19 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 918/612/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,
за участю представників:
позивача: не з?явився,
відповідача: Піддубний О.О.,
третьої особи: не з?явився
прокуратури: Готка Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025
у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. - головуючий, Юрчук М.І., Розізнана І.В.
та на рішення господарського суду Рівненської області від 23.09.2025
суддя: Церковна Н.Ф.
у справі № 918/612/25
за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради Вараського району
до державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Нобельський національний природний парк,
про стягнення шкоди в розмірі 6 779 721,18 грн,
Історія справи
1. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Зарічненської селищної ради Вараського району (далі - позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України», відповідач) про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев у розмірі 6 779 721,18 грн.
2. Позов мотивовано тим, що Рівненською обласною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень у порядку ст.131-1 Конституції України та ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» опрацьовано матеріали кримінального провадження № 62023240030000086 від 08.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, за результатами чого виявлено невідшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Під час проведення огляду встановлено, що в кварталі 4 виділах 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза», а в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 10 сироростучих дерев породи «сосна». При цьому, квартал 4 виділи 4, 5 та квартал 65 виділ 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» входить до складу Нобельського національного природного парку та є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, відповідно до Указу Президента України від 11.04.2019 № 131/2029 та Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Згідно розрахунку розміру шкоди, що проведені Державною екологічної інспекцією Поліського округу, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза» у кварталі 4 виділу 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 5 755 717,08 грн.; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 10 сироростучих дерев породи «сосна» в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 1 024 004,10 гривень.
3. Крім того, прокурор зазначив підстави для представництва інтересів держави у суді.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
4. Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/612/25, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025, позов задоволено, стягнуто з державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Зарічненської селищної ради Вараського району - 6 779 721,18 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
5. Рішення мотивоване тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 6 779 721,18 грн.
6. Також суди зазначають, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
7. Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/612/25, в якій просить Суд скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
8. Підставою касаційного оскарження відповідач вказує п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
9. Відповідач вважає, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
10. Скаржник зазначає, що наявність реальної можливості діяти певним чином полягає у тому, що особа у даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Відповідач наголошує, що об'єктивно, працівники лісу не мали реальну можливість виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам.
11. Також відповідач вказує на те, що саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.
12. Крім того, скаржник наголошує на тому, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, з моменту викладення статті 86 Лісового кодексу України у новій редакції, не розробила та не затвердила перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів, які зобов'язані впроваджувати власники лісів та постійні лісокористувачі.
Такий перелік заходів не розроблявся і Зарічненською селищною радою Вараського району, як власником лісів на земельних ділянках спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області.
Саме ж по собі формулювання «здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок» носить загальний характер, як і відсутня конкретизація обов'язку охорони у статтях 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України.
13. Також відповідач зазначає, що орган місцевого самоврядування (у даному випадку Зарічненська селищна рада Вараського району) не зверталася до Державної екологічної інспекції Поліського округу про проведення такої позапланової перевірки, внаслідок чого належним чином не складено акт органу державного нагляду (контролю).
З огляду на положення п. п. 2, 3, 5, 6, 7 ст. 7 Закону, долучений до позовної заяви протокол огляду та розрахунок розміру завданої шкоди не є актом органу державного нагляду (контролю), складеним за результатами здійснення безпосередньо Держекоінспекцією як спеціально уповноваженим та контролюючим органом у сфері природоохоронного законодавства планового або позапланового заходу з перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в порядку і за формою, передбаченими вказаним Законом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
14. У відзиві на касаційну скаргу Рівненська обласна прокуратура просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
15. Рівненською обласною прокуратурою у ході реалізації представницьких повноважень у порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» опрацьовано матеріали кримінального провадження № 62023240030000086 від 08.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, за результатами чого виявлено невідшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
16. За результатами вивчення матеріалів вказаного кримінального провадження з'ясовано, що 19.04.2024 за участі працівників філії «Висоцьке лісове господарство», Нобельського Національного природного парку, Державної екологічної інспекції Поліського округу проведено огляд лісових насаджень у лісовому масиві, який є територією Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» та входить до складу Нобельського Національного природного парку.
17. Під час проведення огляду встановлено, що у кварталі 4 виділах 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза», а в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 10 сироростучих дерев породи «сосна». При цьому, квартал 4 виділи 4, 5 та квартал 65 виділ 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» входить до складу Нобельського національного природного парку та є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, відповідно до Указу Президента України від 11.04.2019 № 131/2029 та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
18. Згідно з розрахунком розміру шкоди, що проведені Державною екологічної інспекцією Поліського округу, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза» у кварталі 4 виділу 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 5 755 717,08 грн; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 10 сироростучих дерев породи «сосна» в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 1 024 004,10 грн.
Загальний розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки 77 дерев різних порід на території кварталу 4 виділів 4, 5 та кварталу 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство», який входить до складу Нобельського національного природного парку становить 6 779 721,18 гривень. Розмір заподіяних збитків підтверджується висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 17.10.2025 № 3575-Е, проведеної у кримінальному провадженні № 62023240030000086 від 08.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
19. Як зазначає прокурор, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 62023240030000086 від 08.08.2023 осіб, які вчинили незаконну порубку 77 дерев різних порід на території кварталу 4 виділів 4, 5 та кварталу 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» не встановлено. На даний час, у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 6 779 721,18 грн, не відшкодовано.
Позиція Верховного Суду
20. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданої державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.
21. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
22. Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
23. Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
24. Верховний Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
25. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
26. Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
27. Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
28. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
29. Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається у тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
30. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
31. Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
32. За загальними правилами розподілу обов'язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
33. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
34. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
35. Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі - ЛК України).
36. Відповідно до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
37. За приписами ст. 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
38. Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
39. Відповідно до п. «е» ст. 41 зазначеного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
40. Частиною 2, 3 ст. 19 ЛК України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов'язані:
1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;
2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;
3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;
4) вести первинний облік лісів;
5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;
6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;
8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки постійних лісокористувачів.
41. Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
42. Згідно зі ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані:
1) забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров'я людей;
2) забезпечувати безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;
3) здійснювати відтворення лісів;
4) забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;
5) здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень;
6) раціонально використовувати лісові ділянки.
43. Частинами 1, 2, 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
44. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.
45. За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
46. Згідно з ч. 1 ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.
47. За приписами ст. 68 «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
48. Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
49. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
50. Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 907/48/24 вказав на те, що системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
51. Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Водночас не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Водночас цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 20.01.2025 у справі № 907/48/24, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
52. Верховний Суд констатує, що для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.
53. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій керувалися доведеністю прокурором належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди.
54. Суди попередніх інстанцій встановили, що 19.04.2024 за участі працівників філії «Висоцьке лісове господарство», Нобельського Національного природного парку, Державної екологічної інспекції Поліського округу проведено у кримінальному провадженні огляд лісових насаджень у лісовому масиві, який є територією Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» та входить до складу Нобельського Національного природного парку.
Під час проведення огляду встановлено, що в кварталі 4 виділах 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза», а в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 10 сироростучих дерев породи «сосна». При цьому, квартал 4 виділи 4, 5 та квартал 65 виділ 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України» входить до складу Нобельського національного природного парку та є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, відповідно до Указу Президента України від 11.04.2019 №131/2029 та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Згідно розрахунку розміру шкоди, що проведені Державною екологічної інспекцією Поліського округу, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 67 сироростучих дерев породи «вільха» та «береза» у кварталі 4 виділу 4, 5 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 5 755 717,08 грн.; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною вирубкою 10 сироростучих дерев породи «сосна» в кварталі 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство» ДП «Ліси України», що входить до території Нобельського національного природного парку становить 1 024 004,10 гривень.
Загальний розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки 77 дерев різних порід на території кварталу 4 виділів 4, 5 та кварталу 65 виділу 32 Острівського лісництва філії «Висоцьке лісове господарство», який входить до складу Нобельського національного природного парку» становить 6 779 721,18 гривень. Розмір заподіяних збитків підтверджується висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 17.10.2025 № 3575-Е, проведеної у кримінальному провадженні № 62023240030000086 від 08.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 364 КК України.
55. Верховний Суд враховує, що охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, проте факт незаконної рубки дерев свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
56. З наведеного вище вбачається, що господарськими судами була надана оцінка наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
57. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про доведеність належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
58. Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
59. Відповідач вказує на наявність підстав для відступлення від висновку, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
60. Верховний Суд зазначає, що скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
61. У силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
62. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
63. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
64. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону у подібних справах.
65. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
66. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
67. Пунктом 4 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
68. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону та Господарського процесуального кодексу України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
69. За приписами 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
70. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
71. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
72. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
73. Верховний Суд зазначає, що правозастосування у правовідносинах щодо стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства через незаконну порубку дерев є послідовним та сталим у судовій практиці.
74. Відповідач не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків, викладених у зазначених постановах, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Доводи відповідача не містять фундаментальних обґрунтувань, щодо підстав обґрунтованої необхідності для відступу від правових позицій, які містяться в зазначених постановах.
75. У цьому аспекті Суд зазначає, що фактично, викладені відповідачем у касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведених скаржником постановах.
76. У вирішенні поставлених відповідачем у касаційній скарзі питань, Верховний Суд вважає на необхідне підкреслити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, відповідач як постійний користувач лісу не виконав свого обов?язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. Тому відповідач, як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
77. Верховний Суд звертає увагу, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
78. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків.
79. Верховним Судом відхиляються посилання відповідача на постанови Верховного Суду: від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21, 26.07.2022 у справі № 924/883/21 з огляду на таке.
80. У справі № 906/366/20, в якій предметом спору є стягнення шкоди, завданої державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у зв'язку з незаконною виробкою дерев, судами позов задоволено, зважаючи на те, що позивачем доведено суду склад цивільного правопорушення та наявність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі, вказував на те, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев в кількості 31 шт. (збитки).
81. У справі № 912/2836/21, в якій предметом спору є стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення та забруднення частини земельної ділянки військового містечка, судом апеляційної інстанції в позові відмовлено, з яким погодився Верховний Суд, з огляду на те, що акт перевірки не є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт засмічення земельної ділянки та вину відповідача, оскільки перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства проведено неповноважною комісією представниками Державної екологічної інспекції, за відсутності представника відповідача та встановлено недостовірні обставини щодо засмічення земельної ділянки, відтак, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
82. У справі № 924/883/21 предметом спору є стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев на території об'єкта природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку. Верховний Суд постановою від 26.05.2022, скасовуючи судові рішення вказав на те, що без дослідження та без надання оцінки вказаним доказам (акту перевірки від 19.03.2021 № 210/05, польовим переліковим відомостям, на які в цьому акті містяться посилання, зауваженням Відповідача до вказаного акта перевірки (від 19.03.2021 № 27)), унеможливлюється встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення судом справи, а саме встановлення факту вирубки Відповідачем дерев, зокрема, у Парку, що перешкоджає вирішенню питання, чи мав цей факт місце, а, відповідно, чи мало місце порушення природоохоронного законодавства у Парку та завдання цим шкоди у спірних правовідносинах, як елементу, що підлягає доведенню у правовідносинах з відшкодування шкоди.
83. З огляду на вищевикладене, Суд, проаналізувавши зміст судових рішень у зазначених справах зазначає, що вказані справи є схожими за предметом спору, підставами позову, та матеріально правовим регулюванням, водночас, у вказаних справах судові рішення приймались, виходячи з встановлених судами обставин справи та наданих сторонами на їх підтвердження доказах, які достеменно підтверджують/непідтврджують наявність підстав для настання цивільно-правової відповідальності.
84. Верховним Судом відхиляються доводи скаржника щодо не складання належним чином акта органу державного нагляду, з огляду на те, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
85. Частинами 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
87. Згідно з положеннями ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
88. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга - залишається без задоволення.
Розподіл судових витрат
89. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір у порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 та рішення господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/612/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець