25 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 545/2716/24
провадження № 61-108св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: суддів: Коломієць Г. В., Осіяна О. М., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Малофєєв Артем Іванович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П., і ухвалив таку постанову.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 09 вересня 2000 року вона уклала шлюб з відповідачем, який рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року у справі № 545/3507/23 було розірвано.
3. За час подружнього життя сторонами було побудоване спірне нерухоме майно у вигляді житлового домоволодіння, яке зареєстровано за відповідачем, та земельна ділянка, яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу у 2017 році.
4. Окрім того, за 23 роки перебування в шлюбі та проживання однією сім'єю за спільні кошти у вищезазначеному будинку був зроблений капітальний ремонт з переплануванням, а також були побудовані господарські будівлі, а саме: котельня, баня, гараж, літня кухня та сарай, що сприяло значному поліпшенню та збільшенню вартості будинку.
5. Так, на зазначені поліпшення будинку та здійснені добудови до нього було витрачено значні грошові кошти, а отже його вартість з моменту реєстрації права власності у 2003 році була збільшена у багато разів.
6. Вважає, що нерухоме майно, вартість якого під час шлюбу істотно збільшилася може бути визнано об'єктом спільного сумісного майна подружжя.
7. З урахуванням зазначеного, позивачка за первісним позовом просила визнати:
- будинок загальною площею 108,3 кв. м, житловою площею 48, 4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
- земельну ділянку площею 0,1481 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер: 5324083905:05:001:0161) за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
- за нею, як за подружжям, право власності на 1/2 житлового будинку загальною площею 108,3 кв. м, житловою площею 48, 4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- за нею, як за подружжям, право власності на 1/2 земельної ділянки площею
0, 1481 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер: 5324083905:05:001:0161) за адресою: АДРЕСА_1 .
8. У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.
9. Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що у 1992 році виконавчим комітетом Микільської сільської ради його дідові ОСОБА_4 було виділено під забудову присадибну земельну ділянку площею 0,08 га в с. Зінці Полтавського району Полтавської області.
10. В подальшому 15 грудня 1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Микільської сільської ради № 106 вказану земельну ділянку було прийнято до державного фонду та рішенням Микільської сільської ради № 108 передано йому у власність для будівництва житлових будинків і господарчих будівель і споруд.
11. Станом на 1999 рік будівництво будинку та майже всіх господарських споруд було фактично завершено, залишалось лише облаштувати огорожу та доробити сарай, будівництво яких було також завершено навесні 2000 року.
12. Факт будівництва будинку у 1999 році підтверджується, зокрема, робочим проєктом газифікації житлового будинку від 1999 року, в якому є план будинку та літньої кухні.
13. Оскільки спірний житловий будинок було повністю збудовано до укладання шлюбу з позивачкою за первісним позовом, він не відноситься до об'єкту спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою власністю.
14. З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити, визнати житловий будинок загальною площею 108,3 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , його особистою приватною власністю.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
15. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня
2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя задоволено повністю.
16. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку загальною площею 108,3 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
17. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку загальною площею 108,3 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
18. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки
площею 0,1481 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий
№ 5324083905:05:001:0161 за адресою: АДРЕСА_2 .
19. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,1481 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий
№ 5324083905:05:001:0161 за адресою: АДРЕСА_2 .
20. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю відмовлено.
21. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка набута сторонами у власність під час шлюбу (2017 рік), а тому відповідно до положень Сімейного кодексу України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами по 1/2 за кожним, виходячи з презумпції рівності часток у спільній сумісній власності подружжя. Право власності на спірний будинок з господарськими будівлями і спорудами набуто відповідачем у період шлюбу, а тому відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім'ю України це майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами з визнанням по 1/2 частки за кожним, виходячи з рівності часток спільної сумісної власності подружжя.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
22. Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
23. Визнано житловий будинок загальною площею 108,3 кв. м, житловою
площею 48, 4 кв. м з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 3405188), особистою приватною власністю ОСОБА_5 .
24. Вирішено питання щодо судових витрат.
25. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сама по собі державна реєстрація не є способом набуття права власності, натомість матеріали справи містять належні та допустимі докази побудови спірного нерухомого майна
у 2000 році, а тому будинок не відноситься до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а відтак суд першої інстанції помилково здійснив його поділ. Витребувані судом в ході розгляду справи за клопотанням адвоката позивача податкові декларації відповідача ОСОБА_2 за 2000-2003 роки правового значення не мають з огляду на доведення факту побудови житлового будинку у 2000 році. Разом з тим, позивачкою доказів наявності у неї своїх джерел доходів, за рахунок яких вона мала змогу приймати участь в будівництві будинку, суду надано не було.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26. 30 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат
Малофєєв А. І., засобами поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій просить скасуватипостанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
27. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Згідно з доводами касаційної скарги, при вирішенні спору апеляційний суд не надав оцінки ключовим доводам позивачки за первісним позовом, не мотивував чому технічна документація 1999-2000 років має пріоритет перед юридичним фактом введення в експлуатацію будинку та державною реєстрацією права власності у 2003 році, що відбулося у період шлюбу.
29. Заявниця стверджує, що апеляційним судом було залишено поза увагою положення статті 25 КпШС України, відповідно до якої, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Апеляційним судом не було надано оцінки тим обставинам, що у період шлюбу з 2000 року по
2003 рік подружжям було збудовано гараж, баню, літню кухню, а також введено спірний об'єкт в експлуатацію як єдиний житлово-господарський комплекс.
30. Касаційна скарга містить посилання на те, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто таку презумпцію спростовує, однак апеляційний суд безпідставно переклав цей тягар на позивачку за первісним позовом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
31. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 545/2716/24.
32. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну
33. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги, оскаржена постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, винесеною з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи позивачки за первісним позовом, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильної по суті постанови апеляційного суду. Встановлені у справі обставини підтверджують факт будівництва спірного будинку до укладення сторонами спору шлюбу. Фактично будинок було зведено у 2000 році, що підтверджується актом приймання закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання
від 18 липня 2000 року. Проведення систем газопостачання у будинку фактично неможливо без самого будинку. Позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона брала участь у будівництві спірного будинку.
34. У додатково поданих поясненнях на відзив ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Малофєєв А. І., вказує на обґрунтованість доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу задовольнити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
35. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 09 вересня 2000 року по 27 листопада 2023 року, який було розірвано заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року у справі № 545/3507/23.
36. Згідно з архівним витягом № 07-02/104 від 09 липня 2024 року з протоколу № 11 засідання виконавчого комітету Микільської сільської ради від 15 грудня 1999 року, рішенням № 108 вирішено передати у власність земельні ділянки громадянам для будівництва житлових будинків і господарчих будівель і споруд за рахунок рільних земель запасу сільської ради з оформленням державних актів на право власності ОСОБА_2 в селі Зінці площею 0,08 га.
37. Відповідно до робочого проєкту газопостачання житлового будинку в с. Зінці, виготовленого на замовлення ОСОБА_5 , останній було розроблено 14 червня 1999 року. На вказаному проєкті зафіксовано розташування газових приладів як в будинку, так і літній кухні.
38. Відповідно до акту приймання закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання від 18 липня 2000 року, будівництво газопостачання відбувалося у період з 06 по 07 квітня 2000 року.
39. Згідно з будівельним паспортом підземного (надземного) газопроводу, будівельного паспорту внутрішньобудинкового газообладнання, акту перевірки та прочистки димових та вентиляційних каналів, всі роботи по підведенню та улаштування газопостачання проводилися у період з квітня по липень 2000 року.
40. Відповідно до акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 27 жовтня 2003 року, пред'явлений до прийняття житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , готовий до введення в експлуатацію (показники об'єкту: 1 поверх, 3 кімнати, житлова площа 48,4 кв. м, загальна площа 108,3 кв. м).
41. Рішенням виконавчого комітету Микільської сільської ради Полтавського району від 10 листопада2003 року № 82 оформлено право приватної власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 .
42. Відповідно до вказаного рішення, згідно з актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, затвердженим виконкомом Микільської сільської ради від 10 листопада 2003 року № 81, за ОСОБА_2 обліковується житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , а згідно з рішенням виконкому Микільської сільської ради № 108 від 15 грудня 1999 року ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 0, 08 га.
43. Підставою для прийняття рішення є матеріали інвентаризації, представленні КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району». При винесені рішення виконавчий комітет керувався пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28 січня 2003 року № 6/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року за № 66/7387.
44. Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11 листопада 2003 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 108,3 кв. м, житлова площа 48,4 кв. м, житловий будинок А-1, гараж Б, літня кухня В, сарай Г, баня Д, вбиральня Е, скважина № 1, скважина № 2, ворота, хвіртка, огорожа № 3-5, підстава: рішення виконавчого комітету сільської ради № 82 від 10 листопада 2003 року.
45. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав ОСОБА_2 на праві приватної власності належать: земельна ділянка площею 0,1481 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5324083905:05:001:0161, з 20 червня 2017 року (реєстраційний номер майна: 246284953240). Право власності зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 141, виданий 20 червня 2017 року; дата державної реєстрації 20 червня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
46. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
47. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
48. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
49. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
51. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
52. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
53. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України зазначений Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
54. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
55. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
56. Оскільки спірний будинок набуто у власність до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому у спірних правовідносинах порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися відповідно до положень КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна. Разом з тим поділ спірного майна повинен відбуватися за нормами СК України, зокрема щодо спірної земельної ділянки набутою відповідачем за первісним позовом у червні 2017 року.
57. Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
58. Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.
59. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
60. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
61. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
62. Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.'
63. Конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
64. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільної сумісної власності одним з подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада
2018 року у справі № 372/504/17-ц).
65. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
66. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
67. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
68. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд базував свій висновок на робочому проєкті газопостачання житлового будинку в с. Зінці, виготовленому на замовлення ОСОБА_5 , який було розроблено 14 червня 1999 року. Виходив з того, що на вказаному проєкті зафіксовано розташування газових приладів як в будинку, так і літній кухні. Актом приймання закінченого будівництвом об'єкту системи газопостачання від 18 липня 2000 року підтверджується, що будівництво газопостачальної системи відбувалося у період з 06 по 07 квітня 2000 року
69. Разом з тим, апеляційний суд залишив поза увагою, що проєкт системи газопостачання житлового будинку, який датований 18 липня 2000 року, не може достовірно свідчити, що будинок був побудований, закінчений будівництвом на 100 % до реєстрації шлюбу, а також введений в експлуатацію. Разом з тим, право власності на спірний будинок було оформлено ОСОБА_2 через три роки після складання робочого проєкту газопостачання житлового будинку.
70. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що право власності на спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами набуто ОСОБА_2 після введення будинку в експлуатацію на підставі рішення виконавчого комітету Микільської сільської ради Полтавського району від 10 листопада 2003 року № 82, тобто під час перебування у шлюбі. Житловий будинок належить ОСОБА_2 на підставі правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності від 11 листопада 2003 року серія НОМЕР_2 , оформленого під час шлюбу.
71. Апеляційний суд залишив поза увагою, що тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності подружжя покладається на того з подружжя, який її спростовує. ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження здійснення будівництва житлового будинку протягом 1999-2000 років, а також мав усвідомлювати, що набуває право власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності у 2003 році, під час перебування у шлюбі.
72. Слід врахувати ту обставину, що свідоцтво про право власності видано та реєстрація права власності на будинок здійснена за відповідачем за первісним позовом через три роки після реєстрації шлюбу, який було розірвано заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року у справі № 545/3507/23, через двадцять три роки спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
73. Позивачка стверджувала, що за 23 роки перебування у шлюбі та проживання однією сім'єю за спільні кошти у вищезазначеному будинку був зроблений капітальний ремонт з переплануванням, а також були побудовані господарські будівлі, а саме: котельня, баня, гараж, літня кухня та сарай, що сприяло значному поліпшенню та збільшенню вартості будинку. Вказані обставини, в силу процесуальних обов'язків та характеру спору, не спростовано ОСОБА_2 .
74. Установивши, що спірний будинок, а також земельна ділянка (право власності ня яку було зареєстровано за ОСОБА_2 у червні 2017 року) набута подружжям за час їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі, а також врахувавши відсутність доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя, єдність юридичної долі житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно слід вважати спільною сумісною власністю подружжя.
75. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надавши обґрунтовану правову оцінку заявленим сторонами спору вимогам та поданим доказам, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісних вимог та відмови у задоволенні зустрічних.
76. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
77. З огляду на те, що законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції було помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, скасування постанови Полтавського апеляційного суду
від 10 грудня 2025 року та залишення в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 липня 2025 року.
78. У зв'язку із задоволенням касаційної скарги, у порядку розподілу витрат по сплаті судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання касаційної скарги у розмірі 8 800 грн.
Керуючись статтями 141, 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Малофєєв Артем Іванович, задовольнити.
2. Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати, а рішенням Полтавського районного суду Полтавської області
від 04 липня 2025 року залишити з силі.
3. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКППНОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений нею за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) грн 00 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: Г. В. Коломієць
О. М. Осіян
О. В. Ступак
В. В. Шипович