16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 367/5357/25
провадження № 61-15196ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вареник Андрій Миколайович, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року за заявою ОСОБА_2
про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання фіктивними договорів позики, іпотечного договору, договорів дарування та скасування їх державної реєстрації,
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив визнати:
- недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 іпотечний договір, серія та номер 1072, виданий 01 липня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Д. В.,
та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_4
та ОСОБА_3 іпотечний договір, серія та номер 1078, виданий 01 липня
2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Д. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 договір дарування, серія та номер 2923, виданий 16 грудня 2024 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 договір дарування, серія номер 2924, виданий 16 грудня
2024 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 договір дарування, серія та номер 2925, виданий 16 грудня 2024 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 договір дарування, серія та номер 2926, виданий 16 грудня 2024 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору;
- визнати недійсним (фіктивним), укладений між ОСОБА_3
та ОСОБА_1 договір дарування, серія та номер 2927, виданий 16 грудня 2024 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко В. В., та скасувати державну реєстрацію такого договору.
08 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яку мотивовано тим, що свій позов він обґрунтовує недобросовісною поведінкою відповідачів стосовно до нього, укладення ними між собою фраудоторних правочинів для уникнення/унеможливлення сплати ОСОБА_4 йому боргу за борговими розписками на загальну суму понад 900 000,00 доларів США.
Зазначає, що в провадженні Ірпінського міського суду Київської області також перебуває справа № 367/2598/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4
про стягнення боргу за договором позики, в якій позивач просить стягнути
з відповідачки 908 802,51 доларів США, що на дату звернення еквівалентно
36 466 064,23 грн.
Вказує на те, що за оспорюваними договорами в межах цієї справи відбулось відчуження майна ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на загальну суму
31 850 404 грн, із яких:
5 146 629,00 грн - за нежитлове приміщення № 134, яке розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664337532109;
7 483 035,00 грн - за нежитлове приміщення № 232, яке розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647587232109;
5 115 913,00 грн - за нежитлове приміщення № 129/1, яке розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664282832109;
6 487 696,00 грн - за нежитлове приміщення № 231, яке розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647593332109;
7 617 131,00 грн - за нежитлове приміщення № 130, яке розташоване
за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664325732109.
Вартість відчуженого ОСОБА_4 за оспорюваними правочинами нерухомого майна визначена суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 ,
про що складено відповідні звіти про незалежну оцінку вартості нерухомого майна.
Отже, вартість відчуженого ОСОБА_4 майна становить понад 99 % від суми, про стягнення якої заявлено ним у межах справи № 367/2598/24.
Вважав, що терміновість дій з перереєстрації ОСОБА_3 отриманого
від ОСОБА_4 майна - через 6 календарних днів на користь ОСОБА_1 достеменно свідчать про те, що відповідачі вживатимуть максимальних
дій з перереєстрації майна на своє близьке оточення - третіх осіб, внаслідок чого таке майно не може бути реалізоване у примусовому порядку на користь ОСОБА_2 .
Також звертає увагу на те, що реєстрація ОСОБА_3 за собою права власності на спірне майно відбулася під час розгляду апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 13 червня 2024 року у справі № 367/2598/24 щодо забезпечення позову, що доводить зловмисну домовленість між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Вважав, що забезпечення позову в цій справі необхідне для збереження майна
за останнім титульним власником ОСОБА_1 , оскільки відповідач може безперешкодно відчужити на користь третіх осіб належне їй на праві власності майно.
З огляду на викладене просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження:
- нежитлового приміщення № 134, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664337532109;
- нежитлового приміщення № 232, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647587232109;
- нежитлового приміщення № 129/1, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664282832109;
- нежитлового приміщення № 231, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647593332109;
- нежитлового приміщення № 130, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664325732109.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження:
- нежитлового приміщення № 134, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664337532109;
- нежитлового приміщення № 232, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647587232109;
- нежитлового приміщення № 129/1, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664282832109;
- нежитлового приміщення № 231, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 647593332109;
- нежитлового приміщення № 130, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 664325732109.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
03 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вареник А. М., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року
у цій справі, в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вареник А. М., надати до суду докази надсилання листом з описом вкладення копії касаційної скарги ОСОБА_2 .
На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху представник заявниці направив до суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, з яких вбачається, що вони усунуті.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами порушено вимоги процесуального права, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем зазначеного майна
і не є боржником у відносинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому накладення арешту на належне їй майно в межах судових спорів щодо взаємовідносин, стороною яких вона не була, порушує її права як власника майна. Крім того, звертає увагу суду, що у власності ОСОБА_4 наявне майно, щодо якого ОСОБА_2 може вжити заходи забезпечення позову, однак
він цілеспрямовано вчиняє дії на обмеження її прав щодо належного їй майна,
не підтверджуючи обґрунтованість таких дій та співмірність їх заявленим ним вимогам.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється
для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать
про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову
не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог
є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову».
Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідачів, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно виснував про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.
Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судових рішень, які постановлені з додержанням норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги
і апеляційним судом їм надана належна правова оцінка.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про доцільність задоволення заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить,
що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вареник Андрій Миколайович,
на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 травня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про визнання фіктивними договорів позики, іпотечного договору, договорів дарування та скасування їх державної реєстрації.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська