79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.02.2026 Справа № 914/1850/25(914/1929/25)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТІКО», м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ», м. Львів.
про стягнення 85 122,00 грн
в межах провадження у справі № 914/1850/25
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Галичина» (79024, Львівська область, м. Львів, вул. Липинського, буд. 54, ЄДРПОУ 39685014)
про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» (79018, Львівська область, м. Львів, вул. Шараневича І., буд. 1; код ЄДРПОУ 43023513)
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1929/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТІКО» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмарт СМ» про стягнення 85 122,00 грн
Ухвалою від 04.07.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Під час розгляду справи, встановлено, що 30.07.2025 Господарським судом Львівської області було постановлено ухвалу у справі № 914/1850/25, якою, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмарт СМ» (79018, Львівська область, м. Львів, вул. Шараневича І., буд. 1; код ЄДРПОУ 43023513).
Ухвалою суду від 13.08.2025 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТІКО» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмарт СМ» про стягнення 85 122,00 грн передано для розгляду в межах справи № 914/1850/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмарт СМ».
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.08.2025, справу №914/1929/25 передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа № 914/1850/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ».
Ухвалою від 30.07.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ», введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» арбітражного керуючого Гаврилюка Олександра Романовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1361 від 08.08.2013, адреса офісу: 79016, м. Львів, вул. Сембратовичів, 7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Попереднє засідання суду призначено на 10.09.2025.
Ухвалою суду від 18.08.2025 справу №914/1929/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТІКО» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмарт СМ» про стягнення 85 122,00 грн прийняти до розгляду в межах провадження у справі №914/1850/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ». Присвоїно справі номер провадження - №914/1850/25(914/1929/25). Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до розгляду на 08.10.2025.
В судове засідання від 08.10.2025 сторони не з'явилися. Через систему «Електронний суд» позивачем 07.10.2025 подано клопотання про розгляд справи без участі представника.
В судове засідання від 10.12.2025 сторони не з'явилися.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 10.12.2025, розгляд справи відкладено на 18.02.2025.
У судове засідання 18.02.2025 сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового засідання у справі.
Відповідач в судові засідання участь представника не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не надав, вимог, викладених в ухвалах суду не виконав, ухвали суду надсилалися до електронного кабінету відповідача. Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 18.02.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що між позивачем та відповідач укладено договір поставки, за яким позивач зобов'язувався поставляти товар, а відповідач відповідно приймати та оплачувати даний товар. Загальна сума відвантаженого товару, який був поставлений відповідно до даного договору, становить 125 809,17 грн за ввесь період співпраці.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 28 лютого 2025, який був погоджений і підписаний між сторонами, заборгованості становить 75 263,89 грн. Згідно з п. 6.5. Договору Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 55 (п'ятдесят п'ять) календарних днів з дня поставки товару. Остання поставка Товару по Договору відбулась 24 грудня 2024 року на суму 19 638,94 грн з коригуванням від 14 січня 2025 року. Позивач посилається на те, що до 11 березня 2025 року відповідач зобов'язаний був повністю оплатити за поставку.
Позивач вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАРТ СМ» не виконало свої грошові зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, в наслідок чого існує заборгованість у розмірі 75 263,89 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. Також, позивач просить стягнути з відповідача 2 663,77 грн втрат від інфляції, 674,28 грн 3% річних та 6 520,12 грн пені.
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив.
Обставини справи встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 травня 2024 між Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАРТ СМ» (надалі по тексту - відповідач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТІКО», (надалі по тексту - позивач, Постачальник) було укладено договір поставки № 140524/01П (надалі Договір ), за яким позивач зобов'язувався поставляти Товар, а Відповідач відповідно приймати та оплачувати даний Товар.
Відповідно до п. 6.5. Договору: Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 55 (п'ятдесят п'ять) календарних днів з дня поставки товару.
Згідно з п. 3.12. Договору: Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару і підписання сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки Товару вважається дата підписання Покупцем товаро-транспортної та/або видаткової накладної. Також, на підставі п. 3.11. даного Договору: У разі відмови від прийняття товару складається акт розбіжностей у порядку, передбаченому цим Договором, із зазначеними причинами відмови від приймання.
Позивач зазначає, що загальна сума відвантаженого товару, який був поставлений відповідно до даного Договору, становить 125 809,17 грн за увесь період співпраці.
У відповідності до п. 6.7. Договору сторони проводять звірку розрахунків по здійснених поставках товару, для чого Постачальник готує проект акту звірки і направляє його Покупцю.
Згідно з актом звірки взаєморозрахунків, який був погоджений і підписаний між сторонами станом на 28 лютого 2025 розмір заборгованості відповідача становить 75 263,89 грн.
Пунктом 6.5. Договору встановлено, що Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 55 (п'ятдесят п'ять) календарних днів з дня поставки товару.
Остання поставка Товару за Договором відбулась 24 грудня 2024 на суму 19 638,94 грн. з коригуванням від 14 січня 2025 року. Таким чином, до 11 березня 2025 року відповідач зобов'язаний був повністю оплатити за поставку.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСМАРТ СМ» не виконало свої грошові зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого існує заборгованість перед позивачем у розмірі 75 263,89 грн.
Згідно з п. 8.1. даного Договору та протоколу розбіжностей даного Договору, який є Додатком № 9 Договору поставки № 140524/01П від 14 травня 2024 року, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та/або підписаними Сторонами додатками.
Відповідно до п. 2.19. Договору Постачальник зобов'язаний зареєструвати податкові накладні в електронній формі в порядку і в терміни, встановлені чинним законодавством. Позивач вказує на те, що дані податкові накладні були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Позивач звертався до Відповідача із Претензією щодо оплати згідно Договору поставки №140524/01П від 14 травня 2024, проте відповідач не надав відповіді на претензію.
Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до статті 526 ЦКУ, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 525 ЦКУ, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦКУ, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами статті 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, а відповідачем не спростовано факт поставки товару, що підтверджується належними доказами, які долучені до матеріалів справи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 75 263,89 грн основного боргу.
Крім основного боргу, за прострочення виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 674,28 грн, втрати від інфляції у розмірі 2 663,77 грн та 6 520,12 грн пені.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з 3 % річних у розмірі 674,28 грн, втрати від інфляції у розмірі 2 663,77 грн є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача 6 520,12 грн пені.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 10 Додатку №6 до Договору поставки від 14.05.2024 за прострочення оплати послуг, що надаються згідно з цим додатком, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Як встановлено судом, умовами договору та додатків до нього не передбачено відповідальність покупця - відповідача у вигляді сплати пені. Згідно з принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України), якщо сторони не встановили розмір пені, вона не може бути застосована автоматично.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 6 520,12 грн.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в електронній формі, через підсистему «Електронний суд», таким чином застосуванню підлягає норма ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судовий збір у розмірі 2 442,40 грн, з врахуванням пониження відповідного розміру ставки судового збору, відповідно до норм ст. 129 ГПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 216, 234, 235 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмарт СМ» (79018, Львівська область, м. Львів, вул. Шараневича І, буд. 1; ЄДРПОУ 43023513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТІКО» (79024, м.Львів, вул.Промислова, буд. 60, корпус Б-3, кім. 1; код ЄДРПОУ 45262998) 75 263,89 грн заборгованості, 2 663,77 грн втрат від інфляції, 674,28 грн 3% річних та 2 422,40 грн судового збору.
3. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.02.2026.
Суддя Чорній Л.З.