Провадження № 22-ц/803/3552/26 Справа № 172/1664/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
25 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №172/1664/24 за позовом ОСОБА_1 до Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кернична Марія Василівна про визнання права власності, за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничної Марії Василівни на окрему ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Битяка І.Г., -
В провадженні Васильківського районного суду Дніпропетровської області перебувала цивільна справа №172/1664/24 за позовом ОСОБА_1 до Попаснянської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кернична М.В. про визнання права власності, яка розглянута судом 17 грудня 2025 року з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судовим рішенням встановлено, що мати позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Попасна, Луганської області.
З 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою і її фактичне місце перебування зареєстроване по АДРЕСА_1 .
24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення на територію України, що супроводжувалося збройною агресією, тимчасовою окупацією населених пунктів, зокрема, Луганської області, захопленням та руйнуванням приміщень, у тому числі, державних установ та організацій.
У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничної М.В. із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі спадкової справи після смерті ОСОБА_2 за номером у нотаріуса 7.
Постановою приватного нотаріуса Керничної М.В. від 05 грудня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_3 після смерті ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що спадкова справа заведена в умовах воєнного часу не за місцем відкриття спадщини і нотаріус, який її завів позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину.
Крім цього, приватний нотаріус Кернична М.В. своєю постановою від 22 листопада 2024 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане нерухоме майно у зв'язку з тим, що відсутні документи власності на нерухоме майно і нотаріус позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину.
Однак в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2022 року про зареєстроване за ОСОБА_2 нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності та є предметом спору.
Відмовивши позивачці у видачі свідоцтва про право на спадкування після смерті матері з наведених вище підстав приватний нотаріус Кернична М.В. порушила «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджений наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року (Порядок) до якого наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату» №1118/5 від 11 березня 2022 року та який набув чинності 19 березня 2022 року внесено зміни щодо правил заведення спадкових справ в умовах воєнного або надзвичайного стану. Згідно підпункту 2.1 пункту 2 розділу 10 глави ІІ вказаного Порядку в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини. Відповідні зміни внесено й до інших законодавчих актів.
Окремою ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року постановлено надіслати Міністерству юстиції України та Нотаріальній палаті України окрему ухвалу з метою проведення перевірки та вжиття заходів для притягнення до відповідальності приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничну М.В. за фактом незаконної відмови у вчиненні нотаріальних дій за зверненням ОСОБА_1 відповідно до постанов від 05 грудня 2022 року та від 22 листопада 2024 року у спадковій справі, заведеній після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Не погодившись з таким судовим рішенням першої інстанції, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кернична М.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає дане судове рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки вона постановлена в результаті неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу суду послався на ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» та п.п.2.1 п.2 р.10 Гл.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, дійшов висновку, що нотаріус безпідставно проігнорувала факт реєстрації права власності на нерухоме майно, яке входить до спадкової маси у відповідному реєстрі. Однак такий висновок суду не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з наведеними судом нормами матеріального права, а зроблений без правового аналізу та належного мотивування, що свідчить про істотне порушення норм процесуального права щодо обґрунтованості судового рішення.
Вказує, що суд першої інстанції фактично застосував норми, які не регулюють спірні правовідносини, оскільки зазначений підпункт визначає виключно порядок відкриття та заведення спадкової справи, а не підстави та умови видачі свідоцтва про право на спадщину.
Зауважує, що факт заведення нею спадкової справи 29 квітня 2022 року судом не заперечується, що унеможливлює застосування вказаних норм як правової підстави для висновку про незаконність дій нотаріуса.
Звертає увагу, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт, вимоги якого порушено і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства, або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді є неприпустимим.
Зазначає, що зі змісту оскаржуваної ухвали суду не вбачається жодної конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акту, який було порушено приватним нотаріусом Керничною М.В.
Вважає, що висновки суду першої інстанції мають виключно оціночний характер, не ґрунтується на належних та допустимих доказах порушення нотаріусом вимог законодавства, побудовані виключно на внутрішньому переконанні судді.
Зауважує, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу суду, вийшов за межі предмету судового розгляду, оскільки оскарження постанов нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії здійснюється в порядку адміністративного судочинства, а не в межах цивільної справи.
Постановлення окремої ухвали свідчить про недопустиме втручання суду в межі дискреційних повноважень виконавчого органу влади.
У зв'язку з чим просила окрему ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року скасувати.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Постановляючи окрему ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Кернична М.В. двічі безпідставно відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, чим грубо порушила гарантовані права особи, змусивши останню звернутись з позовом до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Інститут окремої ухвали закріплений у ст.262 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню (частина п'ята, шоста статті 262 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 лютого 2019 року у справі №800/500/16 (провадження №11-1156заі18) аналізувала приписи статті 262 ЦПК України та виснувала, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
У постанові від 25 червня 2025 року у справі №873/223/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував, що окремі ухвали є засобом зміцнення законності та правопорядку, сприяють усуненню недоліків у діяльності державних органів, громадських організацій і посадових осіб, запобігають вчиненню злочинів та інших правопорушень, впливають на формування у громадян поваги до права та становлять важливу частину діяльності судів.
Відтак окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників. Вона може бути постановлена, лише якщо під час саме судового розгляду конкретної справи було встановлене відповідне правопорушення. Суд не здійснює юридичну кваліфікацію правопорушення, хоча в окремій ухвалі може зазначити, елементи якого складу правопорушення потрібно перевірити.
Ураховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі №160/980/24, від 25 січня 2019 року у справі №822/1832/18 тощо).
Колегія суддів в повній мірі погоджується з наведеними вище висновками та зазначає, що за своєю правовою природою окрема ухвала суду є особливим видом судового рішення, за допомогою якого реалізується процесуальний механізм фіксації судом виявлених під час судового розгляду справи порушень закону (законодавства) чи недоліків у діяльності відповідних суб'єктів з метою доведення їх до відома уповноважених органів задля їх усунення та недопущення в майбутньому.
Особливістю окремої ухвали є те, що безпосередньо внаслідок її постановлення не вирішується спір або пов'язані з його вирішенням процесуальні питання. Суду надано право спрямувати дію окремої ухвали не лише на учасників справи. Її дія може бути поширена на будь-яких інших осіб, стосовно яких під час вирішення спору було виявлено порушення законодавства чи інші недоліки їх діяльності. Метою застосування такого засобу судового реагування є усунення недоліків у правозастосовчій діяльності, попередження та припинення порушень з боку державних органів та інших осіб, припинення зловживання процесуальними правами сторонами у справі тощо. Вирішення означених питань судом, насамперед, спрямоване на забезпечення принципу законності як складової частини принципу верховенства права.
Таким чином, окрема ухвала є особливим видом судового рішення, яке хоча й постановлене під час судового розгляду конкретної справи, але безпосередньо не стосується вирішення судового спору в ній та не впливає на кінцевий результат його вирішення. У такій ситуації окрема ухвала впливає на суспільні відносини автономно від судового рішення, яким вирішено спір, і не завжди стосується прав, обов'язків чи інтересів учасників цього спору.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Частина перша статті 6 Конвенції встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
В абзаці дев'ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/201 Конституційний Суд України вказав, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
Судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод. Право на судовий захист не є абсолютним, однак держава має забезпечити доступ до правосуддя в такий спосіб або такою мірою, щоб саму суть цього права не було порушено. Такий висновок викладено Конституційним Судом України в абзаці першому підпункту 7.2 пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021.
Отже, право на судовий захист, складовими якого є право на апеляційне та касаційне (у визначених законом випадках) оскарження судового рішення, нерозривно пов'язане зі спрямованістю на захист та відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів особи. Це узгоджується з приписами частини першої статті 4 ЦПК України.
У свою чергу, для окремої ухвали як для особливого виду судових рішень встановлюється спеціальне правило, згідно з яким правом на її оскарження наділені тільки особи, яких вона стосується. З огляду на особливу правову природу окремої ухвали як судового акта законодавець застеріг, що сам факт участі особи у справі та наділення її статусом учасника справи у розумінні приписів статті 48 ЦПК України не надає їй автоматичного права на оскарження окремої ухвали, постановленої судом під час розгляду справи. Таким правом наділені саме ті особи (учасники справи або особи, які не брали участі у справі), для яких окрема ухвала породжує юридично значущі наслідки та безпосередньо впливає або може вплинути на їх права, свободи та/або інтереси. Виправданість такого підходу зумовлена тим, що здійснення апеляційного (касаційного) перегляду судового рішення має на меті виправлення судової помилки задля захисту прав і законних інтересів конкретної особи, але не слугує засобом загального контролю над судовими рішеннями. Відсутність впливу окремої ухвали на права, свободи та/або інтереси відповідного учасника справи перетворює оскарження такої ухвали на формальний процесуальний інструмент та суперечить меті постановлення судом окремої ухвали.
Та обставина, що окрема ухвала безпосередньо не стосується вирішення судового спору та не впливає на кінцевий результат його вирішення, не дає підстав для розширювального тлумачення приписів частини дев'ятої статті 262 ЦПК України та надання права учасникам справи на оскарження такої ухвали в усіх випадках безвідносно до того, чи вона їх стосується.
Тобто частина дев'ята статті 262 ЦПК України передбачає норму прямої дії, яка закріплює загальне право на оскарження окремої ухвали лише особами, яких вона стосується, та позбавляє права оскаржити таку окрему ухвалу особам, питання щодо прав, свобод, інтересів та/або обов'язків яких не вирішувалося такою окремою ухвалою.
За обставинами справи, що розглядається, постановою приватного нотаріуса Керничної М.В. від 05 грудня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_3 після смерті ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що спадкова справа заведена в умовах воєнного часу не за місцем відкриття спадщини і нотаріус, який її завів позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину.
Крім цього, під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_1 , приватний нотаріус Кернична М.В. своєю постановою від 22 листопада 2024 року відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане нерухоме майно у зв'язку з тим, що відсутні документи про право власності на нерухоме майно і нотаріус позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину.
Колегія суддів зазначає, що ст.49 ЗУ «Про нотаріат» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальних дій, зокрема, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Однак в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2022 року про зареєстроване за ОСОБА_2 нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності та є предметом спору.
Із аналізу ст.49 ЗУ «Про нотаріат», який є спеціальним законом, який регулює діяльність приватних нотаріусів, вбачається, що нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Як вбачається із постанови приватного нотаріуса Керничної М.В. від 05 грудня 2022 року, наявної в матеріалах справи, враховуючи законодавство, чинне у період виникнення спірних правовідносин, підстава у відмові у вчиненні нотаріальної дії, як те, що спадкова справа заведена в умовах воєнного часу - не за місцем відкриття спадщини і нотаріус, який її завів позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, не ґрунтується на вимогах закону, тобто є такою, що вчинена безпідставно.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками Васильківського районного суду Дніпропетровської області викладеними у оскаржуваній окремій ухвалі від 17 грудня 2025 року, оскільки зміст означеної окремої ухвали чітко вказує на те, що вона стосується оцінки дій, вчинених приватним нотаріусом Керничної М.В.
Реакція суду на виявлені ним під час судового розгляду справи, на його переконання, порушення знайшла своє відображення у висновку про направлення окремої ухвали до Міністерства юстиції України та Нотаріальної палати України для вжиття відповідних дисциплінарних заходів.
Відтак можливим наслідком постановлення спірної окремої ухвали може бути можливе притягнення до відповідальності приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничної М.В. за фактом незаконної відмови у вчиненні нотаріальних дій за зверненням ОСОБА_1 постановами від 05 грудня 2022 року та від 22 листопада 2024 року у спадковій справі, заведеній після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 і за результатами відповідної перевірки.
При цьому колегія суддів зазначає, що викладені в окремій ухвалі суду обставини не є преюдиційними для уповноваженого органу, адже Міністерство юстиції України та Нотаріальна палата України може притягнути приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничну М.В до дисциплінарної відповідальності за наслідками розгляду зазначених в окремій ухвалі суду від 17 грудня 2025 року обставин, лише після їх перевірки та за умови їх підтвердження у дисциплінарному провадженні, та за наявності відповідних правових підстав.
Доводи апеляційної скарги, що оскарження постанов нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії здійснюється в порядку адміністративного судочинства, а не в межах цивільної справи колегією суддів відхиляються, оскільки окрема ухвала є особливим видом судового рішення, яке хоча й постановлене під час судового розгляду конкретної справи, але безпосередньо не стосується вирішення судового спору в ній та не впливає на кінцевий результат його вирішення. У такій ситуації окрема ухвала впливає на суспільні відносини автономно від судового рішення, яким вирішено спір, і не стосується прав, обов'язків чи інтересів учасників цього спору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтовані висновки суду першої інстанції, які відповідають правовим висновкам Верховного суду з приводу вказаного питання, та зводяться лише до незгоди заявника з висновками суду та переоцінки доказів.
Разом з тим, колегія суддів зауважує про те, що оцінка доказів є виключно прерогативою суду, а переоцінка доказів учасниками справи чинним законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при постановленні оскарженої ухвали судом першої інстанції були додержані норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування окремої ухвали Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Керничної Марії Василівни на Окрему ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року - залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 25.02.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв