Провадження № 22-ц/803/1003/26 Справа № 2-5147/2010 Суддя у 1-й інстанції - Мороз В.П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
25 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року, -
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року відновлено втрачене судове провадження № 2-5147/2010 за позовом позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в частині заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року, яким закінчено розгляд справи (а.с.50-51).
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 28 грудня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 117 484,54 грн. грн., судовий збір у розмірі 1174,85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120, 00 грн., а всього 118 779,39 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акцент - Банк", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 200,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" суму у розмірі 1 950,00 грн. за надання юридичних послуг та витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 14 липня 2025 року залишено без задоволення заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі № 2-5147/10 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.134).
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, оскільки він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 2002 року.
Також, зазначає, що суд не повідомив його про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим він не зміг заперечувати проти заявлених позовних вимог та, відповідно, заявити про непідсудність даного спору Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська.
Вказує й на те, що заявлені позовні вимоги недоведені належними та допустимим доказами, а рішення суду ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки в рішенні суду відсутній розрахунок неустойки, пені та відсотків по кредитному договору (а.с.138-142).
До суду апеляційної інстанції 25.02.2026 року надійшла заява від представника Банку Провоторова Ю.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що Банк не отримував копію апеляційної скарги.
Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення заяви, оскільки матеріали справи містять докази щодо належного повідомлення Банку про день та час розгляду справи та отримання копії апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, задовольнивши апеляційну скаргу.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до Кредитного договору № б/н від 20.04.2006 року Відповідач-2 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування ним.
У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем умов зазначеного кредитного договору заборгованість за ним станом на 09.12.2010 р. Склала 14777.93 [Долар США] , що за курсом 7.95 відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/ 477 від 8 грудня 2010 року складає 117484.54 грн.
Зобов?язання Позичальника, що випливали зі згаданого кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з ПАТ "А-Банк" договором поруки № 167 від 20.10.2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції виходив, з їх обґрунтованості та доведеності.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за його відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце засідання суду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалено судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, питання щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи перевіряється відповідно до положень такого кодексу.
Згідно ст. 158 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 76 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Як встановлено матеріалами справи, цивільна справа №2-5147/2010 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості знищена за закінченням терміну зберігання та ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2025 року відновлено втрачене судове провадження лише в частині заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року, яким закінчено розгляд справи.
При цьому, у вказаному рішенні суду встановлено, що відповідачі в судові засідання у справі не з'являлися, про час і місце їх проведення повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, оскільки в відновлених матеріалах справи відсутні такі відомості та до апеляційної скарги таких доказів не надано.
У статті 378 ЦПК України визначено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилається, що справа розглянута з порушенням правил підсудності, оскільки він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 2002 року.
Разом з тим, колегією суддів не встановлено достовірних доказів того, що відповідач ОСОБА_1 не був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи та з поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що цей спір не був підсудний Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 753/6745/17 (провадження № 61-10424св20) зроблено висновок про те, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 , вказує, що заявлені позовні вимоги недоведені належними та допустимим доказами, а рішення суду ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки в рішенні суду відсутній розрахунок неустойки, пені та відсотків по кредитному договору.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
У відновлених матеріалах цивільної справи відсутня позовна заява, кредитний договір, договір поруки, а також відсутній розрахунок заборгованості, який би містив відомості про нарахування неустойки, пені та відсотків по кредитному договору.
Відсутні такі відомості й в оскаржуваному рішенні суду, позивач фактично ухилився від обов'язку доведення заявлених позовних вимог та встановлення обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим колегія суддів не може вважати встановленим, що заявлена сума заборгованості у розмірі 117 484,54 грн. нарахована у відповідності до умов договору та чинного законодавства.
Отже, позивач мав належними та допустимими доказами довести, що заявлена сума заборгованості у розмірі 117 484,54 грн. нарахована у відповідності до умов договору та чинного законодавства.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України у випадку коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає відшкодуванню у розмірі 1 762,26 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 06 червня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762,26 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року.
Судді: