справа №380/22964/25
25 лютого 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Хомич Іван Олександрович, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в м. Києві ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 24.09.2025 №262440020909 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ починаючи з 16.09.2025 та із зарахуванням періоду проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000, зарахувати до періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення період по 14.10.1991;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796 - ХІІ із зарахуванням періоду проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000, зарахувати до періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення період по 14.10.1991, починаючи з 16.09.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що має право на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку, однак відповідач безпідставно відмовив у призначенні такої пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання чи роботи (не менше 2 років) в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, оскільки відповідно до копії довідки від 28.05.1992 №4158 позивач проходив військову службу з 01.08.1989 по 29.12.2000 та навчався у Київському інституті управління та зв'язку з 01.09.1989 по 17.06.1994. Окрім того, спірним рішенням не зараховано до страхового стажу період проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідачем-1 позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є постійно проживати чи постійно працювати в зоні безумовного (обов'язкового) відселення на 1 січня 1993 року не менше 2 років. Документами не підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993. До періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не зараховано період по 14.10.1991 згідно копії довідки від 28.05.1992 від №4158, оскільки в зазначений період заявник проходив військову службу з 01.08.1989 по 29.12.2000 згідно військового квитка № НОМЕР_1 та навчався в Київському інституті управління та зв'язку з 01.09.1989 по 17.06.1994. Водночас, факт реєстрації в населеному пункті не свідчить про проживання чи роботу в такому населеному пункті. Вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-ХІІ. Вказує, що такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справах подібної категорії, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17, від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 та від 11.03.2024 у справі №500/2422/23. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 24.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, до електронного кабінету ГУ ПФУ в м. Києві в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 21.11.2025 - позовну заяву з копіями доданих до позовної заяви документів (тобто у день надходження позову до суду) та 24.11.2025 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 24.11.2025 (тобто у день постановлення ухвали судом).
Відповідачу-2 роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач-2 не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
У відповідності до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до довідки №4158 від 28.12.1992, виданої Виконавчим комітетом Поліської районної ради народних депутатів у відповідності до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 14.10.1991 постійно проживав в зоні безумовного (обов'язкового) відселення смт. Полісся Київської області.
Зазначена довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від чорнобильської катастрофи, віднесеного до категорії 2 серії Б відповідно до статті 14 Закону України (в редакції Закону України від 19.12.1991) «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і дає право користування пільгами, передбаченими Законом.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 16.19.1995 ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224).
Відповідно до військового квитка № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.08.1989 по 29.12.2000 проходив військову службу.
ОСОБА_1 16.09.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Згідно з рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 24.09.2025 №262440020909 ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії оскільки відсутній необхідний період проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000 згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу;
- до періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не зараховано період по 14.10.1991 згідно копії довідки від 28.05.1992 №4158, оскільки в зазначений період заявник проходив військову службу з 01.08.1989 по 29.12.2000 згідно військового квитка НОМЕР_3 та навчався в Київському інституті управління та зв'язку з 01.09.1989 по 17.06.1994.
Рішення від 24.09.2025 №262440020909 є предметом оскарження у цій справі з підстав протиправності.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною другою статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
За змістом статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини другої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років: 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 3 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Тобто, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 2 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 4 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, не може перевищувати 9 років.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Згідно з п.п. 7 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
За змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 висновував, що відомості в паспортних даних та трудовій книжці не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Виходячи із змісту Закону № 796-ХІІ, період проживання або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто, з 26.04.1986.
Суд встановив, що відповідачем-1 до страхового стажу, який дає право на дострокову пенсію, не зараховано період проходження позивачем військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000 згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу, а також період по 14.10.1991 згідно копії довідки від 28.05.1992 №4158, оскільки в зазначений період заявник проходив військову службу з 01.08.1989 по 29.12.2000 згідно військового квитка НОМЕР_3 та навчався в Київському інституті управління та зв'язку з 01.09.1989 по 17.06.1994.
Як вказано у довідці №4158 від 28.12.1992, виданій Виконавчим комітетом Поліської районної ради народних депутатів у відповідності до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 14.10.1991 постійно проживав в зоні безумовного (обов'язкового) відселення смт. Полісся Київської області.
Довідка є підставою для видачі посвідчення потерпілого від чорнобильської катастрофи віднесеного до категорії 2 серії Б відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 19.12.1991.
Окрім того, у позивача наявне посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.19.1995 відповідно до якого ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224).
Пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 14 Закону № 796-XII (в редакції від 19.12.1991) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1986 році в зоні відчуження незалежно від кількості робочих днів, у 1987 році - не менше 10 робочих днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих в 1986 році із зони відчуження та осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії не менше п'яти років, - категорія 2.
Смт. Поліське Поліського району Київської області, де позивач проживав з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (тобто з 26.04.1988) по 14.10.1991, згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
З вищенаведеного випливає, що проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю внаслідок Чорнобильської катастрофи у період з 26.04.1988 по 14.10.1991, який станом на 1 січня 1993 року становить не менше двох років, підтверджується визначеними чинним законодавством належними документами, що є підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Викладене в сукупності зумовлює висновок суду про те, що період проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС 26.04.1986 до 14.10.1991 в смт. Поліське Поліського району Київської області підлягає зарахуванню до страхового стажу, який дає право на дострокову пенсію.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків у індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд керується таким.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов'язку сплати страхових внесків.
При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
У випадку невиконання страхувальником обов'язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавство передбачає відповідальність страхувальника шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 01.0.2021 у справі № 423/757/17 та від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, за умови підтвердження пільгового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Су встановив, що відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 підтверджується стаж військової служби позивача з 01.08.1989 по 29.12.2000, який відповідачем не зараховано до пільгового стажу з підстав несплати страхувальником єдиного соціального внеску.
Враховуючи те, що обов'язок зі сплати страхових внесків покладено на установу, в якій особа працювала/проходила службу, то вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Визначений відповідачем страховий стаж відповідача становить 32 роки 08 місяців 10 днів.
З урахуванням зниження пенсійного віку та необхідного стажу (30 років), вказаний стаж роботи є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку.
Суд враховує, що згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням від 24.09.2025 №262440020909 якого відмовлено в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо проведення позивачу вказаного перерахунку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про відмову у призначенні пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Львівській області, а не ГУ ПФУ в м. Києві, як просить позивач.
Такий висновок суду відповідає послідовній правовій позиції Верховного Суду, відображеній у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом у цій справі.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач вказаного обов'язку не виконав.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши рішення відповідача-1 від 24.09.2025 №262440020909 про відмову у призначені позивачу пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, суд дійшов висновку про невідповідність його визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду рішень і чинному пенсійному законодавству, тому спірне рішення слід визнати протиправним і скасувати, задовольнивши першу позовну вимогу.
Друга позовна вимога є похідною від першої позовної вимоги і підлягає до часткового задоволення шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області (а не ГУ ПФУ в м. Києві) призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ з дати звернення 16.09.2025, із зарахуванням періоду проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000 та періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії по 14.10.1991.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо судових витрат відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) від 24.09.2025 №262440020909 про відмову у призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з 16.09.2025 пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, із зарахуванням періоду проходження військової служби з 01.07.2000 по 29.12.2000 та періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії по 14.10.1991.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хома О. П.