печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40117/25-ц
02 вересня 2025 року суддя Печерського районного суду м. Києва Головко Ю. Г., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 ,
У серпні 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 , для розгляду якої, визначено суддю та передано для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звернення до суду із скаргою або позовною заявою передбачає подання письмового документа до суду першої інстанції, який повинен відповідати вимогам процесуального кодексу, містити обґрунтування вимог та підтверджуючі документи, а також квитанцію про сплату судового збору. Позовна заява повинна чітко викладати вимоги позивача до відповідача, обґрунтування цих вимог, а також містити інші відомості, передбачені відповідним процесуальним кодексом.
Перевіривши скаргу зареєстровану судом як позовну заяву, встановлено що вона не відповідає вимогам ст.ст. 175 - 177 ЦПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з ч.1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
ОСОБА_1 необхідно визначити коло учасників справи, та визначити відповідача у справі.
Також, відповідно до ч. 3 п. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Однак, позивачем в позові не визначено відповідача, не вказано повне найменування (для юридичних осіб), його (їх) місцезнаходження (для юридичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Крім цього, позивачем не вказано свій реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Також, суд роз'яснює позивачу, що позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.
Предмет позову це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.
Підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов.
Зміст це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.
Значення елементів позову полягає у тому, що за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог.
Так, предмет позову, тобто певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно, з метою його належного виконання.
З огляду на вище викладене, позивачу необхідно чітко і безумовно викласти свої вимоги, з метою його належного виконання.
Також, як визначено приписами ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Нормами частини третьої статті 175 ЦПК України також передбачено зазначення у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (пункт 9), а також підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (пункт 10).
На виконання вимог ухвали позивачу необхідно надати виправлену позовну заяву та її копію для направлення відповідачу.
Отже позивачеві необхідно подати відомості, передбачені пунктами 2, 3, 9, 10 третьої статті 175 ЦПК України, оскільки вони у позовній заяві не зазначені.
Також, суд звертає увагу позивачу, що За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захистуналежить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною першою статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
З урахуванням наведеного, суд звертає увагу позивача на необхідність належним чином визначити характер спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, а також суб'єктний склад учасників спору з метою правильного визначення юрисдикції. У разі якщо заявлені вимоги стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із здійсненням ним владних управлінських функцій, такий спір може підлягати розгляду за правилами адміністративного судочинства. Відтак позивачу необхідно звернути увагу на зміст і правову природу своїх вимог, оскільки від правильного визначення юрисдикції залежить можливість відкриття провадження у справі та її розгляд належним судом.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У відповідності до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом і водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини третьої ст. 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 23, 33, 34, 49, 174-177, 184, 185, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Позовну заяву скарги ОСОБА_1 , залишити без руху та надати позивачеві строк для приведення позовної заяви у відповідність до вимог ст. 175, 177 ЦПК України 10 днів з дня вручення копії даної ухвали.
У разі невиконання ухвали суду позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернена позивачеві разом з доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.
Суддя Ю. Г. Головко