іменем України
20 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/11272/25
Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/515/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради (ЧТУ), в якому просив:
- стягнути з ЧТУ на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушені авторські права у розмірі 75 700 грн;
- зобов'язати ЧТУ розмістити на його офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook інформацію про те, що при підготовці інформаційного бюлетеню «60 років. Історії людей і підприємства» було використано текст зі статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», автором якої є ОСОБА_1 у співредакторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з зазначенням посилання на першоджерело - веб-сайт Alltransua.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є автором статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», вперше опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (ІНФОРМАЦІЯ_6).
У квітні позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21:28 на офіційній сторінці ЧТУ у соціальній мережі Facebook розміщено допис «60 років на колесах історії Чернігова!» (гіпер-посилання на публікацію: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з якого вбачається, що команда журналістів міста створила особливе видання - журнал, присвячений 60-річчю Чернігівського тролейбусного управління, з яким можливо ознайомитись за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4
Ознайомившись з інформаційним бюлетенем (журналом) «60 років. Історії людей і підприємства», видавцем якого вказане Чернігівське тролейбусне управління, віддрукованого в ПАТ «ПВК Десна», позивачем було виявлено, що значну частину тексту, автором якого є він, було опубліковано без його дозволу, без зазначення авторства у співредакторстві з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та без посилання (гіперпосилання) на першоджерело - веб-сайт Alltransua. Зокрема, йдеться про авторський текст, опублікований на сторінках 28-36 інформаційного бюлетеня, який є витягом зі статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», оприлюдненої ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (ІНФОРМАЦІЯ_6). Цей фрагмент охоплює приблизно шосту частину всього змісту видання, обсяг якого становить 48 сторінок. Обсяг авторського матеріалу понад 24 тисячі друкованих знаків без пробілів. Загальний наклад бюлетеня складає 500 примірників.
Позивач зазначає, що на веб-сайті Alltransua, на якому вперше розміщено використану відповідачем статтю зазначено, що використання фотографій, розміщених на сайті, дозволяється виключно з дозволу їхніх авторів, копіювання інформації дозволяється лише за умови посилання (для інтернет видань - гіперпосилання) на неї на сайті Alltransua.сom. Однак, відповідачем у інформаційному бюлетені «60 років. Історії людей і підприємства» не зазначено ані автора статті, ані посилання на статтю на сайті Alltransua.com, за наданням дозволу на використання статті ОСОБА_1 для розміщення її на власних ресурсах ЧТУ до позивача не зверталось.
Вказує, що відповідач не заперечує авторства позивача щодо вищевказаної статті та станом на 14.08.2025, після отримання претензії позивача, відповідачем не усунуті порушення авторських прав позивача, зокрема, не розміщено публікацію з зазначенням співавторства та не вказано у публікації посилання на першоджерело, що свідчить про триваюче та умисне порушення ЧТУ авторських прав ОСОБА_1 .
Посилаючись на ч. 3 ст. 55 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» позивач просив стягнути компенсацію за порушені авторські права, вважаючи, що ефективною, співрозмірною та спрямованою на відновлення порушених авторських прав буде компенсація у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 75 700 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.11.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушені авторські права у розмірі 75 700 грн.
Зобов'язано КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради розмістити на своїй офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook інформацію, що при підготовці інформаційного бюлетеню «60 років. Історії людей і підприємства» було використано текст зі статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», автором якої є ОСОБА_1 у співредакторстві з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з зазначенням посилання першоджерело - веб-сайт Alltransua.
Стягнуто з КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 700 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 937,92 грн, а всього 22 637,92 грн.
В апеляційній скарзі ЧТУ просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у позовній заяві не наведено конкретну цитату (витяг зі статті), яку було використано відповідачем, а також не можливо достовірно встановити, що саме позивач був автором статей на Alltransua, а не редактором фотографій.
Відповідач зазначає, що зі змісту позовної заяви не зрозуміло, чому розмір компенсації має становити саме 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, зауважує при цьому, що ним не переслідувалося жодної комерційної мети.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права за правильно встановлених обставин справи.
Позивач зазначає, що відповідач порушив його авторські права, використавши текст статті під його авторством та без його дозволу, що і було встановлено судом першої інстанції.
Вказує, що у відповіді на претензію від 28.05.2025 відповідач, визнаючи авторство ОСОБА_1 , був готовий розмістити публікацію із зазначенням співавторства на офіційних ресурсах підприємства та партнерів, вказати у публікації посилання на першоджерело (Alltransua).
До того ж, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не заперечувалось, що автором статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», значну частину тексту якої було використано у інформаційному бюлетені «60 років. Історії людей і підприємства», є саме ОСОБА_1 .
Наголошує, що на сторінці 56 доданої до позову статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» зазначено, що автором є ОСОБА_1 та вказано співредакторів, у прев'ю до статті зазначено нік «ІНФОРМАЦІЯ_1» та у графі «стаття підготовлена автором у спів редакції art-trans, ОСОБА_4 та Alex Shcerbina» з гіперпосиланнями, переходячи за якими відкривається кабінет автора ОСОБА_1 з його особистим фото, що підтверджується скріншотами з кабінету позивача на сайті.
Щодо ненаведення у позовній заяві конкретної цитати, яку було використано ЧТУ звертає увагу, що стороною позивача у позові чітко вказано сторінки інформаційного бюлетеня, на яких розміщено авторський текст ОСОБА_1 , а саме сторінки 28-36 інформаційного бюлетеня, і що цей фрагмент охоплює приблизно шосту частину всього змісту видання у 48 сторінок.
Вказує, що у позовній заяві належним чином обґрунтовано розмір компенсації у сумі 75 000 грн.
Зауважує, що відповідач стверджує про порушення судом норм процесуального права, однак конкретних норм не наводить, обмежуючись формальними підставами для обґрунтування своїх доводів.
Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Матвійчук А.С., які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач порушив авторські права позивача, використавши текст зі статті, автором якого є позивач без дозволу останнього;
- оскільки відповідач не усунув порушення авторських прав позивача, хоч у листі останньому вказував, що розмістить публікацію із зазначенням його співавторства та з посиланням на першоджерело, таке порушення є тривалим та з публікацією відповідача могло ознайомитися необмежене коло осіб, суд уважав за необхідне стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75 700 грн;
- є обґрунтованою вимога позивача про зобов'язання відповідача розмістити на його офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook інформацію, що при підготовці інформаційного бюлетеню було використано текст зі статті « ІНФОРМАЦІЯ_5 », автором якої є ОСОБА_1 у співредакторстві з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із зазначенням посилання першоджерело - веб-сайт Alltransua, оскільки відповідач опублікував значну частину тексту зі статті, автором якої є позивач, без згоди останнього та без зазначення першоджерела.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (все про громадський транспорт) (ІНФОРМАЦІЯ_6) опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_6», автором якої є ОСОБА_1 («ІНФОРМАЦІЯ_1»).
Вказано, що стаття підготовлена автором у співредакції art-trans, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У змісті статті зазначено «Автор статті: ОСОБА_1 Співредактори: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ».
На вищевказаному сайті розміщено повідомлення «Використання фотографій, розміщених на сайті, дозволяється виключно з дозволу їхніх авторів. Копіювання інформації, в тому числі новин та інформації про закупівлі, дозволяється лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на неї на сайті Alltransua.com».
11.04.2025 на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради опубліковано допис:
«60 років на колесах історії Чернігова!
Команда журналістів міста створила особливе видання - журнал, присвячений 60-річчю Чернігівського тролейбусного управління.
: https://online.fliphtml5.com/qukxc/nnyt/
Це не просто сторінки з фактами - це історія, написана руками тих, хто десятиліттями рухав місто вперед.
У журналі - живі спогади, архівні ексклюзивні фото, розповіді про людей, які стали героями міського транспорту, і про шлях, який пройшло управління - від першого тролейбуса до сьогодення.
Це видання - присвята всім, хто був частиною Чернігівського тролейбусного управління. Тим, хто водив, ремонтував, планував, піклувався і вірив у свою справу.
Читайте.
Згадуйте.
Діліться.
Бо це наша спільна історія. І вона варта того, щоб її пам'ятали.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
У публікації розміщене активне посилання на Журнал «КП ЧТУ - 60» (гіперпосилання ІНФОРМАЦІЯ_4).
При дослідженні журналу «60 років. Історії людей і підприємства», опублікованого на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook КП «ЧТУ» Чернігівської міської ради, установлено, що фрагмент на сторінках 28-36 останнього є витягом зі статті « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua за авторства ОСОБА_1 , а саме наступного змісту:
«Цього року минає 60 років з моменту запуску тролейбусного руху в Чернігові. Ця подія стала знаковою для містян, адже тролейбуси швидко завоювали популярність як зручний та екологічний спосіб пересування. Тролейбусна мережа Чернігова стала двадцятою в Україні за датою відкриття. Раніше тролейбусні мережі були побудовані в Донецьку, Сімферополі, Києві, Чернівцях, а пізніше - у Рівному, Луцьку, Івано-Франківську та Керчі. Завдовжки контактна мережа в Чернігові дорівнює системі в Сумах.
Упродовж шістдесяти років тролейбусна мережа суттєво трансформувалася - з'явилися нові маршрути, оновився рухомий склад та покращилася інфраструктура. Тролейбуси стали невід'ємною частиною міського життя, забезпечуючи сполучення між районами. Споглядаючи минуле, ми можемо заглибитися в історію та усвідомити, як тролейбусна система розвивалася разом із Черніговом і наскільки сьогодні вона відіграє важливу роль у житті міста.
60-ті роки: старт тролейбусного руху
Питання міського електротранспорту в Чернігові почали обговорювати ще в імперські часи, коли в 1894 році була зведена перша електростанція. Після визвольних змагань планували побудувати дві трамвайні лінії: «Красна площа (вулиця Шевченка) - Бобровиця (Музей Тарновського)» та «Новоказарменна ділянка (від «Жовтневого Молота») - Вокзал (з гілкою до міської пристані)». Проте реалізація цих проєктів затягнулася - трамвай так і не поїхав. Після Другої світової війни проблема ефективного громадського транспорту в місті залишалася актуальною.
На початку 60-х років Чернігів зіштовхнувся з гострою потребою в розширенні транспортної мережі. Швидкий розвиток промисловості в місті сприяв збільшенню кількості населення. Тож автобусна мережа, що була, не могла задовольнити транспортні потреби містян.
Попри багаторічні плани щодо будівництва трамвайної мережі, які обговорювались і серед жителів, і в кабінетах посадовців, розвиток її пішов іншим шляхом. Уже 8 квітня 1963 року Міністерство комунального господарства радянської України ухвалило рішення щодо створення тролейбусного господарства в Чернігові. Цей крок значно покращив пасажирські перевезення та транспортне сполучення між районами міста.
Будівництво тролейбусного господарства розпочалося з монтажу опор на міських вулицях, встановлення контактної мережі та спорудження трьох тягових підстанцій. Роботи тривали понад півтора року.
Завершення цих робіт стало важливою віхою, адже вже 5 листопада 1964 року Чернігів запустив тролейбусний рух. На лінії вийшли тролейбуси моделі «ЗіУ-5», які стартували з Красної площі (тоді - площа ім. Куйбишева) рівно о 16:00. Усього на маршрути виїхало 22 тролейбуси, що курсували від сучасної Студентській площі (Бобровиця) до вокзалу та промислових гігантів: камвольно-суконного комбінату та об'єднання «Хімволокно».
Мережа швидко розгалужувалася - лише впродовж 1965 року було розгорнуто ще чотири нові лінії.
№Кінцева 1 Кінцева 2ТрасуванняДата відкриття
4КотиХімволокноКоти - просп. Миру - вул. Івана Мазепи - Хімволокно - вул. Івана Мазепи - готель «Україна» - просп. Миру - Коти02.08.1965
5Школа- інтернат (Подусівка)ХімволокноПодусівка - вул. Тероборони - вул. Івана Мазепи - просп. Миру - просп. Перемоги - вул. Олександра Мацієвського - вул. Івана Мазепи - Хімволокноосінь 1965
6Вулиця Любецька5 кутіввул. Любецька - вул. Івана Мазепи - просп. Миру - просп. Перемоги - вул. Княжа - вул. Шевченка - вул. Оборонців Чернігова - 5 кутів - вул. Оборонців Чернігова - вул. Шевченка - вул. П'ятницька - просп. Перемоги - просп. Миру - вул. Івана Мазепи - вул. Любецька29.12.1965
7Хімволокно5 кутівХімволокно - вул. Івана Мазепи - вул. Олександра Мацієвського - просп. Перемоги - 5 кутів29.12.1965
Засоби масової інформації того часу повідомляли, що станом на вересень 1965 року на маршруті № 4 працювало 16 тролейбусів, а загальний парк зріс до 57 одиниць. Треба зазначити, що маршрут № 2 зазнав змін. У вересні тролейбуси змінили кінцеву зупинку: тепер вони їздять від Котів до центру й Бобровиці. Тим часом парк тролейбусів зріс ще на тридцять одиниць.
Наступний рік був не менш продуктивним. Упродовж першого півріччя 1966 року було додано маршрут № 8 - від радгоспу «Деснянський» до «Хімволокна» вулицею Толстого (тепер вулиця Олександра Довженка).
У СРСР спочатку будували інфраструктуру - комунікації та транспорт, а потім житлові будинки. Так сталося й у Чернігові.
Маршрут № 8 проклали уздовж майбутнього Бобровицького житлового масиву й по вулиці Рокосовського (тепер проспект Левка Лук'яненка). У цей період кінцеву зупинку «Бобровиця» перенесли зі Студентської площі (навпроти корпусу № 1 «Чернігівської політехніки») на кілометр східніше вулицею Шевченка - навпроти сучасного діагностичного центру.
У 1968 році реконструювали дороги в районі вулиць Попудренка (тепер - Мацієвського) та Щорса (сучасна Івана Мазепи). На той час площі Перемоги ще не було. Її створення приурочено до 25-ї річниці визволення Чернігова від німецької окупації.
За цей період тролейбусники перевезли понад півтора мільйона пасажирів, а щоденний обсяг перевезень зріс до 36 тисяч осіб. Згодом, у 1969 році, Чернігів отримав тролейбуси «Київ-6», які на той час вважались еталоном комфорту.
70-ті роки: активний розвиток мережі
Наприкінці 1971 року чернігівська тролейбусна мережа активно розвивалася та охоплювала практично всі райони міста. Швидке територіальне розширення Чернігова, яке відбулося завдяки прилеглим селам, як-от Масани, Коти, Бобровиця, Забарівка, Олександрівка, Подусівка, вимагало подальшого розвитку тролейбусної інфраструктури, зокрема відкриття нових маршрутів. Планувався запуск нової лінії за напрямком вулиць Колгоспна, Київська та Леніна (тепер проспект Миру). До кінця року на лініях працювало майже 90 тролейбусів, які щодня перевозили 140 тисяч пасажирів, а щорічна кількість перевезених осіб становила 50-60 мільйонів.
Як підсилення тролейбусного маршруту № 1 був введений новий маршрут № 10, який з'єднував радгосп "Деснянський» із вокзалом через політехнічний інститут і центр міста. У 1972 році змінили систему оплати: замість кондукторів впровадили абонементні талони та компостери.
Наступного року, щоби підготуватися до розширення мережі, у тролейбусному парку почали облаштовувати нові ремонтні цехи. Крім того, планувалося побудувати друге депо в районі сучасної вулиці Інструментальної.
Зокрема, було продовжено маршрут № 1 - від Бобровиці до фабрики «Сіверянка». Маршрут № 2 було продовжено на північ - від Котів до ЗАЗу, а його кінцеву з Бобровиці скорочено до РАЦСу. Також маршрут № 4 продовжили до ЗАЗу, а маршрут № 5 - від школи-інтернату до кінцевої зупинки, розташованої за межами міста. Приблизно в цей час було збудовано контактну мережу в обхід готелю «Україна» (зупинки «Проспект Перемоги» та «Вулиця Київська»), до яких скеровують маршрути № 1, 3, 6 та 10.
Упродовж 10 років функціонування тролейбусної мережі було перевезено понад 400 мільйонів пасажирів.
На лініях працювало 140 тролейбусів, які обслуговували 10 маршрутів. Окрім того, загалом було збудовано понад 85 кілометрів контактної мережі та вісім тягових підстанцій. Рухомий склад зазнав значного оновлення: більшість нових тролейбусів мала підвищену пасажиромісткість.
У 1976 році місто отримало перші 10 модифікованих тролейбусів «ЗіУ». Треба зазначити, щорічно до міста надходило від 5 до 10 таких машин, останні з яких були поставлені в 1992 році.
У 1978 році маршрут № 4 було змінено, зокрема прибрали заїзд до готелю «Україна» та реконструювали тролейбусний вузол біля ТРЦ «Дружба» (нині - ЦУМ).
У 1979 році контактну мережу з вулиці Попудренка (нині - Мацієвського) було зміщено північніше, а саме на проспект Перемоги.
80-ті роки: нові маршрути та зростання пасажиропотоку
Ці роки запам'яталися тим, що було споруджено нову підстанцію №9 із перспективою запуску маршруту на Олександрівку. У 1982 році через низький пасажиропотік скасували маршрут № 3 («Хімволокно» - Бобровиця). А згодом згорнули й маршрут № 10, що курсував від радгоспу «Деснянський» до вокзалу.
На цей період довжина контактної мережі досягла понад 90 кілометрів. Щоденно на маршрути виходило 152 тролейбуси, які перевозили більш ніж 180 тисяч пасажирів на добу. Саме тоді впровадили однобічний рух тролейбусів на вулицях Бєлова, Пухова та Доценка, рухаючись проти годинникової стрілки. Відтоді маршрут № 2 закінчувався зупинкою «Вулиця Шевченка» замість «Вулиці Пушкіна», яку згодом ліквідували.
Того року для підсилення «четвірки» відновили маршрут № 3, але трасуванням від заводу карданних валів до камвольно-суконного комбінату.
Водночас у центрі міста змінили маршрути № 1 та № 6. А також додали скорочену версію маршруту № 5, так званий 5а, що курсував від Подусівки до готелю «Україна».
У 1987 році проклали нову лінію вздовж вулиці Бойової (нині - Героїв Чорнобиля) та Ялівщини, що дозволило запустити оновлений маршрут № 10. Він з'єднував район ЗАЗу з Бобровицею, минаючи центр міста. Ця лінія стала останньою, побудованою в СРСР, і залишалася найновішою в Чернігові понад 20 років. Також на вулицях Бєлова, Пухова та Доценка впровадили двосторонній рух тролейбусів.
На той час у місті працювало дев'ять тягових підстанцій і чотири диспетчерські станції. Йдеться про «Автозавод», «Хімволокно», «Бобровицю» та «Радгосп «Деснянський». У 1989 році кількість тролейбусів досягла історичного максимуму - 184 машини.
Понад те, завершилося будівництво тягової підстанції № 10 (прикрий факт - але у лихі 90-ті саме її розграбують), розширювався майданчик для паркування тролейбусів, а також вводився в експлуатацію новий мийно-прибиральний комплекс.
Оскільки планувалося також будівництво нового житлового масиву в районі Масани, проєктувалося тролейбусне депо на 100 машин. Архітектори пропонували прокласти проспект Жовтневої Революції від П'яти Кутів до вулиці Рокосовського, що надало змогу ефективно організувати роботу нових ліній. У Березовому Гаю, а також у районах Масани та Подусівки планувалося побудувати три тягові підстанції. Нові підстанції мали забезпечити надійне електропостачання. Також планувалося поповнити тролейбусний парк сучасними комфортабельними машинами, а ремонтна база мала отримати нове обладнання та засоби малої механізації.
Починається постачання тролейбусів «КТГ-1» (№ 111 та № 114), які використовуються в якості технічної допомоги.
90-ті роки: адаптація в нових умовах
Після розпаду СРСР тролейбусне управління почало відчувати значні труднощі. Це призвело до переходу від планової до ринкової економіки. Підприємства, які майже 70 років працювали в умовах відсутності конкуренції та комуністичної економіки, мусили адаптуватися до нових реалій. Проте деякі з них так і не змогли цього зробити. Тож, із кінця 80-х років, спостерігається тенденція щодо зменшення маршрутів до колишніх промислових районів та фокусування уваги на сполученнях зі спальними районами.
Постачання нових тролейбусів припинилося, а зарплати працівників не встигали за інфляцією. У лютому 1992 року, вперше в історії міста, тролейбуси не вийшли на маршрути - працівники оголосили страйк, вимагаючи підвищення зарплат та забезпечення житлом.
Однак у 1993 році парк усе ж поповнився новими тролейбусами: із Дніпропетровська (нині - Дніпро) надійшла «гармошка» «ПМЗ Т1» № 446, а також два тролейбуси «Київ-11у» № 447 та № 448. Проте через конструктивні недоліки київські машини швидко вивели з пасажирської експлуатації і переробили на пересувні пункти харчування (у додачу до борту № 276, який теж був пересувним пунктом харчування). Цікавий факт: тролейбус «Київ-11у» № 448 пропрацював найдовше в Чернігові і став останнім екземпляром цієї моделі в Україні.
Ще два «ПМЗ Т1» (№ 453 / № 455) надійшли в середині 90-х. Це стало останнім поповненням парку на наступні 10 років. «Гармошки», зазвичай, експлуатувалися на маршрутах № 4, 7 та 10. Ці тролейбуси використовувалися до 2010 року, доки їх не зняли з експлуатації. На той час офіційною причиною відсторонення вважався брак шин.
Втім, реальні підстави криються в тодішньому векторі «розвитку» електротранспорту в місті. У кулуарах міської ради «антитролейбусні настрої» особливо й не приховували. У 2014 році, незадовго до офіційного списання останніх зчленованих тролейбусів Чернігова, з'явився привід для їхнього списання. Причиною вказали брак шин та недоцільність ремонту вже некомплектних «спарок». Тоді один із заступників міського голови висловив цитату, яка стала крилатою серед транспортників міста. Проте запевнення влади щодо збереження тролейбусного руху не допомогли «гармошкам» залишитися на маршрутах. Наприкінці того ж року всі три одиниці офіційно списали з балансу.
У 90-х роках, щоби підсилити маршрути № 4 і № 7, запровадили їхні скорочені версії - 4а та 7а, які прямували до вокзалу. Паралельно розпочалися роботи зі спорудження нової тролейбусної лінії на вулиці 50 років ВЛКСМ(нині - Козацька)
«Нульові» роки: боротьба з ринковою конкуренцією
На початку 2000-х Чернігівське тролейбусне управління почало втрачати позиції через високу конкуренцію з боку приватних перевізників. Уже в лютому 2002 року було відкрито експериментальний маршрут № 12 «Друга міська лікарня - Сіверянка», але він проіснував недовго. «Дванадцятку» закрили в січні 2004 року через низький пасажиропотік.
У 2004 році парк налічував 148 одиниць електротранспорту, а контактна мережа сягала 103 км. Управління обслуговувало 11 маршрутів, і щодня на лінії виходило 117 тролейбусів. Проте вже тоді частина цих машин була застарілою, адже більшість із них експлуатувалася понад 20 років.
У ті роки місто отримало 17 нових тролейбусів: 15 «ПМЗ Т2» і два «ЗіУ-682Г-016(018)». Це допомогло підтримати роботу транспорту, проте брак нових постачань і старіння тролейбусів призвели до погіршення ситуації.
Щоб оновити рухомий склад, з 2005 до 2008 року місто придбало 25 автобусів «ПАЗ» та «Еталон». Це дало можливість створити нові автобусні маршрути-дублери - № 38, 39, 40 та 41, які забезпечили додаткове сполучення.
У 2008 році місто зробило ще один крок до модернізації транспорту, придбавши два нові тролейбуси виробництва Львівського автозаводу. Ці моделі ЛАЗ обладнані низькою підлогою та сучасною електронною системою управління, що покращило комфорт перевезень для пасажирів.
10-ті роки: трансформація мережі
У червні 2010 року Чернігів остаточно закрив тролейбусний маршрут № 11, визнаний нерентабельним. Цей крок став сигналом про необхідність змін у транспортній системі міста.
Наприкінці року завершено монтаж контактної мережі по вулиці Незалежності. 21 грудня 2010 року маршрут № 6 поїхав до Нової Подусівки, Масанів та Забарівки. Відкривали нову ділянку контактної мережі львівські тролейбуси (№ 480 / № 481).
24 серпня 2011 року на чернігівських маршрутах почав курсувати тролейбус, виготовлений спільно з Білоруссю. Спочатку він обслуговував маршрут № 4, але згодом його перевели на маршрут № 10. Це стало важливим кроком у оновленні міського електротранспорту. Наприкінці 2013 року тролейбусне управління вирішило ще більше модернізувати свій рухомий склад та придбало за власні кошти ще два тролейбуси моделі «БКМ-321». Це надало змогу покращити якість пасажирських перевезень у місті, зокрема для людей із особливими потребами.
Доповненням парку стали тролейбуси «Еталон Т12110 «Барвінок», розроблені чернігівськими конструкторами. Ці тролейбуси були придбані в кредит. Згодом ці машини стануть основою тролейбусного парку.
У жовтні 2016 року маршрут № 10 було подовжено до фабрики «Сіверянка». Розпочалися великі закупівлі нового рухомого складу, у рамках яких було придбано 10 нових тролейбусів «Еталон Т12110», що надійшли до міста до грудня 2016 року. На свято Святого Миколая запустили тролейбусний маршрут № 11, який з'єднав вулицю Незалежності з Бобровицею через Ялівщину. На лінію виїхали 6 тролейбусів, обладнаних безпровідним Wi-Fi, стаціонарною розеткою та USB-інтерфейсом, що підвищило комфорт перевезень пасажирів.
Упродовж 2017 року тролейбусний маршрут № 5 зазнав кількох змін. 30 січня його скоротили через нестачу рухомого складу та персоналу. Тепер маршрут курсував з Подусівки до готелю «Україна» (без заїзду на «Хімволокно») і обслуговувався чотирма тролейбусами з інтервалом у 12 хвилин. 24 лютого маршрут знову змінив схему руху, цього разу в центрі міста. У червні відбулося об'єднання маршрутів № 2 та № 9.
З липня 2017 року футбольні вболівальники мали можливість швидко добратися зі стадіону до всіх районів Чернігова. Це стало можливим завдяки співпраці ФК «Десна» та КП «ЧТУ», які організували спеціальні рейси тролейбусів після домашніх матчів на стадіоні імені Юрія Гагаріна. Спецрейси працювали впродовж двох років, але були скасовані через епідемію COVID-19.
У березні 2018 року були запущені спеціальні рейси 9-го маршруту в напрямку площі «5 кутів». Цей маршрут курсує двічі на день: вранці - з Автозаводу до 2-ї міської лікарні, а ввечері - у зворотному напрямку.
На Великдень для вірян була започаткована традиція запуску нічних маршрутів до віддалених районів міста, як-от вулиці Пухова, Незалежності, Індустріальна, Гагаріна та інші.
З липня розпочалося впровадження електронного (транспортного) квитка, як у Житомирі та Тернополі.
Із серпня 2019 року було впроваджено маршрут № 9а «Автозавод - Міська лікарня № 2», який курсує через проспект
Перемоги та вулицю Молодчого.
20-ті роки: реконструкція та відновлення
2020-ті роки стали періодом випробувань і відродження для чернігівського тролейбуса, який пережив пандемію, воєнні руйнування та зміну транспортної мережі міста.
Так, 21 березня 2020 року, через пандемію COVID-19, тролейбуси Чернігова працювали в спеціальному режимі. Перевезення тривали по три години вранці та по чотири увечері - і лише за наявності перепусток. З 25 травня транспорт відновив роботу для всіх громадян, але із санітарними обмеженнями.
Попри обмеження, місту вдалося придбати 11 нових тролейбусів. Окрім того, у 2020-х роках у Чернігові було проведено реконструкцію кількох транспортних вузлів, що покращило якість перевезень.
24 лютого 2022 року, внаслідок початку повномасштабного вторгнення росії, тролейбуси були відправлені в депо на невизначений час. Бої за місто завдали значної шкоди інфраструктурі, зокрема було зруйновано 45 км контактної мережі.
Проте вже 1 червня того ж року вдалося відновити тролейбусний рух за двома маршрутами: 11т «Масани - ЦУМ» та 7а «Вокзал - Лікарня № 2».
А вже з 15 серпня, завдяки гуманітарній допомозі, запустили автобусний маршрут № 10 (дублер однойменного тролейбусного), яким згодом і почали курсувати тролейбуси.
Упродовж року в Чернігові вдалося відновити тролейбусне сполучення лише частково.
У січні 2024 року запустили постійні тролейбусні маршрути, проте відновити довоєнну інфраструктуру повністю не вдалося. Під час монтажу мережі реконструювали деякі вузли, що надало можливість відкрити найдовший в історії тролейбусної мережі маршрут №8 «Масани - Лікарня №2».
23 липня 2024 року в історії Чернігівського тролейбуса розпочався новий етап - запуск перших у місті машин зі збільшеним автономним ходом на символічному маршруті № 1 «Бобровиця - Шерстянка». На лінію вийшло 5 одиниць, а ділянка в трохи більше 10 км від зупинки «Вулиця В'ячеслава Чорновола» на вулиці Любецькій до Шерстянки - є автономною. Для підтримання інтервалів руху по маршруту було додано автобуси.
Незважаючи на масштабну війну та складну економічну ситуацію в Україні, Чернігову вдалося отримати в межах гуманітарної допомоги майже 30 автобусів різної місткості впродовж останніх 3 років».
На підтвердження зазначених обставин позивачем до позову долучено відповідні скріншоти з сайту Alltransua, де розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_6» під його авторством (а.с. 11-110) та скріншоти журналу «60 років. Історії людей і підприємства», розміщеного ЧТУ за посиланням online.fliphtml5.com/qukxc/nnyt/ (а.с. 111-116).
01.05.2025 ОСОБА_1 направив ЧТУ претензію №1 щодо порушення авторського права, в якій просив вплатити компенсацію за порушення авторських прав у розмірі 25 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме у розмірі 75 700 грн; розмістити на офіційній сторінці ЧТУ у соціальній мережі Facebook інформацію про те, що при підготовці інформаційного бюлетеню було використано текст зі статті « ІНФОРМАЦІЯ_5 », автором якої є ОСОБА_1 у співредакторстві з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з зазначенням посилання на першоджерело - веб-сайт Alltransua (а.с. 119-123).
У відповіді від 28.05.2025 №259 на претензію ОСОБА_1 . ЧТУ заявило про готовність розмістити публікацію із зазначенням співавторства ( ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ) на офіційних ресурсах підприємства та партнерів, вказати у публікації посилання на першоджерело ( Alltransua ), обговорити можливість публікації інших матеріалів позивача у майбутніх випусках інформаційних матеріалів ЧТУ із зазначенням авторства та активним посиланням. Щодо компенсації просило врахувати, що ЧТУ є комунальним підприємством, що фінансується з місцевого бюджету, працює в умовах воєнного стану, забезпечуючи критично важливу транспортну функцію для громадян, видання є цілком некомерційним, не використовувалося у рекламі чи просуванні. Пропонувало врегулювати питання шляхом публічного зазначення авторства, визнання внеску ОСОБА_17 та ОСОБА_4 (а.с. 124, 125).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що набрала чинності для України 25.10.1995, термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам.
Термін охорони, надаваний цією Конвенцією, становить увесь час життя автора і п'ятдесят років після його смерті (ч. 1 ст. 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів).
Відповідно до ст. 270 ЦК України окремим видом особистих немайнових прав є право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
У ч.1, 2 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 423 ЦК України передбачено, що особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Частиною 3 ст. 426 ЦК України передбачено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме: 1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 4) інші твори.
Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
Статтею 435 ЦК України встановлено, що первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Авторське право виникає у його автора в момент створення твору. Суб'єкти авторського права для повідомлення про свої майнові права можуть використовувати спеціальний знак, встановлений законом. (ст. 437 ЦК України)
Згідно зі ст. 438 ЦК України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу та іншими законами.
Частинами 1, 2 ст. 440 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Використання твору здійснюється виключно з дозволу суб'єкта авторського права або іншої уповноваженої на надання такого дозволу особи, крім випадків правомірного використання твору без такого дозволу, встановлених законом (ст. 443 ЦК України).
Аналогічні положення містяться у Законі України «Про авторське право і суміжні права», зокрема, статтею 5 передбачено, що авторське право становлять особисті немайнові права автора і майнові права суб'єктів авторського права.
Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Суб'єктами майнових авторських прав можуть бути також інші фізичні або юридичні особи, до яких перейшли майнові права на твір на підставі правочину або закону.
Об'єктами авторського права є твори у сфері літератури, мистецтва, науки, зокрема, літературні твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) у письмовій, електронній (цифровій) чи іншій формі (п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону).
Згідно з ч. 1-3 ст. 9 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.
Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми (письмової, речової, електронної (цифрової) тощо).
За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, ім'я якої, як автора, зазначено у оригіналі або копії твору (презумпція авторства).
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація авторського права чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Суб'єкт авторського права для повідомлення про свої майнові права може використовувати знак охорони авторського права, що складається з латинської літери "С", обведеної колом - ©, поряд з яким зазначаються ім'я (найменування) суб'єкта майнових прав на твір, рік першого опублікування твору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особистими немайновими правами автора, серед іншого, є право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора в оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо.
Суб'єкт авторського права має право використовувати твір будь-яким способом (способами), а також виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Способами використання твору є: 1) відтворення; 2) включення до складеного твору; 3) включення до іншого твору, крім складеного твору; 4) розповсюдження примірників твору; 5) імпорт примірників твору; 6) здавання в найм або в позичку примірників твору; 7) публічне виконання, публічний показ, публічне демонстрування, публічне сповіщення, інтерактивне надання доступу публіці та інші способи доведення до загального відома публіки; 8) переклад; 9) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни твору. Цей перелік не є вичерпним.
Суб'єкт авторського права має право надати дозвіл на використання твору або розпоряджатися майновими правами на твір в інший спосіб, що не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 12 Закону).
Авторське право на твір є чинним з моменту створення твору (ч. 1 ст. 31 Закону).
Частинами 1, 2 п. 1 ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права» підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав.
Порушенням особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є, зокрема, плагіат - опублікування твору або його частини у незмінному або видозміненому вигляді, включаючи опублікування перекладу іншомовного твору або його частини, під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та/або суб'єктів суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (ст. 54 Закону).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі №761/12823/16-ц та від 18.05.2022 у справі №161/15786/16-ц з урахуванням дії в авторському праві презумпції авторства, її спростувати повинен відповідач, тобто особа, яка на думку автора, порушила її авторські права, і така особа не повинна доводити презумпцію авторства, оскільки зазначене презюмується.
Статтею 431 ЦК України передбачено, що порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п. 5, 6 ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування компенсації замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір компенсації визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування за заявою позивача в засобах масової інформації або доведення до загального відома іншим визначеним судом шляхом відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення за рахунок особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом авторського права або суміжних прав, а також права особливого роду (sui generis) у встановленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції мають право звертатися, зокрема, суб'єкти авторського права або суб'єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав, з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про: - відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або стягнення компенсації; - опублікування за рахунок порушника в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; - вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та/або суміжних прав.
Суд має право постановити рішення, в тому числі, про стягнення компенсації (разового грошового стягнення), що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу на розсуд суб'єкта авторського права та/або суб'єкта суміжних прав у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об'єкта авторського права або об'єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір; на вимогу осіб, передбачених у пунктах 2-5 частини першої цієї статті, - як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об'єкта, з приводу якого виник спір.
Розмір компенсації має бути ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечити захист від зловживань користувача.
При визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість та систематичність порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), сфера господарювання та наміри порушника, вина та її форми, а також інші об'єктивні обставини.
Встановивши, що ОСОБА_1 є автором статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Alltransua (ІНФОРМАЦІЯ_6), фрагмент якої, без його дозволу та без зазначення автора і першоджерела, був використаний відповідачем у його журналі «60 років. Історії людей і підприємства», опублікованому 11.04.2025 на офіційній сторінці ЧТУ у соціальній мережі Facebook (гіпер-посилання на публікацію: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), суд першої інстанції надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов правильного висновку про порушення авторських прав позивача і наявності достатніх підстав для задоволення позову.
З урахуванням встановлених обставин справи, наданих доказів на їх підтвердження та принципу презумпції авторства, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що у позовній заяві не наведено конкретну цитату (витяг зі статті), яку було використано відповідачем, а також не можливо достовірно встановити, що саме позивач був автором статей на Alltransua, а не редактором фотографій.
Так, у позові вказано сторінки інформаційного бюлетеня, на яких розміщено авторський текст ОСОБА_1 , а саме сторінки 28-36, і зазначено, що цей фрагмент охоплює приблизно шосту частину всього змісту видання у 48 сторінок.
Також, як зазначалось вище, автором статті «ІНФОРМАЦІЯ_6», опублікованої на веб-сайті Alltransua, вказано « НОМЕР_1 » з гіперпосиланням при переході за яким відкривається особистий кабінет автора ОСОБА_1 . Так само, під заголовком статті вказано, що «стаття підготовлена автором у співредакції art-trans, ОСОБА_4 та ОСОБА_5». Слово «автор» вказане з гіперпосиланням на особистий кабінет автора
ОСОБА_1 кінці статті зазначено «Автор статті: ОСОБА_1 Співредактори: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ».
Жодних доказів на спростування авторства позивача відносно спірної статті відповідачем не надано.
Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір компенсації - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75 700 грн, є ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямований на відновлення порушених прав ОСОБА_1 , не створить перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечить захист від зловживань користувача.
При визначні розміру компенсації судом першої інстанції враховано, що відповідач не усунув порушення авторських прав позивача, хоча у відповіді на претензію вказував, що розмістить публікацію із зазначенням його співавторства та з посиланням на першоджерело, а також те, що порушення є тривалим та з публікацією відповідача могло ознайомитися необмежено коло осіб.
Обґрунтованих та достатніх аргументів щодо невідповідності розміру стягнутої компенсації та наявності підстав для її зменшення, тощо апеляційна скарга не містить.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ЧТУ підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.11.2025 - без змін.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Інтереси ОСОБА_1 під час перегляду справи в Чернігівському апеляційному суді представляла адвокат Матвійчук А.С. відповідно до ордера серії СВ №1155088, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №30/12/25 від 30.12.2025, укладеного між ОСОБА_1 (замовник) та АО «Лігалай айк'ю груп» (адвокатське об'єднання).
Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №30/12/25 від 30.12.2025 адвокатське об'єднання зобов'язується надати замовнику послуги (правову допомогу), а саме: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду по справі №750/11272/25 за позовом ОСОБА_1 до ЧТУ про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання вчинити певні дії; складання та подання будь-яких заяв, клопотань, необхідних у процесі розгляду справи; участь у судових засіданнях по справі №750/11272/25 в Чернігівському апеляційному суді без обмеження по їх кількості та часу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Пунктом 3 договору встановлено, що вартість послуг (гонорар) за даним договором складає 13 800 грн. Замовник зобов'язаний здійснити оплату вартості послуг протягом 3 банківських днів, з моменту підписання додатків до цього договору. Замовник сплачує адвокатському об'єднанню вартість послуг, шляхом банківського переказу на поточний рахунок в строки, передбачені даним договором.
У встановлені процесуальним законодавством строки адвокатом Матвійчук А.С. підготовлено, підписано та подано до апеляційного суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому, в тому числі, заявлено клопотання про стягнення на користь позивача з ЧТУ 13 800 грн витрат на професійну правничу допомогу. До відзиву адвокатом додані відповідні документи на підтвердження надання правової допомоги, а також докази направлення адвокатом копії відзиву з додатками відповідачу, про що долучено відповідну квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Разом з відзивом на апеляційну скаргу подано акт надання послуг №2 від 07.01.2026, відповідно до якого виконавцем на підставі договору №30/12/25 від 30.12.2025 надано правову (професійну правничу) допомогу загальною вартістю 13 800 грн.
Також адвокат Матвійчук А.С. брала участь у судовому засіданні апеляційного суду 20.02.2026.
Відповідно до платіжної інструкції АТ «Укрсиббанк» №@PL700482 від 30.12.2025 ОСОБА_1. сплатив АО «Лігалай айк'ю груп» 13 800 грн за надання правової допомоги згідно з рахунком №293 від 30.12.2025.
Будь-яких обґрунтованих заперечень, клопотань про зменшення суми заявлених судових витрат зі сторони відповідача матеріали справи не містять.
Ураховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, що регулюють питання сплати, дослідження та розподілу судових витрат між сторонами судового процесу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також відсутність заперечень відповідача проти заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів доходить висновку, що з ЧТУ на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 13 800 грн понесених ним витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 13 800 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради, адреса місцезнаходження: 14027, м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 50Б, ЄДРПОУ 03328681.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В. Шитченко