18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 757/33649/24-ц
провадження № 61-485св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кісілевич Олег Михайлович,
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Головачова Я.В., Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка)
до
відповідача ОСОБА_2 (далі відповідач)
третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - третя особа)
про позбавлення батьківських прав
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У липні 2024 рокупозивачка звернулася до суду з позовом до відповідача за участі третьої особи про позбавлення батьківських прав.
2. Відповідач позовних вимог не визнав.
3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Позивачка оскаржила судові рішення в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
Крім того зазначила, що суд апеляційної інстанції не дослідив всі обставини справи, не долучив до матеріалів справи нові докази, які з'явились вже після відкриття провадження у справі та мали суттєве значення для її розгляду.
5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання про те, чи наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),
у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- з 28 лютого 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року;
- у період шлюбу у них народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із позивачкою;
- відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків, оскільки не сплачує аліменти на утримання своїх дітей, не спілкується з дітьми, не виховує, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, станом здоров'я не цікавиться, не займається навчанням та підготовкою дітей до самостійного життя. Таке свідчить про ухилення відповідача від своїх обов'язків щодо виховання дітей;
- відповідач намагався відібрати доньок, що закінчилось викликом поліції та відкриттям справи про домашнє насильство;
- психологічною оцінкою підтверджується негативний вплив спілкування дітей із батьком.
8. Враховуючи викладене, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей.
ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого:
- позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними;
- при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами;
- у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування;
- з матеріалів справи встановлено, що відповідач має на меті виконувати свої батьківські обов'язки щодо дітей, що слідує з фактів подання ним заяви до 11 Окружного суду округу Маямі-Дейд, Флорида про повернення йому дітей в рамках Гаазької конвенції 1980 року, зустрічного позову до Печерського районного суду м. Києва у справі №757/29547/22-ц, апеляційного оскарження рішення суду від 19 вересня 2024 року;
- позивачем не доведено факту свідомого навмисного ухилення відповідача від батьківських обов'язків щодо малолітніх дітей та небажання брати участь у їх вихованні;
- не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини і факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини, оскільки зазначене є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.
IV. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
12. Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
11. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд навів такі мотиви:
- встановивши фактичні обставини справи, суд, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і з'ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення останнього батьківських прав;
- судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися зі своїми доньками та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, яка наразі проживають з матір'ю. Також враховано, що батьківські права засновані на спорідненості батька з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дітей чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав;
- обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дітей займається мати, безумовно не свідчить про те, що батько дітей не бажає приймати участь в утриманні і вихованні дітей, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками;
- позбавлення батьківських прав батька (матері), які не відмовляються від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажають спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратили інтересу до дитини, до участі у її вихованні та мають намір і вчиняють дії для відновлення з нею відносин не відповідатиме інтересам самої дитини;
- розглядаючи цей спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
12. У касаційній скарзі позивачка просить оскаржувані судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю.
13. Касаційна скарга обґрунтована таким:
- з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з'являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін (постанова Верховного Суду у від 20 вересня 2024 року у справі № 760/15928/22);
- у постанові Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24 вказано, що право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції про права дитини (стаття 12). Комітет ООН з прав дитини підкреслив, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави[1]учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, з усіх питань, які стосуються її інтересів для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з'ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя;
- суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, мусив виконати позитивний обов'язок держави, визначений статтею 171 Сімейного кодексу України (далі - СК), та безпосередньо заслухати хоча б думку старшої доньки, якій виповнилося на момент розгляду справи 10 років;
- суд першої інстанції всупереч наведеним вимогам міжнародного та національного законодавства не надав можливість дитині ОСОБА_3 висловити свою думку щодо позбавлення батька батьківських прав, необґрунтовано відмовивши у підготовчому засіданні у задоволенні клопотання;
- апеляційний суд зробив необґрунтований та неправильний висновок, щодо того, що суд першої інстанції у справі не порушив свого обов'язку вислухати думку дитини, коли прийняв до уваги тільки висновок органу опіки та піклування, та не надав можливості дитині безпосередньо бути заслуханою у суді;
- доводи апеляційного суду про те, що судом першої інстанції враховано думку старшої дитини є безпідставними, і, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції належним чином не визначив найкращих інтересів дітей;
- з моменту розірвання шлюбу у відповідач усунувся від виховання дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, аліменти на їх утримання та виховання не сплачує, станом здоров'ям не цікавиться, не піклується про навчання та підготовку до самостійного життя;
- нехтування батьком своїми батьківськими обов'язками підтверджується, зокрема афідевітами, про які суд першої інстанції взагалі не вказав у своєму рішенні повністю їх проігнорувавши. При цьому відповідач не висунув своїх заперечень щодо прийняття судом даних афідевітів як доказів у справі та спростовував у своїх твердженнях;
- суди зробили висновок про те, що відповідач має на меті виконувати свої батьківські обов'язки щодо дітей, але не взяли до уваги той факт, що остаточним рішенням підтверджено, що Суди США не мають юрисдикції розглядати справи про повернення дітей, крім того вказано що країною постійного проживання дітей є Україна. Стверджується, що Україна є зоною бойових дій, що заперечує висновок про те, що утримання дітей за межами України є незаконним. Не існує жодного суттєвого питання щодо неправомірного переміщення або утримання дітей з країни їх постійного проживання - України;
- поведінка відповідача має всі ознаки свідомого та системного зловживання процесуальними правами (abuse of process): після фактичного переїзду до Сполучених Штатів Америки та особистого отримання ним у залі суду повного пакета процесуальних документів у справі про визнання та виконання рішення українського суду щодо аліментів та у справі щодо місця проживання дітей з матір'ю, відповідач через свого адвоката ініціював клопотання про відхилення обох проваджень, водночас повторно і завідомо неправдиво заявляючи про нібито відсутність належного повідомлення. Така модель поведінки не є помилкою чи процесуальною необізнаністю, а є усвідомленою тактикою ухилення від виконання судових рішень, затягування розгляду справ та створення штучних процесуальних перешкод, що прямо суперечить принципу добросовісності учасників процесу, і свідчить про використання прав не з метою їх захисту, а на шкоду правам та найкращим інтересам дітей;
- на підтвердження негативного впливу спілкування дітей з батьком до Печерського районного суду як письмовий доказ було надано психологічну оцінку, яка була зроблена доктором психології Еріком Й, Резинком. Причиною звернення до лікаря стало те, що ОСОБА_3 була направлена на психологічне обстеження з метою визначення її емоційного функціонування та рівня тривожності у зв'язку з помітною симптоматикою;
- суд першої інстанції у оспорюваному рішенні визначив, що психологічна оцінка не є належним та достовірним доказом, і крім того, не містить інформації про обставини, з якими закон пов'язує позбавлення батьківських прав одного з батьків. Судом апеляційної інстанції відкинуто висновок доктора психології Ерік Й. Резинка щодо підтвердження негативного впливу спілкування дітей з батьком на підставі того, що психологічна оцінка американського психолога не є висновком судового експерта, а відтак не є належним доказом, також вона не є належним доказом, оскільки в ній відсутні рекомендації заборони спілкування між донькою ОСОБА_3 та її батьком, чи рекомендації щодо позбавлення батька прав щодо дитини;
- як один з доказів недостойної поведінки батька та нехтування своїми батьківськими обов'язками позивачем до суду першої інстанції надано заборонний припис, постановлений Окружним Судом Одинадцятого Судового Округу Маямі-Дейд, Штат Флорида 17 серпня 2023 року у справі № 2023-016598-fc-04. Це тимчасовий заборонний припис суду для захисту від домашнього насильства щодо неповнолітньої дитини (дітей), який виданий через те, що декілька разів впродовж 11-12 серпня 2023 року батько намагався відібрати доньок та вимагав від позивача віддати їхні паспорти для виїзду закордон разом з речами;
- суд першої інстанції проігнорував даний доказ, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив наступне: «Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про наявність заборонного припису, виданого американським судом, оскільки такий документ не містить підпису судді та апостиля. Також з матеріалів справи вбачається, що даний заборонний припис містить не всі сторінки, що унеможливлює належним чином дослідити зазначені у ньому обставини». Разом із тим суд апеляційної інстанції прийняв як безаперечний доказ наявність рішення Окружного суду Одинадцятого судового округу Маямі-Дейд, Штат Флорида справа № 2022-016928-FC-04 від квітня 24 2023 року який також не містив підпису та апостіля. Отже суд апеляційної інстанції вибірково підійшов до оцінки доказів;
- суди не провели перевірку заявлених позивачем фактів вчинення домашнього насильства щодо дитини або у її присутності;
- також судами було проігнороване твердження, що надивлячись на заборонний припис відповідач постійно тероризував позивача зверненнями на особисту пошту зі скаргами та погрозами;
- ще одним доказом ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків слугує його несплата аліментів на утримання дітей, але суди не зазначили, які саме обставини життя батька перешкоджали йому брати участь у вихованні доньок, в тому числі за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів зв'язку, чому відповідач стверджував що платить аліменти, однак погасив усю заборгованість зі сплати аліментів 28 жовтня 2025 року, як він пояснює наявність заборонного припису, чим пояснює свою недостойну та агресивну поведінку, чому не заперечував проти афідевітів;
- з матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача має сталий, системний та винний характер і включає: тривалу фактичну відсутність участі у вихованні дітей; систематичне ухилення від їх матеріального утримання; ігнорування судових рішень; використання процесуальних механізмів у різних юрисдикціях з метою уникнення відповідальності; дії, які становлять загрозу психічному та емоційному здоров'ю дітей;
- за таких обставин відновлення належного виконання батьківських обов'язків є об'єктивно неможливим, а очікування на гіпотетичну зміну поведінки відповідача суперечить принципу найкращих інтересів дитини та превентивному характеру її захисту;
- ігнорування судами цього критерію призвело до неправильного застосування статті 164 СК та ухвалення рішення, яке фактично покладає ризики подальшої шкоди на дітей;
- відповідач протягом тривалого часу здійснює послідовні та взаємопов'язані спроби переглянути остаточно вирішений правовий статус дітей, ігноруючи як рішення судів України, так і рішення судів іноземної юрисдикції;
- мали місце численні порушення, що були здійсненні під час складання висновку Органу опіки та піклування та на засіданні комісії, який суди не повинні були брати до уваги при винесенні рішень;
- судом апеляційної інстанції відбулось ігнорування відкритого кримінального провадження за статтею 156 Кримінального кодексу України щодо батька дітей;
- позивачка послалась на численну практику Верховного Суду.
VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
14. 10 лютого 2026 року представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні, вказавши такі мотиви:
- зважаючи на обставини цієї справи (зокрема, особисті взаємовідносини сторін, фактичний вплив матері на дітей, відсутність обставин, з якими закон пов'язує необхідність позбавлення особи батьківських прав), суди правильно вважали достатнім відображенням думки дітей саме у висновку органу опіки та піклування, в якому наявне посилання на письмові заяви дітей;
- стосовно афідевітів сусідок та матерів подруг дітей, то відповідач заперечував проти них в суді першої інстанції. Так, прокоментувавши значну частину доказів, наданих з позовом, відповідач зазначив, що «з приводу інших доказів, наданих відповідачкою, то вони не заслуговують на увагу, оскільки більша частина з них не має правового значення для цієї справи, а інша частина не відповідає критерію допустимості доказів»;
- суд апеляційної інстанції правильно вказав, що такого порядку надання показів свідками цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено;
- стосовно психологічної оцінки дітей, яка була зроблена доктором психології Еріком Й. Резником, то позивачка взагалі не пояснює, у чому полягає необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в частині оцінки даного доказу;
- щодо посилань на те, що суд апеляційної інстанції вибірково підійшов до оцінки доказів, проігнорувавши «заборонний припис» американського суду (через відсутність підпису судді та апостиля), однак взяв до уваги рішення Окружного суду 11 судового округу Маямі-Дейд, Штат Флорида від 24 квітня 2023року, зазначає, що позивачка не заперечує автентичність даного американського судового рішення від 24 квітня 2023 року, та посилається на нього в апеляційній та касаційній скаргах, натомість щодо заборонного припису відповідач заявляв, що цей документ сфабрикований, та заперечував його достовірність, в т.ч. з підстав зазначених судами;
- що стосується твердження, що суди не перевірили заявлені позивачем факти вчинення домашнього насильства щодо дитини, або у її присутності, проігнорували твердження позивача, що відповідач постійно тероризував позивачку зверненнями на особисту пошту зі скаргами та погрозами, то позивачка не подавала до суду заяв про видачу обмежувального припису в порядку глави 13 ЦПК;
- щодо твердження, що судами проігноровано, що несплата аліментів може бути підставою для позбавлення батьківських прав у сукупності з іншими підставами, то судами цього не проігноровано, однак у даній справі не встановлено обставин, з якими закон пов'язує необхідність позбавлення батьківських прав одного з батьків. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 31 жовтня 2025 року у відповідача заборгованість зі сплати аліментів відсутня;
- позивачка не зазначила конкретної постанови Верховного Суду, правовому висновку якої суперечать рішення судів попередніх інстанцій щодо оцінки «перспективи відновлення батьківської функції»;
- висновок органу опіки та піклування від ухвалений із дотриманням відповідної процедури, в ньому враховано позиції сторін, він є достатньо обґрунтованим, відтак його правомірно взято до уваги судами;
- відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.
VІI. Рух справи у суді касаційної інстанції
15. 09 січня 2026 року представник позивачазвернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
16. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 року відкрито касаційне провадження.
17. 04 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
VIІI. Фактичні обставини, встановлені судами
19. З 28 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року.
20. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
21. Постановою Київського апеляційного суду від 9 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 вересня 2022 року і до досягнення старшою дитиною ОСОБА_3 повноліття, тобто до 2033 року, а в подальшому стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
22. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, у справі № 757/29547/22-ц визначено місце проживання дітей разом з матір'ю ОСОБА_1 .
23. Згідно з висновком Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 березня 2025 року № 109-1617 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недоцільним.
24. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 4 вересня 2025 року, складеного головним державним виконавцем Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ) В. Царик, станом на 1 вересня 2025 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 178 288 грн 69 коп.
25. Постановою головного державного виконавця Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (місто Київ) В. Царик від 30 вересня 2025 року виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_2 передано до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України.
26. Відповідно до листа Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України від 31 жовтня 2025 року № 748456467, станом на 31 жовтня 2025 року у ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
IХ. Позиція Верховного Суду
27. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
Характер спірних правовідносин
28. У цьому спорі ставиться питання про позбавлення відповідача батьківських прав (див. пункти 7-8).
29. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини.
30. При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому законом.
31. Обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1, 9 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція)).
Загальні принципи, що стосуються розгляду спорів, пов'язаних із захистом прав дитини
32. Результат аналізу міжнародних стандартів у сфері правосуддя, дружнього до дитини, та підходів Верховного Суду свідчить, що судові рішення у справах, які стосуються якнайкращих інтересів дитини, повинні мати належну мотивацію та відображати специфічні елементи, які впливають на врахування принципу якнайкращих інтересів дитини.
33. Наприклад, Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, орієнтують, що рішення та постанови суду щодо дітей повинні бути належним чином обґрунтовані та пояснені їм мовою, яку діти можуть зрозуміти, зокрема, рішення, в яких погляди і думки дитини не було підтримано (див. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, і пояснювальна записка: прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року).
34. Оскільки Україна взяла на себе зобов'язання за Конвенцією, важливими для побудови національної політики та правозастосовної практики будуть висновки Комітету ООН з прав дитини (далі - Комітет), які є джерелом права відповідно до пп. «b» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, яка закріплює правило про те, що поряд із нормами міжнародного договору обов'язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
35. Особливості аргументації рішення у справі, що стосувалась якнайкращих інтересів дитини, можна прослідкувати з рішення Комітету у справі «А.Б. проти Фінляндії» від 04 лютого 2021 року (повідомлення № 51/2018), в якій Комітет нагадав, що для наглядного підтвердження факту дотримання права дитини на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування, будь-яке рішення щодо дитини чи дітей має бути мотивовано, обґрунтовано та роз'яснено. При викладанні аргументації слід чітко вказати всі факти щодо обставин, у яких знаходиться дитина, які елементи були визнані доречними для оцінки її найкращих інтересів, зміст елементів у цьому конкретному випадку та ступінь значущості, яка була їм надана в контексті визначення найкращих інтересів дитини. У цьому зв'язку Комітет зазначає, що формальне та загальне посилання Імміграційної служби Фінляндії на найкраще забезпечення інтересів дитини без урахування думки автора означає, що конкретні обставини, що стосуються автора, не були розглянуті, та оцінка наявності небезпеки серйозного порушення Конвенції ООН про права дитини з урахуванням його конкретних обставин не була проведена.
36. Далі Верховний Суд звертає увагу на те, що, визначаючи зміст принципу якнайкращих інтересів дитини, цей суд в своїй практиці враховує підхід Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який виробив дві умови, які необхідно брати до уваги при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09)).
37. Більш широкий підхід виробив Комітет ООН з прав дитини в Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)», який був імплементований і в практику Верховного Суду (див. постанову Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).
Так, Комітет звернув увагу на те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту.
Перелік таких елементів не є вичерпним і залежно від конкретної ситуації певний елемент може переважати над іншим.
Підхід Комітету ООН з прав дитини може слугувати алгоритмом для оцінки та визначення якнайкращих інтересів дитини, за якими належить діяти в такому порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
38. Наступним важливим елементом у такій категорії справ є оцінка того, яким чином було забезпечено право дитині висловити свою думку і якою мірою вона була взята до уваги.
39. Право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції (стаття 12).
40. Комітет ООН з прав дитини підкреслив, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, з усіх питань, які стосуються її інтересів (див. Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/C/GC/12, 20 липня 2009 року).
41. Верховний Суд, імплементуючи вказаний стандарт, зробив висновок, що думка дитини може бути висловлена: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків (див. постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22).
42. Думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці, але обов'язково з наведенням відповідного обґрунтування (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц).
43. Також важливим є те, що відповідно до статті 19 СК при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
44. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
45. Крім того, Верховний Суд у своїй практиці постійно вказує на те, що згідно із законом на суд покладений обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, враховувати факти вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і у присутності дитини. Тобто в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або у її присутності (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 723/4182/22).
46. Так само і ЄСПЛ звертав увагу на те, що при ухваленні рішень щодо обмеження права на спілкування національні органи влади зобов'язані враховувати стверджувану історію домашнього насильства заявника як відповідний і обов'язковий фактор, який повинен бути зважений під час оцінки (див. рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2023 року у справі «Биздиґа проти Республіки Молдова» (заява № 15646/18)).
47. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що аналіз міжнародних стандартів прав дитини та практики цього суду свідчить, що при розгляді спорів, пов'язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:
- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи залежно від специфіки спору брались до уваги для визначення їх змісту;
- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;
- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;
- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;
- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім'ї і взаємовідносин з дорослими тощо.
Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).
Застосування вказаних принципів у цій справі
48. У спірних правовідносинах оскаржувані рішення судів ухвалені з дотриманням відповідних стандартів правосуддя, дружнього до дитини (див. пункти 32-47).
49. Верховний Суд звертає увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв'язків дитини з її сім'єю за винятком випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» (заява № 36216/13)). Розрив таких зв'язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім'ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов'язання держави вживати заходів для збереження зв'язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії (заява № 52557/14)).
50. Підстави для позбавлення батьківських прав, закріплені в статті 164 СК, є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.
51. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (див. пункт 7).
52. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який був врахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
53. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).
54. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).
55. Далі Верховний Суд наголошує, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
56. Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13). Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», передбачає необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Проте у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 31, 34), з урахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 34, 41-42) закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж «вірогідність доказів» (див. постанову Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 594/837/24).
57. У цій справі є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави.
58. Також Верховний Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини, і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
59. При визначенні, чи був захід із втручання у право відповідача «необхідним в демократичному суспільстві», Верховний Суд, беручи до уваги справу в цілому, розгляне підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України»).
60. Верховний Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
61. У цій справі Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
62. Суди правильно виснували, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей.
63. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК, для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні, позбавлення його батьківських прав щодо дітей, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
64. При цьому суди відповідно до приписів статті 19 СК обґрунтовано погодились з висновком органу опіки та піклування, правильно зазначивши, що він є достатньо об'єктивним (див. пункт 23).
Дійсно вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності (див. пункт 44).
Але суди навели достатні мотиви для його врахування, в сукупності із іншими доказами у справі, а тому відповідні доводи касаційної скарги (див. пункт 13) підлягають відхиленню. При цьому вони спрямовані на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
65. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування думки дітей (див. пункт 13).
В такому випадку цей суд повторює свій підхід про те, що право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції (стаття 12).
Думка дитини може бути висловлена: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків
(див. пункти 39, 41).
Таким чином, право дитини бути заслуханою може бути реалізовано у різний спосіб (в судовому та позасудовому порядку). Головним обов'язком суду є створення умов для реалізації вказаного права та обґрунтування у судовому рішенні яким чином думка дитини бралась (не бралась) до уваги (див. пункти 33, 35, 47).
66. Суди дотримались вказаних вимог у цій справі, забезпечивши реалізацію права дитини бути заслуханою і в оскаржуваних судових рішеннях навели мотиви, яким чином враховувалась думка дитини.
Судами встановлено, що у висновку органу опіки та піклування зазначено, що засобами електронного зв'язку до Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 7 лютого 2025 року надійшла заява дітей, у якій ОСОБА_3 зазначає, що вона та сестра не проживають з батьком три роки, за цей час вони не спілкуються з ним та його рідними, він їм не допомагає. Боїться, що батько приїде та забере її від матері, просить залишити проживати з матір'ю. ОСОБА_4 зазначила у заяві, що не хоче бачитися та говорити зі своїм батьком.
Дійсно, за встановлених судами обставин справи, думка дітей свідчить не на користь відповідача, але в судових рішеннях відображено те, яким чином враховувалась думка дітей, яка не може бути абсолютною для суду (див. пункт 42).
67. Також суди дали відповідь на аргументи позивачки щодо застосування домашнього насильства, правильно вказавши, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем домашнього насильства щодо своїх дітей чи будь-яких інших протиправних дій, які могли б слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.
68. Стосовно посилань на наявність психологічної оцінки дітей судами обґрунтовано зазначено, що в ній відсутні рекомендації заборони спілкування між донькою ОСОБА_3 та її батьком чи рекомендації щодо позбавлення батька прав щодо дитини.
69. Так само судами було враховано, що посилання позивачки на афідевіти сусідок за місцем її проживання не є достатніми доказами, що підтверджують обставини того, що відповідач не цікавиться життям дітей.
70. Крім того, згідно із відкритими даними із Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлених судами обставин випливає, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо виховання дітей.
Сторони в судовому порядку вирішували питання щодо визначення місця проживання дітей (див. пункт 22), стягнення аліментів (див. пункт 21), про повернення дітей в межах Гаазької конвенції 1980 року, в яких відповідач висловлював позицію та вчиняв дії, які демонструють його бажання брати участь у вихованні дітей.
71. Характер судових спорів підтверджує існування між сторонами неприязних стосунків, що впливає на їх взаємовідносини, в тому числі і на спільне виховання дітей. При цьому особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (див., постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).
72. Крім того, суди з врахуванням сталої практики Верховного Суду правильно вказали, що сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).
73. Надання батьку можливості відновити контакт зі своїми дітьми з урахуванням встановлених обставин не позначиться негативно на їх благополуччі. Суди врахували можливість відновлення зв'язків між батьком та дітьми. Повну й абсолютну заборону контактів між дітьми та батьком неможливо використовувати як засіб виховання або його покарання. Надання батьку можливості спілкуватися зі своїми дітьми сприятиме відновленню контактів між ними і відповідатиме найкращим інтересам дітей.
74. За таких обставин, з урахуванням інтересів дітей і того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, встановивши, що відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських справ.
75. З огляду на викладене колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судами наданих позивачем доказів та невстановлення фактичних обставин справи.
76. Узагальнені доводи позивача у касаційній скарзі про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав є недоведеними.
77. У цій справі доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, намагання спростувати встановлені судами фактичні обставини справи, а також до необхідності здійснити їх переоцінку, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК).
78. Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення апеляційною інстанцією клопотання про приєднання доказів, оскільки апеляційний суд діяв в межах частини третьої статті 367 ЦПК.
79. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що викладені у зазначених позивачем постановах.
80. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та низки факторів, зокрема емоційного, психологічного та матеріального характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.
Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
82. Незгода позивача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
83. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
84. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
85. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кісілевич Олег Михайлович, залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко