Справа № 758/5072/25
(ЗАОЧНЕ)
16 січня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сідько І.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна,
У квітні 2025 року Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 933 кв.м включено до переліку майна, що передається у комунальну власність територіальної громади Подільського району міста Києва.
Надалі, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_1 загальною площею 933 кв.м.
В подальшому, розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 № 50 «Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування», житловий будинок загальною площею 933 кв.м по АДРЕСА_1 передано на баланс та закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва».
Водночас, згідно із листом Подільської районної в місті державної адміністрації від 16.02.2024 на виконання рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 270/9758 «Про питання, пов?язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва»
27.02.2018 поданий пакет документів до Центру надання адміністративних послуг з метою реєстрації права власності на нежитлові приміщення загальною площею 564,6 кв. по АДРЕСА_2 .
Однак, рішенням від 03.03.2018 № 39982613 отримано відмову у зв?язку із тим, що право власності на вказаний об?єкт вже зареєстровано. На повторне звернення комунального підприємства до Центру надання адміністративних послуг, поданого 20.08.2018, щодо реєстрації права власності за територіальною громадою міста Києва вищевказаних приміщень -отримано відмову. Відповідно до листа Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.02.2018 Київською міською радою не приймалось рішення про відчуження та приватизацію вказаного будинку.
Більше того, відповідно до листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.04.2024, на виконання доручення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2024 № 08/14143 органи приватизації житлового та нежитлового фонду Подільського району міста Києва до 2010 року та Департамент комунальної власності міста Києва приватизацію об?єктів нерухомості по АДРЕСА_1 в місті Києві не здійснювали.
Інформація та документи щодо підстав відчуження нежитлових приміщень за вказаною адресою в адміністрації відсутні.
Слід зазначити, що за інформацією Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.02.2024 будинок «60-В» та «60 літ. В» по АДРЕСА_2 є одним і тим самим будинком.
Окрім цього, відповідно до листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 15.08.2024, адресованого начальнику з питань майна комунальної власності Подільської районної в місті державної адміністрації, на підставі комісійного обстеження приміщень загальною площею 639,4 кв.м, розташованих у 1-му, 2-му, 3-му та 4-му поверхах будинку АДРЕСА_1 державною адміністрацією та комунальним підприємством було констатовано факт використання приміщень 1-го, 2-го та 4-го поверхів під готель (хостел).
В ході обстеження, доступу до приміщень 3-го поверху та частин 4-го поверху не надано. Метою комунального підприємства було проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, з подальшою реєстрацією речових прав на нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, відповідно до тої площі, яка зазначена в рядку 163 розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 № 50.
Проте, враховуючи, що до частини нежитлових приміщень доступу не надано, в зв?язку з цим було замовлено проведення технічної інвентаризації і виготовлено технічний паспорт від 03.08.2017 № 10/88 на ту площу, до якої мав фізичний доступ інженер, який проводив обміри, а саме 1-го, 2-го та частини 4-го поверхів.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_1 загальною площею 933кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені)
Водночас, за інформацією Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 02.10.2024, наданої на виконання доручення заступника міського голови-секретаря Київської міської ради В. Бондаренка від 23.09.2024, у Подільській районній в місті Києві державній адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» інформація щодо рішень рад про переобладнання, для використання в інших цілях, зносу, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових будинку за адресою: АДРЕСА_1 літ. В відсутня.
Разом з тим, Подільською окружною прокуратурою міста Києва встановлено факт протиправного вибуття нежитлових приміщень четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літ. «В») загальною площею 42,4 кв.м по АДРЕСА_1 з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літері В) загальною площею 42,4кв.м по АДРЕСА_1 19.12.2017 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.12.2017 № 3335 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 913136380000).
Первинна державна реєстрація вказаного об?єкта відбулась на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 та ухвали суду від 21.05.2012 у справі № 2-2026/2010.
Слід зазначити, що примірники вказаних рішень суду відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень та в матеріалах реєстраційної справи № 913136380000.
Відповідно до примірника рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (в реєстраційній справі № 275944380000), рішення суду стосувалось визнання права власності за ОСОБА_2 визнано право власності на наступні об?єкти: жилий будинок (в літ. А) з прибудовою загальною площею 130,4 кв.м та господарською спорудою - сарай загальною площею 21,25 кв.м по АДРЕСА_3 , нежилий будинок (в літ. А) загальною площею 299,4 кв.м по АДРЕСА_4 , нежитлові приміщення третього поверху з № 5 по № 8 включно (частини групи приміщень № 6) (в літ. В) загальною площею 28,4 кв.м по АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення третього поверху групи приміщень № 1 (в літ.В), загальною площею 57,9 кв.м по АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення четвертого поверху з № 18 по № 21 включно (частини групи приміщень № 8) (в літ. В) загальною площею 23,5 кв.м по АДРЕСА_1 .
Тобто, вказаним рішення суду за ОСОБА_2 або за іншими особами не визнавалось право власності на нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8 (в літері В) загальною площею 42,4 кв.м по АДРЕСА_1 .
Більше того, відповідно до листа Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04.03.2025 (як правонаступника Брянківського районного суду Луганської області) рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 та ухвала від 21.05.2012 у справі № 2-2026/2010 не передані до архіву Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Однак, судом надано копію ухвали Брянківського міського суду Луганської області від 22.06.2012 у справі № 8/1206/3295/12 щодо перегляду за нововиявленими обставинами рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026/2010.
Вказаною ухвалою суду рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026/2010 за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Промтехніка», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Святошинська районна в місті Києві рада, скасовано на підставі того, що суду були надані неправдиві відомості та неправдиві документи, на підставі яких прийнято рішення, яким визнано право власності на вищенаведені об?єкти нерухомості.
Варто зауважити, що у вказаній ухвалі суду (як і у рішенні від 25.11.2010) не йде мова про нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літері В) загальною площею 42,4 кв.м по АДРЕСА_1 .
Рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 26.04.2016 № 29454827 ОСОБА_4 за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказані приміщення.
Підставою для реєстрації вказаного права власності стало рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 № 2-2026 та ухвала суду від 21.05.2012 № 2-2026/2010.
У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом Андрієм Євгеновичем 01.06.2017 прийнято рішення № 35482106 про державну реєстрацію права власності на вказані приміщення за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД». Підставою для державної реєстрації права власності стала інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 29.05.2017 № 88254534; акт оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД» від 12.05.2017, виданий ОСОБА_5 та ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД»; заява від 24.05.2017 N? 270, видана приватним нотаріусом Олешківського районного нотаріального округу Херсонської області Вороніним О.Ю.
Поряд з цим, 19.12.2017 між ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу № 3335, яким останньому передано у власність нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8 (в літері В) загальною площею 42,4 кв. м по АДРЕСА_1 .
Реєстрація права власності за ОСОБА_1 проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юр-Капіноса Андрія Євгеновича (рішення від 19.12.2017 № 38830162).
Державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Бродюк І.Ю., за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказані приміщення, які у встановленому законом порядку не передавались у власність будь-яким фізичним особам.
До того ж, протоколом допиту свідка від 03.02.2025 головного спеціаліста відділу з питань майна комунальної вланості апарату Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Калачнікової Алли Федорівни у кримінальному провадженні № 42023102070000323 від 27.10.2023 встановлено, що про вказаний факт Подільську окружну прокуратуру міста Києва повідомлено листом від 16.02.2024.
Окрім цього, спеціалістом підтверджено, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності міста Києва.
Більше того, як зазначалось вище, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_1 загальною площею 933 кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені). Київська міська рада не приймала рішень про переобладнання, для використання в інших цілях, зносу, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім цього, вказані нежитлові приміщення, які непридатні для проживання, на даний час використовуються для розміщення готелю. Вказане підтверджується листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 15.08.2024, а також даними з веб-сайту https://vozd-hotel.com/.
Таким чином, ОСОБА_5 незаконно зареєструвала та в подальшому відчужила право власності на майно, яке є комунальною власністю, та підлягає витребуванню на користь територіальної громади.
Разом з тим, зважаючи, що рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 не стосувалось спірних приміщень, а також те, що вказане рішення скасовано, останнє не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою (вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.12.2019 у справі № 755/9182/17).
Таким чином, спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею може здійснювати від імені та в інтересах держави виключно уповноважені на те органи та посадові особи.
Враховуючи, що нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літ. «В») загальною площею 42,4 кв.м по АДРЕСА_1 , в приватну власність не передавались, рішення органу місцевого самоврядування про переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, розпорядження органу приватизації відносно вказаної квартири не приймались, відчуження спірного майна здійснено поза приватизаційною процедурою.
Оскільки ОСОБА_1 не набув право власності на спірні приміщення у спосіб, передбачений законодавством, то він не є власником спірних нежитлових приміщень і не має законних прав розпоряджатися ним.
Окрім цього, вказане рішення суду взагалі не стосувалось спірних приміщень, тим самим ОСОБА_5 надала суду неправдиві відомості та неправдиві документи, на підставі яких винесено рішення, яким визнано за нею право власності на вказані приміщення, а потім незаконно відчужено ОСОБА_1 .
Крім того, за умовами договору купівлі-продажу від 19.12.2017 ОСОБА_1 придбав спірні нежитлові приміщення за 16 690 грн.
Разом з цим, згідно із загальнодоступними статистичними цінами на https://blagovist.ua/uk/realtystat/2018-10 вартість 1 кв.м приміщення у грудні 2017 року в Подільському районі міста Києва (Поділ) становила якнайменше 1,89 тис. доларів США (що за курсом валют Національного банку України на 19.12.2017 еквівалентно 2 163 672 грн).
Тобто ціна, за яку він придбав спірні приміщення за ціною, в 129 разів менша, ніж ринкова ціна на аналогічну нерухомість.
Тобто, Київська міська рада повинна була виявити порушення інтересів держави та звернутись до суду щодо захисту порушеного права, однак, маючи таку можливість, не реалізувала її.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.10.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник Подільської окружної прокуратури міста Києва не з'явився, на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі сторони, в якій представник позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином засобами поштового зв'язку, причини неявки в судове засідання суду не повідомив. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки в судове засідання суду не повідомили.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача. У зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, а матеріали, що є у справі, достатніми для цього.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, зазначила, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункти 38, 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22).
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).
З матеріалів справи вбачається, що інтереси територіальної громади порушено внаслідок вибуття майна із володіння громади не з її волі, а шляхом відчуження цього майна особою, що не мала на нього права власності.
Подільською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлявся лист щодо виявленого порушення та про вжиття останньою заходів цивільно-правового характеру з приводу повернення вказаного комунального майна (від 13.03.2025 № 45-2653ВИХ.25).
За дорученням Київської міської ради вищевказаний лист прокуратури розглянутий Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, яка листом від 18.03.2025 повторно висловила прохання щодо вжиття заходів представницького характеру окружною прокуратурою за вказаним фактом.
Однак, Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, якнайменше - з лютого 2018 року (під час отримання інформації від ЦНАП про відмову в проведенні державної реєстрації на спірне майно), маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду упродовж розумного строку не звернулась, фактично переклавши свій обов'язок щодо захисту інтересів держави на прокурора.
Більше того, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 16.02.2024 (на виконання доручення голови Київської міської адміністрації від 30.08.2023 № 27717/1 (106/1) звернулась до окружної прокуратури з метою вжиття заходів представницького характеру прокуратурою.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19).
Виникнення права власника (титульного володільця) на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Цією нормою передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п.85, 86).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літері В) загальної площею 42,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність не передавались, рішення органу місцевого самоврядування про переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, розпорядження органу приватизації відносно вказаних приміщень не приймались, а відтак право власності на спірні нежитлові приміщення від територіальної громади перейшло до відповідача без дотримання встановленої законодавством приватизаційної процедури.
За таких обставин суд вважає, що факти, викладені у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв'язку з чим позов Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь Подільської окружної прокуратури міста Києва необхідно стягнути судовий збір у сумі 88 418 грн 16 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 - задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення четвертого поверху з № 1 по № 6 включно (частини групи приміщень № 8) (в літері В) загальної площею 42,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ)
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м.Київ) судовий збір в розмірі 88 418 (вісімдесят вісім тисяч чотириста вісімнадцять) грн 16 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивач - Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва, адреса місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 19-Б, код ЄДРПОУ 0291001927;
- особа, в інтересах якої подано позов - Київська міська рада, адреса місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер обліково картки платника податків - НОМЕР_1 ;
Суддя Дмитро ПЕТРОВ