27 лютого 2026 року м. Харків Справа № 922/3559/23 (922/3512/25)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» (вх.№2543Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2025 у справі №922/3559/23 (922/3512/25) (повний текст рішення складено та підписано 19.11.2025 суддею Міньковським С.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт"
про стягнення коштів
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс",-
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс", код ЄДРПОУ 37298595; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бурлаченка Миколу Миколайовича (свідоцтво № 2069 від 20.12.2022).
Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.
30.09.2025 до Господарського суду Харківської області подана позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" (ідентифікаційний код юридичної особи 36121980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 37298595) заборгованість в сумі 200 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на виникнення у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України кондикційного зобов'язання з повернення набутих без достатньої правової підстави грошових коштів в сумі 950 000 грн, з огляду на те, що ці кошти згідно з відомостями виписки по рахунку позивача в АТ «Райффайзен Банк» останнім було перераховано відповідачу з призначенням платежу на повернення зворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, в той час як за вказаним договором позивач не отримував від відповідача будь-яких коштів.
При цьому ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" в позовній заяві зазначив про заявлення до стягнення частини зазначеної суми, а саме 200 000 грн, з огляду на відсутність грошових коштів для сплати судового збору для стягнення всієї суми боргу
Відповідач в обгрунтування заперечень проти позову посилався на відсутність у нього заборгованості з повернення позивачу спірної суми грошових коштів з огляду на те, що за відомостями виписки по рахунку відповідача у АТ «Комінбанк» та доданої до позовної заяви виписки по рахунку позивача в «Райффайзен Банк» 29.05.2019 відповідачем на рахунок позивача за платіжним документом від 29.05.2019 № 48 було перераховано грошові кошти в сумі 950 000 грн із зазначенням у призначенні платежу підставою їх перерахування оплату за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, в той час як за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537 нітроамофоска не поставлялась та грошові кошти в сумі 950 000 грн, сплачені позивачу за платіжним документом від 29.05.2019 № 48 з відповідним призначенням платежу відповідачу не повертались та відповідачем на адресу позивача направлявся лист від 29.05.2019 № 37, в якому він просив вважати правильним призначенням платежу за наведеним платіжним документом перерахування грошових коштів за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП, а тому вказані грошові кошти перераховані відповідачем позивачу згідно з уточненим призначенням платежу були в подальшому повернуті позивачем в повному обсязі платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 згідно з наведеною підставою їх отримання - на повернення отриманої поворотної фінансової допомоги за догвоором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.11.2025 у справі №922/3559/23 (922/3512/25) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" заборгованість в сумі 200 000 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішення обґрунтовано доведеністю наявними у матеріалах справи доказами виникнення у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України кондикційного зобов'язання з повернення спірної суми грошових коштів, оскільки за даними наявних у матеріалах справи доказів 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000 грн згідно з платіжним дорученням №5048 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору від 29.05.2019 №29/05/19ФП за відсутності факту перерахування ТОВ "Агроексперт" будь-яких грошових коштів на підставі договору фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП на рахунок ТОВ “Полесадсервіс» та зазначений договір позивачем суду не надано, в той час як арбітражний керуючий ТОВ "Полесадсервіс", у зв'язку із відсутністю у нього первинної документації банкрута через її непередання керівником Товариства, звертався в порядку ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства із відповідним запитом до ТОВ "Агроексперт" про надання ним як стороною відповідних фінансово-господарських операцій зазначеного договору, на яку останній не відповів, що ставить під сумнів факт його укладення. Разом з цим суд зазначив, що складений ТОВ "Агроексперт" в односторонньому порядку лист за вих. №37 від 29.05.2019 про зміну призначення платежу, без доказів його направлення, отримання та схвалення боржником, не свідчить про наявність згоди обох сторін на зміну волевиявлення щодо розпорядження грошовими коштами у розмірі 950000 грн, перерахованими банком на рахунок ТОВ "Полесадсервіс", оскільки за положеннями чинного на час спірних правовідносин законодавства ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Агроексперт" повинні були оформити правовідносини щодо помилкового перерахування вищевказаних грошових коштів на суму 950 000 грн за іншим призначенням платежу шляхом укладенням виключно відповідної додаткової цивільно-правової угоди між сторонами за вищевказаним договором поворотної фінансової допомоги.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, нез'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить це рішення скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
При цьому відповідач зазначає, що суд першої інстанції визнав встановленим факт наявності у відповідача спірної заборгованості з повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 950 000 грн, з посиланням на те, що ці кошти були перераховані за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 із зазначенням у призначенні платежу підставою їх перерахування повернення зворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 №29/05/19ФП, за яким відповідач не перераховував позивачу будь-яких грошових коштів та за недоведеністю факту укладення вказаного договору, у той час як арбітражний керуючий "Полесадсервіс", всупереч положень статей 74, 76,77, 78 Господарського процесуального кодексу України, не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в обґрунтування позову у даній справі.
Зокрема, відповідач зазначає, що судом не взято до уваги того, що позивачем за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 було повернуто суму фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП, яку він отримав від відповідача за платіжним документом від 29.05.2019 № 48 із зазначенням у призначенні платежу підставою їх перерахування оплату за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів поставки позивачем товару за вказаними підставами та наявність листа відповідача на адресу позивача від 29.05.2019 № 37, в якому він просив вважати правильним призначенням платежу за наведеним платіжним документом перерахування грошових коштів поворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП, повернення яких і визначено позивачем призначенням платежу у платіжному дорученні від 08.08.2019 № 5048. За твердженням відповідача наведене свідчить, що спірні грошові кошти в сумі 950 000 грн є сумою поворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП і волевиявлення сторін у даному випадку полягало у діях відповідача по перерахуванню відповідної суми грошових коштів на рахунок позивача, складанню та направленню листа про відповідну зміну призначення платежу та у діях позивача з повернення на рахунок відповідача грошових коштів у тому самому розмірі і з узгодженням сторонами призначенням платежу, а саме, повернення отриманої поворотної фінансової допомоги за вказаним Договором.
При цьому відповідач стверджує, що відсутність у матеріалах справи договору поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП, за наявності інших доказів, зокрема, виписок по банківським рахункам сторін, листа відповідача від 29.05.2019 № 37 про уточнення призначення платежу з посиланням на такий договір, здійснення позивачем платежу із посиланням на цей самий договір, не може бути достатньою підставою для висновку, що такий договір не існував і між сторонами не укладався, оскільки це прямо суперечить принципу вірогідності доказів, закріпленому у статті 79 Господарського процесуального кодексу України. Водночас відповідач, в якості причин ненадання договору поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП до матеріалів справи, зазначив те, що позивачем не було повернуто на адресу відповідача екземпляр підписаного договору у паперовому вигляді.
Разом з цим відповідач зазначив про невідповідність встановленому статтею 79 Господарського процесуального кодексу України такому стандарту доказування як вірогідність, висновку суду першої інстанції про те, що складений ТОВ "Агроексперт" в односторонньому порядку лист за вих. №37 від 29.05.2019 року про зміну призначення платежу, без доказів його направлення, отримання та схвалення боржником, не свідчить про наявність згоди обох сторін на зміну волевиявлення щодо розпорядження грошовими коштами у розмірі 950000 грн, перерахованими банком на рахунок ТОВ "Полесадсервіс", оскільки взаємне волевиявлення сторін на відповідну зміну призначення платежу підтверджується в сукупності діями відповідача з перерахування відповідної суми на рахунок позивача платіжним документом від 29.05.2019 № 48, вищезазначеним листом про зміну призначення платежу у цьому документі та діями позивача з перерахування грошових коштів на рахунок відповідача в тому самому розмірі з посиланням у призначенні платежу на ту саму підставу, яка зазначена у цьому листі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.12.2025 для розгляду справи №922/3559/23(922/3512/25) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» (вх.№2543Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2025 у справі №922/3559/23(922/3512/25) та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
12.01.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю “Полесадсервіс» через систему «Електронний Суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 483), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
15.01.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроексперт»через систему «Електронний Суд» подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх. № 652), в якому відповідач виклав заперечення проти доводів цього відзиву.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
За даними доданих до позову виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Полесадсервіс» в АТ «Райффайзен Банк» та доданих до відзиву на позов виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» в АТ «Комінбанк», 29.05.2019 ТОВ "Агроексперт" перерахував на користь ТОВ "Полесадсервіс" грошові кошти в сумі 950 000 грн. з призначенням платежу: “Сплата за нітроамофоску по дог.№ 592019 від 22.02.2019р., рах.№ 537 від 02.05.2019 р. в т. ч. ПДВ 20% 158333.33 грн» (платіжний документ №48).
Відповідач листом за вих. №37 від 29.05.2019 просить ТОВ "Полесадсервіс" вважати вірним призначення плaтeжу згідно платіжного доручення 48 від 29.05.2019 на суму 950 000 грн.: “Перерахування коштів по договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р. Без ПДВ». Доказів направлення вищезазначеного листа позивачу або отримання його позивачем ТОВ "Агроексперт" не надав.
В подальшому, 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000 грн згідно з платіжним дорученням №5048 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019».
Ліквідатор ТОВ «Полесадсервіс» в позовній заяві просить стягнути зазначені грошові кошти з ТОВ "Агроексперт", посилаючись на виникнення у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України кондикційного зобов'язання з повернення цих коштів як набутих без достатньої правової підстави, з огляду на те, що позивач не отримував будь-яких грошових коштів за договором від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, а тому їх перерахування відповідачу за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 із зазначенням у призначенні платежу підставу перерахування - повернення коштів за цим Договором, безпідставне.
Натомість відповідач в обгрунтування заперечень проти позову послався на відсутність у нього заборгованості з повернення позивачу спірної суми грошових коштів з огляду на те, що за відомостями виписки по рахунку відповідача у банку АТ «Комінбанк» та доданої до позовної заяви виписки по рахунку позивача в «Райффайзен Банк» 29.05.2019 відповідачем на рахунок позивача за платіжним документом від 29.05.2019 № 48 було перераховано грошові кошти в сумі 950 000 грн із зазначенням у призначенні платежу підставою їх перерахування оплату за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019,згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, в той час як за договором від 22.02.2019 № 592019 , згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, нітроамофоска відповідачу з боку позивача не поставлялась та грошові кошти в сумі 950 000 грн, сплачені позивачу за платіжним документом від 29.05.2019 № 48 з відповідним призначенням платежу, відповідачу не повертались, проте відповідачем на адресу позивача направлявся лист від 29.05.2019 № 37, в якому він просив вважати правильним призначенням платежу за наведеним платіжним документом - перерахування грошових коштів за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП, а тому вказані грошові кошти, перераховані відповідачем позивачу згідно з уточненим призначенням платежу, були в подальшому повернуті позивачем в повному обсязі платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 згідно з наведеною підставою їх отримання-повернення поворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19 ФП.
Надаючи в процесу апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступні мотиви.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: 1) збільшення або збереження майна однією особою -набувачем 2) зменшення або незбільшення майна у іншої особи -потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача зменшенням або вiдсутністю збільшення майна на стороні потерпілого 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану осіб на час такої зміни, або правова підстава для цього повинна згодом відпасти.
При цьому, не має правового значення, наслідком поведінки набувача чи потерпілого стала зазначена зміна майнового стану цих осіб.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, тобто є такою, що згодом відпала, або була відсутня взагалі.
Зазначені умови виникнення зобов'язання з безпідставного набутого майна відсутні у спірних правовідносинах, оскільки сукупністю належних та допустимих доказів з вірогідністю підтверджується те, що між сторонами існували правовідносини на підставі договору поворотної фінансової допомоги, оскільки перерахування спірної суми грошових коштів позивачем відповідачу за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 було здійснено на виконання договірного зобов'язання з повернення отриманих від відповідача грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, а тому не призвело до збільшення майнової сфери відповідача за рахунок зменшення у майновій сфері позивача.
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Натомість згідно з частиною 2 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 Цивільного кодексу України).
Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.
Відповідна правова позиція щодо кваліфікації договору поворотної фінансової допомоги викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.03.2023 № 357/1771/21.
Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом наведених норм, за правовою характеристикою договір позики є реальним договором, оскільки момент його укладення закон пов'язує з передачею позикодавцем позичальнику речей, визначених родовими ознаками, зокрема, грошоей, а також є одностороннім договором, оскільки укладаючи договір, лише одна сторона-позичальник зобов'язується до вчинення дій-повернення отриманої суми позики, а друга сторона -позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки права вимоги.
З огляду на односторонній характер договору позики та положення статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання за цим договором припиняються в разі повернення позичальником суми позики в повному обсязі у встановлений строк шляхом перерахування грошвих коштів на банківський рахунок позикодавця.
Як зазначено вище, відомостями банківських виписок по рахунках позивача та відповідача підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" за платіжним дорученням від 29.05.2019 №48 грошових коштів в сумі 950 000 грн із призначенням платежу у цьому платіжному документі: “Сплата за нітроамофоску по дог.№ 592019 від 22.02.2019, рах.№ 537 від 02.05.2019 р. в т. ч. ПДВ 20% 158333.33 грн».
Разом з цим відповідач надав лист за вих. №37 від 29.05.2019, в якому він просить ТОВ "Полесадсервіс" вважати вірним призначення плaтeжу згідно платіжного доручення від 29.05.2019 № 48 на суму 950 000 грн: “Перерахування коштів по договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 Без ПДВ».
Доказів направлення вищезазначеного листа позивачу або отримання його позивачем ТОВ "Агроексперт" не надав.
В подальшому, 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000 грн згідно з платіжним дорученням №5048 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019», тобто з посиланням на той самий договір, що зазначений в листі відповідача про зміну призначення платежу у платіжному дорученні від 29.05.2019 № 48.
Надаючи кваліфікацію зазначеній зміні відповідачем у листі від 29.05.2019 № 37 призначення платежу з оплати за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, на повернення поворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, колегія суддів зазначає, що такі дії платника відповідають чинному законодавству, з огляду на наступне.
За положеннями пункту 1 ч. 1 статті 45 Закону України “Про платіжні послуги", з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним.
Водночас пунктом 45 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, платник має право відкликати платіжну інструкцію кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника за умови погодження з надавачем платіжних послуг.
Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що право визначати призначення платежу у платіжній інструкції кредитового переказу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж і внесення змін до призначення платежу платіжного документу є неможливим. Натомість питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті “Призначення платежу» виконаного платіжного документу, вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку, оскільки визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду, зокрема: постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 917/1283/21.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Факт сприйняття позивачем викладеного у листі відповідача від 29.05.2019 № 37 волевиявлення відповідача на відповідну зміну призначення платежу та висловлення своєї згоди підтверджується подальшими діями позивача з перерахуванням за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 такої ж самої суми грошей із посиланням на той самий договір, який зазначено в наведеному листі, а тому колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що відсутність доказів надсилання зазначеного листа позивачу та його отримання останнім свідчить про недоведеність наявності згоди обох сторін на відповідну зміну призначення патежу.
При цьому посилання суду на те, що за положеннями чинного на час спірних правовідносин законодавства ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Агроексперт" повинні були оформити правовідносини щодо помилкового перерахування вищевказаних грошових коштів на суму 950 000 грн за іншим призначенням платежу виключно шляхом оформлення відповідної додаткової цивільно-правової угоди між сторонами за вищевказаним договором поворотної фінансової допомоги, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, яке не містить таких вимог і суд відповідних норм не навів.
Разом з цим господарський суд першої інстанції зазначив, що оскільки зазначений договір №29/05/19ФП від 29.05.2019 позивачем суду не надано, в той час як арбітражний керуючий ТОВ "Полесадсервіс", у зв'язку із відсутністю у нього первинної документації банкрута через її непередання керівником Товариства, звертався в порядку ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства із відповідним запитом до ТОВ "Агроексперт" про надання ним як стороною відповідних фінансово-господарських операцій зазначеного договору, на яку останній не відповів, це викликає сумнів щодо факту укладення вказаного договору та одночасно пославшись на відсутність факту перерахування відповідачем позивачу коштів за цим договором, дійшов висновку про безпідставність отримання відповідачем грошових коштів за платіжним дорученням позивача від 29.05.2019 № 5048 із зазначенням у призначенні платежу цього платіжного документу підставою їх перерахування повернення поворотної фінансової допомоги за наведеним договором.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з наступних мотивів.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку оскільки фіксує наміри сторін і не підтверджує факт здійснення господарської операції ( руху активів, послуг), тоді як фактичне виконання операцій доводять акти, накладі, банківські виписки, тощо.
У постановах Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 169/506/17 , від 24.06.2021 у справі № 686/19271/19 , від 12.08.2025 № 320/2796/21 зроблено висновки, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку.
Зокрема, в цих постановах Верховний Суд зазначив, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 359/9825/17-ц про стягнення коштів за договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги зазначено, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав доказів наявності між сторонами правовідносин, які виникли із договорів позики, первинних документів про здійснення між сторонами фінансових операцій на виконання цих договорів фінансової допомоги, ні самих договорів, а встановити факт зобов'язальних правовідносин між сторонами на підставі дублікату договору, який не має самостійного значення і сили правочину без оригіналу договору неможливо. Верховний Суд зробив висновок про те, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, що одночасно із дублікатами договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги були надані виписки із банківських рахунків відповідача та акт звіряння взаєморозрахунків, що відповідачем не спростовується, а тому посилання на недоведеність позикових відносин є передчасними. З наведених підстав Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,звернувши увагу на те, що під час нового розгляду апеляційний суд має надати оцінку доказам та дослідити, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджують надання фінансової допомоги.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 3 цієї серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено, зокрема, змагальність сторін.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з цим, статті 73 Господарського процесуального кодексу України, визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2024 року у справі № 924/1096/20 відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з врахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
У постанові від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18 Верховний Суд зробив висновки про те, що обов'язок із доказування потрібно розуміти як врегульовану в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Стандарт доказування "вірогідності доказів", передбачений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд акцентував, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Як зазначено вище, відомостями банківських виписок по рахунках позивача та відповідача підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" за платіжним дорученням від 29.05.2019 №48 грошових коштів в сумі 950 000 грн із призначенням платежу у цьому платіжному документі: “Сплата за нітроамофоску по дог.№ 592019 від 22.02.2019, рах.№ 537 від 02.05.2019 р. в т. ч. ПДВ 20% 158333.33 грн».
Разом з цим відповідач листом за вих. №37 від 29.05.2019 просить ТОВ "Полесадсервіс" вважати вірним призначення плaтeжу згідно платіжного доручення від 29.05.2019 № 48 на суму 950 000 грн: “Перерахування коштів по договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 Без ПДВ».
В подальшому, 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000 грн згідно з платіжним дорученням №5048 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019», тобто з посиланням на той самий договір, що зазначений в листі відповідача про зміну призначення платежу у платіжному дорученні від 29.05.2019 № 48.
В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від у справі № 554/4300/16-ц зазначено наступна правова позиція щодо банківських виписок як доказів перерахування коштів за кредитними договорами.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідач в якості причин ненадання договору поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП до матеріалів справи зазначив те, що позивачем не було повернуто на адресу відповідача екземплляр підписаного договору у паперовому вигляді, у той час як арбітражний керуючий ТОВ "Полесадсервіс" позовній заяві та заявах по суті справи зазначив про відсутністю у нього первинної документації банкрута через її непередання керівником Товариства та не надав доказів на перевагу наданим відповідачем доказам щодо дій сторін з укладення та виконання зазначеного договору, про які зазначено вище.
Враховуючи наведене правове регулювання та судову практику щодо доказування наявності правовідносин позики, а також пояснення відповідача щодо причин відсутності у нього тексту договору поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені обставини перерахування відповідачем позивачу за платіжним дорученням від 29.05.2019 № 48 грошових коштів в сумі 950 000 грн із зазначенням у призначенні платежу цього платіжного документу підставою їх перерахування оплату за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, відсутність у матеріалах справи доказів вказаної господарської операції з поставки товару та складання відповідачем тією ж датою листа від 29.05.2019 № 37 про зміну призначення платежу з оплати за нітроамофоску за договором від 22.02.2019 № 592019, згідно з рахунком від 28.05.2019 № 537, на повернення поворотної фінансової допомоги за договором від 29.05.2019 № 29/05/19ФП та перерахування в подальшому позивачем відповідачу за платіжним дорученням від 08.08.2019 № 5048 грошових коштів у тому самому розмірі із зазначенням у призначенні платежу цього платіжного документу підставою їх перерахування - повернення коштів саме за наведеним договором поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, в сукупності свідчать про те, що у спірних правовідносинах мало місце спрямованість волевиявлення сторін на встановленя договірних правовідносин за певним договором позики та його виконання, яке виявилось у діях відповідача, як позикодавця з перерахування позивачу, як позичальнику спірної суми грошових коштів, як умова укладення реального договору позики - поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП та повернення позивачем вказаної суми на виконання саме цього договору.
Крім цього суд враховує, що відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, а заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами і при цьому рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Оскільки законом не передбачено наслідком недодержання письмової форми договору позики його недійсність, то навіть у разі недотримання сторонами у спірних правовідносинах письмової форми договору , відповідно до наведених положень статті 218 Цивільного кодексу України, це не може свідчити про його недійсність, в той час як його укладення може доводитись будь-якими, у тому числі письмовими доказами, окрім показань свідків, а як зазначено вище, сукупністю наявних у матеріалах справи доказів підтверджується що у спірних правовідносинах мало місце перерахування відповідачем позивачу спірної суми грошових коштів, як умова укладення реального договору позики та повернення позивачем вказаної суми на виконання саме цього договору.
Отже, сукупністю наявних у матеріалах справи доказів підтверджується, що перерахування позивачем відповідачу спірної суми грошових коштів відбулось на правових підставах- на виконання зобов'язання з повернення суми позики, отриманої від відповідача за договором поворотної фінансової допомоги від 29.05.2019 № 29/05/19ФП, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про їх стягнення з відповідача як набутих без достатньої правової підстави.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок нез'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційну скаргу відповідача задоволено та в позові відмовлено, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за ним, а витрати відповідача за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. п. 1,4 ч. 1 ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроексперт» задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.11.2025 у справі №922/3559/23 (922/3512/25) скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Петропавлівка, вул. Студентська, 65, код 37298595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" (код 36121980, адреса : 62408, Харківський р-н, Харківська обл., селище Елітне, вулиця Насіннева, будинок 12-3) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза