Житомирський апеляційний суд
Справа №277/1353/24 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.
Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М.
24 лютого 2026 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 277/1353/24 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Барбона Павла Олександровича до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Балицького Тараса Миколайовича на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. у селищі Ємільчине,
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Барбон П.О. звернувся з даним позовом, в якому просив визнати право спільної сумісної власності на виплачені від діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» (далі ПСП «Восток-Запад») за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8 625 832,80 грн.
Представник позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 16 липня 2011 року ОСОБА_1 з відповідачем зареєструвала шлюб, який було розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17 жовтня 2023 року.
Під час шлюбу ними було набуто спільне майно, яке складається із:
- двох машино-місць № НОМЕР_1 та №140 паркінг 35, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та 140 загальна площа 19,3 кв.м., 19,2 кв.м. літера А1, поверх - підвал, право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номери запису про право власності 48180494, 481801604 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна: 2575681580000 та 2575700080000 відповідно;
- нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 загальна площа 23,5 кв.м, та 25,8 кв.м літера А2, поверх - цоколь, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 50496471, 50494120 від 30 травня 2023 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2743884980000 та 2743787080000 відповідно;
- нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 21,4 кв.м, літера Б1, поверх - цоколь, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 50498570 від 30 травня 2023 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2743956980000;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа 70,3 кв.м., Літера - А, поверх - 2, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номер запису про право власності 48180343 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 255728328000;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 92,0 кв.м., Літера - А, поверх - 2, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 листопада 2022 року, номер запису про право власності 48470104 від 18 листопада 2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2567730980000;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , загальна площа 75,5 кв.м., Літера - А, поверх - II, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 листопада 2022 року, номер запису про право власності 48470318 від 18 листопада 2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2582034780000;
- трикімнатної квартири, що розташована на 24 поверсі житлового будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_7 , загальна площа 136,2 кв.м, житлова площа 86,7 кв.м., право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номер запису про право власності 48180142 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2542037180000.
26 жовтня 2023 року позивачка та відповідач поділили спільне майно за взаємною згодою, що підтверджується договором про поділ майна подружжя.
Але вже після поділу спільного майна подружжя позивачці стало відомо, що відповідач приховав від неї суму дивідендів у розмірі 17 251 665,60 грн, які йому було нараховано та виплачено ПСП «Восток-Запад».
Представник вказував, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 став єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником ПСП «Восток-Запад», розмір частки відповідача у статутному капіталі товариства складав 100%, а внесок у грошовому еквіваленті становив 100 000 грн. Вказані кошти були внесені до статутного капіталу приватного підприємства у період перебування сторін у шлюбі та зі спільних коштів подружжя.
Виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства, що залишається після сплати всіх податків, відрахувань та інших обов'язкових платежів.
При поділі майна подружжя, не учасник товариства має претендувати на виплачені дивіденди, тобто фактично отриманий іншим із подружжя дохід від діяльності товариства.
07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 відчужив належні йому корпоративні права іншим особам та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад», при цьому йому були нараховані та виплачені дивіденди.
Враховуючи викладене, Позивачка має право на половину виплачених та фактично отриманих Відповідачем дивідендів - доходу від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік.
13 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Береговий І.В. подав зустрічну позовну заяву (том 2 а.с.1-20), в якій просив визнати дивіденди, виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад», за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік, ОСОБА_2 у формі готової сільськогосподарської продукції у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року) загальною вартістю 17 251 665,60 грн особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Зустрічна позовна заява мотивувалась тим, що дійсно ОСОБА_2 з 16 липня 2011 року перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17 жовтня 2023 року.
Під час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність вищезгадане нерухоме майно, яке вони поділили у добровільному порядку, уклавши договір про поділ майна, в якому визначили все майно, яке вони вважають спільним сумісним майном.
Представник вказував, що 27 березня 2003 року було створено ПСП «Восток-Запад». 12 березня 2004 року ОСОБА_2 став засновником та власником вказаного підприємства. 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад».
Таким чином, він був засновником та власником ПСП «Восток-Запад» з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року, а тому вказане підприємство до його відчуження було його особистою приватною власністю.
За період з 15 березня 2004 року по 29 вересня 2022 року статутний капітал ПСП «Восток-Запад» складав 0,00 грн, тобто не поповнювався за рахунок грошових коштів та іншого майна ОСОБА_2 , як засновником та власником.
Зазначав, що рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100 000 грн. Дані кошти у повному обсязі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30 вересня 2022 року особисто ОСОБА_2 за рахунок власних коштів, які він отримав 30 листопада 2021 року від продажу квартири АДРЕСА_8 , що перебувала у нього на праві приватної власності.
Представник звертав увагу, що на момент спільного проживання однією сім'єю сторони мали окремо сімейний бюджет, який формувався за рахунок отримання заробітної плати, яку кожен отримував за місцем роботи. Кожен із подружжя мав свій власний бюджет за рахунок прибутку від власного бізнесу, який був у сторін.
ОСОБА_1 не мала жодного відношення ні до управління ПСП «Восток-Запад», а ні до його розвитку, як бізнесу в цілому, а тому не мала жодних прав на отримання дивідендів, як прибутку від діяльності цього підприємства, оскільки воно цілком було в особистій приватній власності ОСОБА_2 .
Крім того, з 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 почала здійснювати підприємницьку діяльність, як фізична особа - підприємець, отримувала дохід від вказаної діяльності.
На момент розподілу спільного майна, набутого під час шлюбу, сторони кожен окремо мали свій бізнес та особисті приватні кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а тому ні бізнес, ні доходи (дивіденди) від цього бізнесу не були включені до складу спільного сумісного майна, яке було поділено подружжям у договірному порядку.
Представник відповідача звертає увагу на те, що дивіденди були виплачені ОСОБА_2 саме як прибуток від діяльності підприємства за 2021 рік, тобто до збільшення статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» на загальну суму 100 000 грн, яке було здійснене 30 вересня 2022 року.
Отже, спірні дивіденди є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягають розподілу, як спільне майно подружжя.
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено.
Заходи забезпечення позову, у виді накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер: 1821785800:06:000:0654, площею: 1.7918 га (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2472314418217), вжиті ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2024 року - скасовано.
У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - адвокат Балицький Т.М. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову - відмовити. Також просив вирішити питання судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник зазначає, що ключовим в контексті доказування під час судового розгляду даної справи є факт наявності режиму спільного сумісного майна подружжя виплачених ОСОБА_2 дивідентів від діяльності ПСП «Восток-Запад», за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у розмірі 17 251 665,60 грн.
Вказував, що суд першої інстанції проігнорував ключовий факт, зокрема те, що нарахування та виплата дивідендів відбулися у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Виплата мала місце 07 жовтня 2022 року, тоді як шлюб було розірвано рішенням суду лише 17 жовтня 2023 року, більше ніж через рік.
Таким чином, на момент отримання ОСОБА_2 дивідендів, сторони були подружжям та перебували в офіційному шлюбі, що згідно положень Сімейного кодексу України є достатньою підставою для визнання цих дивідендів спільною сумісною власністю.
Аргументи ОСОБА_2 про те, що внесок у розмірі 100 000 грн до статутного капіталу підприємства було здійснено у вересні 2022 року за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, що перебувала у його особистій власності, є необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами. Останній не надав жодного документального підтвердження використання саме цих коштів для внесення капіталу. Якби навіть ці кошти і були використані, то це не впливає на правовий режим доходу у вигляді дивідендів, які були отримані за результатами прибутку 2021 року, тобто за період, коли внесення капіталу ще не відбулося.
Представник звертає увагу, що ПСП «Восток-Запад» функціонувало як прибуткове підприємство у період шлюбу сторін. ОСОБА_2 отримував прибуток у вигляді дивідендів саме внаслідок діяльності цього підприємства протягом 2021 року. Визначальним є саме час виникнення доходу, а не час створення або набуття підприємства.
У суді першої інстанції ОСОБА_1 було надано аргументовану позицію щодо режиму спільного майна та зазначено, що факт нарахування дивідендів був прихований ОСОБА_2 під час укладення договору про поділ майна подружжя від 26 жовтня 2023 року. У цьому договорі сторони за взаємною згодою поділили об'єкти нерухомості, які були чітко зазначені та оцінені. Жодної згадки про доходи від ПСП «Восток-Запад» або про виключення корпоративних прибутків із режиму спільної власності в документі немає. Відповідно, відсутні підстави вважати, що сторони в рамках цього договору свідомо відмовились від розгляду питання про поділ дивідендів.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що ПСП «Восток-Запад» протягом усього періоду шлюбу не поповнювалося коштами подружжя або не функціонувало завдяки спільній участі сторін. Навіть якщо відповідач був одноосібним учасником підприємства, це не звільняє його від обов'язку ділитися прибутком, отриманим під час шлюбу.
Наявність особистого бізнесу чи його юридична форма не позбавляє другого з подружжя права на частку у доході, що виник у період шлюбу. Суд першої інстанції ототожнив формальну належність корпоративних прав з правом виключної власності на доходи, чим порушив системний підхід до застосування положень Сімейного кодексу та принципу рівності подружжя у правах на майно, здобуте під час шлюбу.
У поданому відзиві, представник ОСОБА_2 - адвокат Береговий І.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що дивіденди виплачені ОСОБА_2 , як дохід від діяльності ПСП «Восток-Запад», за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у негрошовій формі, наявною готовою сільськогосподарською продукцією, є його особистою приватною власністю, що і стало підставою для задоволення його зустрічного позову та самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову.
У відповіді на відзив, представник ОСОБА_1 - адвокат Балицький Т.М. зазначає, що дивіденди є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виплачені на користь ОСОБА_2 то половина їх вартості підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 і саме такий спосіб захисту є ефективним, так як не потребує додаткового звернення до суду за відновленням порушеного права.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін і надав пояснення, які відповідають доводам поданого ним відзиву на апеляційну скаргу.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дивіденди виплачені ОСОБА_2 від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією на загальну суму 17 251 665,60 грн є його особистою приватною власністю.
Суд мотивував такий висновок тим, що ОСОБА_2 отримав ці дивіденти внаслідок діяльності підприємства, яке належало йому на праві приватної власності, статутний капітал підприємства було збільшено до отримання ним дивідендів. Тому це є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.
Судом установлено, що 16 липня 2011 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (том 1 а.с.21).
17 жовтня 2023 року у справі №277/1234/23 за рішенням Ємільчинського районного суду даний шлюб було розірвано (том 1 а.с.25-27).
26 жовтня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ майна подружжя, згідно пункту 1 якого вони дійшли взаємної згоди про поділ спільного сумісного майна, набутого в зареєстрованому шлюбі, яке складається із:
- двох машино-місць № НОМЕР_1 та № 140 паркінг 35, що розташовані за адресою: АДРЕСА_9 , гараж НОМЕР_1 та АДРЕСА_10 ;
- двох нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_11 , приміщення 377 та АДРЕСА_12 ;
- нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_13 ;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ;
- групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 ;
- трикімнатної квартири, що розташована на 24 поверсі житлового будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_7 .
Відповідно до пункту 3 договору вказане в пункті 1 договору майно розподілено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з переходом визначеного ними майна в особисту приватну власність кожного (том 1 а.с.28-35).
Також установлено, що ПСП «Восток-Запад» (нова редакція статуту від 05 травня 2003 року) створене за рішенням засновника підприємства від 27 березня 2003 року та згідно із Законом України «Про підприємництво» та Законом України «Про підприємства в Україні», засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_4 (том 2 а.с.26-47).
Згідно рішення № 1 від 12 березня 2004 року «Про зміну засновника та власника ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_4 прийняв рішення змінити власника та засновника ПСП «Восток-Запад» шляхом внесення змін до Статуту, а саме викласти пункт 1.2 Статуту в новій редакції: «Засновником та власником Підприємства є громадянин України ОСОБА_2 » (том 2 а.с.48).
Відповідно до рішення № 1 від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 , який є єдиним власником ПСП «Восток-Запад», прийняв наступні рішення: затвердити фінансову звітність підприємства за 2021 рік з валютою балансу 245275 тис. грн та чистий прибуток, визначений у Звіті про фінансові результати за 2021 рік - 80965 тис. грн, а також затвердити звіт про рух грошових коштів (за прямим методом) за 2021 рік, звіт про власний капітал за 2021 рік, примітки до фінансової звітності; направити частину чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн на виплату дивідендів ОСОБА_2 (з урахуванням належних до сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору), решту чистого прибутку залишити у розпорядженні підприємства; здійснити виплату дивідендів власнику Підприємства ОСОБА_2 за 2021 рік за рахунок виплати частини чистого прибутку Підприємства на суму 17 251 665,60 грн у не грошовій формі наявною у Підприємства готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці та 1000 тон сої; сплатити дивіденди ОСОБА_2 шляхом передачі сільськогосподарської продукції за актом (актами) приймання-передачі 07 жовтня 2022 року (том 2 а.с.87-88).
Із матеріалів справи також слідує, що 07 жовтня 2022 року директором ПСП «Восток-Запад» видано наказ № 19 про направлення частини чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн на виплату дивідендів ОСОБА_2 у не грошовій формі та пов'язаних з такою виплатою дивідендів податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме: - вартість готової продукції, що передається ОСОБА_2 в якості виплати дивідендів у не грошовій формі - 17 251 665,60 грн; - податок з доходів фізичних осіб 9% - 1 706 208,53 грн; - військовий збір 1,5% - 2 58 774,98 грн. Виплатити дивіденди у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої (том 2 а.с.91).
Актом приймання-передачі дивідендів в натуральній формі від 07 жовтня 2022 року стверджується, що підприємство на підставі рішення учасника (власника) Підприємства № 1 від 07 жовтня 2022 року передало, а власник прийняв сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої на загальну суму 17 251 665,60 грн (том 2 а.с.93).
Як убачається із повідомлень директора ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_5 від 04 листопада 2024 року, згідно Статуту підприємства статутний капітал ПСП «Восток-Запад» в період з 15 березня 2004 року по 19 березня 2022 року складав 0,00 грн. Рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100 000 грн. Дані кошти в повному розмірі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30 вересня 2022 року ОСОБА_2 ; одноосібним власником підприємства в період з 15 березня 2004 року по 07 жовтня 2022 року був ОСОБА_2 (том 2 а.с.99, 100).
Відповідно до Статуту ПСП «Восток-Запад» (нова редакція), який затверджений рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року, ПСП «Восток-Запад» продовжує свою діяльність. Учасником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , який продовжує свою діяльність шляхом надання свого майна, фінансового та інтелектуального капіталу, підприємницької ініціативи для систематичного одержання прибутку. За організаційно-правовою формою підприємство є приватним підприємством.
Згідно пункту 1.4 Статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, вступати в зобов'язання, бути позивачем і відповідачем в судах.
Пунктом 7.1 Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності підприємства створюється статутний капітал у розмірі 100 000 грн. Частка учасника у статутному капіталі підприємства становить 100 000 грн, що становить 100% розміру статутного капіталу (том 2 а.с.52-74).
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 12 березня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України).
Рішенням Конституційного суду № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012, яким Конституційний Суд надав офіційне тлумачення статті 61 Сімейного кодексу України, та дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Тобто з моменту внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад», (30 вересня 2022 року) останнє набуло статусу спільного майна подружжя, з відповідними правовими наслідками.
Згідно статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Пленум Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначив у п.22, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до підпункту "а" підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні.
Згідно абзацу 1 підпункту 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 мала право виключно на частку ПСП «Восток-Запад» та/або компенсацію вартості частки, з моменту збільшення статутного капіталу за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим, оскільки вона мала право як на частку та/або компенсацію її вартості при продажу так і на доходи отримані та виплачені ОСОБА_2 від ПСП «Восток-Запад».
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження.
Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2389/23 щодо способу правильності обраного способу захисту викладена наступна правова позиція: «» … Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі N 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі N 9901/381/20 (пункти 1, 43 - 47), від 26 жовтня 2021 року у справі N 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі N 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі N 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі N 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі N 233/4365/18 (пункт 31)].
Таким чином, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі N 904/5726/19).
Оскільки дохід у вигляді дивідендів від спільного (на момент виплати) майна був виплачений ОСОБА_2 , то відповідно, ОСОБА_1 має право на рівну частку від виплачених дивідендів.
Колегія суддів також зазначає, що факт приховання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 відомостей про отримання ним дивідентів від господарської діяльності підприємства свідчить про недобросовісність сторони під час виконання сімейно-правових обов'язків. При укладанні Договору про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 не повідомив позивачку про отриманий ним дохід у вигляді сільськогосподарської продукції, внаслідок чого було порушено принцип рівності та справедливості у правовідносинах сторін.
Отже, рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Щодо вимог позовної заяви ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України «Про господарські товариства» (далі Закон № 1576-XII) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Таким чином, при розгляді даної справи необхідно керуватися, серед іншого, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про господарські товариства» Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України).
Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.
Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції).
У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал господарського товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 12 березня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди).
Судом установлено, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 30 вересня 2022 року вніс кошти в розмірі 100 000 грн в статутний капітал підприємства.
07 жовтня 2022 року він відчужив свої корпоративні права, вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад». Після цього ОСОБА_2 отримав сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів за 2021 рік.
Отже, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за кошти спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
Зважаючи на те, що отримані ОСОБА_2 дивіденди від діяльності належного йому на праві приватної власності підприємства визнано спільною власністю подружжя, колегія суддів вважає, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні його зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Отже, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 15 140,00 грн та 22 710,00 грн за подання апеляційної скарги, а всього - 37 850,00 грн.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Балицького Тараса Миколайовича задовольнити.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов представника ОСОБА_1 - адвоката Барбона Павла Олександровича задовольнити.
Визнати спільною сумісної власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплачені від діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» (ідентифікаційний код юридичної особи 32187750) за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденти ОСОБА_2 у розмірі 17 251 665, 80 грн ( РНКПП 23424167 98).
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідентів у розмірі 8 625 832,80 грн (вісім мільйонів шістсот двадцять п'ять тисяч вісімсот тридцять дві гривні вісімдесят копійок).
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 15 140,00 грн та 22 710,00 грн за подання апеляційної скарги, а всього - 37 850,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 26 лютого 2026 року.