16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 485/1128/25
провадження № 61-1719ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Третьяк Гаіна Олександрівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога-Плюс» про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- розірвати договір оренди землі від 15 травня 2012 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Південь» (новий орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт» (далі - ТОВ «ЮТС-Агропродукт»)) на підставі додаткової угоди від 28 липня 2017 року), щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4825783700:03:000:0132;
- розірвати договір оренди землі від 15 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Південь» (новий орендар - ТОВ «ЮТС-Агропродукт») на підставі додаткової угоди від 28 липня 2017 року), щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4825783700:03:000:0133;
- стягнути з ТОВ «ЮТС-Агропродукт» на її користь заборгованість зі сплати орендної плати за 2022-2024 роки у загальному розмірі 103 677,60 грн.
27 жовтня 2025 року рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області позов задоволено частково.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 5,5633 га, кадастровий номер 4825783700:03:000:0132, укладений між ТОВ «Ютс-Агропродукт» та ОСОБА_1 , від 15 травня 2012 року (у редакції додаткової угоди №3500019-7 від 07 жовтня 2021 року до договору оренди землі), право оренди за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога - Плюс» (далі - ТОВ «Перемога - Плюс») на підставі договору №1704/25-21 від 17 квітня 2025 року.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 5,56 га, кадастровий номер 4825783700:03:000:0133, укладений між ТОВ «Ютс-Агропродукт» та ОСОБА_2 15 травня 2012 року (у редакції додаткової угоди №3500004-7 від 07 жовтня 2021 року до договору оренди землі), право оренди за яким перейшло до ТОВ «Перемога - Плюс» на підставі договору №1704/25-21 від 17 квітня 2025 року.
Стягнено з ТОВ «Ютс-Агропродукт» на користь ОСОБА_1 34 559,20 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 15 травня 2012 року (кадастровий номер: 4825783700:03:000:0132) за 2023-2024 роки (вже з відрахуванням податків); 34 559,20 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 15 травня 2012 року (кадастровий номер: 4825783700:03:000:0133) за 2023-2024 роки (вже з відрахуванням податків); 1 614,93 грн у відшкодування судового збору.
Стягнено з ТОВ «Перемога - Плюс» на користь ОСОБА_1 968,96 грн у відшкодування судового збору.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Ютс-Агропродукт» задоволено.
Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про розірвання договорів оренди землі, стягнення орендної плати за 2023-2024 роки та розподілу судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
11 лютого 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Третьяк Г. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги майнового характеру про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості.
Відповідно до пунктів 1, 8, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення встановлено, що розмір орендної плати за рік становить 22 411,61 грн, тому ціна позову складає 238 323,84 грн (22 441,04 грн*3)+ (22 441,04 грн*3) + 103 677,60 грн), що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на день подання касаційної скарги (266 240,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження представник заявника посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки результат розгляду справи та встановлення єдиних критеріїв достатності доказів для визначення неможливості використання земельних ділянок можуть вплинути на результати розгляду інших справ.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Представником заявника належним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Отже, наведені у скарзі обставини не дають підстав вважати, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки представник на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Крім того, представник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, оскільки дохід від орендної плати становить значну частину річного доходу позивача, яка є пенсіонером.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору стосується питання загальнодержавного значення, а саме визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Верховний Суд звертає увагу, що особа, яка подає касаційну скаргу в малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судових рішень в його справі до перегляду Верховним Судом.
Так, доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не доведено змістовності та реальності суспільного інтересу до цієї справи широкого кола осіб. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням не свідчить про винятковість цієї справи для неї та особливу суспільну значущість цієї справи, яка б спір у цій справі виокремлювала в якусь особливу категорію спорів. Крім того, доказів того, що позивач є пенсіонером та дохід від орендної плати становить значну частину її річного доходу, до касаційної скарги не долучено.
З огляду на викладене представник заявника не обґрунтувала необхідності відкриття касаційного провадження на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Представник заявника подала касаційну скаргу на судове рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Третьяк Гаіна Олександрівна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога-Плюс» про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості.
Копію ухвали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська