Справа № 583/4800/25
Номер провадження 22-ц/816/1549/26
26 лютого 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),
суддів Собини О.І., Сидоренко А.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 грудня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» (суддя Савєльєва А.І.), ухвалене у м. Охтирка, повний текст рішення виготовлено 10 грудня 2025 року,
про стягнення орендної плати, інфляційних втрат та трьох процентів річних,
14 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Абрамович О.В., звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з ТОВ «Райз Північ»» орендну плату за договором оренди землі від 07 липня 2015 року №132/15 за 2018-2025 рр. у загальному розмірі 28513,4 грн (обчисленої без утримання податків та обов'язкових платежів), 4861,18 грн інфляційних втрат, 1519,88 грн три відсотки річних, а також судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовував такими обставинами.
Позивач є власником земельної ділянки, площею 4,7124 га, кадастровий № 5920384000:01:001:0616, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області.
07 липня 2015 року він уклав з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі № 132/15, за яким передав товариству земельну ділянку у строкове платне користування на 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становило 4676,02 грн.
17 серпня 2017 року сторони уклали додатковий договір до вказаного договору оренди, умовами якого збільшили розмір орендної плати до 10 % - 11222,45 грн.
02 липня 2018 року ПрАТ «Райз-Максимко», ТОВ «Райз Північ» та позивач уклали трьохсторонню додаткову угоду № 1 до вказаного договору оренди, в якій погодили, що новий орендар - ТОВ «Райз Північ», прийняв на себе всі права та обов'язки орендаря від ПрАТ «Райз-Максимко».
11 вересня 2019 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2, умовами якої збільшено розмір орендної плати до 11 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 12344,69 грн. Обчислювалася орендна плата із урахуванням індексації та вноситися мала 1 раз на рік не пізніше 31 грудня.
Однак, у порушення умов договору орендна плата за 2018-2024 рр. виплачувалася без урахування індексів інфляції, загальна сума недоплати - 28513,4 грн.
Також, у зв'язку з порушенням зобов'язання з виплати орендної плати відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню три відсотки річних та інфляційні втрати.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 28513,4 грн (обраховану без утримання податків та обов'язкових платежів), 4861,18 грн інфляційних втрат, 1519,88 грн три відсотки річних. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Райз Північ» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вказує, що договором оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації саме нормативної грошової оцінки землі. Саме це малося на увазі у пунктах 10, 13 договору та означало індексацію нормативної грошової оцінки земель у спосіб та порядок згідно зі статтею 289 ПК України. Оскільки коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення у період 2017-2022 рр. не змінювався, тому це не впливало на визначений договором розмір орендної плати. Орендна плата відсутня в переліку грошових доходів громадян, які підлягають індексації, визначених статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Зазначає, що позивач жодних претензій щодо сплати орендної плати не в повному обсязі відповідачу не пред'являв та не скористався своїм правом вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Абрамович О.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, дійшов правильних висновків з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23 про те, що умовами укладеного договору оренди землі та додаткової угоди передбачено сплату орендної плати з урахуванням індексу інфляції. Посилання апелянта на положення Податкового кодексу є безпідставним, оскільки він не регулює спірні правовідносини. Розрахунок орендної плати з урахуванням індексу інфляції відповідачем не спростовано.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 квітня 2015 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5920384000:01:001:0616, площею 4,7124 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області (а.с. 6, 7).
07 липня 2015 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі № 132/15 з ПрАТ «Райз-Максимко», передавши вказану земельну ділянку у строкове платне користування строком на 10 років (а.с. 8-9).
Речове право оренди за ПрАТ «Райз-Максимко» зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 липня 2015 року (а.с. 10).
Згідно з пунктом 10 цього договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.
Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься у такі строки: 1 раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 31 грудня.
17 серпня 2017 року між ПрАТ «Райз-Максимко» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до вказаного договору оренди землі, яким у п. 9 змінили розмір орендної плати до 10 % (а.с. 11).
02 липня 2018 року між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Райз Північ» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі № 132/15, за яким новий орендар прийняв на себе права та обов'язки орендаря; змінили нормативну грошову оцінку земельної ділянки, встановивши її у розмірі 112224,47 грн (а.с. 12).
11 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Райз Північ» укладено додаткову угоду до основного договору оренди землі від 07 липня 2015 року, якою з 01 січня 2019 року збільшили орендну плату до 11 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із вирахуванням податку з доходів (орендної плати) (а.с. 14).
Речове право оренди ТОВ «Райз Північ» на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 13).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 13 жовтня 2025 року, товариство нарахувало та виплатило ОСОБА_1 орендну плату без вирахування податків та інших обов'язкових платежів: у 2018 році - 11222,45 грн (3 квартал), у 2019 році - 12344,69 грн (3 квартал), у 2020 році - 12344,67 грн (4 квартал), у 2021 році - 12344,67 грн (вересень), у 2022 році - 12344,67 грн (грудень), у 2023 році - 12344,67 грн (вересень), у 2024 році - 12974,28 грн (вересень) (а.с. 15-16).
За даними виписки АТКБ «Приват Банк» по банківському рахунку ОСОБА_1 , йому було виплачено ТОВ «Райз Північ» орендну плату з вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів: 06 листопада 2020 року - 9937,48 грн (за 2020 рік), 30 вересня 2021 року - 9937,48 грн (за 2021 рік), 08 грудня 2022 року - 9937,48 грн (за 2022 рік), 20 вересня 2023 року - 9937,48 грн (за 2023 рік), 11 березня 2025 року - 10444,29 грн (за 2024 рік), 30 вересня 2025 року - 5382,34 грн (за 2025 рік) (а.с. 17).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив невиконання відповідачем взятих на себе за договором оренди землі зобов'язань, оскільки у спірний період виплата орендної плати відбувалася без урахування індексу інфляції. Крім того, вважав, що на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до наданих позивачем розрахунків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогами закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
За змістом частин 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом у зв'язку з тим, що ТОВ «Райз Північ» орендну плату за договором оренди землі за 2018-2025 рр. нараховувало і сплачувало без урахування індексів інфляції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач допустив порушення умов пункту 10 договору оренди землі, який зобов'язував останнього обчислювати розмір орендної плати за землю з урахуванням індексації.
Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору оренди землі передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнт якої протягом 2017-2022 рр. не змінювався, апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви.
Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону «Про оренду землі»).
Суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23 про те, що хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» (індексується лише орендна плата).
За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата.
Зміст пункту 10 договору оренди землі дає підстави для висновку про те, що оскільки обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі оренди землі, то відповідно мала індексуватися саме орендна плата.
Суд першої інстанції правильно визначив, що базовим місяцем для обрахунку орендної плати за 2018 рік є липень 2018 року, за інші пізніші періоди - вересень 2019 року, а індексації підлягають всі подальші щомісячні орендні платежі в межах пред'явлених позовних вимог, виходячи з розміру орендної плати, який потрібно розраховувати з урахуванням нормативної грошової оцінки землі.
Колегія суддів погоджується із проведеними стороною позивача та судом першої інстанції розрахунками та вважає встановленою обставину не повного розрахунку з виплати орендної плати за спірний період.
Та обставина, що позивач не звертався до відповідача з претензією щодо недоплати орендної плати, не звільняє його від належного виконання зобов'язань за укладеним договором щодо сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції.
Також, у зв'язку з невиконанням товариством грошового зобов'язання з виплати орендної плати наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розрахунком недоплаченої орендної плати з урахуванням індексу інфляції, а також із розрахунком сум відповідно до статті 625 ЦК України. Із огляду на принцип диспозитивності та приписи частини 1 статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, розрахунок заявлених до стягнення сум заборгованості з орендної плати та інших платежів апеляційним судом не перевіряється.
Крім того, апеляційний суд відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року № 732/1705/16-ц, від 03 лютого 2021 у справі № 618/1078/19 та від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19, які не підлягають застосуванню у цій справі зважаючи на такі мотиви.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду у справі № 166/1222/20).
Судова практика з питання індексації нормативної грошової оцінки землі та індексації орендної плати сформована Верховним Судом у складі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23).
Оскільки правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.
Отже, за результатами апеляційного перегляду рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її необґрунтованість.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Висновки суду щодо судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України)
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Представник позивачки адвокат Абрамович О.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи апеляційним судом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Із матеріалів справи установлено, що в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Абрамович О.В.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача було надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію Договору про надання правової допомоги № 113 від 10 жовтня 2025 року; копію Додаткової угоди від 29 січня 2026 року, в якій сторони погодили орієнтовний розмір гонорару в розмірі 7000 грн за надання правової допомоги в Сумському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги; копію Акту приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 02 лютого 2026 року, за яким вартість наданої адвокатом Абрамовичем О.В. правової допомоги становить 7000 грн; копію квитанції № 113/1 від 02 лютого 2026 року про прийняття адвокатом Абрамовичем О.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 7000 грн.
Відповідач відповідно до частини 4, 5 статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям».
Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновків, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на апеляційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст позовної заяви, за підготовку якої суд першої інстанції стягнув з відповідача відповідне відшкодування, а тому заявлений останнім розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної скарги інстанції, підлягає зменшенню до 2500 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 2500 грн судових витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 26 лютого 2026 року.
Головуючий (суддя-доповідач) Д.В. Сізов
Судді О.І. Собина
А.П. Сидоренко