду;
2) не відлучатися з м. Миколаєва, Миколаївської області, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілим у вказаному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Запобіжний захід - домашній арешт в певний період доби встановлюється до 28.02.2026 (включно).
Попередити ОСОБА_4 про наслідки невиконання обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, роз'яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалу про зміну запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 .
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 202 КПК України негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та зобов'язати негайно прибути до місця свого проживання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 25.02.2026 об 11.30 год.
Слідчий суддя ОСОБА_1