Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 лютого 2026 року Справа №200/1339/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №200/1339/26,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.09.2025 року №056650011307 щодо відмови в перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок з 05.09.2025 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки ТУ ДСА в Дніпропетровській області від 25.08.2025 року № Б-с-1056 в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з розміру суддівської винагороди, вказаної в довідці в сумі 159878.40 грн. (посадовий оклад - 99924 грн., доплата за вислугу років - 59954,40 грн.), тобто без врахування обмежень, встановлених Законом України « Про держаний бюджет на 2025 рік».
Ухвалою суду від 26 лютого 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).
Позивачем до суду подано клопотання, в якому просила зупинити провадження по справі до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Пленуму Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн. для цілей визначення посадового окладу судді (4/364 (25) від 26.09.2025 року.
Клопотання обґрунтоване тим, що у постанові від 17.11.2025 у справі №520/32171/24 Верховний Суд дійшов висновку, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. відповідно до Закону України « Про Державний бюджет України на 2024 рік», та, відповідно, про те, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а відтак відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці.
Водночас у постанові від 12.09.2024 у справі №580/2522/24, суд дійшов протилежного висновку та зазначив, що Законом України « Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України « про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим колегія суддів ВС, розглядаючи справу №580/2522/24, дійшла висновку про протиправність відмови пенсійного органу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 р. - 3028 грн.
В справі №520/32171/24 колегій суддів КАС ВС вважає, що саме такий висновок є правильним, а тому ухвалою від 15.01.2026 пропонує судовій палаті відступити від висновку, викладеного у справі №520/32171/24.
Вказала, що як вбачається з офіційного сайту Конституційного Суду України, Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі за поданням Пленуму Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн. для цілей визначення посадового окладу судді (4/364 (25) від 26.09.2025 року.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження суд виходить з наступного.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження в адміністративній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки тоді, коли у цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених в адміністративній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи.
Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 у справі № 300/2016/19.
Суд звертає увагу, що КАС України закріплює два види зупинення провадження у справі:
- обов'язковий, за наявності якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі;
- необов'язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду та вирішується судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, судом має бути встановлено дійсно об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи.
Крім того, передумовою прийняття рішення про зупинення провадження у справі також має мати місце та обставина, що справа (провадження), до якої(го) заявник просить про зупинення провадження у конкретній справі, має перебувати на розгляді у відповідному судовому органі.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від предмета справи.
Суд зауважує, що підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.
У постанові від 12.12.2019 у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду узагальнив основні підходи, які мають застосовуватися судами при вирішенні питання про зупинення провадження в адміністративній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
У цій постанові Об'єднана палата наголосила, що в основу підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв'язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування такого взаємозв'язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об'єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об'єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.
Об'єднана палата вказала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
За приписами частин 1, 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Як зазначено в ухвалі Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 400/3003/21, відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі № 1-31/2000 роз'яснив, що положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Водночас спір, який є предметом судового розгляду у цій справі стосується визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання здійснити перерахунок з 05.09.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки ТУ ДСА в Дніпропетровській області від 25.08.2025 року № Б-с-1056.
Таким чином, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення у справі щодо неконституційності наведених вище положень законодавства, на яку посилається позивач у клопотанні про зупинення провадження у справі, такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, судом не встановлено необхідних умов для зупинення провадження у справі, які передбачені ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача та зупинення провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 4, 236, 241 - 243, 248, 256, 291 КАС України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №200/1339/26 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Аканов