17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 128/4134/24
провадження № 61-14309ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бездітна Тетяна Вячеславівна, на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентини Василівни, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки із застосуванням наслідків недійсності правочину,
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., у якому просив:
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, укладений 04 січня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований
за № 04;
- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку
з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084;
- повернути у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520682800:02:003:1084.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 04 листопада
2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
13 лютого 2025 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області, клопотання представника позивача адвоката Герасимчука О. О. про забезпечення позову задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Також 01 серпня 2025 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області, серед іншого, клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Герасимчука О. О. про призначення комплексної судової земельно-технічної експертизи, задоволено частково та призначено у справі № 128/4134/24 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; провадження у даній цивільній справі зупинено на час проведення експертизи.
02 вересня 2025 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову яку обґрунтував тим, що як на підставу для задоволення позову він посилається
на те, що договір дарування земельної ділянки від 04 січня 2022 року, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, за яким від позивача
до його доньки ОСОБА_1 перейшло право власності на цю земельну ділянку вчинено під впливом помилки, оскільки на відповідній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать йому на праві власності.
Вказував, що ці обставини, серед іншого, підтверджуються технічною документацією із землеустрою, Витягом з державного земельного кадастру
про земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1085, збірним кадастровим планом земельних ділянок
від 24 вересня 2024 року, розробленим сертифікованим інженером -землевпорядником ОСОБА_3 , які містяться в матеріалах справи, а також мають бути надалі підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи.
Окрім того, із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не оспорює того факту, що дійсно на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухового майна, що належать на праві власності позивачеві, більше того, він вважає,
що до нього також перейшло право власності на всі об'єкти нерухомості,
що натепер розміщені на спірній земельній ділянці.
Також представник позивача вказував, що 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 направила письмову йому вимогу, у якій зазначено необхідність протягом 14 днів терміново здійснити демонтаж (перенесення) сараю та навісу, що знаходяться
на спірній земельній ділянці, з попередженням про можливе самостійне знесення цих споруд у разі невиконання вимоги.
Таким чином, наразі існують обставини, які в подальшому можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та призведе до знищення об'єктів нерухомості що належать на праві власності позивачу.
Зазначає, що у разі здійснення відповідачем будівельних робіт з будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на спірній земельній ділянці та подальшого навмисного відчуження цієї земельної ділянки шляхом укладання договорів чи будь-яких правочинів під час розгляду цієї справи, такі дії унеможливлять здійснити ефективний спосіб захисту прав позивача,
та в повній мірі виконати рішення суду (у разі задоволення позову), яке в свою чергу як зазначено вище дає змогу позивачу застосувати ефективний спосіб захисту прав, поновити порушене право (шляхом визнання недійсним договору дарування та реєстраційних дій, а відтак поновити порушене право власності заявника).
Вважав, що відповідачка може самовільно знести (демонтувати) чи перенести об'єкти нерухомого майна, що розташовані на цій земельній ділянці, зокрема сарай та навіс, про що прямо зазначено у вимозі, направленій нею 26 серпня 2025 року. Такі дії відповідача можуть призвести до необмеженої кількості судових справ,
а відтак ускладнити та/або унеможливити в подальшому виконання судового рішення щодо повернення позивачеві спірної земельної ділянки
у власність, тому просив суд заборонити ОСОБА_1 здійснювати
на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , будь-які дії, пов'язані з демонтажем (знесенням) чи перенесенням об'єктів нерухомого майна (сарай та/або навіс), що належить на праві власності
ОСОБА_2 .
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, заяву про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову в цій справі шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 , будь-які дії, пов'язані з демонтажем (знесенням) чи перенесенням об'єктів нерухомого майна (сарай та/або навіс), які належать на праві власності
ОСОБА_2 .
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
14 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бездітна Т. В., засобами поштового зв'язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року
у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бездітна Т. В., надати уточнену касаційну скаргу разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи, в якій зазначити відомості про наявність у неї електронного кабінету, та докази сплати судового збору за подання касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху представник заявниці направив до суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, з яких вбачається, що вони усунуті.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій порушено
право власності, право користування та розпорядження майном, а також принцип співмірності виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що призведе до понесення відповідачем збитків.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Судами встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
Підставою позову позивачем зазначена вчинення ним спірного правочину
під впливом помилки, що на розсуд позивача свідчить про те, що його волевиявлення в момент укладення договору не відповідало його внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором.
З копії договору вбачається, що у п.1.1. зазначено, що на земельній ділянці площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, знаходиться малоповерхова забудова, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 листопада 2021 року.
Ухвалою Вінницького районного суду вінницької області від 01 серпня 2025 року призначено у цій справі судову земельно-технічну експертизу, на вирішення експертів поставлено таке питання: Чи розміщено на земельній ділянці
з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , об'єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_2 (відобразити графічно на плані), станом на дату укладення договору дарування земельної ділянки від 04 січня
2022 року?
ОСОБА_1 26 серпня 2025 року на адресу ОСОБА_2 скерувала письмову вимогу, в якій вимагає термінового (протягом 14 днів) вирішити питання щодо перенесення (демонтажу) сараю та навісу на його територію та припинити незаконно користуватися земельною ділянкою, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084. Також у вимозі зазначено, що в разі невиконання цієї вимоги позивачем, вона буде змушена самостійно демонтувати сарай та навіс
з подальшим покладенням на нього усіх понесених витрат.
02 вересня 2025 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову яку обґрунтував тим, що як на підставу для задоволення позову він посилається
на те, що договір дарування земельної ділянки від 04 січня 2022 року, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, за яким від позивача
до його доньки ОСОБА_1 перейшло право власності на цю земельну ділянку вчинено під впливом помилки, оскільки на відповідній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать йому на праві власності.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, заяву про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову в цій справі шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0520682800:02:003:1084, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будь-які дії, пов'язані
з демонтажем (знесенням) чи перенесенням об'єктів нерухомого майна (сарай та/або навіс), які належать на праві власності ОСОБА_2 .
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий
за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод
та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя
й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача
від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом
до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками,
які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права
чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється
для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна,
на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення
до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб
чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має
з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь
у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення
чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені,
на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов,
за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже,
при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать
про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними
й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 зазначено, що «під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову
не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог
є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову».
Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши обставини цієї справи, надавши оцінку доводам заяви позивача про забезпечення позову, правильно виснували, що відповідні заходи забезпечення позову стосуються предмета спору, відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, є співмірними із заявленими позовними вимогами, спрямовані на збереження існуючого стану речей
до завершення розгляду цієї справи, а їх невжиття може зумовити
те, що позивач не зможе відновити своє порушене право в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судових рішень, які постановлені з додержанням норм процесуального права.
Крім того, вони є аналогічними доводам апеляційної скарги і апеляційним судом їм надана належна правова оцінка.
Також доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про доцільність задоволення заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить,
що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бездітна Тетяна Вячеславівна, на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області
від 09 вересня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентини Василівни, про визнання
недійсним договору дарування земельної ділянки із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська