Справа № 127/921/26
Провадження №11-сс/801/187/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2026, якою задоволено клопотання старшого дізнавача сектору дізнання Вінницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2026 під час проведення огляду місця події у громадянина ОСОБА_7 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025010000007 від 10.01.2026, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 290 КК України,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2026, було задоволено клопотання старшого дізнавача сектору дізнання Вінницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2026 під час проведення огляду місця події у громадянина ОСОБА_7 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025010000007 від 10.01.2026, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 290 КК України.
Суд першої інстанції своє рішення мотивує тим, що вилучене під час огляду майно є предметом вчинення кримінального правопорушення та, відповідно, може бути використане як доказ у ході досудового розслідування кримінального провадження з метою з'ясування дійсних обставин події. Крім того, накладення арешту на зазначене майно спрямоване на унеможливлення його подальшого відчуження на час досудового розслідування та забезпечення його належної схоронності.
Адвокат ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання дізнавча про накладення арешту на майно, а саме: автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1991 року випуску, який поміщено на спеціальний майданчик ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Ботанічна, 30-32, а також на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що накладення арешту на автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1991 року випуску, а також на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки стороною обвинувачення не доведено наявності передбачених законом підстав для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. На думку адвоката, слідчий суддя формально погодився з доводами дізнавача, не встановивши, яким саме чином зазначене майно може бути доказом у кримінальному провадженні або підлягати спеціальній конфіскації чи конфіскації як виду покарання. При цьому у клопотанні дізнавача відсутні конкретні обставини, які б свідчили про існування ризиків приховування, пошкодження, псування чи відчуження транспортного засобу, а тому застосування арешту фактично ґрунтується на припущеннях.
Крім того, захисник вказує, що арешт майна є непропорційним втручанням у право власності, оскільки автомобіль не використовується як знаряддя злочину та належить особі на законних підставах, а його тримання на спеціальному майданчику ГУНП у Вінницькій області без належного обґрунтування завдає власнику матеріальних збитків та обмежує можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Адвокат наголошує, що досягнення цілей кримінального провадження можливе без застосування такого суворого обмеження, зокрема шляхом повернення транспортного засобу власнику із покладенням обов'язку забезпечити його збереження.
Колегія суддів, вислухавши думку прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, власника майна ОСОБА_7 , який просив задовільнити апеляційну скаргу свого адвоката, дослідивши матеріали судової справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовільнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2026 не відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь, а також забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. Зазначене положення зобов'язує суд кожного разу перевіряти, чи не є застосований захід забезпечення кримінального провадження надмірним та таким, що виходить за межі необхідного.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому законом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації або необхідне для забезпечення інших завдань кримінального провадження.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. (ч. 2 ст. 170 КПК)
Відповідно до частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сектором дізнання Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 290 КК України, у межах якого під час експертного огляду автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ», моделі 4502, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , було встановлено ознаки зміни ідентифікаційного номера шасі транспортного засобу. В подальшому автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію були тимчасово вилучені, а постановою дізнавача від 10.01.2026 визнані речовими доказами.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що зазначене майно на даному етапі досудового розслідування відповідає критеріям речових доказів, оскільки може містити відомості щодо способу зміни ідентифікаційних позначень транспортного засобу та підлягає дослідженню під час проведення відповідних експертиз і слідчих (розшукових) дій. Отже, застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження загалом є обґрунтованим.
Разом із тим, вирішуючи питання про спосіб реалізації такого арешту, слідчий суддя не надав належної оцінки вимогам розумності та співмірності обмеження права власності, які випливають як із положень ст.ст. 7, 16 КПК України, так і з практики Європейського суду з прав людини щодо допустимості втручання держави у мирне володіння майном. Арешт майна не може застосовуватись як автоматичний наслідок визнання речі речовим доказом і повинен передбачати обрання найменш обтяжливого способу досягнення мети кримінального провадження.
Матеріали клопотання дізнавача та додані до нього документи не містять відомостей про існування реальних ризиків відчуження, знищення, приховування чи пошкодження транспортного засобу у разі його передачі законному володільцю на відповідальне зберігання. Так само відсутні дані про необхідність постійного фізичного утримання автомобіля саме на спеціальному майданчику органу поліції для забезпечення проведення експертних досліджень, оскільки можливість доступу до речового доказу може бути забезпечена шляхом покладення на власника відповідних процесуальних обов'язків.
Окрім наведеного, колегія суддів враховує дані про особу володільця майна ОСОБА_7 , який, як убачається з матеріалів провадження та наданих стороною захисту документів, здійснює догляд та утримує свого рідного батька - ОСОБА_10 , особу з інвалідністю І групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги та матеріального забезпечення. При цьому встановлено, що автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1 , використовується ОСОБА_7 у трудовій діяльності та є джерелом отримання доходу, за рахунок якого забезпечуються потреби сім'ї, у тому числі належний догляд за особою з інвалідністю. Фактичне утримання транспортного засобу на спеціальному майданчику органу поліції позбавляє власника можливості здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід та належним чином забезпечувати життєві потреби сім'ї, що створює для нього надмірний та непропорційний тягар. За таких обставин колегія суддів вважає, що обраний слідчим суддею спосіб арешту майна виходить за межі необхідного для досягнення цілей кримінального провадження, оскільки забезпечення збереження речового доказу може бути досягнуте менш обмежувальним заходом - шляхом передачі транспортного засобу власнику на відповідальне зберігання із встановленням відповідних процесуальних обмежень.
Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу є офіційним документом, що посвідчує факт державної реєстрації транспортного засобу у встановленому законом порядку, підтверджує належність транспортного засобу визначеній особі, а також містить ідентифікаційні відомості про транспортний засіб та його власника, які внесені до відповідних державних реєстрів.
Зазначений документ видається уповноваженим державним органом та є чинним до моменту його скасування або визнання недійсним у передбаченому законом порядку. Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких відомостей, які б свідчили про наявність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу ознак підроблення, внесення неправдивих відомостей чи його незаконного отримання.
Разом із цим, слідчим у клопотанні не наведено обґрунтованих доводів щодо того, що вказане свідоцтво є предметом кримінального правопорушення, знаряддям його вчинення або містить відомості, які можуть бути використані як доказ обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
За таких обставин свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу саме по собі не має самостійного доказового значення у даному кримінальному провадженні, а тому відсутні правові підстави для застосування щодо нього заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема накладення арешту.
Отже, накладення арешту на зазначене свідоцтво здійснено без належного правового обґрунтування та з порушенням вимог кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим такий арешт є незаконним
Також, колегія суддів бере до уваги, що кримінальне провадження здійснюється щодо кримінального проступку, а тривале утримання транспортного засобу на спеціальному майданчику фактично позбавляє особу можливості реалізовувати правомочності володіння та користування майном, що створює надмірний та непропорційний тягар для власника. При цьому сама мета арешту забезпечення збереження речового доказу - може бути досягнута менш обмежувальним заходом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, з урахуванням наведеного, керуючись принципом верховенства права, вимогами ст.ст. 7, 16, 94, 132, 170-173 КПК України, а також положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів доходить висновку, що втручання у право власності має бути не лише формально законним, але й необхідним та пропорційним поставленій процесуальній меті.
З огляду на це апеляційний суд вважає за необхідне відновити справедливий баланс між інтересами кримінального провадження та правами власника майна шляхом скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової, тобто залишити арешт виключно в тій частині, яка є об'єктивно необхідною для досягнення завдань досудового розслідування, та скасувавши його у тій частині, в якій подальше обмеження права власності не має належного правового й фактичного обґрунтування.
Такий підхід, на переконання колегії суддів, відповідає як вимогам кримінального процесуального закону, так і стандартам захисту права мирного володіння майном, сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини, та забезпечує досягнення мети кримінального провадження без надмірного і необґрунтованого втручання у права особи.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - задовільнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2026 про накладення арешту на майно - скасувати.
Клопотання дізнавача сектору дізнання Вінницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 - задовільнити частково.
Накласти арешт на майно, вилучене 09.01.2026 під час проведення огляду місця події у громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
?автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1991 року випуску, який поміщено на спеціальний майданчик ГУНП у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Ботанічна, 30-32, який передати ОСОБА_7 на відповідальне зберігання без права відчуження.
Урешті клопотання відмовити.
Ухвала остаточна, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4