Окрема думка
судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.
справа № 2-1459/2010 (провадження № 61-756 ск 26)
04 лютого 2026 року
м. Київ
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі заподанняv приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк», про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, ухвалою від 04 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.
Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
2. Також відповідно до положень статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який встановлює порядок здійснення цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
3. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
5. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2026 року - 3 328,00 грн.
6. З оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову в цій справі становить 498 849,39 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн). Тобто судові рішення у справі № 2-1459/2010 не підлягають касаційному перегляду в силу вимог закону.
7. Хоча касаційна скарга містить посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатнихосіб, підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак такий виняток Верховним Судом в ухвалі про відкриття не встановлений.
8. Водночас обґрунтовуючи посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник зазначає, що питання, яке є предметом спору, має фундаментальне значення для правильного застосування норм матеріального права, а саме, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та статтей 440, 443 ЦПК України, у частині визнання судами частки у спадковому майні Боржника, яке ним успадковане, але не оформлене при зверненні приватного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію майна Боржника, яке йому належить, але право на спадщину не зареєстровано.
9. Також зазначає, що відсутність єдиного підходу при розгляді судами подання приватного/державного виконавця про надання судом дозволу на реалізацію нерухомого майна отриманого у спадщину.
10. Вважаю що наведені скаржником обставини не дають достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки саме по собі, без належного обґрунтування та надання відповідних доказів, посилання на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
11. Тобто скаржнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
12. Наведені скаржником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
13. Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
14. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
15. Варто зауважити, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
16. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
17. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
18. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
19. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
20. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
21. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
22. Вказане також узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), яким, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Так, у вказаному рішенні серед іншого, зазначено, що внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Конституційний Суд України вважає, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (пункти 7.8-7.10).
23. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
24. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
25. Отже, враховуючи, що заявникомподано касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно було відмовити.
Суддя В. В. Пророк
Повний текст окремої думки складений 23 лютого 2026 року.