25 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 914/746/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 і рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у справі
за позовом Комунального підприємства "Центральний ринок" Шептицької міської ради
до Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича
про зобов'язання вчинити дії,
(у судовому засіданні в режимі відеоконференції взяли участь представники: Позивача - Бердар С. В. і Відповідача - Бордюк М. Й.)
Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову
1. Спір в цій справі виник за вимогою Комунального підприємства "Центральний ринок" Шептицької міської ради (далі - КП "Центральний ринок", Позивач) до Фізичної особи - підприємця Сівохіна Павла Івановича (далі - ФОП Сівохін П. І., Відповідач) про звільнення торгівельного місця, яке Відповідач орендував у Позивача на підставі однойменного договору оренди.
2. Вимога Позивача ґрунтується на тому, що строк дії, укладеного між сторонами договору оренди торгівельного місця сплив 31.12.2024, поновлений він за згодою сторін чи без неї не був, а отже Відповідач більше не має правової підстави здійснювати торгівлю на комунальному ринку.
3. В добровільному порядку виконувати вимогу Позивача про звільнення торгівельного місця Відповідач відмовився, що і змусило КП "Центральний ринок" звернутись до суду з позовом про зобов'язання Відповідача звільнити займане торгівельне місце шляхом демонтажу тимчасової споруди (контейнера).
4. Єдина підстава позову - закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди торгівельного місця. Позивач наполягав, що згідно з п. 3.2.12 згаданого договору, Відповідач зобов'язався протягом десяти календарних днів з моменту припинення дії цього договору звільнити торгівельне місце від розташованої на ньому і належної орендареві тимчасової споруди, проте в порушення взятого на себе зобов'язання ФОП Сівохін П. І. орендоване місце так і не звільнив.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
5. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Львівської області рішенням від 10.07.2025 його задовольнив та зобов'язав Відповідача звільнити орендоване торгівельне місце на ринку.
6. Суд підтримав аргументи Позивача та виснував, що укладений між сторонами договір оренди діяв до 31.12.2024 і не був продовжений, а відтак після вказаної дати Відповідач втратив статус орендаря і у нього відсутні правові підстави користуватись торгівельним місцем.
7. Переглянувши справу в апеляційному порядку, Західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 18.11.2025 рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.
Касаційна скарга та її узагальнені доводи
8. Не погодившись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, ФОП Сівохін П. І. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
9. Відповідач стверджує, що при ухваленні оскаржуваних рішення і постанови суди попередніх інстанцій неправильно застосовували, зокрема, статті 1, 19, пункт 61 "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного і комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634 та порушили статті 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім цього, при ухваленні оскаржених рішення і постанови суди не врахували висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо правильного застосовування наведених норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 (щодо розповсюдження на подібні правовідносини приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, а також підзаконної постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634) та постановах від 13.11.2024 у справі № 910/18626/23, від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, від 15.10.2024 у справі № 920/910/23 (щодо необхідності направлення балансоутримувачем за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомлення орендареві про непродовження орендних правовідносин з підстав, визначених у статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX).
10. Доводи скаржника узагальнено зводяться до того, що укладений ним з Позивачем договір оренди торгівельного місця є договором оренди комунального майна, а тому правовідносини, зокрема щодо пролонгації такого договору регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, а також прийнятою Кабінетом Міністрів України підзаконною постановою "Про особливості оренди державного і комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634.
При цьому, зміст статей 1, 19, пункту 61 "Прикінцевих і перехідних положень" вказаного Закону і пункту 5 вказаної постанови передбачають автоматичне продовження договорів оренди комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
11. Таким чином, оскільки строк дії укладеного між Позивачем і Відповідачем договору оренди торгівельного місця закінчувався під час воєнного стану і жодних повідомлень за 30 календарних днів до його завершення від орендодавця орендареві не надходило, в силу наведених вище норм матеріального права цей договір є таким, що автоматично продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
12. Так як суди попередніх інстанцій означених правових норм до спірних правовідносин не застосовували, висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не врахували, ухваленні ними рішення і постанова є неправомірними та підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення.
Касаційне провадження
13. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23.12.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Сівохіна П. І. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 і рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України.
14. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому доводи скаржника заперечує. Стверджує про законність та правомірність оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій.
Підстави для передачі справи на розгляд спеціалізованої палати
15. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також з урахуванням доводів відзиву на касаційну скаргу, дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду. Міркування колегії суддів такі.
16. Як вже зазначалося, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що строк договору оренди торгівельного місця сплив і продовжений не був, що має наслідком звільнення Відповідачем торгового місця, оскільки правових підстав нім користуватись в нього немає. При цьому, суд керувався загальним приписами Цивільного кодексу України щодо зобов'язання, погодження істотних умов договорів, укладення та виконання договорів найму, а також положеннями Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105 (далі - Правила торгівлі на ринках).
17. В свою чергу, звертаючись до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, ФОП Сівохін П. І. стверджує про те, що спірні правовідносини регулюються не тільки згаданими приписами, а і Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX та прийнятою Кабінетом Міністрів України підзаконною постановою "Про особливості оренди державного і комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634 (з настанням відповідних наслідків у вигляді пролонгації договору).
18. При цьому, скаржник зауважує, що у своїх доводах спирається, зокрема, на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24.
19. Розглядаючи відповідні доводи касаційної скарги, колегія суддів з'ясувала, що у справі № 914/622/24 дійсно розглядався спір у подібних правовідносинах, який склався між Комунальним підприємством "Ринок" Стрийської міської ради і Фізичною особою - підприємцем Череватим Ігорем Михайловичем щодо усунення перешкод у користуванні торгівельним місцем у павільйоні на території комунального ринку. Підстави позову - закінчення строку дії, укладеного між сторонами договору про надання в користування торгівельного місця, який продовжений не був та у зв'язку з цим позадоговірне користування відповідачем комунальним майном.
20. Здійснюючи касаційне провадження у тій справі, Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.03.2025 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підставою виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем був договір, який за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна. Звідси суд касаційної інстанції виснував, що спеціальним Законом, який регулює спірні правовідносини є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, а враховуючи, що спірний договір був укладений та закінчувався під час воєнного стану додав, що ці відносини регулюються також і постановою Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного і комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634
21. Колегія суддів, яка у касаційному порядку переглядає судові рішення у справі № 914/746/25 не погоджується з наведеним висновком та вважає, що дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX та постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного і комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634 не розповсюджуються на правовідносини з укладення, зміни та продовження договорів оренди торгівельних місць (площ), незважаючи на те, де саме такі місця знаходяться (вулиця, тимчасовий павільйон, капітальна будівля) і до якої форми власності належать.
22. У цьому твердженні колегія суддів виходить з такого.
23. Вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначені Правилами торгівлі на ринках.
24. Крім цього, на продовольчі, непродовольчі та змішані ринки незалежно від форми власності поширюються також приписи Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 29.07.2009 (далі - Положення).
25. Відповідно до пунктів 2, 3 Положення у ньому під терміном "ринок" розуміється об'єкт торгівлі, на території якого суб'єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об'єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями. Послуги з обслуговування та утримання торговельних місць на території ринку надаються суб'єктом господарювання, який є юридичною особою.
26. Відповідно до пункту 2 Правил торгівлі на ринках ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.
27. Згідно з пунктом 5 Правил торгівлі на ринках за конструкцією ринки можуть бути криті, відкриті та комбіновані; за часом діяльності - постійно діючі або сезонні, ранкові та вечірні; за місцезнаходженням - міські, селищні та сільські; за видами економічної діяльності - з оптової торгівлі, з роздрібної торгівлі; за товарною спеціалізацією - з продажу продовольчих товарів, непродовольчих товарів, транспортних засобів, худоби та кормів, тварин і птахів, квітів тощо, а також змішані.
28. Пунктом 7 Правил торгівлі на ринках визначено, що адміністрація ринку узгоджує з місцевим органом самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, державтоінспекції - проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об'єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану.
29. Згідно з пунктом 13 Правил торгівлі на ринках торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.
30. Відповідно до пункту 18 Правил торгівлі на ринках за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством.
31. Згідно з пунктом 19 Правил торгівлі на ринках за окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць; прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу; зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках; зважування на товарних вагах, розрубка м'яса (рубачами м'яса ринку); утримання торговельного місця в належному стані; інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру; забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку; консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги; приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо.
32. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.
33. За приписами пункту 20 Правил торгівлі на ринках адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
34. З викладеного слідує, що торгівельний ринок це простір для здійснення підприємницької діяльності, який має своє правове регулювання, де адміністрація ринку виступає організатором, а продавці - безпосередніми реалізаторами товарів. При цьому, право на зайняття торгівельних місць на ринку на визначений термін та реалізацію бажаних товарів продавці отримують внаслідок укладення письмових угод з адміністрацією, які передбачають, зокрема, внесення за це відповідної плати.
35. Водночас відповідно до частини першої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
36. Колегія суддів зауважує, що приписи Цивільного кодексу України не позбавляють учасників цивільного обороту права укладення договору, за яким одна сторона надає іншій правомочності, що зумовлюють можливість тимчасового використання земельної ділянки, іншого нерухомого майна або їх частини. Такий договір може бути укладений за зразком договору найму (оренди) нерухомого майна, але не містити право володіння ним тимчасовим володільцем.
37. У постанові від 13.03.2024 у справі № 906/91/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував, що до такого договору можуть mutatis mutandis застосовуватися правила про найм (оренду), тобто тією мірою, якою вони відповідають суті правовідносин. Суд касаційної інстанції пояснив, що наприклад, не підлягають застосуванню правила про ідентифікацію в договорі об'єкта користування обов'язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено у частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі"), якщо, виходячи із суті правовідносин, земельна ділянка або її частина (якій кадастровий номер взагалі не може бути присвоєний) може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору (наприклад, торгове місце у відповідності до схеми його розташування).
Також касаційний суд зауважив, що до подібних договорів належать, наприклад, договори найму (оренди) площ під встановлення лотків на ринку, площ для обладнання магазинів в торгівельних центрах, частин земельних ділянок під стоянку автомобіля, частини стіни будинку під розміщення реклами тощо. Адже в такому разі використання частини об'єкта нерухомого майна не відбуватиметься.
38. У згаданій постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що використання орендарем торговельного майданчика на ринку для здійснення торгівлі не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання.
39. В світлі наведеного колегія суддів вважає, що аналогічний підхід слід застосовувати і до правовідносин, пов'язаних з користуванням торгівельними місцями на ринках, адже використання підприємцями наданих ним адміністрацією площ не є тотожним використанню земельних ділянок під цими ринками, павільйонів розміщених на їх території і тп, хоча безумовно тим чи іншим способом передбачає їх експлуатацію. Договори оренди торгівельних місць на ринках не є класичними договорами найму в контексті передачі орендарям пулу правомочностей орендодавця, а тому і безумовне розповсюдження на такі договори приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX є помилковим.
40. Більше того, відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX об'єктами оренди за цим Законом є:
єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини);
інше окреме індивідуально визначене майно;
майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі - майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди;
майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно;
майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності;
майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання;
майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем;
майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду;
об'єкти із складу майна, переданого на праві узуфрукта державного та комунального майна.
41. З викладеного слідує, що торгівельне місце як площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю та здійснення продажу продукції на ринках не підпадає під жодне із визначень об'єктів оренди за Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, а відтак і передбачені ним процедури, зокрема, щодо укладення та продовження договорів оренди комунального майна до договорів оренди торгівельних місць очевидно не застосовні.
42. Якщо пристати на позицію колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24, оренда будь-яких торгових площ на ринках, зокрема, тимчасових павільйонів, кіосків, яток, палаток, наметів, лотків, столів, причепів у випадку їх розміщення в нежитлових приміщеннях потребуватиме проходження усіх етапів складної та досить довготривалої процедури передачі майна в оренду, яка визначена у статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, що вочевидь не тільки невиправдано ускладнить, а ймовірно навіть унеможливить користування торгівельними місцями (площами) на комунальних ринках України. Більше того, вона цілковито заблокує діяльність ярмарок, які також проводяться комунальними підприємствами і безумовно потребують використання комунального майна.
43. Якщо продовжити, то висловлена колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 правова позиція означає, що договір оренди торгівельного місця має бути укладений згідно з процедурою і порядком, передбаченими означеним законом, а в іншому випадку є всі підстави кваліфікувати такий правочин, як недійсний.
44. Отже, метою передачі цієї справи на розгляд палати є формування правового висновку Верховного Суду, який полягатиме у тому, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX не поширюються на оренду торгівельних місць на ринках і не регулюють правовідносин, пов'язаних з реалізацією таких правочинів, в той час як їх укладення, виконання, розірвання, зміна тощо регулюються загальними приписами Цивільного кодексу України, законодавством, яке регулює торгівельну діяльність, а також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Положенням і Правилами торгівлі на ринку.
45. Колегія також пропонує сформувати висновок, що оренда торгівельного місця не є тотожною оренді нерухомого майна (приміщення), оскільки обсяг правомочностей, які отримує орендар такого місця значно вужчий за аналогічний обсяг, який отримує орендар нерухомості, включаючи, але не обмежуючись, правом володіння, яке відсутнє при оренді торгівельного місця, але наявне при оренді нерухомого майна.
46. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
47. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
48. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
49. Відповідно до положень частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
50. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
51. Колегія суддів, яка у касаційному порядку переглядає судові рішення у цій справі не погоджується із висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24, а тому з метою відступу від такого висновку та задля формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX у подібних правовідносинах вважає необхідним передати справу № 914/746/25 на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
За таких обставин та міркувань, керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
Справу № 914/746/25 передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.