Справа №:755/21959/25
Провадження №: 2/755/15481/25
"20" лютого 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Вивчивши матеріали позовної заяви на предмет дотримання позивачем вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту поданої до суду позовної заяви, суддя доходить наступних висновків.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 пред'явила позов до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами:
«визнати неправомірними дії Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які містять ознаки мобінгу (цькування);
визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 і Комунальним некомерційним підприємством «Медичний центр міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 06.05.2025 року;
зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Медичний центр міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі суми, належні до виплати при звільненні;
стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати при звільненні у сумі 314 437 грн 20 коп.;
стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди».
Відповідно до частин 4, 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У частині третій статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Вказане знаходить своє підтвердження у п. 12 постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» відповідно до якого, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому, судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
Однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Щодо заявленої вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 18.02.1995 року (далі - Порядок).
У статті 117 КЗпП України зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу.
Отже, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати, тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», в редакції від 22 травня 2015 року, яка набрала законної сили 01 вересня 2015 року, сплата судового збору не передбачена.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору». Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно скорочено перелік суб'єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Вказаний закон набрав чинності з 01 вересня 2015 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі у справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Тому позиція позивача про те, що вона звільнена від сплати судового збору щодо всіх позовних вимог є хибною.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на усі заявлені вимоги позивача в усіх судових інстанціях.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою. А тому за неї підлягає сплаті судовий збір як за позовну вимогу майнового характеру згідно з абз. 3 пп. 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», який складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи вищезазначене, у цій справі заявлено вимоги майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди) і вимоги немайнового характеру (про визнання протиправними дій та про визнання трудових відносин припиненими).
Додатково роз'яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005; код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Порядок та підстави відшкодування моральної шкоди визначено статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
За частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Виходячи з цих обставин, суми заявленої позивачем моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень в позові не обґрунтовано: - якими міркуваннями керувалася позивач при визначенні розміру моральної шкоди; - чи можна вважати розумними вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в такій сумі, виходячи з вимог статті 23 Цивільного кодексу України; - якими доказами підтверджується завдання позивачу моральної шкоди саме у такому розмірі.
Позивачем не повно викладено обставини справи із зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно з яким позивач оцінила свої моральні страждання.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 932/4759/21 (провадження № 61-18560св23) вказано, що «з набранням чинності Закону № 2759-IX на законодавчому рівні було врегульовано підстави для припинення трудових правовідносин, у зв'язку з встановленням факту мобінгу. Зокрема, зазначені підстави визначені частиною третьою статті 38, пунктом 12 частини першої статті 40, пунктом 1-2 частини першої статті 41 КЗпП України. Частиною другою статті 81 ЦПК України визначено, що у таких справах позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що мали місце такі події/обставини. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 755/8130/23 (провадження № 61-3194св24) зазначено, що «у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (абзац перший частини другої статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок позивача - навести фактичні дані, які підтверджують, що він, маючи певну захищену ознаку, зазнав на її підставі дискримінаційного поводження, зокрема без раціонального (об'єктивного та достатнього) обґрунтування опинився у гіршому становищі порівняно з іншими людьми, які такої ознаки не мають. А роботодавець за наявності цих даних має їх спростувати.
Водночас на підтвердження факту мобінгу зі сторони відповідача позивач не надала належних і допустимих доказів відповідно до вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Недотримання обов'язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, - залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.