Номер провадження: 22-ц/813/3983/26
Справа № 947/30750/19
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
11.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ГТУЮ в Одеській області Гуменюка Валентина Вікторовича, -
29 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до суду скаргу, в якій просив:
- визнати дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гуменюка В. В незаконними;
- скасувати арешт та обтяження з усього майна, зокрема грошей, які знаходяться на його заарештованих банківських рахунках, а також арешт квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5123781400:02:001:0126, накладений відповідно до виконавчих проваджень №№48185088 та 48186012 з виконання виконавчих листів №2-248/10, виданих 06 жовтня 2010 року;
- скасувати стягнення (вилучення) 20% з його пенсії, накладене на підставі виконавчих проваджень №481185933 та №48186012 з виконання виконавчих листів №2-248/10 від 06 жовтня 2010 року;
- зобов'язати ОСОБА_3 - державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, повернути усе вилучене майно, в т.ч. грошові кошти (пенсія та соціальні державні виплати) за період з 14 липня 2015 року (дати відкриття виконавчого провадження) до дати прийняття рішення суду по суті.
В своїй скарзі ОСОБА_1 , зокрема посилається на те, що постанови про відкриття виконавчого провадження були винесені 14 липня 2015 року на підставі двох виконавчих листів, які видані 05 липня 2010 року та повинні були бути пред'явлені до виконання до 16 липня 2011 року, однак суб'єкт оскарження після пропуску строку прийняв виконавчий документ та почав виконавчі дії. Скаржник зазначає, що на теперішній час суб'єкт оскарження виконує виконавчі дії на підставі тільки копії виконавчого листа №2-685/10 від 26 лютого 2010 року. Державний виконавець має право накладати арешт тільки на суму, зазначену до стягнення у виконавчому листі і рішенні суду, він не мав право накладати арешт на все майно боржника, в т.ч. рухоме, нерухоме, грошові кошти, тому що сума майна набагато перевищує суму стягнення, тому суб'єкт оскарження був зобов'язаний попередньо провести оцінку майна. Скаржник ОСОБА_1 посилається на те, що на банківські рахунки, які заарештовані, він отримує мінімальну пенсію і мінімальну соціальну допомогу від держави в зв'язку з інвалідністю. Таким чином, зазначає скаржник, в порушення українського та міжнародного законодавства, норм гуманізму і людяності, суб'єкт оскарження позбавив його фінансового джерела доходу, тепер скаржник не може купувати їжу, ліки, оплачувати лікування, комунальні послуги та інше.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Гуменюка Валентина Вікторовича - задоволено.
Визнано дії ОСОБА_3 - державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області незаконними.
Скасовано арешт та обтяження з усього майна, у тому числі грошей, які знаходяться на заарештованих банківських рахунках, а також арешт квартири скаржника ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5123781400:02:001:0126, накладеного відповідно до виконавчих проваджень №48185088 та №48186012 по виконанню виконавчих листів №2-248/10, виданих 06 жовтня 2010 року.
Скасовано стягнення (вилучення) 20% з пенсії скаржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі виконавчих проваджень №48185933 та №48186012 по виконанню виконавчих листів №2-248/10 від 06 жовтня 2010 року.
Зобов'язано ОСОБА_3 - державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, повернути усе вилучене майно, в т.ч. грошові кошти (пенсія та соціальні державні виплати) за період з 14 липня 2015 року до прийняття рішення по справі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 року апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року скасовано.
Провадження в частині вимог скарги ОСОБА_1 про зобов'язання державного виконавця повернути усе вилучено майно, зокрема грошові кошти (пенсію та соціальні виплати) за період 14 липня 2015 року до прийняття рішення в справі, закрито.
Скаргу ОСОБА_1 у частині вимог про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування арешту та обтяження з усього майна, зокрема грошей, які знаходяться на заарештованих банківських рахунках, арешту квартири та земельної ділянки, скасування стягнення (вилучення) 20% з пенсії скаржника залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 13.08.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Представник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ГТУЮ в Одеській області та державний виконавець Гуменюк В.В. в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду (т. 4 а.с. 4-7).
Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (Hornby v. Greece, №18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Статтями 447, 448 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.
Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) - є спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
За змістом статей 1, 5 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.
Згідно пункту 9 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У частинах 1 та 2 статті 18 Закону України «Про виконаче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини 9 статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Частиною 1 та 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
У частині 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Судом першої інстанції встановлено:
Виконавче провадження №48185933
06 жовтня 2010 року Київським районним судом м. Одеси на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року в справі №2-248/10 виданий виконавчий лист про стягнення зі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») судових витрат у розмірі 1 820,00 грн.
Згідно копії виконавчого листа, наявного в матеріалах виконавчого провадження №64021605, виконавчий лист був повернутий стягувачу (підстава - стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа).
27 червня 2014 року виконавчий лист був вдруге повернутий стягувачу (підстава - стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа).
14 липня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження.
14 липня 2015 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48185933 про виконання виконавчого листа №2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з боржника ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1 820,00 грн.
16 травня 2016 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника у виконавчому провадженні №48185933, якою стягнуто з ОСОБА_1 щомісячно грошову суму у розмірі 20% від пенсії боржника до повної сплати боргу в розмірі 2 052,00 грн.
14 листопада 2019 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Гуменюком В.В. винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №48185933, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 ..
Виконавче провадження №48186012
06 жовтня 2010 року Київським районним судом м. Одеси на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року в справі №2-248/10 був виданий виконавчий лист про стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 18.09.2007 №014/80054/85/82377 на загальну суму 323 754,28 грн.
Згідно копії виконавчого листа, наявного в матеріалах виконавчого провадження № 48186012, 29 грудня 2012 року виконавчий лист був повернутий стягувачу (підстава - стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа).
27 червня 2014 року виконавчий лист був вдруге повернутий стягувачу (підстава - стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа).
14 липня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль звернулося до Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження.
14 липня 2015 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48186012 про виконання виконавчого листа № 2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з боржника ОСОБА_1 323 754,28 грн.
21 липня 2015 року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні №48186012.
16 травня 2016 року старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника у виконавчому провадженні №48186012, якою стягнуто з ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 20% від пенсії боржника до повної сплати боргу в розмірі 356 179,71 грн.
17 листопада 2022 року старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Джмілем О.О. винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №48186012, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів розміром 301 943,00 грн.
18 квітня 2023 року старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Джмілем О.О. винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №48186012, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1
08 січня 2024 року головним державним виконавцем Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебедєвим Є. Є. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №48186012 з примусового виконання виконавчого листа №2-248/10, виданого 06 жовтня 2010 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 18.09.2007 №014/80054/85/82377 на загальну суму 323 754,28 грн.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії на дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гуменюка Валентина Вікторовича, на підставі виконавчих проваджень №48185933 та №48186012 по виконанню виконавчих, суд першої інстанції виходив з наявності обґрунтованості скарги ОСОБА_1 та що неповідомлення про наявність відкритого виконавчого провадження обмежили права та законні інтереси боржника, бездіяльність державного виконавця вплинула на правомірність його дій і рішень в цілому, а представником відділу ДВС доводи скарги належними та допустимими доказами спростовані не були.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У пунктах 1 та 3 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця и іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року №6 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що «одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
У зв'язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених статтею 12 Закону про виконавче провадження, під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно статті 377-1 ЦПК, пунктом 18 частини 3 статті 11 Закону про виконавче провадження тощо».
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів.
Переглядаючи в касаційному порядку постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 року, Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року у справі №947/30750/19 (провадження №61-4865св25) виходив, що «По суті скаргу ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування арешту та обтяження з усього майна, зокрема грошей, які знаходяться на заарештованих банківських рахунках, а також арешту квартири ОСОБА_1 й земельної ділянки, накладеного відповідно до виконавчих проваджень №48185088 та №48186012, апеляційний суд не переглянув через порушення процесуальних норм, а тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд».
Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що міститься в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
При новому розгляді справи в апеляційному порядку, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18 (провадження № 61-39095св18) вказано, що «належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України».
Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №463/3251/22 (провадження №61-61-13094св22) зробив наступний правової висновок: «Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду».
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь, чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Предметом вимог скарг боржника, ухвала суду яка переглядається в апеляційному порядку, є питання, вирішення яких безпосередньо впливає на права, обов'язки та інтереси стягувача.
Розглядаючи скаргу боржника про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно боржника, про стягнення (вилучення) 20% з пенсії, зобов'язання повернути всі вилучені в період 2015-2019 років з пенсії позивача гроші районний суд не залучив до участі у її розгляді стягувача АТ «Райффайзен Банк», не повідомивши його про розгляд скарги.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону, розглянув скаргу за неналежного складу її учасників, чим суттєво порушив права та законні інтереси стягувача.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно абзацу 2 частини 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини 1 статті 34 цього Закону.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення, до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та геплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафгогаз України». її дочірня компанія «Газ України», публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову, енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідвсдення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, шо відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який викопує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до правового висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №756/1927/16-ц кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-535цс15. Велика Палата Верховного Суду від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступала.
Із змісту постанови приватного виконавця від 08 листопада 2019 року про накладення арешту на кошти боржника вбачається, що приватний виконавець визначив банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
Банк, на який нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
За таких обставин, суд першої інстанції помилково відніс пенсійний рахунок боржника до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, оскільки кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
Щодо арешту квартири ОСОБА_1 та земельної ділянки.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту №357875574 від 24 липня 2021 року арешт нерухомого майна заявника: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5123781400:02:001:0126, проведений на підставі постанов Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 06 березня 2019 року в рамках Виконавчого провадження №48185088 (т. 2, а.с. 110, 111).
Предметом же скарги ОСОБА_1 є оскарження дій державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Гуменюка В.В..
Отже, в межах вказаної справи не може бути вирішено питання щодо арешту квартири ОСОБА_1 та земельної ділянки.
У частині 3 статті 451 ЦПК України зазначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Аналізуючи зазначені норми права, положення Конституції України, правової висновок Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що судове рішення до теперішнього часу знаходиться на примусовому виконанні. У даному випадку дії державного виконавця щодо накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_5 та його нерухоме майно, стягнення 20% пенсії є законними та вчиненими в межах повноважень та відповідно до вимог чинного на час проведення виконавчих дій в рамках ВП 48185933 та ВП 48186012.
Тому, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а у задоволенні скарги ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - у х в а л и в:
Апеляційну скаргу Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) задовольнити частково, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ГТУЮ в Одеській області Гуменюка Валентина Вікторовича, залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 26 лютого 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда