125/1339/24
1-кп/125/81/2024
про застосування запобіжного заходу
25.02.2026 м. Бар Вінницька область
Барський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ;
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023022420000070 від 13.06.2023, про обвинувачення ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бар Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
за участі: прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
У провадженні суду перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12.02.2026 оголошено розшук обвинуваченого ОСОБА_3 , та надано дозвіл на його затримання з метою приводу до суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судове провадження зупинено до його розшуку. Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 25.02.2026 відновлено судове провадження у кримінальному провадженні. У клопотанні про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 строком на 60 днів прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватися від суду, оскільки обвинувачений не має сталих соціальних зв'язків, а також знаючи про тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а саме позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, з метою уникнення відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки згідно зі статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, перебуваючи на волі обвинувачений матиме можливість незаконного впливу на свідків з метою створення сприятливих для себе умов або ж їх залякування; вчинити інше кримінальне правопорушення. Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вказаним вище ризикам, оскільки: особисте зобов'язання є недостатньо суворим запобіжним заходом, ураховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу обвинуваченого, його репутацію та соціальні зв'язки; домашній арешт, ураховуючи складність контролю за виконанням обвинуваченим покладених на нього обов'язків під час такого запобіжного заходу, - не дасть можливість запобігти вказаним вище ризикам; застава не може бути застосована, оскільки відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 заперечив щодо клопотання прокурора про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначив, що не з'являвся у судові засідання, оскільки йому не було відомо про них, судові повістки він не отримував.
Захисник обвинувачено ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні просив застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, а саме запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд, вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, дійшов такого висновку.
Клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам статей 183, 184 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Питання чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень, не розглядалося судом, оскільки у кримінальному провадженні складено обвинувальний акт.
За вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину, що передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
На виконання вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, оцінюючи, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор, суд виходить з такого.
Наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик переховуватися від суду прокурор обґрунтував тим, що ОСОБА_3 не має сталих соціальних зв'язків, тому за наявності нагоди може залишити межі району, оскільки останнього нічого не стримує.
Обвинувачений повідомив суду, що одружений та має трьох неповнолітніх дітей.
Однак, ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не надали суду доказів обставин, про які вказували, тому обставини щодо наявності або відсутності сталих соціальних зв'язків, сімейного стану обвинуваченого, суд вважає не встановленими.
Суд ураховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Ураховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченого ОСОБА_3 , який офіційно не працевлаштований, не має постійного прибутку, характер злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, та процесуальну поведінку обвинуваченого, який не виконував свої процесуальні обов'язки (упродовж одного року та восьми місяців не прибував до суду, повістки, що надходили поштою, не отримував, про зміну місця проживання суд не повідомляв), суд дійшов висновку про наявність ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Суд ураховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України. З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, свідків та дослідження їх судом.
Разом з тим, суд вважає, що прокурором не доведено наявності ризику вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення.
У судовому засіданні було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, та на які вказував прокурор.
З'ясовуючи можливість обрання більш м'якого запобіжного заходу, суд керується положеннями частини восьмої статті 176 КПК України про те, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою, тому суд відхиляє клопотання сторони захисту про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту та дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора.
Крім цього, на виконання положень ч. 1 ст. 178 КПК України, вирішуючи питання застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді трримання під вартою, суд бере до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим; вік та задовільний стан здоров'я обвинуваченого, які дозволяють утримувати його під вартою.
Згідно з положеннями абзацу восьмого ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ураховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 8 ст. 176 КПК України, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора необхідно задовольнити, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, ураховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 КПК України, а саме те, що обвинувачений тривалий час переховувався від суду, перебував у розшуку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення обвинуваченому застави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 176-178, 196, 199, 315, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 на 60 днів, тобто до 24.04.2026.
Дата закінчення дії ухвали 24.04.2026.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з моменту її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.
Повний текст ухвали проголошено о 16:00 25.02.2026.
Суддя