27 лютого 2026 року місто Чернівці справа №727/15096/25
провадження №22-ц/822/474/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача Височанської Н.К.,
суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.
за участю секретаря судових засідань Факас А.В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 січня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О.Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, вказала заінтересованою особою ОСОБА_2 .
Просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.01.2009 року по день смерті ОСОБА_3 .
Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 заявниці необхідно для прийняття спадщини за законом після його смерті.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду.
Роз'яснено заявнику, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Марусяк В.С., подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі вказав, що відповідно до матеріалів спадкової справи 18/2025 спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину, щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є: ОСОБА_2 , після смерті рідного брата - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі статті 1264 Цивільного кодексу України, оскільки проживала з померлим - ОСОБА_3 однією сім'єю (витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі, довідка приватного нотаріуса Ткач Н.В. в матеріалах справи).
Також, в заяві про встановлення факту заначено, що за домовленістю між спадкоємцями ОСОБА_3 , а саме, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , після встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу заявниці зі спадкодавцем в судовому порядку та набуття права на спадкування за законом четвертої черги спадкоємців у відповідності до положень ст. 1264 ЦК України, буде змінена черговість одержання спадщини заявниці шляхом укладення нотаріально посвідченого договору з спадкоємцем другої черги в порядку передбаченому ст. 1259 ЦК України.
Таким чином, тільки за згодою спадкоємця другої черги ОСОБА_2 , яка буда засвідчена нотаріальним договором в порядку передбаченому ст.1259 ЦК України, спадкоємиця четвертої черги, в разі встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в судовому порядку, ОСОБА_1 набуде право на спадкування разом з ОСОБА_2 , а тому, є очевидним, що в даних правовідносинах відсутній спір про право, а спадкування чи не спадкування заявниці після смерті ОСОБА_3 в майбутньому буде залежати тільки від доброї волі спадкоємця вищої черги спадкування.
Крім того, щодо заяви заінтересованої особи ОСОБА_2 в даній справі, згідно якої, ОСОБА_2 зазначила, що покладається на розсуд суду і зібрані докази у справі, то висновок суду першої інстанції про те, що таку позицію суд не може розцінювати, як визнання вимог заявниці ОСОБА_1 є по своїй суті припущенням, оскільки дана цивільна справа розглядається в порядку окремого провадження, а відтак заінтересована особа не має процесуальних повноважень визнавати чи не визнавати вимоги про встановлення факту, оскільки це передбачено тільки в позовному провадженні, але і будь якого заперечення щодо обставин наведених ОСОБА_1 , так і щодо наявності спору про право в заяві також не наведено, а тому висновок суду щодо даної заяви є помилковим та передчасним.
Крім того, вважає, що ОСОБА_1 не може звернутися з позовною заявою, як на тому наполягає суд першої інстанції, оскільки, в даних правовідносинах є спадкоємець вищої черги, а відтак, позовна заява ОСОБА_1 може складатися лише з однієї позовної вимоги, а саме з вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, що в свою чергу буде розцінено судом, як порушення вимог ЦПК України, оскільки дана вимога повинна розглядатися в порядку окремого провадження.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Заперечує проти вимог заяви ОСОБА_1 і вважає, що вона не є спадкоємцем померлого.
При спілкуванні з покійним братом, як по телефону так і при особистих зустрічах, ніколи не бачила заявницю і він ніколи про неї не говорив.
Періодичні зустрічі не є сімейними стосунками та не створюють ніяких правових наслідків для сторін.
Вказала, що між нею та ОСОБА_1 не існує ніяких домовленостей щодо зміни черг спадкування чи поділу майна, оскільки заявниця жодного права на таке майно немає.
Окрім того, інформація заявниці про те, що вона здійснювала поховання ОСОБА_4 за власні кошти не відповідає дійсності, оскільки кошти на поховання було виділено з місця роботи померлого, які взяли на себе всі витрати.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Марусяка В.С. надійшла заява, в якій він просить розглядати справу у відсутність заявника та її представника. (а.с.130).
Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.
Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому відповідачка вважається такою що повідомлена про розгляд справи належним чином.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає необхідним відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, справу розглянути за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зробила висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Верховний Суд у постанові від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) зазначив, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19 (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22).
У справі що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з спадкодавцем посилалася на те, що встановлення зазначеного факту необхідне їй для реалізації права на спадкування майна померлого ОСОБА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , звернулися заявниця ОСОБА_1 та рідна сестра померлого - ОСОБА_2 .
Згідно листа приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. №28/02-14 від 01 жовтня 2025 року вбачається, що станом на 01 жовтня 2025 року спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину, щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є: ОСОБА_2 , після смерті рідного брата - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі статті 1264 Цивільного кодексу України, оскільки проживала з померлим - ОСОБА_3 однією сім'єю ( а.с.10).
Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що між нею та ОСОБА_2 спору щодо майна померлого немає.
Натомість вказане спростовується матеріалами справи, зокрема як вбачається із відзиву на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 заперечує проти встановлення факту, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з покійним ОСОБА_3 .
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 175/1578/23 (провадження № 61-12594св23) зазначив, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Отже, встановлення факту не повинно пов'язуватися з наступним вирішенням спору про право та (або) впливати на обсяг цивільних прав та обов'язків в інших правовідносинах третіх осіб. Інакше така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а відповідний факт за наявності спору про право має бути встановлений у справі в порядку позовного провадження.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу без розгляду, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги про встановлення факту не є безспірними і пов'язані із вирішенням спору про право.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається спір про право, а тому вона не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Апеляційний суд погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки, крім заявниці, до нотаріуса звернулася інший спадкоємець померлого його рідна сестра ОСОБА_2 , яка заперечує щодо розгляду справи в порядку окремого провадження через наявність між ними спору про право на спадщину.
Отже, існує конфлікт інтересів заявниці та заінтересованої особи ОСОБА_2 , внаслідок заперечення нею проти задоволення заяви ОСОБА_1 яке нею викладене у відзиві на апеляційну скаргу, а тому це свідчить про наявність спору про право, який має вирішуватися у порядку позовного провадження.
Таким чином, виявивши спір про право, суд першої інстанції відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України дійшов обґрунтованого та законного висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.
Подібний висновок щодо застосування зазначеної норми процесуального права Верховний Суд виклав у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 330/626/20 (провадження № 61-15015св20), від 04 січня 2024 року у справі № 449/1108/21 (провадження № 61-9418св23), від 02 жовтня 2024 року у справі № 404/1599/21 (провадження № 61-10317св24).
З урахуванням спору про право заява ОСОБА_1 має розглядатися у порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.
Колегія суддів зазначає, що залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання у порядку позовного провадження.
Колегія суддів відхиляє посилання у апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові, що зазначені заявником у апеляційній скарзі, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди керувалися конкретними обставинами та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівців від 08 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено судом 27 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач: Н.К. Височанська
Судді: М.І. Кулянда
О.О. Одинак