Справа № 759/15658/23Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3683/2026Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
17 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ( у режимі відеоконференції),
представників потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги захисника, обвинуваченого та прокурора на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Святошинського районного суду м.Києва перебуває кримінальне провадження №62023100120000416 від 26.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України.
Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , мотивуючи його обґрунтованістю висунутого обвинувачення та наявністю ризиків, передбачених п.п.1-5 ст.177 КПК України.
Зокрема, прокурор зазначав, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, на час вчинення якого перебував у стані алкогольного сп'яніння, при цьому обіймав посаду голови районного суду, повинен був усвідомлювати, що така поведінка є явно неприйнятною для судді, адже повинен був керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, однак вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, формує у суспільстві думку щодо повної безкарності суддів за вчинення ними кримінальні правопорушення, а також викликає негативне ставлення до судової сисеми України.
Про ризик переховування від суду, на думку прокурора, свідчить суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі доведеності його винуватості, характер та обставини вчинення злочину, вагомість здобутих доказів, наявність суспільного інтересу, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану в Україні, що спричинило загибель військовослужбовця та дані про особу обвинуваченого.
Також вказував, що існує ризик того, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки маючи спеціальну освіту, будучи суддею та займаючи посаду голови суду, обвинувачений орієнтується в порядку виявлення правопорушень та притягнення до відповідальності, має спеціальні знання, які дозволять йому володіти інформацією, які саме речі та документи мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та у разі їх знищення, приховування чи спотворення яких можливо запобігти справедливому правосуддю.
Також вказував на наявний ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків та експертів, оскільки перебуваючи на волі для уникнення кримінальної відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення ОСОБА_9 може незаконно впливати шляхом вмовляння, залякування свідків, яких необхідно буде допитати під час судового розгляду, які проживають на терититорії м. Києва та Київської області, а також може використовувати з цією метою працівників правоохоронних та судових органів.
Також зазначав, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим зручним та можливим для нього способом, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки існує ризик введення в оману суд або інший уповноважений орган, перешкоджати явки свідків, експерта, примушування їх до відмови від даних показань чи висновків. Зазначав, що про наявність зазначених ризиків свідчить процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_9 з моменту скоєння смертельної ДТП, оскільки він активно, послідовно та цілеспрямовано намагався уникнути відповідальності за скоєний злочин.
Ухвалою суду клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, до 28 березня 2026 року включно із визначенням застави у розмірі 36 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 119 808 000 гривень.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що на даний час продовжують існувати ризики , передбачені ст.177 КПК України, зокрема, можливість обвинуваченого ОСОБА_9 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення , знищити або сховати будь-які з речей або документів, незаконно впливати на свідків та експертів, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Також суд визначив обвинуваченому ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 36 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка здатна забезпечити виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
В обґрунтуванні апеляційної скарги захисник зазначив, що 22 січня 2026 року остаточним рішенням ЄСПЛ у справі «Рідкодубський та інші проти України» (заява №5430 «Олексій Тандир проти України») констатовано порушення Україною ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що мали місце як при обранні та так і постійному продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , а відтак ризики кримінального провадження, з посиланням на які суддя Святошинського районного суду м. Києва третій рік поспіль продовжує найсуворіший запобіжний захід, не мають будь-якої доказової бази і базуються на припущеннях.
До початку апеляційного розгляду від захисника ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року, у яких він зазначає, що 22 січня 2026 року остаточним рішенням ЄСПЛ констатовано порушення ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині надмірного тривалого безальтернативного тримання під вартою ОСОБА_12 , а у зазначеному рішенні визначено такі «специфічні дефекти»: використання припущень, за відсутності будь-якої доказової бази щодо ризиків втечі або перешкоджання правосуддю, неспроможність вивчити можливості застосуванні інших запобіжних заходів, ненадійність та повторюваність міркувань, що використовуються судами під час розгляду справи.
Також захисник зазначає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане прокурором, є ідентичним до попередніх, у якому були заявлені усі ризики кримінального провадження, наявні у ст. 177 КПК України. Однак судом не була звернута увага на ті обставини, що прокурор будь-яких нових обставин та нових матеріалів на підтвердження існування нових ризиків кримінального провадження для подальшого тримання під вартою ОСОБА_9 до матеріалів провадження не долучив, хоча попередніми судовими рішеннями, якими продовжувався строк тримання під вартою було встановлено наявність лише двох ризиків - ризику переховування та можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Захисник також вказує на те, що судом не було враховано, що усі свідки у кримінальному провадженні допитані безпосередньо у суді і кожен свідок повідомив про відсутність будь-якого впливу, тиску, вмовляння, підкупу зі сторони обвинуваченого або пов'язаних з ним осіб, усі «речі та документи», які мають значення для кримінального провадження, віднайдені, вилучені ДБР, а письмові матеріали долучені до матеріалів судового провадження і перебувають у розпорядженні безпосередньо судді, будь-яких клопотань про виклик і допит експертів у кримінальному провадженні до суду не надходило, учасниками не заявлялось.
Також захисник вказує, що жодна з обставин, яка підлягає доведенню та викладена у обвинувальному акті , не знайшла свого підтвердження, а допитані свідки обвинувачення не підтвердили жодних деталей самої дорожньо-транспортної пригоди.
Що стосується визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 119 808 000 грн. то захисник звертає увагу на те, що максимальний розмір застави не повинен перевищувати 80 прожиткових мінімумів, а судом було визначено заставу у розмірі 36 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є явно непомірним.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково та обрати запобіжний захід у виді особистого зобов'язання , поклавши на нього обов'язок з'являтися за викликом до суду.
В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначив, що протягом усього часу тримання під вартою усі без виключення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу були незмінними, шаблонними та ідентичними, такими ж були всі судові рішення, які абсолютно нічим не відрізнялись, окрім дати ухвалення та дії строку тримання під вартою, в них перераховувались ризики без обґрунтування, без зазначення доказів та мотивів, також сухо констатована неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Також обвинувачений звертає увагу суду на те, що Рішенням ЄСПЛ від 22.01.2026 року у справі «Рідкодубський та інші проти України» (заява №5430 «Олексій Тандир проти України») визнано порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, що полягає у надмірній тривалості його попереднього ув'язнення до ухвалення вироку суду, а також ЄСПЛ встановив порушення п. 4 ст. 5 Конвенції щодо надмірної тривалості судового перегляду правомірності тримання його під вартою, а також п. 5 ст. 5 Конвенції щодо відсутності права на відшкодування, що в цілому свідчить про ігнорування його прав національною судовою системою.
Обвинувачений також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував при постановленні оскаржуваної ухвали і специфічні дефекти, які встановив ЄСПЛ, оцінюючи законність перебування його під вартою весь вказаний період, що безпосередньо становить порушення п. 3 ст. 5 Конвенції.
Це свідчить про те, що протягом усього часу розгляд справи жодного ризику не існувало , а жодне судове рішення щодо тримання його під вартою не відповідають стандартам Конвенції.
Судом також не було враховано і такий специфічний дефект встановлений ЄСПЛ при наданні оцінці тримання його під вартою як неспроможність вивчити можливість застосування інших запобіжних заходів, що свідчить про грубе порушення судом презумпції на користь звільнення, яке є фундаментальним аспектом п. 3 ст. 5 Конвенції.
Що стосується визначеного в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року розміру застави, то він є таким, що суперечить суті права на свободу, закріпленої у ст. 5 Конвенції, а така сума застави є очевидно свавільною, оскільки вона не ґрунтується на жодному дослідженні доходів чи активів обвинуваченого.
Також обвинувачений звертає увагу суду на те, що постановляючи ухвалу всього через 6 днів після того як ЄСПЛ констатував системні порушення у цій справі, місцевий суд фактично вдався до відвертого виклику всій системі захисту прав людини, що базується на Конвенції та порушив ст. 46 Конвенції щодо обов'язкової сили рішення суду.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 без визначення розміру застави.
В обґрунтуванні апеляційної скарги прокурор зазначив, що ухвала суду в частині призначення застави є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, через невідповідність висновків суду встановленим ризикам, передбаченим ст. 177, ст. 178 КК України, оскільки призначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, навіть у великому розмірі, для особи. яка раніше обіймала посаду судді, не може бути ефективним запобіжним засобом. Про наявність ризиків передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить поведінка ОСОБА_9 з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди зі смертельним наслідком, яка знайшла своє підтвердження під час судового розгляду, зокрема, у показах свідків та відеозаписах цих подій. Обвинувачений активно, послідовно та цілеспрямовано намагався уникнути відповідальності за злочин, після вчинення дорожньо-транспортної пригоди заявив співробітникам поліції, і це було зафіксовано за допомогою нагрудної відеокамери про те, що він не керував автомобілем, а був лише пасажиром, хоча інших людей в автомобілі не було, стверджуючи те, що він як пасажир відмовився проходити перевірку на стан сп'яніння за допомогою пристрою «Драгер» на місці пригоди, затягував проходження огляду та освідування на стан сп'яніння у спеціальних медичних закладах, тобто, ОСОБА_9 вживав усіх можливих заходів з метою затягування часу з метою приховування сліди вживання алкоголю.
Також прокурор у своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що суд першої інстанції, обираючи заставу, як альтернативу тримання під вартою, ймовірно керувався рішенням ЄСПЛ щодо тривалості тримання під вартою обвинуваченого, проте ЄСПЛ у своєму рішенні не констатує, що ОСОБА_9 мав бути на волі, а лише те, що держава Україна не змогла достатньо переконливо обґрунтувати у попередніх судових рішеннях, чому саме обрання інших запобіжних заходів було б абсолютно не можливо в його випадку протягом тривалого часу.
Крім того, прокурор також звертає увагу на те, що 17 грудня 2025 року ОСОБА_9 звертався до Київської міської прокуратури із заявою про надання йому звіту з модуля керування системою безпеки автомобіля, який було сформовано судовим експертом у вигляді файлу під час проведення судової інженерно- транспортної експертизи, а тому ОСОБА_9 перевірив та переконався, що його копії, або дублікату в прокуратурі немає. Оскільки модуль керування є ключовим носієм цифрової інформації про параметри руху (швидкість, гальмування) у момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, повернення автомобіля власнику до повного завершення дослідження всіх доказів у суді створює ризики втрати цих даних. Проте, 15 січня 2026 року на адресу суду надійшло клопотання дружини ОСОБА_9 про скасування арешту майна саме із вказаного автомобіля, де встановлено модуль керування системою безпеки автомобіля, тому послідовність дій ОСОБА_9 та його колишньої дружини свідчать про спробу прямого доступу до речового доказу.
До початку апеляційного розгляду від представника потерпілої ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_11 надійшли заперечення на апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , у яких він зазначає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника є необґрунтованими, мають бути залишені без задоволення, натомість апеляційна скарга прокурора є мотивованою , та такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Зазначає, щодо ОСОБА_9 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, а на даний час існує ризик переховування, оскільки, усвідомлюючи реальні перспективи тривалого строку позбавлення волі, у обвинуваченого сформований стійкий мотив уникнути кримінальної відповідальності, до того ж, тяжкість покарання у поєднанні з суспільним резонансом справи значно підвищує ризик переховування. Підкреслює, що упродовж здійснення Святошинським районним судом м. Києва судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_9 останнім вживаються активні дії щодо ухилення від відповідальності, за час розгляду було зірвано близько половини від загальної кількості судових слухань, а обвинувачений в ході судового розгляду заявляв клопотання, які також можуть вказувати на їх фіктивність та на направленість лише на зміну запобіжного заходу та переховування від суду.
Щодо ризику спотворення доказів, впливу на потерпілих, експертів, свідків та перешкоджати кримінальному провадженню то вони продовжують існувати, оскільки обвинувачений відмовлявся назвати працівникам поліції свої анкетні дані, відповісти ким він працює, відмовився проходити перевірку на стан алкогольного сп'яніння за допомогою пристрою «Драгер», відмовився надавати біологічні зразки крові. До того ж обвинувачений ініціював розірвання шлюбу та відчужив на користь дружини усе належне йому майно після заявлення цивільного позову потерпілими, що об'єктивно збігається з можливістю звернення стягнення на спільне майно для забезпечення цивільного позову.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то представник потерпілої зазначає, що обвинувачений неодноразово звертався з необгрунтованими заявами про начебто вчинення головуючим суддею Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, які безпосередньо пов'язані із порядком розгляду кримінального провадження щодо обвинувачених та з метою тиску на головуючого звертався до Вищої ради правосуддя зі скаргами щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тому обвинувачений схильний до вчиненні дій, направлених на втручання у діяльність судді з метою перешкоджання виконанню ним своїх службових обов'язків.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, представників потерпілої, які підтримали апеляційну скаргу представника державного обвинувачення та заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримали апеляційні скарги, подані в інтересах ОСОБА_9 , перевіривши матеріали контрольного судового провадження , колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання його під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,4 ст.177 КПК України.
Проте, висновки суду про продовження існування ризиків, передбачених п.п.2,3 ст.177 КПК України, є необґрунтованими.
Так, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2025 року обвинуваченому ОСОБА_9 був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09.02.2026 року , якою чітко визначено існування на стадії судового розгляду можливостей у обвинуваченого ухилитися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зазначена ухвала залишена без зміни судом апеляційної інстанції.
У оскаржуваній ухвалі від 28.01.2026 року суд визнав також і існування ризиків незаконного впливу обвинуваченого на свідків, експерта, а також можливостей спроб знищення та приховування будь-яких з речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Проте, клопотання прокурора про продовження терміну перебування ОСОБА_9 під вартою, яке було предметом дослідження суду 28.01.2026 року, всупереч вимогам ч.3 ст.199 КПК України, не містять будь-якого викладу обставин, які б свідчили про те, що з'явилися нові ризики, передбачені п.п.2,3 ст.177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою.
Судом першої інстанції в судовому рішенні висновок про те, що станом на час розгляду клопотання прокурора з'явилися нові ризики позапроцесуальної поведінки обвинуваченого, не мотивований.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги захисника про безпідставність визнання судом продовження існування ризиків незаконного впливу обвинуваченого на свідків, експерта, а також можливостей спроб знищення та приховування будь-яких з речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слушними.
Проте, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , оскільки продовжують існувати інші обставини, які виправдовують подальше обмеження права останнього перебувати на волі, передбачені п.п.1,4 ст.177 КПК України, такі як можливості обвинуваченого ухилитися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував також і обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_9 має такий стан здоров'я, який перешкоджає йому перебувати під вартою в умовах СІЗО, провадження за апеляційною скаргою не містить.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність висунутого обвинувачення не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції під час перегляду судового рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого на стадії судового розгляду.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 року констатований факт надмірного тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою ще станом на 10.02.2025 року без визначення альтернативного запобіжного заходу, у тому числі у зв'язку із неспроможністю вивчити можливості застосування інших запобіжних заходів.
Ухвалою суду першої інстанції поряд із продовженням строку тримання під вартою визначений альтернативний запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді застави.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.05.2023 року щодо ОСОБА_9 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, який не змінювався до 28.01.2026 року.
З огляду на тривалість перебування особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення з необережною формою вини щодо наслідків, під вартою, на обов'язковість врахування рішення ЄСПЛ , колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави зможе належним чином забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 .
Посилання апеляційної скарги прокурора на зайняття обвинуваченим ОСОБА_9 суспільно-значимої посади на час кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, на поведінку після ДТП, направлену на уникнення відповідальності, на надходження на розгляд суду у кримінальному провадженні клопотання дружини обвинуваченого про зняття арешту на майно, правильності висновків суду про необхідність визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не спростовують.
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про фактичне невиконання судом першої інстанції рішення ЄСПЛ від 22.01.2026 року є безпідставними, оскільки дане рішення вказівки на вжиття додаткових заходів індивідуального характеру чи вжиття заходів загального характеру, які б виконувалися відповідно до вимог ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європецського суду з прав людини», не містить.
Проте, колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про непомірність визначеного альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 36 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 119 808 000 грн, 00 коп., такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається із змісту ухвали, застосовуючи альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у вищезазначеному розмірі, суд послався на вимоги ч.5 ст.182, ст..183 КПК України.
Колегія суддів погоджується з фактичним висновком місцевого суду про наявність виключного випадку, у якому застава може бути визначена у розмірі, який перевищує встановлений у п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір.
Проте, поза увагою суду залишилися приписи ч.4 ст.182 КПК України, відповідно до яких розмір застави не може бути завідомо непомірним для обвинуваченого.
Визначений судом першої інстанції розмір застави, який у 450 разів перевищує максимальний розмір, передбачений п.2 ч.5 ст.182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні некорупційного тяжкого злочину, на думку колегії суддів, є непомірним для обвинуваченого, оскільки з матеріалів справи не вбачається спроможності ОСОБА_9 для внесення такої суми.
Виходячи із практики ЄСПЛ, призначення застави слугує меті забезпечення явки обвинуваченого , а її розмір має бути реальним і посильним для нього.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги зазначені критерії, вважає на даній стадії судового розгляду прийнятний для обвинуваченого розмір застави у 6000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб , який , у разі її внесення, зможе гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду у частині доцільності подальшого перебування під вартою ОСОБА_9 та у частині визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави , апеляційна скарга не містить.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду підлягає зміні у частині розміру визначеного судом першої інстанції альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Апеляційні скарги обвинуваченого та захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_9 в частині визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави змінити.
Зменшити застосований до ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави до 6000 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 19 968 000 грн.
В іншій частині ухвалу Святошиснького районного суду м. Києва від 28 січня 2026 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: