Справа № 742/5069/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/144/26
Категорія - ч.2 ст. 286 КК України. Доповідач ОСОБА_2
26 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судових засідань ОСОБА_5 та ОСОБА_6
за участю сторін кримінального провадження:
обвинуваченого ОСОБА_7
його захисника - адвоката ОСОБА_8
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9
прокурора ОСОБА_10
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові, одночасно в режимі відеоконференцій з Прилуцьким міськрайонним судом, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025270330000550 від 11 червня 2025 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року,
щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, інваліда 3 групи, працюючого водієм ПАТ «Укрнафта», раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Цим вироком ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили залишений без змін.
Арешти, накладені ухвалою слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.06.2025, на речові докази скасовані.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів в сумі 21 393 грн. 60 коп.
Питання про долю речових доказів і документів вирішено згідно вимог ст. 100 КПК України.
Як установив суд, 11 червня 2025 року, близько 11 год. 28 хв., ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «DAEWOO LANОS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись проїзною частиною вул. Пирятинська м. Прилуки Чернігівської області в напрямку вул. Кільцева м. Прилуки, поблизу буд. 125, розташованого по вул. Пирятинська, діючи необережно, проявив неуважність, кримінальну протиправну недбалість, не передбачив настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, тим самим створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а саме при виявленні перешкоди для руху у вигляді велосипедистки, не вжив негайно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, при цьому, не переконавшись, що маневр буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, змінив напрямок руху автомобіля вліво, виїхавши на зустрічну смугу руху, у результаті чого допустив зіткнення з велосипедом марки AIST під керуванням ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка їхала попереду автомобіля під керуванням ОСОБА_7 , в попутному з ним напрямку та в процесі руху здійснила маневр повороту ліворуч, на зустрічну смугу руху.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, водійка велосипеда ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми, сполученої краніо-торакальної травми, відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, травматичного субарахноїдального крововиливу, множинних переломів кісток основи та склепіння черепу, закритого перелому виличної кістки, травматичного розриву барабанної перетинки, гемосинуситу зліва, синця верхньої та нижньої повіки лівого ока, забою лівого ока, забою грудної клітки, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 162 від 18.07.2025 р. відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
У даній дорожній обстановці ОСОБА_7 порушив вимоги пп. б п.2.3 п. 10.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, що перебуває в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію своїх дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок суду змінити, призначивши покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України - 3 роки позбавлення волі, звільнивши від призначеного покарання на підставі положень ст.ст. 75, 76 КК України з випробуванням на 1 рік та без призначення додаткового покарання.
Мотивує тим, що судом при призначенні покарання не було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що воно є необережним, а також пом'якшуючі покарання обставини - вчинення злочину вперше, активне сприяння розкриттю злочину, показання свідка ОСОБА_12 , намагання відшкодувати збитки потерпілій, обставини при яких відбулося ДТП, дії водія після ДТП, те, що обвинувачений має ІІІ групу інвалідності, утримує матір пенсіонерку, а також позитивні дані про його особу - позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Також вважає, що судом не враховано правовий висновок судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України №5-218кс15 від 5 листопада 2015 року, де касаційний суд зробив висновок про необхідність встановлення причинного зв'язку між діями кожного із водіїв, у випадку їх участі у ДТП. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Звертає увагу, що суд, призначаючи додаткове покарання, мотивував тим, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, порушив декілька пунктів ПДР, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП, наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у заподіянні потерпілій тяжкої шкоди здоров'ю, небезпечною для життя в момент її заподіяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності вчинене на транспорті (ч.5 ст. 121 КУпАП), проте, як зазначає апелянт, санкція кримінального провопорушення носить альтернативний характер щодо застосування додаткового покарання.
Посилаючись на положення ч.2 ст. 55 КК України, вважає, що позбавлення права займатися певною діяльністю, як додаткове покарання, може бути призначене за умови, що з урахуванням характеру злочину та інших обставин, суд визнає неможливим заняття певною діяльністю.
Переконаний, що при вирішенні ступеня вини обвинуваченого необхідно врахувати встановлення факту порушення потерпілою вимог п.п.9.2 «б», 9.3 ПДР, і хоча такі дії не перебувають у причинному зв'язку з наслідками ДТП, проте велосипедисткою була створена небезпека для дорожнього руху.
Посилаючись на положення ст. ст. 50, 65 КК України, а також Постанову Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судоми України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, зазначає, що дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням рішення.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та наголошували на суворості покарання, яке призначене вироком суду без урахування всіх обставин справи, представника потерпілої та прокурора, які частково погодилися з доводами апеляційної скарги обвинуваченого та вважали можливим звільнення від покарання з випробуванням, проте із залишенням додаткової міри покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за апеляційну скаргу обвинуваченого задовольнити.
Висновки суду про доведеність винуватості та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому в цій частині вирок суду не перевіряється.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Питання призначення покарання визначають форми реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Крім того, санкція ч. 2 ст. 286 КК України, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати цього покарання до особи.
Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.
Призначаючи покарання обвинуваченому основне і додаткове, суд першої інстанції перелічив обставини, що пом'якшують покарання, проте не в повній мірі врахував їх.
Зокрема, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до вимог ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких, проте вчинене з необережності, не враховані фактичні обставини дорожньої транспортної пригоди, в тому числі, що правила безпеки руху в однаковій мірі стосуються усіх учасників руху, а не тільки водія джерела підвищеної небезпеки - автомобіля, особу обвинуваченого - його освіту та стан здоров'я, зокрема, що він є інвалідом ІІІ групи і обмежений у можливості вибору роботи, працевлаштований, за час апеляційного розгляду справи відшкодував потерпілій більше 160 тисяч гривень, що змінило думку представника потерпілої, який вже не наполягав тільки на реальній мірі покарання.
Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Що стосується призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то колегія суддів бере до уваги, що такий вид додаткового покарання законодавцем передбачений як альтернативний.
Незважаючи на заперечення прокурора та представника потерпілого проти звільнення обвинуваченого від додаткової міри покарання, колегія суддів, керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами.
З огляду на характер кримінального правопорушення, яке є необережним, форму вини - діючи необережно, проявив неуважність, кримінальну протиправну недбалість, не передбачив настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, неправильно оцінив дорожню обстановку, на порушення правил дорожнього руху під час їзди на велосипеді потерпілою, не вказуючи про зміну напрямку свого руху, різко почала звертати вліво, що обвинувачений має обмежені фізичні можливості у виборі професії та виду роботи через інвалідність, а потерпіла потребує подальшого лікування та матеріальної підтримки, а тому виправлення та перевиховання обвинуваченого можливі при призначенні мінімального покарання, передбачене санкцією частини інкримінованої статті, без призначення додаткового покарання та застосуванням положень ст. ст. 75-76 КК України.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 408, 532 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити, пом'якшити покарання.
ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки і покладенням обов'язків, відповідно до ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15