Номер провадження: 22-ц/813/1129/26
Справа № 947/25396/25
Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.
Доповідач Кострицький В. В.
24.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство «ДТЕК Одеські електромережі»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року, постановлена у складі судді Громіка Д.Д., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» про зобов'язання вчинити певні дії,-
установив:
Короткий зміст позовних вимог.
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «ДТЕК Одеські електромережі» про зобов'язання відповідача АТ «ДТЕК Одеські Електромережі» вирішити питання щодо підключення електроустановок приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 Код НОМЕР_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Одеські електромережі» про зобов'язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що спір у справі виник з приводу укладання договору саме у господарській діяльності, сторонами якого є позивач як фізична особа - підприємець та відповідач як господарююча юридична особа, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01.10.2025 та направити справу для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції лишив поза увагою , що приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належить мені , як фізичній особі Код ЄДРПОУ: 3208016697.
Як доказ було надано технічний паспорт на об'єкт нерухомості (нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) - в матеріалах справи.
Також суд першої інстанції лишив поза увагою доводи в заяві про усунення недоліків від 29.09.2025, а саме, те що позивач має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, разом не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманного працівника.
Фактично позивач не пов'язаний господарськими відносинами з відповідачем, в розумінні ст. 3 ГК України.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить суд ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01.10.2025 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вказує, що оскаржувана ухвала є повністю законна та обґрунтована.
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, до судового засідання не з'явились сторони, заяв про відкладення не надходило, що у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Суд першої інстанції відмовивши у відкритті провадження зазначив, що спір у справі виник з приводу укладання договору саме у господарській діяльності, сторонами якого є позивач як фізична особа - підприємець та відповідач як господарююча юридична особа, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин в порядку позовного, наказного та окремого провадження, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/6125/20.
Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.
Відповідно до п.1 частини 1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Слід також врахувати, що ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих ЦК, ГК, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №214/4137/17).
При цьому визначальною ознакою справи господарської юрисдикції є суть (зміст, характер) спору (п. 4.13 ухвали Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/5179/20).
У даному випадку вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб'єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.
Як слідує з матеріалів позовної заяви, позивач на момент звернення до суду з позовом є зареєстрованою у встановленому законом порядку фізичною особою-підприємцем, тобто є суб'єктом господарювання, зокрема за КВЕД 86.21 «Загальна медична практика (основний)», окрім цього в позові він зазначає позивачем - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Предметом позову у справі є зобов'язання відповідача щодо підключення електроустановок приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 Код НОМЕР_1 .
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що, позивач неодноразово звертався з приводу вирішення питання щодо підключення електроустановок приміщення, як ФОП, а саме у лютому 2025 року звернувся АТ «ДТЕК Одеські Електромережі» щодо підключення електроустановок приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та від ДТЕК Одеські Електромережі отримав відповідь - відмову №Р140225364636 від14.02.2025 року. На вимогу ДТЕК Одеські Електромережі ним було надано технічний паспорт на об'єкт нерухомості (нежитлове приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) та отримано від ДТЕК Одеські Електромережі чергову відмову №Р200225375882 від 21.02.2025р.
Також як вбачається з наданих доказів, для ФОП ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 , відповідно на який і посилається позивач у своєму позові щодо спірних правовідносин.
При цьому, суд також враховує, що відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).
При цьому об'єкт нерухомості, щодо забезпечення електроенергією якого виник спір, є нежитловою нерухомістю, що в свою чергу, виключає споживання позивачем електричної енергії для задоволення власних побутових потреб. Будь-яких відомостей про використання цього майна для власних побутових потреб позивача матеріали позову не містять.
Отже з наведених обставин слідує, що спір у справі виник з приводу укладання договору саме у господарській діяльності, сторонами якого є позивач як фізична особа - підприємець та відповідач як господарююча юридична особа, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та його належить розглядати в порядку господарського судочинства, тому у відкритті провадження в справі слід відмовити.
Доводи скаржника про те, що приміщення належить йому як фізичній особі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки належність об'єкта на праві приватної власності фізичній особі не визначає юрисдикцію спору. Визначальним є характер використання об'єкта та зміст правовідносин.
Нежитлове приміщення за своєю правовою природою не призначене для задоволення побутових потреб. Доказів використання такого приміщення виключно для особистих, не пов'язаних із господарською діяльністю потреб, матеріали справи не містять.
Посилання скаржника на намір придбати електроенергію для особистих потреб є декларативним та не підтверджене належними доказами. Юрисдикція спору визначається з урахуванням об'єктивних обставин, а не суб'єктивного волевиявлення сторони.
Доводи апеляційної скарги про відсутність господарських правовідносин у розумінні статті 3 ГК України не можуть бути прийняті судом, оскільки спір виник саме з приводу укладення правочину щодо забезпечення електроенергією нежитлового об'єкта між фізичною особою-підприємцем та акціонерним товариством, що за своїм змістом пов'язано із здійсненням господарської діяльності.
Щодо посилання на постанову ВС у справі №910/17395/23, то апеляційний суд зазначає, що вказані правовідносини не є релевантними до обставин справи №947/25396/25, оскільки , як встановлено з матеріалів справи позивачем є ФОП, об'єкт - нежитловий, звернення здійснювалися як суб'єктом господарювання, та укладено позивачу надано особовий рахунок ФОП з відповідної ціною за категорією споживача.
Тому наведена постанова не є релевантною за фактичними обставинами.
Наведені в апеляційній скарзі доводи які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко