Справа № 500/6089/25
23 лютого 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 192550007347 від 10 жовтня 2025 року позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192550007347 від 10 жовтня 2025 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 24.10.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів було передбачено Положенням про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, на даний час передбачено Положенням про спеціальні звання посадових осіб податкових органів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2020 № 945.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» від 12.09.1997 № 503-р, чинного на час періоду роботи позивачки, до 4-7 категорій посад державних службовців було віднесено відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях, на яких не поширювалися спеціальні звання.
Тобто періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Згідно записів трудової книжки позивачка з 01.02.1995 по 28.07.2014 працювала в органах державної податкової служби.
Зокрема, позивачці в органах податкової служби присвоювались спеціальні звання.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю у позивачки стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено у переведенні її з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Представником третьої особи надіслано через систему "Електронний суд" пояснення щодо даної справи. Просив в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 23.12.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
02.10.2025 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області з заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з переходом з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ (далі Закон № 899).
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області.
10 жовтня 2025 року ГУ ПФУ в Харківській області було прийнято рішення №192550007347, яким відмовлено позивачу в проведенні перерахунку.
Згідно з рішенням №192550007347 від 10 жовтня 2025 року ГУ ПФУ в Харківській області було встановлено, що за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1982р., заявниця з 01.02.1995р. по 28.07.2014р. працювала у Гусятинській міжрайонній Державній податковій інспекції по Теребовлянському району Тернопільської області, та за ці періоди роботи були присвоєні спеціальні звання, а не ранги державного службовця. Контролюючий орган зазначив, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі Закон №3723). Враховуючи вищезазначене, відділом перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення відмовити громадянці ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв'язку з відсутністю стажу державної служби.
Враховуючи, що ГУ ПФУ в Харківській області невірно вказано період проходження служби в податкових органах з 01.02.1995 року по 28.07.2014 року замість вірного періоду з 02.06.1994 року по 28.07.2014 року, а також той факт що цей період підлягає зарахуванню до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723, позивач вважає таку відмову незаконною, внаслідок чого вона вимушена звернутися до суду з позовом щодо захисту свого права на отримання відповідних пенсійних виплат.
Не погодившись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.10.2025 та вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 10 вказаного Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі також - Закон №889-VIII), згідно чинного зараз (втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану згідно рішення Конституційного Суду № 3-р/2022 від 23.12.2022) підпункту 1 пункту 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі також Закон №3723X11), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку; б) мають передбачений законодавством страховий стаж; в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019. за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
1. Щодо прирівняння податкової служби до державної служби
Згідно з частиною 5 статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон №509-XII) чинного до 19.11.2012, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України «Про державну службу».
Частина 7 статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини 8 статті 15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина 6 статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто, такою нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Також згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - справді перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів
На підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 на державній службі, в органах державної податкової служби, присвоєння персональних та спеціальних звань, рангів державного службовця в її трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.09.1982 року містяться наступні записи про її роботу за спірні періоди:
Державна податкова інспекція Міністерства фінансів України по Теребовлянському району:
з 02.06.1994 по 31.10.1995 перебувала на посаді старшого державного податкового інспектора відділу аудиту фізичних осіб;
01.02.1995 присвоєно персональне звання інспектора податкової служби ІІІ рангу;
03.01.1995 прийняла присягу державного службовця;
з 01.11.1995 по 25.11.1996 перебувала на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту фізичних осіб;
Державна податкова адміністрація у Теребовлянському районі:
з 26.11.1996 по 16.02.1998 перебувала на посаді головного державного податкового інспектора відділу справляння податків з фізичних осіб;
Державна податкова інспекція у Теребовлянському районі:
з 17.02.1998 по 09.04.1998 перебувала на посаді головного державного податкового інспектора відділу справляння податків з фізичних осіб;
з 10.04.1998 по 30.06.2000 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб з функцією документальних перевірок;
29.03.2000 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби ІІ рангу;
з 01.07.2000 по 19.08.2003 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб;
з 20.08.2003 по 31.07.2004 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора групи документальних перевірок відділу оподаткування фізичних осіб;
01.06.2004 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу
Теребовлянська міжрайонна державна податкова інспекція:
з 01.08.2004 по 30.09.2004 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору документальних перевірок відділу оподаткування фізичних осіб;
Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція:
з 01.10.2004 по 31.08.2005 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору документальних перевірок відділу оподаткування фізичних осіб;
з 01.09.2005 по 31.10.2005 перебувала на посаді старшого державного податкового інспектора сектору оподаткування фізичних осіб Теребовлянського відділення;
з 01.11.2005 по 31.03.2006 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору оподаткування фізичних осіб Теребовлянського відділення;
ДПІ у Теребовлянському районі:
з 03.04.2006 по 01.10.2009 перебувала на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб;
з 02.10.2009 по 15.02.2011 перебувала на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб;
з 16.02.2011 по 26.03.2012 перебувала на посаді начальника відділу оподаткування фізичних осіб;
16.02.2011 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби ІІІ рангу;
Гусятинська міжрайонна державна податкова інспекція Тернопільської області ДПС:
з 27.03.2012 по 25.07.2013 перебувала на посаді головного державного податкового інспектора із забезпечення доступу до публічної інформації та розгляду звернень громадян;
Гусятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області:
з 26.07.2013 по 19.01.2014 перебувала на посаді старшого державного податкового інспектора відділу обслуговування платників податків;
26.07.2013 присвоєно 13 ранг державного службовця;
01.04.2014 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи 3 рангу;
з 20.01.2014 по 28.07.2014 перебувала на посаді старшого державного ревізора- інспектора (відділу) сектору доходів і зборів з фізичних осіб Теребовлянського відділення;
28.07.2014 звільнена з роботи у зв'язку з реорганізацією та скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином, позивач у період з 02.06.1994 по 28.07.2014 (більше 20 років) працювала на різних посадах в органах державної податкової служби.
Слід також зауважити, що зважаючи на те, що як Законом №889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів №3723-XII, №509-XII та Порядку №283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що Позивач безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) Позивача на посадах податкової служби підлягають до зарахування до стажу державної служби.
Крім того, згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України Пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1, 343.2 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Отже, посадові особи Державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наведеного, Відповідач під час розгляду заяви Позивача безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Частиною 2 статті 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Враховуючи викладене, спірний період роботи Позивача в органах податкової служби повинен бути зарахованим до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом №3723-ХІІ.
Крім того, обставини досягнення Позивачем пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу Відповідач не заперечував.
У зв'язку з цим, враховуючи досягнення Позивачем пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби станом на 01.05.2016 понад 20 років, можна підсумувати, що станом на момент звернення до Відповідача із Заявою Позивач набула право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
За таких обставин позивач має необхідний стаж 20 років та досягла передбаченого віку 60 роки для переведення її на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
В постанові від 08.10.2013 в справі №21-275а13 Верховний Суд України зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону № 509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналогічний підхід застосування наведених норм права висловлений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17, від 18.03.2021 в справі № 500/5183/17 та від 22.06.2021 в справі № 308/67/17.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає необхідним визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.10.2025 року у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи в органах державної податкової служби з 02.06.1994 по 28.07.2014.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, з урахуванням зарахованого стажу в органах державної податкової служби з 02.06.1994 по 28.07.2014, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом розгляду було рішення, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про переведення позивача на інший вид пенсії.
У спірному рішенні йдеться про те, що у заявника відсутній необхідний стаж державної служби, що є перешкодою для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про переведення її на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до стажу державної служби позивача період роботи в органах державної податкової служби з 02.06.1994 по 28.07.2014.
За таких обставин, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.10.2025 року №192550007347 про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби, у тому числі період роботи в органах державної податкової служби з 02.06.1994 по 28.07.2014 року та повторно розглянути заяву позивача про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої позивачем заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрат зі сплати судового збору, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192550007347 від 10 жовтня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби з 02.06.1994 року по 28.07.2014 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої нею заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири грн 48 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під.,2 пов.,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344);
третя особа:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769) .
Головуючий суддя Подлісна І.М.