Справа № 320/2176/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
25 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерне товариство "Агропромсистема" до Головного управління ДПС у м.Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне акціонерне товариство "Агропромсистема" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2024 №1445452303.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 30 вересня 2025 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не дослідив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не надано належної оцінки доказам що містяться в матеріалах справи.
На переконання апелянта судом не було взято до уваги, що Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) не здійснювала жодної реальної комерційної діяльності на Кіпрі, що підтверджувалось відповіддю компетентного органу Республіки Кіпр. Вказана компанія перебуває на стадії виключення з реєстру Реєстратора компаній. Компанія не має власного офісу або приміщення на Кіпрі. Під час перевірки встановлено, що АТ "Агропромсистема" здійснювало виплати процентів на користь Компанії "Biesef Investments Limited", при цьому такі виплати здійснювались безпосередньо на користь компанії-нерезидента, а не на користь його постійного представництва на території України. Контролюючий орган вважає, що в силу положень 141.4.2 п.141.4 ст.141 позивач зобов'язаний був утримати податок з доходів з джерелом походження з України за ставкою 15% від суми виплачених процентів та за їх рахунок.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначив, що матеріали даної судової справи містять належним чином засвідчені копії сертифікатів, що підтверджують податкове резиденство Кіпру Компанії "Biesef Investments Limited" за 2018, 2019, 2020 роки апостильовані, перекладені та нотаріально посвідчені, тобто такі, що в повній мірі відповідають всім вимогам, визначеним пунктами 103.4 - 103.6 ПК України. Твердження відповідача про відсутність у АТ "Агропромсистема" оригіналів таких довідок являється абсолютно безпідставним, а також жодним чином не впливає на право АТ "Агропромсистема" застосувати Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування.
Позивач вважає, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку, що твердження ГУ ДПС у м. Києві про наявність у Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) представництва на території України не знайшли свого підтвердження.
На переконання позивача рішення суду першої інстанції є законними, обґрунтованим та направленим на захист порушених прав та інтересів позивача, а апеляційна скарга ГУ ДПС у м. Києві безпідставною.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, Приватне акціонерне товариство "Агропромсистема" зареєстровано як юридична особа.
Основний вид діяльності згідно КВЕД - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Інші: 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Агропромсистема" з питань дотримання вимог податкового законодавства при виплаті доходу у вигляді процентів із джерелом його походження з України нерезиденту "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) за період з 01.01.2018 по 31.12.2020.
Результати перевірки оформлені Актом перевірки від 19.11.2024 № 122805/Ж5/26-15-23-21/00915122, у висновках якого вказано про порушення позивачем підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб при виплаті доходу із джерелом походження з України у вигляді процентів компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) на загальну суму 3 636 863 грн, у тому числі за 2018 рік - на суму 1 068 880 грн, за 2019 рік - на суму 1 666 512 грн, за 2020 рік - на суму 901 471 грн.
Не погоджуючись з актом перевірки позивачем подано заперечення вих. № 25/11-А від 25.11.2024.
За результатами розгляду заперечень контролюючий орган від 12.12.2024 № 48710/Ж12/26-15-23-03-08 повідомив платника податків про залишення висновків Акта перевірки від 19.11.2024 № 122805/Ж5/26-15-23-21/00915122 без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2024 № 1445452303, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за податковими зобов'язаннями у сумі 3 636 863 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 683 848 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків, що немає підстав для збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 19.12.2024 № 1445452303.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) під доходом з джерелом походження з України розуміється будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.
Відповідно до підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК України під «процентами» розуміють дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів, серед інших, включається платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.
Відповідно до підпункту 141.4.2. статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відтак, безпосередньо наведені норми в сукупності та взаємозв'язку вказують, що податок за ставкою 15% сплачується, якщо інше не перебачено положеннями міжнародних договорів України.
При цьому пунктом 3.2 статті 3 ПК України передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
08 листопада 2012 року між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр підписано Конвенцію, що ратифікована Україною згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та Протоколу до неї».
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Конвенції її дія поширюється на осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі.
У пункті 2 статті 10 Конвенції зазначено, що такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але, якщо особа - фактичний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:
- 5 % від загальної суми дивідендів, якщо фактичний власник володіє не менш ніж 20 відсотками капіталу компанії, що сплачує дивіденди, що сплачує дивіденди, або інвестував в придбання акцій чи інших прав компанії еквіваленті не менше 100000 євро;
- 15 % від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.
Разом з тим, п. 4 цієї ж статті Конвенції передбачено, що положення пунктів 1 і 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа - фактичний власник дивідендів, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, справді пов'язаний з таким постійним представництвом. У такому випадку застосовуються положення статті 7 цієї Конвенції.
За змістом положень п. 1 - 4 ст. 5 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.
Термін "постійне представництво", зокрема, включає: a) місце управління; b) філіал; c) офіс; d) фабрику; e) майстерню; f) установку або споруду для розвідки природних ресурсів; g) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; та h) склад або інше приміщення, що використовується для продажу товарів.
Будівельний майданчик, або складальний або монтажний проект, чи пов'язана з таким майданчиком або проектом наглядова діяльність утворюють постійне представництво, лише якщо вони існують більше ніж дванадцять місяців. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки; c) складування запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від "a" до "e", за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.
Відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, до якого застосовується пункт 6 цієї статті, діє від імені підприємства та має, та звичайно використовує повноваження в Договірній Державі укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій Державі стосовно будь-якої діяльності, яку ця особа виконує для підприємства за винятком, якщо діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4 цієї статті, яка якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не може перетворити це постійне місце діяльності у постійне представництво відповідно до положень цього пункту.
На законодавчому рівні визначення "постійного представництва", його основних характеристика складових, міститься в пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПК України. А саме, під терміном "постійне представництво" розуміють постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.
Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.
Таким чином, як національне, так і міжнародне законодавство встановлює, що одним із випадків, коли господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення "постійне представництво", є здійснення таким представництвом комбінації видів діяльності, якщо наслідком такої комбінації є сукупна діяльність підготовчого чи допоміжного характеру.
Пунктом 7 ст. 5 Конвенції визначено, що той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом іншої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі (через постійне представництво чи будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво іншої.
Наведені норми міжнародного й українського законодавства у сукупності вказують на те, що представництва на території України зазвичай не мають статусу юридичної особи та діють на підставі наданих нерезидентом повноважень. Такі представництва можуть як здійснювати підприємницьку діяльність на території України, так і виконувати лише функції, які мають допоміжний та підготовчий характер (зберігання, демонстрація, закупівля або доставка товарів, збирання інформації тощо). Ці умови можна схарактеризувати як ознаки, що дозволяють відносити представництво нерезидента до розряду "постійних" та "непостійних".
Таким чином, постійне представництво нерезидента в Україні з метою оподаткування розглядають як окремий, незалежний від самого нерезидента, суб'єкт господарської діяльності. А тому взаємовідносини між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні необхідно розглядати як взаємовідносини між різними суб'єктами господарювання та, відповідно, податковий облік самого постійного представництва повинен здійснюватися згідно із загальними правилами.
Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 60 підрозд. 10 розд. XX "Перехідні положення" ПК України нерезиденти (іноземні компанії, організації), які здійснюють господарську діяльність на території України та/або які до набрання чинності Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" належно акредитували (зареєстрували, легалізували) на території України відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, і станом на 01.01.2021 не перебувають на обліку в контролюючих органах, зобов'язані протягом трьох місяців подати до контролюючих органів документи для взяття їх на облік у порядку, встановленому п. 64.5 ст. 64 ПК України.
Наказом Міністерства фінансів України від 08.02.2021 № 62 "Про затвердження Змін до Порядку обліку платників податків і зборів" (далі - Наказ № 62), який набрав чинності 19.03.2021, внесені зміни до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі - Порядок № 1588). Пунктом 2 Наказу № 62, встановлено що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, та на дату набрання чинності Наказом № 62 не перебувають на обліку в контролюючих органах, зобов'язані протягом двох місяців з дати набрання чинності Наказу №62 подати для постановки їх на облік документи, визначені пп. 4.2, 4.4 розд. IV Порядку №1588.
Судом встановлено, в ході проведення перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) вважається такою, що здійснює свою діяльність через постійне представництво в розумінні частини 1, 5 статті 5 Конвенції. Контролюючий орган вважає, що Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) має в Україні постійне представництво у вигляді постійного місця діяльності, в якому здійснювалась господарська діяльність нерезидента та яка виходила за межі діяльності підготовчого та допоміжного характеру, оскільки основна діяльність співпадає з основною діяльністю нерезидента - Компанією "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр), зазначеною у фінансовій звітності. Вказані висновки контролюючого органу базуються на отриманій відповіді від Іноземного компетентного органу Республіки Кіпр (Податковий Департамент Міністерства фінансів Республіки Кіпр) від 22.12.2021 № 3.10.43.2/А V.215Р.819 по Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр).
У свою чергу в Акті перевірки зазначено, що єдиним акціонером Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є Компанія "GOELEO ENTERPRISES LTD" (Республіка Кіпр) - 100% акціонерного капіталу.
Директорам компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є, зокрема ОСОБА_1 , з 05.12.2011 - по дату завершення перевірки.
ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником Компанії "Biesef Investments Limited" та має право підпису банківських рахунків, у банківських установах, відкритих кіпрською компанією. Ним не задекларовано жодних доходів, отриманих з джерел за межами України.
Також в Акті вказано, що Компанією "Biesef Investments Limited" надано спеціальні довіреності на ім'я ОСОБА_2 , згідно з якими він є Повіреним і законним представником компанії для наступних конкретних дій та вчинків:
- укладати, змінювати або розривати будь-які договори застави (іпотеки) та додаткові угоди до договорів застави (іпотеки) та/або будь-яких інших договорів, пов'язані з ними заяви, акти, реєстраційні картки, форми та отримувати необхідні документи. Всі вищезазначені дії та документи будуть виконуватися у відповідності до умов та положень договорів застави (іпотеки), майнової поруки, кредитних договорів (договорів позики), які раніше були укладені з компаніями;
- укладати, змінювати або розривати будь-які договори застави (іпотеки) та додаткові угоди до договорів застави (іпотеки) та/або будь-яких інших договорів, пов'язані з ними заяви, акти, реєстраційні картки, форми та отримувати необхідні документи, договори про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки); кредитні договори / договори позики, договори про відступлення права вимоги, будь-які додаткові угоди до них, в тому числі угоду про зміну кредитора; листи, заяви, розпорядження з компаніями.
Крім того в Акті містяться відомості про те, що ОСОБА_1 є бенефіціарним власником групи українських підприємств, у тому числі АТ "Агропромсистема".
ОСОБА_1 у період 2017-2021 років переважну більшість перебував на території України із правом підпису банківських документів від імені Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр).
Зареєстрований офіс Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) знаходиться за адресою: 1 Stasinou, Mitsi Building, Ist floor, Office 4, Plateia Eleftherias, Nicosia 1060, Cyprus.
Згідно відповіді Іноземного компетентного органу Республіки Кіпр (далі - ІКО) Компанія утримує повністю обладнаний та діючий офіс за адресою: 4 Kadmou, Agios Andreas, S.I. Olympia Business Centre, Office 105, Nicosia 1105, Cyprus, загальною площею 18 кв. метрів.
Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) займається тим, що надає фінансові послуги пов'язаним сторонам (резидентам Республіки Кіпр та нерезидентам). Метою Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є адміністрування грошових резервів та інструментів групи. Наявні кошти групи, включаючи будь-який прибуток від її діяльності, об'єднуються та розподіляються, через Компанію"Biesef Investments Limited", яка діє як казначейська компанія групи, у формі позик/фінансової підтримки для задоволення потреб у ліквідності та оборотному капіталі різних компаній групи/пов'язаних компаній.
У Компанії відкриті банківські рахунки в Astrobank (Республіка Кіпр), Credit Suisse (Швейцарія) та Bank Lombard Odier & Co Ltd (Швейцарія). Підписантом по даних банківських рахунках є ОСОБА_1.
Згідно отриманої інформації встановлено, що джерелом коштів, які Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) надавала українським підприємствам у вигляді позик, є грошові кошти, отримані у вигляді позик від пов'язаної компанії та більша частина коштів були грошима, інвестованими бенефіціарним власником компанії через іншу кіпрську компанію - "Goeleo Enterprises Ltd", у формі капіталу.
Згідно отриманих додатків до відповіді ІКО встановлено, що Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) з 2011 по 2018 у якості капітальних вкладень (ч/з премію на уставний капітал) отримала від компанії "Rockway Development Itd" (Беліз) кошти на загальну суму 70 000,0 тис. дол. США. Крім того, Компанія отримала від материнської Компанії "Goeleo Enterprises Ltd" кошти, як внесок до статутного капіталу 150 466,0 тис. дол. США у 2016 році та 27 896,5 тис. дол. США у 2020 році.
Протягом 2017-2019 років Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) не виплачувала жодних відсотків своєму позикодавцю, нараховані та не виплачені відсотки складали: станом на 31.12.2018 - 36 991,36 дол. США; станом на 31.12.2019 - 67 624,40 дол. США. Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) не розподіляла жодних дивідендів між своїми акціонерами у періоді 2017-2019 років.
На переконання ГУ ДПС у м. Києві всі вище означені обставини свідчать про те, що фактична господарська діяльність Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) здійснювалась з території України, що однозначно свідчить про наявність постійного представництва нерезидента на території України.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями контролюючого органу з огляду на таке.
Згідно п. 64.5 статті 64 ПК України у разі встановлення контролюючим органом за результатами податкового контролю ознак ведення нерезидентом господарської діяльності на території України, зазначеної в абзацах третьому - п'ятому цього пункту, без взяття на податковий облік нерезидента, зокрема здійснення резидентом діяльності в інтересах нерезидента через відокремлені підрозділи, у тому числі, що має ознаки постійного представництва, контролюючим органом призначається перевірка такої діяльності. Порядок проведення перевірки для цілей цього пункту визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
Якщо перевіркою встановлено ведення нерезидентом діяльності через відокремлені підрозділи, у тому числі постійне представництво в Україні без взяття на податковий облік, контролюючий орган складає акт перевірки, який надсилається нерезиденту в порядку, визначеному пунктом 86.13 статті 86 цього Кодексу. На підставі акта перевірки контролюючим органом може бути прийнято рішення про взяття на облік такого нерезидента в Україні без заяви нерезидента та отримання заперечення до акта перевірки.
Також відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» від 03 листопада 2022 року № 2719-ІХ (набрав чинності 24 листопада 2022 року) були внесені зміни до ПК України, згідно з якими знято обмеження щодо проведення документальних позапланових перевірок, у т.ч. з підстав, визначених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Відповідно до підпункту 78.1.22 пункту 78.1. статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України, без взяття на податковий облік.
Згідно з пунктом 117.4 статті 117 ПК України ведення нерезидентом (іноземною юридичною компанією, організацією) діяльності через відокремлений підрозділ, у тому числі постійне представництво, без взяття на податковий облік у порядку, передбаченому ПК України, тягне за собою накладення штрафу на нерезидента в розмірі 100 000 гривень.
У спірному випадку, стверджуючи про ведення Компанією "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) на території України основної комерційної діяльності саме через постійне представництво, відповідач не вказав на обставини й не підтвердив документально вжиття ним зазначених вище заходів з метою проведення документальної позапланової перевірки такого постійного представництва нерезидента, взяття його на податковий облік й притягнення останнього до відповідальності на підставі пункту 117.4. статті 117 ПК України.
Аналогічне застереження у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 24 липня 2025 року у справі № 320/17773/21.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є резидентом України зареєстрованим за адресою: 02094, м. Київ, проспект Каденюка Леоніда (Гагаріна), б. 23, ідентифікаційний код 00915122. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Інші: 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є резидентом Республіки Кіпр відповідно до вимог Конвенції та підлягає оподаткуванню на Кіпрі, що підтверджується сертифікатами про статус резидента від 22 січня 2018 року, від 18 січня 2019 року, від 30 березня 2020 року та від 22 липня 2021 року, які були надані контролюючому органу та дослідженні при приведенні перевірки.
При цьому, всупереч доводів апелянта, законодавством не вимагається надання у безумовному порядку саме оригіналів відповідних документів контролюючому органові.
Належність позивача до резидентів України і компанії "Biesef Investments Limited" до резидентів Республіки Кіпр, надавало право при виплаті доходів нерезиденту застосовувати ставку оподаткування, яка визначена умовами Конвенції - 2% та 5%.
АТ "АГРОПРОМСИСТЕМА" в період з 01.01.2018 по 31.12.2020 було здійснено виплату доходу Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) із джерелом його походження з України у вигляді процентів, а саме:
- на підставі договору про надання кредиту від 20.08.2004 № 1/12/08 на загальну суму 677 692,16 дол. США (еквів. 18 570 976,80 грн.), у тому числі - у сумі 360 200,00 дол. США (еквів. 10 007 000,23 грн.) за 2019 рік та у сумі 317 492,16 дол. США (еквів. 8 563 976,57 грн.) за 2020 рік;
- на підставі договору про надання позики від 23.07.2012 № 1 на загальну суму 402 716,75 дол. США (еквів. 10 613 641,75 грн.), у тому числі - у сумі 307 000,00 дол. США (еквів. 8 057 703,71 грн.) за 2018 рік та у сумі 95 716,75 дол. США (еквів. 2 555 938,04 грн.) за 2019 рік.
Податок на прибуток іноземних юридичних осіб утримано та своєчасно сплачено до бюджету у загальній сумі 871 566 грн., у тому числі за ставкою 2% у 2018 році - в сумі 164 443 грн., у 2019 році - в сумі 256 387 грн. та за ставкою 5% у 2020 році - в сумі 450 736 грн.
Проте в Акті перевірки відповідач прийшов до висновку, що позивач неправомірно користувався пільгами, передбаченими Конвенцією, оскільки його діяльність підпадає під визначення «постійного представництва» у розумінні підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПК України та пункту 1 статті 5 Конвенції, що призвело до заниження податку на прибуток та винесення податкового повідомлення-рішення та накладення штрафу.
Такі висновки перевірки обґрунтовані тим, що за результатами аналізу інформації отриманої від компетентного органу Республіки Кіпр, на запит ГУ ДПС у м. Києві, встановлено ознаки постійного представництва компанії "Biesef Investments Limited" на території України. Більшу частина доходу компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) становлять дивіденди, та те, що вказано. компанією видавались довіреності на представництво інтересів компанії фізичній особі, яка є громадянином України, та якому нібито надано широке коло повноважень.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні матеріали щодо фактів укладання контрактів повіреними від імені підприємства, як того вимагає стаття 5 Конвенції.
При цьому дії, вчинені повіреним - резидентом України, підпадали під поняття підготовчих і допоміжних (підписання договорів, не здійснюючи господарську діяльність компанії); сам факт видачі довіреності не визначається Конвенцією як вчинення повіреним дій, які у будь-якому випадку свідчать про наявність постійного представництва. Висновок про наявність постійного представництва повинен ґрунтуватися на аналізі фактично здійснених повіреним дій.
У ході перевірки відповідачем не досліджено фактичні дії, які вчинялись представником та підписантом згідно виданих довіреностей.
Отже, при здійсненні перевірки позивача, контролюючий орган за відсутності аналізу змісту та виду здійснюваної ним діяльності у тому числі в контексті спірних відносин, дійшов помилкового висновку про наявність в діях повіреного компанії ознак здійснення діяльності постійного представництва.
Сам зміст довіреностей не є достатньою підставою для висновку щодо здійснення повіреними діяльності постійного представництва.
Пунктом 5 статті 5 Конвенції передбачено, що особа, яка діє в інтересах компанії має мати та зазвичай реалізовувати повноваження визначені в довіреностях.
Враховуючи зміст положення статті 5 Конвенції колегія суддів вважає, що господарська діяльність нерезидента, що здійснюється через його представництво в Україні, не підпадає під визначення «постійне представництво» виключно у тому випадку, коли представництво здійснює будь-яку з перелічених у частині четвертій статті 5 Конвенції видів діяльності з обов'язковою умовою, що така діяльність має підготовчий або допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії.
Наведені вище обставини свідчать про вчинення повіреними нерезидента виключно підготовчих та/або допоміжних функцій у вигляді представництва інтересів компанії на загальних зборах, укладення договорів купівлі-продажу частки та інші повноваження надані довіреністю, виключно для забезпечення основної діяльності материнської компанії-нерезидента фінансування, не здійснюючи при цьому господарської діяльності материнської компанії.
Основою для розробки переважної більшості міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування є Модельна конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (надалі також - ОЕСР) щодо податків на доходи і капітал (надалі також - Модельна конвенція ОЕРСР). Модельна конвенція становить джерело уніфікованих рішень щодо найбільш поширених питань, які виникають у сфері міжнародного оподаткування та усунення подвійного оподаткування. Також важливе значення мають Коментарі до Модельної Конвенції ОЕСР.
Одним з основоположних фактів, який підлягає встановленню під час спорів відносно наявності або відсутності постійного представництва, є питання періоду існування такого постійного представництва. Оскільки, чи існує постійне представництво в державі протягом певного періоду, має визначатись на основі обставин, що застосовуються протягом цього періоду, а не тих, які застосовувалися протягом минулого чи майбутнього періоду (пункт 8 коментарів ОЕРСР до статті 5 Типової конвенції).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що Акт перевірки не містить жодного формулювання відносно чіткого періоду створення/існування постійного представництва материнської компанії позивача - компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр).
Такі документи містять посилання на різні періоди, в яких представники компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) на підставі виданих довіреностей, підписували документи правового характеру, що, за твердженням відповідача, в сукупності призвели до появи ознак постійного представництва.
Дослідження змісту доходів від звичайної діяльності нерезидента дозволить визначитися з істотністю і значущістю діяльності можливого представництва, тобто чим більше значення має така діяльність в сукупній діяльності організації, тим більша ймовірність утворення постійного представництва (пункт 24 Коментарів до статті 5 Типової конвенції).
Посилання апелянта на те, що сукупність зафіксованих в Акті перевірки відомостей може свідчити про те, що компанія-нерезидент "Biesef Investments Limited" має в Україні постійне місце діяльності, через яке, частково, але в значних обсягах здійснюється господарська діяльність цієї кіпрської компанії, від імені якої діє громадянин України ОСОБА_1 шляхом укладення договорів, а також розпорядженням належними компанії активами, колегія суддів оцінює критично.
Як було зазначено вище по тексту даної постанови, контролюючим органом не вжиті будь-які передбачені ПК України заходи, спрямовані на легалізацію в Україні постійного представництва.
Крім того вказане твердження ГУ ДПС у м. Києві ґрунтується на припущеннях, які не містять безумовного висновку про те, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 діяв не як агент з незалежним статусом.
Не спростовує наведене вище й зміст листа Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22 грудня 2021 року, оскільки у ньому відсутні відомості про те, що Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) має на території України незареєстроване постійне представництво в розумінні положень Конвенції, вчиняє через нього комерційну діяльність.
Щодо посилань податкового органу, що ОСОБА_1 є бенефіціарним (фактичним) кінцевим отримувачем доходу, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом пункту 103.8 статті 103 ПК України особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
Так, згідно Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (далі - Конвенція) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.
Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.
Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій і боргових зобов'язань Термін «проценти» не буде включати ніякі доходи, які можуть розглядатись як розподіл згідно з положеннями статті 10 цієї Конвенції.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що платник податку має право застосувати звільнення (зменшення) від оподаткування при виплаті доходів нерезиденту за наявності таких умов: якщо це передбачено положеннями чинного міжнародного договору України з країнами резиденції особи, на користь якої здійснюються виплати; якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, що підтверджується відповідною довідкою (або її нотаріально засвідченою копією), яка повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
При цьому «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися у вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати відповідно до мети, завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як «уникнення від сплати податків», і з урахуванням таких основних принципів, як «запобігання зловживання положеннями договору».
Для визнання особи як фактичного отримувача доходу (бенефіціарного власника) необхідним є не тільки наявність правових підстав для безпосереднього отримання доходу, але і того, що така особа повинна бути безпосереднім вигодоотримувачем, тобто особою, яка отримує вигоду від доходу та визначає його подальшу економічну долю.
Звільнення від оподаткування або пільгові ставки податку не можна застосувати в разі, коли дохід у межах угоди (серії угод) із джерелом його походження з України виплачують таким чином, що нерезидент, який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді процентів, виплачує весь дохід або більшу його частину іншому нерезиденту, який не міг би застосовувати пільгову ставку, коли такий дохід виплачується останньому.
При визначенні фактичного отримувача доходу слід також враховувати виконувані функції та покладені на нерезидента ризики.
Отже, передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку, не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу. Зокрема, не може бути застосовано звільнення від сплати податку або його пільгові ставки у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді, зокрема, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому.
Подібні правові висновки з питань тлумачення положень пункту 103.3 статті 103 ПК України наведені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2018 року у справі №803/1005/17, від 24 січня 2020 року у справі №803/188/17, від 17 лютого 2021 року у справі №808/3837/16, від 02 травня 2023 року у справі №820/1212/17, від 05 грудня 2023 року у справі №804/3765/16.
Відтак в контексті спірних у цій справі правовідносин згідно із статтею 11 Конвенції та статтею 103 ПК України головною умовою для застосування звільнення (зменшення) від оподаткування при виплаті доходів нерезиденту є його статус бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу.
Слід зазначити, що більш детальне визначення терміну «бенефіціарний власник» наведено в Коментарях до Модельної конвенції про уникнення подвійного оподаткування (далі також - Модельна конвенція), яка відома ще як Типова конвенція Організації економічного співробітництва та розвитку (далі також - ОЕСР) щодо податків на доходи і капітал.
Так, відповідно до пункту 9 Коментарів до статті 11 вимогу щодо бенефіціарного власника додано до пункту другого статті 11 для того, щоб роз'яснити значення слів «і сплачуються резиденту», які використовуються в пункті 1. Зрозумілим є той факт, що країна джерела не зобов'язана поступатись у праві оподатковувати проценти на тій лише підставі, що проценти були сплачені саме резиденту Держави, з якою укладено міжнародний договір. Термін «фактичний власник доходу» використовується не у вузькому технічному сенсі, а розуміється в контексті та світлі завдань і цілей Конвенції, включаючи уникнення подвійного оподаткування, попередження випадків ухилення від сплати податків та уникнення оподаткування.
Пільга або звільнення від оподаткування по будь-якому із видів доходу, що надається Державою, з якої походить дохід, резиденту іншої Договірної держави з метою уникнення повністю або частково подвійного оподаткування, яке може виникнути у зв'язку із повторним оподаткуванням такого доходу Державою резидентства. Коли цей вид доходу отримує резидент Договірної Держави, що діє як агент чи номінальний отримувач, надання Державою, з якої походить дохід, такої пільги або звільнення виключно на підставі статусу безпосереднього отримувача доходу як резидента іншої Договірної Держави буде суперечити цілям та завданням Конвенції. Безпосередній отримувач в цій ситуації кваліфікуватиметься як резидент, однак цей статус не призводить до потенційного подвійного оподаткування, оскільки отримувач не розглядається як власник доходу для цілей оподаткування в Державі резиденства. Надання державою, з якої походить дохід, пільги або звільнення від оподаткування також буде суперечити цілям та завданням Конвенції, якщо резидент Договірної Держави, не використовуючи такі інструменти, як агентування або номінальної власності, буде діяти як проміжна ланка для іншої особи, котра фактично отримує вигоду від відповідного доходу. Проміжна ланка не може розглядатися як фактичний власник, якщо навіть за свого формального статусу власника на практиці вона має досить вузькі повноваження щодо такого доходу, що надає можливість її розглядати як просту довірену особу, або управляючу особу, що діє від імені зацікавлених осіб (пункт 10 Коментарів до статті 11).
Таким чином, Угоди про уникнення подвійного оподаткування не можуть застосовуватися до ситуацій, коли відповідні відносини між резидентом та нерезидентом не пов'язані з фактичним веденням господарської діяльності, а дії учасників цих відносин спрямовані лише на створення зручного (пільгового) податкового режиму. Пільги за міжнародними угодами щодо уникнення подвійного оподаткування повинні відноситися лише до податкового резидента, який є дійсним одержувачем доходу.
У випадках, які наводяться в Коментарях (агент, номінал, посередник тощо), безпосередній отримувач процентів не вважається бенефіціарним власником, оскільки право отримувача вільно розпоряджатись такими процентами обмежено в силу наявності договірних або інших юридичних обов'язків передати отриманий платіж іншій особі. Такий обов'язок зазвичай випливає з юридичних документів, однак також може з'ясовуватись на підставі фактів та обставин, які вказують, що по суті отримувач процентів не має право вільно розпоряджатись такими процентами.
За загальним правилом ознаками, які можуть вказувати на те, що особа-нерезидент не є кінцевим бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів, є, зокрема: 1) відсутність фактичного самостійного здійснення господарської діяльності особою нерезидентом, яка зареєстрована в Державі, з якою Україною укладений договір про уникнення подвійного оподаткування, на відповідній території; 2) характер грошових потоків свідчить про наявність юридичних та фактичних обов'язків щодо подальшого перерахування отримуваних процентів особою-нерезидентом третій особі та відсутність у особи-нерезидента можливості самостійного прийняття рішення щодо долі отримуваного доходу та його контролю; 3) мінімальний часовий інтервал між: укладенням договору (видачею позики) між резидентом та особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а також договору (видачею позики) між останнім та третьою особою; отриманням доходу особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, і виплатою грошових коштів третій особі; 4) відсутність диференційованих, що розрізняються умов договорів, правових документів, на підставі яких особа-нерезидент отримує дохід і в подальшому перераховує кошти; 5) вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою; 6) фактичні ризики, пов'язані із наданням позики резиденту, несе третя особа, а не особа-нерезидент.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що аналіз фінансових показників діяльності Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр), які відповідач зробив в акті на підставі даних, отриманих від Міністерства фінансів Республіки Кіпр, жодним чином не спростовує того факту, що саме нерезидент Компанія "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) є кінцевим (бенефіціарним) отримувачем доходу (процентів), сплаченого позивачем на підставі договору позики.
Перерахування відсотків за позикою позивачем здійснено на рахунки, що належать Компанії "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що в акті не зафіксовано жодних обставин стосовно встановлення в ході перевірки права позивача розпоряджатися отриманими процентами та їх розподіляти.
Отже, доводи відповідача, що нерезидент "Biesef Investments Limited" (Республіка Кіпр) не є фактичним власником перерахованих позивачем за Кредитним контрактом грошових коштів, спростовується вищезазначеним.
Враховуючи викладене у сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного за своєю сутті висновку про відсутність у діях позивача порушень вимог підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України.
Крім того, за змістом спірного податкового повідомлення-рішення, нарахувавши позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, ГУ ДПС у м. Києві застосувало до платника у штрафні санкції, передбачені пунктом 125-1.2 статті 125 ПК України («Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати»).
Згідно з цим пунктом статті 125-1 ПК України вчинене умисно ненарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Водночас, як вже було відзначено вище, в силу положень пункту 109.3 статті 109 ПК України необхідною умовою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення лише у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125- 1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу є встановлення контролюючими органами саме вини особи у вчиненні відповідного правопорушення.
Проаналізувавши текст Акта перевірки, суд першої інстанції правильно вказав на те, що такий акт не містить доводів й аргументів контролюючого органу, які б вказували на встановлення наявності в діях позивача вини при здійсненні оподаткування виплачених на користь нерезидента дивідендів за пониженою ставкою, розмір якої були встановлений у Конвенції.
З огляду на наведене вище у сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про не доведення контролюючим органом документально правомірності висновків Акта перевірки та наявності в ГУ ДПС у м. Києві правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення рішення, а відтак обґрунтовано вказав на необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 25.02.2026.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких