Справа № 127/4539/26
Провадження №11-сс/801/163/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
підозрюваного
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2026, якою задоволено клопотання слідчого та підозрюваному
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю c. Носиківка Шаргородського району Вінницької області, громадянину України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обрано запобіжний захід у вигляді тримання у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000090 від 05.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2026 підозрюваному ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб із визначеним розміром застави у сумі 133 120,00 грн, у кримінальному провадженні № 12026020020000090 від 05.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивує тим, що наведені слідчим у клопотанні факти знайшли своє підтвердження у зібраних доказах. Сукупність цих даних свідчить про обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених законом. За таких обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу не відповідало б тяжкості інкримінованого злочину та суперечило б завданню кримінального провадження щодо забезпечення дієвості процесу.
Так, не погодившись із даною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 12.02.2026 захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді першої інстанції та постановити нову, якою до підозрюваного обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу судом першої інстанції належним чином не перевірено доводи сторони захисту та не встановлено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Зокрема, як зазначає захисник, прокурором у судовому засіданні не доведено наявність ризиків, які б давали достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, перешкоджати кримінальному провадженню або вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, на переконання сторони захисту, сам по собі факт тяжкості інкримінованого злочину та можливого покарання не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу, оскільки це суперечить принципу презумпції невинуватості та практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, в апеляційній скарзі наголошується, що судом не враховано обставини, які характеризують особу підозрюваного, а саме те, що він: визнав свою вину, щиро розкаявся та надав правдиві показання під час досудового розслідування; має постійне місце проживання; запевнив суд у готовності з'являтися за кожним викликом слідчого, прокурора та суду; безпосередньо брав участь у бойових діях як штурмовик штурмової групи.
Також, як зазначає захисник, слідчий суддя не перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, хоча відповідно до вимог законодавства тримання під вартою є виключним заходом і застосовується лише за умови, коли жоден інший запобіжний захід не може забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Окремо апелянт звертає увагу на те, що визначений судом розмір застави є непомірним, оскільки підозрюваний об'єктивно не має можливості її внести через відсутність відповідних грошових коштів.
Крім цього, у скарзі зазначено, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обґрунтована підозра сама по собі не може тривалий час виправдовувати тримання особи під вартою без належного наведення конкретних ризиків.
У зв'язку з викладеним захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо підозрюваного більш м'який запобіжний захід.
Колегія суддів, вислухавши думку захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу задовільнити, скасувати ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 12.02.2026, позицію прокурора, який заперечував щодо задоволення вказаної апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2026 відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного пдозрюваного та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що 13.07.2025 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 202 ОСОБА_8 , який був призваний на службу під час мобілізації, зарахований до списків особового складу, був призначений на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення. Згідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ та організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
24.02.2022 Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 у зв'язку з військовою агресією проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової й мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації на території України.
19.05.2025 солдат ОСОБА_8 призваний на військову службу за мобілізацією, на особливий період, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 202 від 13.07.2025 солдата ОСОБА_8 призначено на посаду навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Солдат ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).
Відповідно до вимог ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 учинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
На підставі наказу № 306 від 18.10.2025 солдат ОСОБА_8 вибув у щорічну відпустку за 2025 рік терміном на 15 діб, яку мав проводити за місцем свого проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до відпускного квитка від 13.10.2025 № 4438 солдат ОСОБА_8 зобов'язаний був повернутися на службу до 05.11.2025.
Так, 08.11.2025, точно часу досудовим розслідування не встановлено, але не пізніше 20 год. 30 хв. солдат ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи на посаді навідника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, не повернувся із щорічної відпустки на територію військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 10.02.2026, коли був затриманий працівниками поліції в м. Вінниця.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене нез'явлення до військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
10.02.2026 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції бере до уваги практику Європейського суду з прав людини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Також, колегія судів зазначає, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування (рішенні у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984).
Підозра ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000090 від 05.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обґрунтовується наступними доказами:
?витягом з ЄДРД за № 12026020020000090 від 05.02.2026;
?рапортом про виявлення кримінального правопорушення від 05.02.2026;
?актом службового розслідування;
?протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 10.02.2026;
?повідомленням про підозру від 10.02.2026;
?іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, що наданих доказів достатньо для того, щоб прийти до висновку, що підозра щодо вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України обґрунтована.
Апеляційний суд погоджується, що на даний час в органу досудового розслідування наявні підстави у застосуванні стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України, які вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить його належну процесуальну поведінку та надасть можливість уникнути підозрюваному кримінальної відповідальності, шляхом переховування від органу досудового розслідування та суду.
Колегія суддів прийшла до висновку, що слідчий суддя Вінницького міського суду вірно обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд також враховує, що у даному кримінальному провадженні наявні свідки, показання яких мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявний ризик того, що, усвідомлюючи суворість можливого покарання, підозрюваний може умисно ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Суворість санкції є одним із чинників, що обґрунтовує побоювання ухилення, і повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що слідчим суддею під час розгляду клопотання у повному обсязі досліджено обставини кримінального провадження, надано належну оцінку зібраним матеріалам та доводам сторін, а також перевірено наявність передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків. Ухвала містить детальний аналіз фактичних даних, що характеризують особу підозрюваного, тяжкість інкримінованого правопорушення, обставини його вчинення та стадію досудового розслідування.
При цьому слідчий суддя належним чином мотивував висновок про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, обґрунтувавши, чому такі заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим ризикам. У рішенні наведено конкретні підстави, з огляду на які альтернативні запобіжні заходи не можуть ефективно досягти мети, визначеної кримінальним процесуальним законодавством, що свідчить про дотримання принципів необхідності та пропорційності втручання у права особи.
Разом із тим, саме те, що злочин віднесений до категорії тяжких, вимагає від суду пошуку балансу між інтересами правосуддя та правами людини: з одного боку - врахування високих ризиків, притаманних такій категорії злочинів, а з іншого - обов'язку забезпечити пропорційність запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці визнає, що ризик втечі особи є допустимою та достатньою підставою для обрання тримання під вартою відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні слідчий суддя, обираючи щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно визначив розмір застави, що відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення. Таким чином, твердження захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував найсуворіший запобіжний захід, є необґрунтованими, оскільки законодавець прямо передбачає можливість поєднання тримання під вартою та застави як альтернативного механізму.
Більше того, при обранні розміру застави суд першої інстанції вірно взяв до уваги наступні обставини.
Підозрюваний ОСОБА_8 визнає протиправність своїх дій, що підтверджує наявність у нього критичного ставлення до власної поведінки.
Матеріали провадження не містять даних про те, що підозрюваний раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Наявні відомості вказують на його законослухняну поведінку в минулому та відсутність будь-яких фактів ухилення від органів досудового розслідування чи суду. Сам підозрюваний демонструє готовність співпрацювати зі слідством, не має наміру уникати судового розгляду, що свідчить про його свідоме ставлення до процесуальних обов'язків.
Також, суд першої інстанції вірно взяв до уваги рішення Конституційного суду України від 19.06.2024 по справі № 3-111/2023(207/23, 315/23) зазначив, що виходячи зі змісту приписів ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст. 177 та ст. 178 КПК України, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. За ч. 6 ст.176 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Отже, у сукупності наведені дані дають підстави характеризувати особу підозрюваного позитивно як військовослужбовця та члена суспільства, який виконує свій громадянський обов'язок та визнає протиправність своєї поведінки. Разом із тим, вказані обставини не спростовують факту пред'явленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та необхідності належного процесуального реагування.
Колегія суддів також бере до уваги, що визначений судом розмір застави відповідає характеру інкримінованого діяння, особі підозрюваного, його соціальним зв'язкам та іншим обставинам, що мають значення для кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість ухвали.
Практика Європейського суду з прав людини, підтверджує те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною та достатньою підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою.
А тому, Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди кожного разу оцінювати не лише тяжкість інкримінованого злочину, а й індивідуальні обставини конкретної особи, перевіряти пропорційність обмеження свободи та розглядати можливість застосування застави або інших більш м'яких заходів, які у достатній мірі забезпечать процесуальну поведінку підозрюваного.
У даному випадку слідчий суддя, обираючи запобіжний захід щодо підозрюваного ОСОБА_8 , дотримався зазначених стандартів, оскільки, з одного боку, врахував тяжкість інкримінованого діяння та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а з іншого - визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, що забезпечує дотримання принципу пропорційності.
Таким чином, суд першої інстанції фактично знайшов ту «золоту середину», яка дозволяє одночасно гарантувати інтереси правосуддя та не допустити надмірного обмеження прав підозрюваного, що цілком відповідає стандартам, закріпленим у практиці ЄСПЛ.
Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та одночасно визначаючи розмір застави як альтернативного заходу, діяв у межах наданих повноважень і відповідно до вимог національного законодавства та стандартів ЄСПЛ, забезпечивши належний баланс між інтересами правосуддя і правами підозрюваного, а тому підстав для скасування чи зміни ухвали немає, у зв'язку з чим її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.02.2026, якою задоволено клопотання слідчого та підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020020000090 від 05.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4