Провадження № 11-кп/803/1221/26 Справа № 183/324/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинувачених ОСОБА_7 , (в режимі відеоконференції)
ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
захисників ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України-
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 02 квітня 2026 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції послався на те, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є наявним, з огляду на те, що ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 усвідомлюють, що вони обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, останній з яких карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, а тому існує ризик, що обвинувачені з метою уникнення від кримінальної відповідальності можуть переховуватися від суду.
Зазначив, що про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 в подальшому, як у спосіб погроз так і реально можуть незаконно впливати на свідків в даному провадженні, з метою зміни їх показань, а також відмови від давання будь яких інших додаткових показань. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Також не виключається і можливість здійснення обвинуваченими впливу на свідків та потерпілих з огляду на те, що вони можуть бути підданими тяжкому покаранню, у зв'язку із чим можуть намагатися у той чи інший спосіб схилити їх до надання показань іншого змісту на його користь.
Вказав, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є недоведеним, оскільки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 раніше не судимі.
Також зазначив, що встановлені щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 ризики є особливо вагомими і на даному етапі кримінального провадження не можуть бути усунуті в менш обтяжливий спосіб, тому відхиляються аргументи сторони захисту направлені на обґрунтування клопотання про зміну обвинуваченим запобіжного заходу та застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Також вказав, що ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів із застосуванням насильства щодо потерпілого ОСОБА_11 , а тому визначення розміру застави є недоцільним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що клопотання прокурора подано з порушенням вимог ч. 2 ст. 132, ч. 2 ст. 199 КПК України, з порушенням меж територіальної юрисдикції і не підлягало розгляду в цьому суді.
Зазначає, що копії всіх долучених до клопотання документів не засвідчені у встановленому законом порядку, а тому не мають жодної юридичної сили і не можуть бути прийняті судом до уваги як докази.
Вказує, що слідчим суддею не надано жодної правової оцінки клопотанню, яке не містить посилання на норми закону, як на підстави для продовження строку тримання під вартою, а лише на підстави для обрання запобіжного заходу.
Також зазначає, що постанова про визначення прокурора прийнята поза межами компетенції, а отже є незаконною та такою, що не створює жодних наслідків. Слідчим суддею не надано належної правової оцінки відсутності належних процесуальних повноважень у начальника Самарівського відділу спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону погоджувати слідчому повідомлення про підозру ОСОБА_7 , а також погоджувати слідчому клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Також вказує, що слідчим у клопотання належним чином не мотивовано та не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_7 .
Посилається на те, що ОСОБА_7 не набув статусу підозрюваного у відповідності до чинного законодавства, пред'явлена підозра є необґрунтованою, а тому відносно нього не може бути обрано жоден вид заходу забезпечення кримінального провадження.
Зазначає, що клопотання слідчого не містить викладу обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, встановлені ризики є недоведеними.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить змінити ухвалу суду та визначити ОСОБА_8 заставу.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд, зберігаючи об»єктивність та неупередженість , має створити необхідні умови для реалізації обвинуваченим процесуальних прав та виконання процесуальних обов»язків, що можливо при внесенні застави.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_10 підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Мотиви апеляційного суду.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені ст. 177, 178 КПК України, у їх зі ставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Перевіривши з урахуванням доводів апеляційних скарг представлені матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які зумовлюють продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Обговорюючи питання про наявність щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів зважає на те, що відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинувачених від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, можуть вдатися до відповідних дій.
Також існує ризик впливу на потерпілих, свідків, які ще не допитані у межах судового розгляду.
Відтак доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність підстав для продовження тримання обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Наведені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_10 доводи щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_7 , з огляду на стадію кримінального провадження, яке наразі перебуває вже на стадії судового розгляду і ОСОБА_7 вже пред'явлено обвинувачення, яке підлягає доведенню прокурором в суді за стандартом «поза розумним сумнівом», апеляційним судом не приймаються.
Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду, вважає, що встановлені щодо обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ризики передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про їх особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, є виключно вагомими.
Також, апеляційний суд погоджується з висновками суду про недоведеність стороною обвинувачення ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 раніше не судимі.
В той же час, при винесенні оскаржуваної ухвали, судом не було визначено заставу та не наведено мотивів неможливості її визначення.
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вбачається, що при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі Харченко проти України»).
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255--3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Разом із тим, вказані положення закону наділяють суд правом, але не є імперативними, тож, колегія суддів вважає за можливе визначити обвинуваченим розмір застави.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених стеттею 177 цього Кодексу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Крім того, у своїй практиці ЄСПЛ зазначив, що автоматична відмова у заставі в силу закону, без будь-якого судового контролю, несумісна з гарантіями статті 5 § 3 Конвенції (рішення у справі "Пірузян проти Вірменії", § 105; "S.B.C. проти Сполученого Королівства", § § 23-24). Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (рішення у справах "Тирон проти Румунії", § 37; "Смирнова проти Росії", § 59; "Пірузян проти Вірменії", § 94).
Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 є колишнім військовослужбовцем, приймав участь в бойових діях, внаслідок який став інвалідном, нагороджений орденом “ За мужність» 3 ступеня, нагороджений відзнакою МО України медаллю “За поранення», раніше не судимий.
Також, встановлено, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем, раніше не судимий, свою вину визнає, вказав, що ОСОБА_7 не було при вчиненні даних злочинів, надав до органів до судового розслідування грошові кошти для відшкодування шкоди потерпілому, про що не заперечувалось прокурором.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги й те, що з моменту обрання щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжних заходів минуло вже пів року, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, жодних доказів того, що обвинувачені вчиняли тиск на потерпілих чи свідків надані матеріали справи не містять та прокурором в судовому засіданні не зазначено, що вказує на зменшення ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відтак, враховуючи вищенаведене та обставини кримінального правопорушення, майновий, сімейний стан обвинувачених, інші дані про їх особу та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що застава у межах 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 грн., зможе достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покладених на них обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом України.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинувачених, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Суд апеляційної інстанції вважає, що одночасно покладення на обвинувачених, у випадку внесення застави, додаткових обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України, унеможливить вжиття обвинуваченими будь-яких заходів з метою переховування від суду, оскільки у випадку порушення встановлених обов'язків, застава звертається в дохід держави, та суд вирішує питання про застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.
За приписами ч. 3 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 слід задовольнити частково, а ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 року скасувати з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до положень ст.ст. 197,199 КПК України, з визначенням останнім застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 грн.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02 квітня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02 квітня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самими обвинуваченими, так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем на рахунок Дніпровського апеляційного суду.
У разі звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з-під варти під заставу, покласти на них обов'язки до 02 квітня 2026 року: - прибувати до суду у визначений час; - утримуватись від спілкування зі свідками, потерпілими; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, обвинувачені зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави обвинувачені вважається такими, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Попередити обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що в разі невиконання покладених на них зобов'язань внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4