Справа № 366/620/25
Провадження № 2/366/85/26
22.01.2026 селище Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., за участю секретаря судового засідання Дурицького М.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області
до 1)Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області
2) ОСОБА_1
3) ОСОБА_2
4) ОСОБА_3
5) ОСОБА_4
6) ОСОБА_5
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області (далі - відповідач-1), ОСОБА_1 (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3), ОСОБА_3 (відповідач-4), ОСОБА_4 (відповідач-5), ОСОБА_5 (відповідач-6) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для:
1)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом визнання недійсним рішення Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 № У-13-129 в частині затвердження технічної документації з видачі державних актів на право власності на земельні ділянки та передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,7246 га, ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1,6993 га, ОСОБА_7 земельної ділянки площею 1,6994 га, ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,7247 га для ведення особистого селянського господарства;
2)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №983369, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0029;
3)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №983367, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0029;
4)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №983369, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0033;
5)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №016354, виданого ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0017;
6)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 016362, виданий ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0024;
7)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом скасування рішення державного реєстратора 29.04.2016 № 29483650 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0019;
8)Усунення перешкоди у здійсненні Іванківською селищною територіальною громадою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:02:003:0017, 3222081400:02:003:0019, 3222081400:02:003:0024, 3222081400:02:003:0031, 3222081400:02:003:0033, 3222081400:02:003:0029.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Мовчана В.В.
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 07.04.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_8 .
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 07.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2025.
05.05.2025 до суду від представника відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві зазначено, що позовні вимоги про скасування рішень органів місцевого самоврядування, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування рішень (записів) про право власності на нерухоме майно є неналежними способами правового захисту позивача, які не призводять до відновлення порушених земельних прав держави, що, у свою чергу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні даних позовних вимог. Крім того, прокурором не було доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами факт накладання у 2007 році земельних ділянок на прибережну захисну смугу Дніпровського водосховища.
12.05.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив зазначено, що для забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати всі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди у користуванні ними шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з припиненням права власності щодо них. За твердженням прокурора, такий спосіб захисту порушених прав є ефективним, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірних земельних ділянок. Схема накладення спірних земельних ділянок, виготовлена ліцензованою на проведення робіт із землеустрою, земле оціночних робіт юридичною особою та долучена до позовної заяви є документом, що підтверджує накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду, а відтак належним, допустимим та достатнім доказом у спорі.
У підготовчому судовому засіданні 14.05.2025 розгляд справи було відкладено на 04.06.2025.
У підготовчому судовому засіданні 04.06.2025 суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про таке.
13.05.2025 до суду від прокуратури надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У підготовчому судовому засіданні 14.05.2025 розгляд справи було відкладено на 04.06.2025.
04.06.2025 до суду від прокуратури надійшло клопотання, відповідно до якого прокурор не заперечує проти проведення підготовчого судового засідання без участі прокурора, просили закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 04.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.07.2025.
30.07.2025 до суду від прокуратури надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи у судовому засіданні 30.07.2025 відкладено на 28.08.2025.
22.08.2025 до суду від Іванківської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
У судовому засіданні 28.08.2025 розгляд справи відкладено на 02.10.2025.
02.10.2025 до суду від прокуратури надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи у судовому засіданні 02.10.2025 відкладено на 04.11.2025.
У судовому засіданні 04.11.2025 розгляд справи відкладено на 08.12.2025.
18.11.2025 до суду від Іванківської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Розгляд справи у судовому засіданні 08.12.2026 відкладено на 22.01.2026.
21.01.2026 до суду від представника відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 надійшла промова у судових дебатах.
У судовому засіданні 22.01.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 № У-13-129 «Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України Державних актів на право приватної власності на землю в межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області» затверджено технічну документацію з видачі громадянам державних актів на право власності на землю в межах с. Страхолісся та передано безкоштовно у власність громадянам України, у тому числі ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,7246 га, ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,6993 га, ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1,6994 га, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,7247 га для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯЖ №016360 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0025, площею 0,7246 га.
У подальшому, в результаті поділу вказаної земельної ділянки утворилось 3 (три) окремі земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери: 3222081400:02:003:0029, 3222081400:02:003:0031, 3222081400:02:003:0033.
Після чого, на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2007 № 2784 земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0029 площею 0,2416 га у приватну власність набув ОСОБА_1 , якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 983369.
На підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2007 N?2784 земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0031 площею 0,2416 га у приватну власність набув ОСОБА_2 , якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 983368.
На підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2007 № 2784 земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0033 площею 0,2416 га у приватну власність набув ОСОБА_2 , якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 983367.
Поряд з цим, на підставі рішення Страхоліської сільської ради від 08.10.2007 № У-13-129 ОСОБА_5 видано державний акт серії. ЯЖ № 016345 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0017 площею 1,6993 га., ОСОБА_7 видано державний акт серії ЯЖ № 016356 на право власності на земельну ділянку з 3222081400:02:003:0019 площею 1,6994 га., ОСОБА_8 видано державний акт серії ЯЖ № 016362 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0024 площею 0,7247 га.
У подальшому, 28.08.2015 ОСОБА_7 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:003:0019 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1235 на користь ТОВ «Фактор-Комфорт».
28.04.2016 ТОВ «Фактор-Комфорт» на підставі договору купівлі-продажу № 1058 відчужило вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 .
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор зазначає, що передача у приватну власність спірних земельних ділянок відбулася з грубим порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки їх відведено за рахунок прибережної захисної смуги Київського водосховища на річці Дніпро. Рішенням сільської ради передано земельні ділянки без обов'язкового прийняття рішення про зміну цільового призначення із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. За твердженням прокурора, вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21).
У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України передбачено, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
У статтях 60 ЗК України, 88 ВК України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України.
Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
З огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
За переконанням суду, звертаючись з позовом до суду, прокурор має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Касаційний суд вже вказував, що не вбачається підстав для незастосування підходу висловленого у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) за позовом про повернення в порядку усунення перешкод, земельної ділянки водного фонду, що частково накладається. Така вимога як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, а може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу, оскільки не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору, а визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан щодо всієї ділянки призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку водного фонду, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для усунення перешкод якої наявні, тобто яка частково накладається на землі водного фонду) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). А належним (правомірним) способом захисту у спорах з подібними обставинами може бути позов про повернення тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі водного фонду (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 453/1192/23 (провадження № 61-3415св25)).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
За переконанням суду, з наявних матеріалів справи неможливо встановити, чи є спірні земельні ділянки землями водного фонду, чи накладаються вони на прибережну 100-метрову смугу (повністю чи частково).
При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих питань, однак, з'ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються спірні земельні ділянки на прибережну смугу на момент звернення з позовом та розгляду справи.
Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Як вбачається з матеріалів справи, спірні земельні ділянки на момент звернення з позовом перебували у приватній власності фізичних осіб, право власності яких зареєстроване у встановленому законом порядку. За таких обставин саме собою визнання недійсним рішення сільської ради чи державних актів на право власності не призводить до відновлення володіння держави відповідними земельними ділянками та не усуває наслідків їх вибуття з державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та і нших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Частинами 1, 3 статі 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене вище, заявлені позовні вимоги керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської областізадоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Київську обласну прокуратуру.
Керуючись статтями 4, 12, 76, 141, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд
1.У позові Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду - відмовити повністю.
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Прокуратура: Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13);
Відповідач-1: Іванківська селищна рада (07201, Вишгородський р-н, Київська обл., селище міського типу Іванків(з), вулиця Проскури Івана, будинок 7, ідентифікаційний код 04358000);
Відповідач-2: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач-3: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 );
Відповідач-4: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 );
Відповідач-5: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 );
Відповідач-6: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_4 ).
Повне судове рішення складено 26.02.2026.
Суддя Віталій МОВЧАН