Справа № 711/2785/25 Номер провадження 22-ц/814/892/26Головуючий у 1-й інстанції Смілянський Є. А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
19 лютого 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року (повний текст рішення складено 22 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, стягнення аліментів та поділ набутого під час шлюбу майна -
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, стягнення аліментів та поділ набутого під час шлюбу майна.
В обґрунтування позову зазначено, що 16 червня 2012 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції.
Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Причинами розірвання шлюбу є протилежні погляди на шлюб та сім'ю і на цьому ґрунті в них часто виникають сварки, свідком яких стає дитина, що негативно впливає на її психічний стан. Сторони справи з 01 квітня 2024 року проживають окремо.
Позивач та відповідач мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на утриманні батька та частково на утриманні відповідача, оскільки відповідач сплачує аліменти в меншій сумі ніж було узгоджено між ними за усною домовленістю.
Також відповідач не сплатила свою частину додаткових витрат на подорожі дитини до Греції та Франції.
Позивач під час шлюбу придбав автомобіль SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, об'ємом двигуна 1586 куб.см., VIN-номер НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 266374,33 грн згідно договору купівлі-продажу від 10 червня 2022 року №7141/2022/3212321. Автомобіль був зареєстрований на відповідача. Зазначений автомобіль був придбаний позивачем за особисті кошти, які він заробив за вклад у розвиток блокчейн-спільноти, за що йому нараховувалися токени, які він вивів на криптовалютну біржу та обміняв в подальшому на гривні. Вказані грошові кошти вважає особистими, які не відносяться до сімейного бюджету, тому прохав визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль.
ОСОБА_1 є батьком малолітньої доньки ОСОБА_3 , яка з 01 квітня 2024 року з власного волевиявлення обрала місце проживання разом з ним за спільною згодою всіх сторін. Переконаний, що донька повинна проживати разом з ним, оскільки він працевлаштований, чудово готує, має право брати лікарняний в разі хвороби дитини. В той же час відповідач працює найманим працівником приватної юридичної особи, постійно зайнята на роботі, тому не може відлучатися з роботи навіть у надзвичайних ситуаціях, що траплялося неодноразово. ОСОБА_4 питаннями виховання, навчання, позакласних занять, відпочинку, лікування дитини займається він.
У зв'язку з вище викладеними обставинами, позивач прохав суд: розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 червня 2012 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №555; визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 квітня 2025 року і до повноліття дитини; допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; визначити право особистої приватної власності ОСОБА_1 на транспортний засіб SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, об'ємом двигуна 1586 куб.см., VIN-номер НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , що був придбаний під час перебування у шлюбі; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Шлюб, зареєстрований 16 червня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 555, - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття; допущено негайне виконання рішення в цій частині у межах суми платежу за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справу в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини закрито в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Повернуто ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання позову про визначення місця проживання дитини в сумі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позову про стягнення аліментів в сумі 1211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову про розірвання шлюбу в сумі 1211,20 грн. В стягненні решти судових витрат на користь відповідача відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року у частині стягнення аліментів та в частині щодо спірного транспортного засобу не погодився позивач та оскаржив його у відповідній частині в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд оскаржуване рішення місцевого суду: у частині часткового задоволення позовної вимоги щодо стягнення аліментів скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття, а також допустити негайне виконання рішення в цій частині у межах суми платежу за один місяць; у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання придбаного під час шлюбу транспортного засобу об'єктом особистої приватної власності скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на транспортний засіб SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, об'ємом двигуна 1586 куб.см., VIN-номер НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , що був придбаний під час перебування у шлюбі; в іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції (щодо задоволення вимог про розірвання шлюбу та закриття провадження в частині вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини) залишити без змін.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи поданої апеляційної скарги
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, судове рішення в оскаржуваній частині є таким, що ухвалено при неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.
Позивач наголошує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надані ним докази щодо необхідності стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку останньої, що відповідало б якнайкращим інтересам дитини та забезпечувало б належний фізичний, духовний та моральний розвиток дочки сторін справи.
ОСОБА_1 зауважує, що відповідач не має інших дітей на утриманні та проживає не в орендованому помешканні, на відміну від позивача з донькою, тобто значних додаткових витрат вона не несе, а тому має змогу сплачувати на користь позивача аліменти у розмірі 1/3 частки від всіх видів отримуваних нею заробітків (доходів).
Зауважено, що учасниками справи попередньо були обумовлені витрати на дитину у вигляді відвідування додаткових секцій та занять, а тому батьки зобов'язані спільно утримувати дитину.
Що ж стосується спірного транспортного засобу, то позивач наполягає, що він був придбаний останнім за його особисті кошти, які він заробив за вклад у розвиток блокчейн-спільноти, за що йому нараховувалися токени, які він вивів на криптовалютну біржу та обміняв в подальшому на гривні.
Також наголошено, що купівлею та обслуговуванням спірного автомобіля займався виключно позивач, який, у тому числі, під час укладення договору купівлі-продажу, був довіреною особою продавця, у результаті чого був позбавлений можливості оформити автомобіль на себе.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 прохала суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року без змін.
Відповідач зазначає, що нею визнається стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, однак позивач намагається за її рахунок покращити своє матеріальне становище, наводячи витрати, які не пов'язані з вихованням дитини (оренда помешкання, обслуговування автомобіля).
Також наголошено, що позивачем не було доведено, що транспортний засіб придбано саме за особисті кошти останнього, що в свою чергу не спростовує презумпцію спільності майна подружжя.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
ОСОБА_1 під час судового засідання підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та прохав її задовольнити з підстав, що у ній наведені.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Павленко М.В., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення апеляційний вимог позивача та прохала оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо меж перегляду рішення суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року у частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини учасниками справи не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції (актовий запис № 555), що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 16 червня 2012 року, серії НОМЕР_3 .
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 18 вересня 2012 року, серії НОМЕР_4 .
Згідно довідки ТОВ «НоваПей» від 15 січня 2025 року, ОСОБА_2 працювала з 19 липня 2016 року до 31 грудня 2024 року на посаді начальника НПФП та за 2024 рік отримала дохід у розмірі 115620,72 грн.
Згідно довідки ТОВ «Нова Пошта» від 13 січня 2025 року, ОСОБА_2 працювала з 20 липня 2016 року до 31 грудня 2024 року на посаді керівника відділення та за 2024 рік отримала дохід у розмірі 298897,16 грн.
Відповідно до довідки про доходи №240 від 12 лютого 2025 року, ОСОБА_1 працює в Департаменті патрульної поліції на посаді старшого юрисконсульта та загальна сума доходу останнього за період з січня 2024 року до грудня 2024 року становить 406143,92 грн.
10 червня 2022 року між ОСОБА_7 , в інтересах якої по дорученню діяв ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №7141/2022/3212321 транспортного засобу, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця транспортний засіб SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, VIN-номер НОМЕР_1 , за домовленість сторін вартість якого складає 266374,33 грн.
Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_5 , власником автомобіля SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, VIN-номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо розміру аліментів
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи подані позивачем до суду першої інстанції докази здійснених ним витрат на утримання дочки, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що зі скан-копій листування у соціальних мережах (т.1 а.с. 37, 51-52, 55), а також копій чеків купівлі продовольчих товарів (т.1, а.с. 67-71) та електронного пристрою з аксесуарами (т.1 а.с. 75) неможливо достовірно встановити факт здійснення ОСОБА_1 їх оплати з метою отримання послуг та купівлі товарів в інтересах спільної сторін справи дитини.
Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, урахувавши матеріальний стан сторін, стан здоров'я дитини, працездатний вік відповідача, відсутність доказів наявності на утриманні останньої інших осіб, а також часткове визнання нею під час розгляду справи місцевим судом позовних вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дочки у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки на відповідача як на матір дочки покладено однаковий з позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, яка проживає разом із батьком.
З огляду на доводи поданої апеляційної скарги колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що закон визначає аліменти саме як кошти, що необхідні та достатні для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону матеріально утримувати дитину до повноліття зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Разом з тим, у випадку підтвердження додаткових витрат на дитину, здійснених позивачем, що викликані особливими обставинами, останній не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом, заявивши вимоги про їх стягнення у порядку статті 185 СК України.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу заявника на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв'язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров'я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій.
Щодо спірного транспортного засобу
Позивач вказує, що транспортний засіб SUZUKI VITARA, 2017 року випуску, чорного кольору, об'ємом двигуна 1586 куб.см., VIN-номер НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , що був придбаний під час перебування у шлюбі, є його особистою приватною власністю, оскільки він був придбаний за його особисті кошти, отримані ним за вклад у розвиток блокчейн-спільноти, за що йому нараховувалися токени, які він вивів на криптовалютну біржу та обміняв в подальшому на гривні.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (частина третя статті 57 СК України).
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (згідно постанов Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
Нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя (відповідно до постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18).
Позивач на підтвердження факту придбання спірного транспортного засобу у період перебування в шлюбі з відповідачем за власні кошти подав до місцевого суду наступні докази: скан-копії листування у соціальних мережах, зокрема спільноти «Crypto Quest», «Global Community Team», «Free TON Influencers», «Everscale Wiki SG Team», «Everscale Community» та інші (т.1 а.с. 82-86), відомості про проведені транзакції, виведення (т.1 а.с. 87-104), копію виписки з рахунку щодо отримання на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 14730,65 грн (т.1, а.с. 114), копію квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій (т.1, а.с. 113), скан-копії листування у соціальних мережах, зокрема, з метою купівлі спірного транспортного засобу (т.1 а.с. 115-121), копії виконаних робіт щодо обслуговування транспортного засобу (т.1 а.с. 123-126, 136-138), копії полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т.1 а.с. 127-135).
Слід зауважити, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити походження грошових коштів, за які було придбано спірний транспортний засіб, зокрема, що вказані кошти були його особистою власністю, оскільки факт перебування останнього в блокчейн-спільнотах, отримання ним токенів, з подальшим їх виведенням, у тому числі й з огляду на відсутність встановлення шляху їх набуття, не є доказом вище вказаного. Крім того, позивачем грошові операції щодо криптовалютних активів було здійснено у липні 2021 року, натомість купівля транспортного засобу відбулася у червні 2022 року.
Що ж стосується доказів введення перемовин щодо придбання, обслуговування автомобіля, а також здійснення його обов'язкового страхування позивачем, то вказане, з урахуванням положень СК України, не є підставою для визнання рухомого об'єкта особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що позивачем не було за допомогою належних, достатніх та достовірних доказів спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, а тому підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані заявником докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року в частині стягнення аліментів та спірного транспортного засобу - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року в частині стягнення аліментів та спірного транспортного засобу - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2026 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко